справа №826/26222/15
13 червня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, визнання недійсним запису у трудовій книжці, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому, з урахування заяви про зміну предмету позову від 28.03.2025 року, просить стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 суму недоплаченого грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 95976,89 грн.
Посилається на те, що на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2017 року МВС України видано наказ №882 о/с від 19.08.2017 року, яким були скасовані накази МВС України №1598 від 23.10.2015 року та №2211 від 30.10.2015 року та поновлено позивача на посаді старшого інспектора відділу супроводження розслідувань управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу з 01.11.2015 року. Наказом МВС України від 23.08.2017 року №889 о/с позивача звільнено з 06.11.2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за підп.«г» п.64 Положення (через скорочення штатів) згідно з пунктами 10 і 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію». Вважає, що період з 07.11.2015 року по 19.08.2017 року є вимушеним прогулом, за який відповідач має нарахувати та виплатити йому недоплачену суму грошового забезпечення. При цьому вказав, що розмір такого має бути обрахований, виходячи з розміру грошового забезпечення за посадою саме заступника начальника Управління - начальника відділу супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу, а не за посадою старшого інспектора відділу супроводження розслідувань управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу, як встановлено судовим рішенням у справі №826/5892/15. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2019 року у справі №826/2222/18 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/2222/18 від 19.12.2019 року ОСОБА_1 було нараховано недоплачене грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01.11.2015 року по 27.07.2017 року у розмірі 56503,20 грн та після утримання податків і зборів платіжним дорученням від 24.01.2020 року №101 кошти у сумі 55655,65 грн були перераховані на його картковий рахунок. Враховуючи викладене, вважає, що Міністерством внутрішніх справ України проведено усі фінансові розрахунки з позивачем. А тому, на думку представника відповідача, позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Наказом МВС України від 14.02.2011 року №164 о/с підполковника міліції ОСОБА_1 з 28.01.2011 року призначено заступником начальника управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань - начальником відділу супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу.
Наказом МВС України від 27.02.2015 року №218 «Про організаційно-штатні зміни у МВС», з метою оптимізації структури та штатної чисельності МВС України, затверджено Перелік змін у штатах МВС, згідно з яким в Управлінні міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу, яке складається з двох відділів: відділу супроводження розслідувань і відділу міжнародного розшуку та екстрадиції, скорочено одну посаду заступника начальника управління - начальника відділу супроводження розслідувань і одну посаду начальника відділу міжнародного розшуку та екстрадиції та уведено одну посаду заступника начальника управління - начальника відділу міжнародного розшуку та екстрадиції та одну посаду начальника відділу супроводження розслідувань.
Наказом МВС України від 11.05.2015 року №861 о/с, відповідно до наказу МВС України від 27.02.2015 року №218 «Про організаційно-штатні зміни у МВС» та абз.4 п.21, підп.«а» п..45 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №114 (далі - Положення), ОСОБА_1 з 27.02.2015 року призначено старшим інспектором (за рахунок посади старшого інспектора з особливих доручень) відділу супроводження розслідування управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу. Підставою видання наказу зазначено подання Робочого апарату Укрбюро Інтерполу від 30.04.2015 року.
У подальшому, наказом МВС України від 30.10.2015 року №2211 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за підп.«є» пункту 64 Положення (за порушення дисципліни).
Зазначений наказ МВС України від 30.10.2015 року №2211 ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку.
Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2017 року у справі №826/26222/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 року, визнано протиправними і скасовано накази МВС України від 23.10.2015 року №1598 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та від 30.10.2015 року №2211 про звільнення ОСОБА_1 за порушення дисципліни. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора (за рахунок посади старшого інспектора з особливих доручень) відділу супроводження розслідувань Управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро з 01.11.2015 року. Зобов'язано МВС України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 01.11.2015 року по день ухвалення судового рішення. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора (за рахунок посади старшого інспектора з особливих доручень) відділу супроводження розслідувань Управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро з 01.11.2015 року.
Наказом МВС України від 19.08.2017 року №882 о/с «По особовому складу», на виконання вказаної постанови, зокрема, позивача поновлено на посаді з 01.11.2015 року. При цьому, за час вимушеного прогулу з 01.11.2015 року по 27.07.2017 року (день ухвалення постанови суду) позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у розмірі 30570,75 грн, що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи. Також судом встановлено, що таке грошове забезпечення розраховано з посадового окладу старшого інспектора - 950,00 грн., окладу за спеціальним званням - 135,00 грн. та надбавки за вислугу років 35% - 379,75 грн.
Наказом МВС України від 23.08.2017 року №889 о/с полковника міліції ОСОБА_1 , старшого інспектора (за рахунок посади старшого інспектора з особливих доручень) відділу супроводження розслідувань управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу, звільнено з 06.11.2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за підп.«г» п.64 Положення (через скорочення штатів) згідно з пунктами 10 і 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» (наказом МВС України від 25.05.2018 року о/с внесено зміни до пункту наказу МВС від 23.08.2017 року №889 о/с у частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 , (М-024722), вважати його звільненим із посади заступника начальника управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань - начальника відділу супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу МВС України).
У подальшому, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2017 року у справі №826/5892/15, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018 року, позов ОСОБА_1 до МВС України задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним і скасовано наказ МВС України від 11.05.2015 року №861 о/с в частині призначення полковника міліції ОСОБА_1 на посаду старшого інспектора (за рахунок посади старшого інспектора з особливих доручень) відділу супроводження розслідувань Управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу з 27.02.2015 року. Зобов'язано нарахувати і виплатити ОСОБА_1 за період з 27.02.2015 року по 06.11.2015 року різницю між виплаченим йому грошовим забезпеченням за посадою старшого інспектора відділу супроводження розслідувань управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань цього підрозділу апарату МВС України та грошовим забезпеченням за посадою заступника начальника управління - начальника відділу супроводження розслідувань. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому, суд касаційної інстанції, переглядаючи вищевказані постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018 року вказав наступне: «…Оскаржуваним наказом МВС України від 11.05.2015 року№861 о/с позивача з 27.02.2015 року переміщено на нижчу посаду у зв?язку зі скороченням штатів. Дослідивши Перелік змін у штатах МВС, затверджений наказом МВС України від 27.02.2015 року №218, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що введені зміни стосувалися посади заступника начальника Управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу, який до цих змін очолював відділ супроводження розслідувань, а після змін - відділ міжнародного розшуку та екстрадиції. Проте, як правильно зазначили суди обох інстанцій, вказані зміни не призвели до скорочення чисельності або штату працівників Управління (до і після змін кількість посад в Управлінні становила 2 штатні одиниці), що свідчить про безпідставність переміщення позивача на нижчу посаду. Крім того, відповідачем не доведено неможливості призначення позивача на рівнозначну посаду на час попередження його про наступне вивільнення (постанова ВС від 20.03.2020 року у справі №826/5892/15).
Крім того, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07 2019 року №826/2222/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2019 року, позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів - задоволено частково. Зокрема, стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 суму недоплаченого грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01.11.2015 року по 27.07.2017 року у розмірі 56503,20 грн.
Постановою ВС від 31.03.2020 року у справі №826/26222/15 касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 року скасовано, а справу №826/26222/15 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2020 року прийнято адміністративну справу №826/26222/15 до свого провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні.
16.01.2021 року від позивача надійшла заява про часткову зміну підстав адміністративного позову та уточнення позовних вимог шляхом: визнання протиправним та скасування наказу Міністерства внутрішніх справ України №1158 від 14.08.2015 року щодо притягнення полковника міліції ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності; визнання протиправним та скасування наказу Міністерства внутрішніх справ України №1598 від 23.10.2015 року щодо притягнення полковника міліції ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності; визнання протиправним та скасування наказу Міністерства внутрішніх справ України №2211 від 30.10.2015 року щодо звільнення полковника міліції ОСОБА_1 за порушення дисципліни; визнання недійсним запису у трудовій книжці полковника міліції ОСОБА_1 про звільнення з органів внутрішніх справ за наказом Міністерства внутрішніх справ України №2211 від 30.10.2015 року; поновлення полковника міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу з 31.10.2015 року; стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь полковника міліції ОСОБА_1 різницю між грошовим забезпеченням за час вимушеного прогулу, починаючи з 31.10.2015 року по день ухвалення судом рішення, обрахованим виходячи із середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу у розмірі 405,89 грн/день та фактично сплаченим ОСОБА_1 грошовим забезпеченням, розрахованим у розмірі 200,17 грн/день за посадою старшого інспектора відділу супроводження розслідувань управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу.
Законом України від 13.12.2022 року №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано.
На виконання вимог Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року №399 справу №826/26222/15 передано на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Справа надійшла до Львівського окружного адміністративного суду 30.01.2025 року; автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №826/26222/15 визначено головуючого суддю Ланкевича А.З.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 року прийнято до провадження вказану адміністративну справу.
27.03.2025 року від позивача надійшла заява про зміну предмету позову. Зокрема, просить стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 суму недоплаченого грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 95976,89 грн. При цьому, на думку позивача, його розмір має бути обрахований, виходячи з розміру грошового забезпечення за посадою саме заступника начальника Управління - начальника відділу супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу, а не за посадою старшого інспектора відділу супроводження розслідувань управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу.
Зазначені обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про оплату праці» та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Згідно зі ст.47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Кодекс законів про працю України покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, під яким розуміється обов'язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові у день звільнення всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти винагороду у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, а також інші компенсаційні та заохочувальні виплати, встановлені вимогами законодавства та колективним договором, право працівника на одержання яких є безумовним і не залежить від поведінки роботодавця та/або працівника (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 Кодексу законів про працю України.
Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100) застосовується, зокрема, у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до п.2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
За приписами абз.3 п.3 Порядку №100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як встановлено судом та й не заперечується сторонами, фактично, хоч і постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 року у справі №826/26222/15 скасовані, втім наказ МВС України від 19.08.2017 року №882 о/с «По особовому складу», яким ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого інспектора (за рахунок посади старшого інспектора з особливих доручень) відділу супроводження розслідувань Управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро з 01.11.2015 року, є чинним.
Поряд з тим, суд встановив, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2017 року у справі №826/5892/15, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018 року, визнано протиправним і скасовано наказ МВС України від 11.05.2015 року №861 о/с в частині призначення полковника міліції ОСОБА_1 на посаду старшого інспектора (за рахунок посади старшого інспектора з особливих доручень) відділу супроводження розслідувань Управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу з 27.02.2015 року та, крім того, зобов'язано нарахувати і виплатити ОСОБА_1 за період з 27.02.2015 року по 06.11.2015 року різницю між виплаченим йому грошовим забезпеченням за посадою старшого інспектора відділу супроводження розслідувань управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань цього підрозділу апарату МВС України та грошовим забезпеченням за посадою заступника начальника управління - начальника відділу супроводження розслідувань.
Тобто різниця у грошовому забезпеченні за період з 27.02.2015 року по 06.11.2015 року уже виплачена на підставі судового рішення у справі №826/5892/15. Відтак, з урахуванням цього, вимушений прогул позивача припадає на період з 07.11.2015 року по 19.08.2017 року (момент поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідно до наказу МВС України від 19.08.2017 року №882 о/с).
Згідно з ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд враховує, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2019 року у справі №826/2222/18, яке набрало законної сили, встановлено наступне: «…Протиправність наказу МВС України від 11.05.2015 №861 о/с прямо вказує на наявність підстав для виплати позивачу за період з 27.02.2015 по 06.11.2015 різниці між виплаченому позивачу грошовому забезпеченню за посадою старшого інспектора відділу супроводження розслідувань управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань цього підрозділу апарату МВС України та грошовому забезпеченню за посадою заступника начальника управління - начальника відділу супроводження розслідувань.».
З наведеного слідує, що розмір грошового забезпечення позивача за час вимушеного прогулу повинен бути обрахований, виходячи з розміру грошового забезпечення за посадою саме заступника начальника Управління - начальника відділу супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу, а не за посадою старшого інспектора відділу супроводження розслідувань управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу, як помилково вважає відповідач.
Згідно довідки про доходи №145 від 26.02.2018 року, виданої МВС України, грошове забезпечення позивача на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу Робочого апарату Укрбюро Інтерполу МВС України за останні 2 календарні місяці роботи, що передують незаконному переміщенню його на нижчу посаду (з 27.02.2015 року), тобто за останні 2 місяці його фактичного перебування на цій посаді, становило 12846,58 грн (16182,58 грн + 4856,63 грн - 8192,63 грн (виплачена у грудні матеріальна допомога).
При цьому, безпідставними є доводи відповідача про необхідність у даному випадку застосовувати вересень-жовтень 2015 року, адже як підтверджено матеріалами справи та й не заперечувалось самим відповідачем, у цей час позивач був протиправно переміщений на нижчу посаду. Як наслідок, нарахована за цей час заробітна плата є відмінною від тієї, яка мала б бути.
Беручи до уваги відомості, закріплені в Листах Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 року №9884/0/14-13/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» та від 09.09.2014 року №10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», кількість відпрацьованих робочих днів за період грудень 2014 року, січень 2015 року складає - 43. Відтак, середньоденна заробітна плата позивача становить 298,76 грн (12846,58 грн/43).
З урахуванням цього, за період з 07.11.2015 року по 18.08.2017 року, включаючи ці дні, позивач перебував у вимушеному прогулі 449 робочих днів. А тому, сума грошового забезпечення, що підлягає до відшкодування за час вимушеного прогулу, вирахувана шляхом множення середньоденного заробітку (298,76 грн) на число робочих днів за період вимушеного прогулу (449), становить 134143,24 грн.
Однак зважаючи на те, що позивачу уже нараховано та виплачено 87073,95 грн (на виконання інших судових рішень), суд вважає, що відповідачем за весь час вимушеного прогулу не доплачено на користь позивача заробіток у сумі 47069,29 грн (134143,24 грн - 87073,95 грн). У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 48907,60 грн слід відмовити.
Крім того, суд звертає увагу на таке.
Об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України.
В підп.164.1.1 п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як видно зі змісту підп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Суд не враховує доводи відповідача про неможливість виплати позивачу недоплаченої суми грошового забезпечення за спірний період, оскільки нормативно-правові акти, які регулюють грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, зокрема наказ МВС №499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», - втратили чинність, з огляду на конституційний принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст.58 Конституції України, викладеними, зокрема у рішенні від 12.02.2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Окрім того, у рішенні від 26.01.2011 року №1-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що положення ч.1 ст.58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).
До того ж, Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.1997 року №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Стосовно посилань відповідача на те, що згідно п.п.3.5.2 чинного на той час наказу МВС №499 особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі із визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені, але не більше як за один рік, то такі не стосуються спірних правовідносин, адже існує і інша норма, яка є чинною та яку безпідставно оминає відповідач, а саме: якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу (п.24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991 року).
Крім того, заперечуючи проти позову, відповідач також зазначає про неможливість фінансового розрахунку, оскільки відповідно до наказу МВС України від 23.08.2017 року №889 о/с позивача було звільнено у запас Збройних Сил через скорочення штатів з 06.11.2015 року, а, відтак, взаємні зобов'язання обмежені саме цією датою. Однак такі твердження відповідача є безпідставними, адже звільнення особи з посади не може мати зворотної дії. Відповідно до вимог законодавства про працю, звільнення оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця та має юридичну силу лише з дати його видання або пізнішої, зазначеної в ньому. Звільнення з попередньою (ретроспективною) датою є юридично нікчемним і таким, що порушує принцип правової визначеності та гарантії захисту прав працівника.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України (місцезнаходження: вул.Богомольця, 10, м.Київ, 01024; код ЄДРПОУ: 00032684) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) недоплачену суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 року по 18.08.2017 року, включаючи ці дні, у розмірі 47069 (сорок сім тисяч шістдесят дев'ять) гривень 29 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 48907 (сорок вісім тисяч дев'ятсот сім) гривень 60 копійок - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України (місцезнаходження: вул.Богомольця, 10, м.Київ, 01024; код ЄДРПОУ: 00032684) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.