12 червня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/1813/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до
Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 24.02.2022 по 08.02.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 24.02.2022 по 08.02.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с.43-44). Даною ухвалою зобов'язано відповідача надати докази.
Представником відповідача подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду із даним позовом (а.с.57-63).
В матеріалах справи міститься заява про поновлення строку звернення до суду у якій зазначено, що відповідачем не надавались повідомлення про всі види складових грошового забезпечення, отже дата одержання письмового повідомлення про розміри складових грошового забезпечення є датою, коли позивач дізнався про порушення своїх прав.
Надаючи оцінку доводам щодо недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з того, що спір щодо нарахування та невиплати позивачу в повному обсязі грошового забезпечення у зв'язку із проходженням військової служби, є спором пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 року у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу у застосуванні над частиною 5 статті 122 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Натомість, після цієї дати, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 06.04.2023 у справі №260/3564/22.
Також, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023 року та сплинув 30.09.2023 року (постанова Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23).
Отже, 01.10.2023 року закінчився тримісячний строк для звернення до суду з позовними заявами у спорах, пов'язаних з порушенням законодавства про оплату праці, для осіб, у яких право на звернення до суду виникло у період з 19.07.2022 року по 30.06.2023 року.
Спір між сторонами виник з приводу проходження позивачем військової служби у складі військової частини НОМЕР_2 і стосується нарахування та виплати йому грошового забезпечення за 2022 - 2024 роки. Позивач стверджує, що у ці роки служби він отримував грошове забезпечення у заниженому розмірі, оскільки відповідач неправильно проводив його обрахунок.
Позивач, отримуючи грошове забезпечення щомісяця, знав про його розмір, а також мав реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те, з яких складових воно складається, як обчислене та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок.
Суд вважає, що саме з дня отримання під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 щомісячного грошового забезпечення за відповідний місяць (лютий 2022 року - лютий 2024 року) позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав неправильним нарахуванням грошового забезпечення.
Право позивача на звернення до суду із вимогами щодо нарахування, виплати, стягнення грошового забезпечення, належного/виплаченого за період з 24.02.2022 року по 18.07.2022 року, відповідно до положень частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Для правовідносин щодо нарахування, виплати, стягнення грошового забезпечення, які виникли з 19.07.2022 року, строк звернення до суду за вирішенням спору відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX) обмежений трьома місяцями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Проте, на час виникнення спірних правовідносин щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 19.07.2022 на всій території України діяв карантин, установлений з 12.03.2020 року Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), який тривав до 30.06.2023 року.
Таким чином, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами про перерахунок грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 30.06.2023 року, передбачений частиною 1 статті 233 КЗпП України, був продовжений на строк дії карантину. Перебіг цього строку розпочався 01.07.2023 року, а закінчився 01.10.2023 року.
Отже, позивач, який звернувся до суду з цим позовом 20.03.2025 року, пропустив тримісячний строк звернення до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 08.04.2024 року.
Так, у заяві про поновлення строку звернення до суду позивач не надав жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не навів поважних обставин, які не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Також, суд зазначає, що грошове забезпечення є регулярним щомісячним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Відтак, надіслання запиту чи отримання листа у відповідь не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру грошового забезпечення, своєчасність/несвоєчасність його перерахунку, тощо.
При цьому позивачем не наведено об'єктивних обставин, які б не дозволяли йому звернутися з таким запитом та отримати відповідь раніше. Адвокат в інтересах позивача звернувся до відповідача із запитом лише 17.12.2024 (майже через 10 місяців після звільнення), тоді як позивача звільнено зі служби 08.02.2024
Законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, позаяк в кожному окремому випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Установлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Так, суд зазначає, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Верховний Суд у постанові від 04.10.2024 року у справі №200/1643/24 вказав, що посилання позивача на проходження військової служби під час ведення воєнного стану на території України не може бути безумовною підставою для поновлення строку на подання позовної заяви без зазначення конкретних обставин, які вплинули на можливість своєчасного звернення до суду, та без надання доказів на підтвердження того, що виконання обов'язків служби під час введення військового стану вплинуло на позивача, і, відповідно, обумовило пропуск строку на звернення до суду.
Верховний Суд у постанові від 29.11.2024 року у справі № 120/359/24 сформував такий правовий висновок щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Позивач не довів обставин, що у цей період він не знаходився за місцем свого проживання (перебував у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях), не мав доступу до правової допомоги.
Позивач не надав доказів того, що з липня 2022 року (з моменту змін у законодавстві, які запровадили строкове обмеження для звернення до суду за вирішенням трудових спорів щодо оплати праці), з липня 2023 року (з моменту початку відліку тримісячного строку звернення до суду, продовженого з дня припинення карантину) він приймав безпосередню участь у бойових діях чи в інший спосіб виконував обов'язки військової служби (виконував бойові завдання), а також з 08.02.2024 (з часу звільнення зі служби), які унеможливлювали/ускладнювали його звернення до суду з цим позовом у встановлений строк та у зв'язку з чим він зволікав з його поданням до березня 2025 року.
Надіслання запиту не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права. Позивач не надав доказів того, що до того часу мав якісь перешкоди щодо отримання інформації про розміри виплачених йому сум грошового забезпечення. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом трьох місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Подання цієї заяви не може вважатися етапом досудового порядку вирішення спору і не дає підстав для застосування правил обчислення строку звернення до суду, наведених у частині 4 статті 122 КАС України.
До того ж, суд зазначає, що до даних правовідносин не застосовуються норми Цивільного кодексу України, щодо зупинення перебігу позовної давності, якщо позивач перебуває у складі Збройних Сил України, оскільки адміністративний суд при вирішенні питання дотримання строків звернення до суду керується нормами Кодексу адміністративного судочинства України та Кодексу законів про працю України. До того ж, позивача звільнено зі служби 08.02.2024, а до суду звернувся 20.03.2025, більш ніж через рік після звільнення. При цьому, суд зауважує, що запит адвокатом в інтересах позивача вже було направлено майже через 10 місяців після звільнення зі служби.
Суд звертає увагу на те, що обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду не навів існування об'єктивно непереборних обставин, які не залежали від його волевиявлення та були пов'язані з дійсними істотними перешкодами/труднощами для своєчасного звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законом строк.
Отже, заява про поновлення строку звернення до суду не підлягає задоволенню.
Статтею 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до п.п.7, 8 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, зокрема, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом; з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позовна заява в частині визнання протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 19.07.2022 по 08.02.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704 підлягає залишенню без розгляду.
Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку (ч.4 ст.240 КАС).
Керуючись ст.ст.123, 160-161, 169, 172, 240, 243, 248, 256, 293-297 КАС України, суддя,-
У задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 в частині вимог про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії за період з 19.07.2022 року по 08.02.2024 року - залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.256 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду у 15 - денний строк, передбачений ст.295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА