13 червня 2025 року Справа № 280/2775/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
до ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
до Військової частини НОМЕР_1 ,
до Військової частини НОМЕР_2 ,
до Військової частини НОМЕР_3 ,
про зобов'язання вчинити певні дії, -
11.04.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач 2), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 3), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 4), Військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач 5), в якій позивач просить суд зобов'язати відповідачів у межах повноважень терміново вжити заходів щодо виключення позивача зі складу військової частини, у якій він нібито має перебувати, з підстав незаконного його туди включення.
В обґрунтування позову зазначено, що позивача було безпідставно прийнято на військову службу за мобілізацією у зв'язку з тим, що він з 02.10.2015 є виключеним з військового обліку на підставі пп.3 п.6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Стверджує, що з початку повномасштабного вторгнення рф на територію України позивач добровільно допомагав військовим в/ч НОМЕР_1 . Зазначає, що його без особистого волевиявлення було прийнято на військову службу, чим порушено законодавство, що регулює правила призову громадян на військову службу. Після отримання травми позивачу 10.12.2022 було проведено ВЛК, під час якої він дізнався що був призваний на військову службу за мобілізацією у травні 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рапорт позивача на звільнення з військової служби командиром військової частини НОМЕР_2 не прийнято, оскільки позивача оголошено таким, що самовільно залишив військову частину. Вищезазначені обставини в сукупності змусили позивача звернутися з даною позовною заявою до суду.
16.04.2025 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/2775/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Військовою частиною НОМЕР_2 позов не визнано. У письмовому відзиві, що надійшов до суду 30.04.2025 посилається на те, що позивач відповідно до повідомлення військової частини НОМЕР_2 від 28.05.2024 за № 1023 рахується таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 з 28.05.2024 та по цей час, про що листом від 01.06.2024 за №1056 було повідомлено орган ДБР та військову прокуратуру.
Військовою частиною НОМЕР_3 позов не визнано. У письмовому відзиві, що надійшов до суду 30.04.2025 посилається на те, що позивач на момент проходження ВЛК 10.12.2022 рахувався військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , призваний у травні 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_4 , підставі направлення командиром військової частини НОМЕР_1 №24 від 27.11.2022 був направлений на медичний огляд до військової частини НОМЕР_3 на військово-лікарську комісію з метою визначення ступеню придатності до військової служби. 10.12.2022 позивачу амбулаторно було винесено Постанову гарнізонної ВЛК, із встановленням Діагнозу: Наслідки перенесеної вибухової травми (10.09.2022), закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, акубаротравми у вигляді цефалгічного, вестибуло-атактичного та астено-невротичного синдромів з незначним порушенням функції. Таким чином, порушень з боку військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_3 не вбачається.
Військовою частиною НОМЕР_3 позов не визнано. У письмовому відзиві, що надійшов до суду 01.05.2025 посилається на те, що наказом командира НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.05.2022 №138 позивача зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення та з 27 травня 2022 року приступив до виконання службових обов'язків, веде бойові дії на території України. 10.09.2022 позивач отримав мінно-вибухову травму, акубаротравму середньої важкості та в подальшому проходив лікування та медичні огляди. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.03.2023 №85 (по стройовій частині) позивача, призначеного наказом Командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_5 » (по особовому складу) від 21.03.2023 №136-РС робітником підсобним інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти військової частини НОМЕР_2 , з 25.03.2023 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено до нового місця служби - АДРЕСА_1 (військова частина НОМЕР_2 ).
Відповідачі 1 та 2 правом на подання відзиву у встановлений судом строк не скористалась. Керуючись положеннями ч. 6 ст. 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 згідно тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_4 від 26.04.2023 є виключеним із військового обліку 02.10.2015.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.05.2022 №138 молодшого сержанта ОСОБА_1 як такого, що прибув з ІНФОРМАЦІЯ_6 для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення та з 27 травня 2022 року приступив до виконання службових обов'язків, веде бойові дії на території України.
Згідно довідки про обставини травми від 16.09.2022 №39-МПБ-Д/ЮС позивачем 10.09.2022 одержано мінно-вибухову травму, акубаротравму середньої важкості.
На підставі направлення командиром військової частини НОМЕР_1 №24 від 27.11.2022 був направлений на медичний огляд до військової частини НОМЕР_3 на військово-лікарську комісію з метою визначення ступеню придатності до військової служби.
10.12.2022 молодшому сержанту ОСОБА_1 амбулаторно було винесено Постанову гарнізонної ВЛК, із встановленням діагнозу: Наслідки перенесеної вибухової травми (10.09.2022), закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, акубаротравми у вигляді цефалгічного, вестибуло-атактичного та астено-невротичного синдромів з незначним порушенням функції. Травма легкого ступеня. Травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини. Ангіопатія сітківки обох очей. Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. Поширений остеохондроз хребта, спондилоартроз фасеткових суглобів ІІ ст., протрузії міжхребцевих дисків С3, C4, C6, Th5, Th6, Th7, Th10, грижа диску С5 з помірним порушенням функції. Міопія ступенем в 1,5D правого ока, 2,0D лівого ока. Захворювання, НІ, не пов'язані з проходженням військової служби.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.03.2023 №85 (по стройовій частині) сержанта ОСОБА_1 , призначеного наказом Командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_5 » (по особовому складу) від 21 березня 2023 року №136-РС робітником підсобним інженерного відділення інженерного взводу інженерної роти військової частини НОМЕР_2 , з 25 березня 2023 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено до нового місця служби - АДРЕСА_1 (військова частина НОМЕР_2 ).
Листом від 13.11.2023 №858 на адвокатський запит військовою частиною НОМЕР_2 повідомлено, що рапорт позивача про звільнення не надходив. Зазначено, що для розгляду питання про звільнення позивача з військової служби йому необхідно особисто звернутись до розташування військової частини НОМЕР_2 та надати відповідний рапорт на ім'я командира військової частини з усіма необхідними документами. Повідомлено, що станом на 13.11.2023 позивач незаконно перебуває за межами військової частини.
Не погодившись з діями відповідачів, з вимогою про виключення позивача з військової частини, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі по тексту також - Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (надалі по тексту також - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).
Частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII, регламентовано види військової служби:
базова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Абзацом 4 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 за №3543-XII (далі по тексту - Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Матеріалами справи встановлено, що позивач з 27.05.2022 проходить військову службу за мобілізацією. Водночас позивач стверджує, що його безпідставно було прийнято на військову службу за мобілізацією, оскільки його виключено з військового обліку на підставі пп.3 п.6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Надаючи оцінку таким доводам позивача, суд зазначає наступне.
Пунктом 3 частини 6 статті 37 Закону №2232-XII в редакції, чинній станом на прийняття позивача на військову службу, було передбачено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.
Позивач дійсно був виключений з військового обліку 02.10.2015, оскільки був визнаний непридатним за станом здоров'я, однак наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.05.2022 №138 був зарахований до списків особового складу частини та набув статусу військовослужбовця.
В свою чергу, стаття 37 Закону України №2232-XII від 25.03.1992 "Про військовий обов'язок і військову службу", на яку посилається позивач, регулює питання щодо взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього. Однак, у межах спірних правовідносин вказані вище приписи статті 37 Закону №2232-XII не підлягають до застосування, оскільки позивач станом на розгляд даної справи є військовослужбовцем та проходить військову службу.
Також, після отриманого поранення 10.09.2022, позивача було направлено на ВЛК для визначення ступеню придатності. Постановою ВЛК його було визнано обмежено придатним до військової служби. Крім того, в матеріалах справи наявні відомості про переведення позивача, як військовослужбовця до військової частини НОМЕР_2 . Зазначені обставини підтверджують наявність у позивача статусу військовослужбовця.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.02.2025 по справі №160/2592/23 за позовом військовослужбовця до районного ТЦК і військової частини про визнання протиправними дій щодо призову і зобов'язання прийняти рішення про звільнення зі служби вказав, що «визнання процедури призову протиправною не спричиняє звільнення незаконно мобілізованого з військової служби, тобто, не відновлює попереднього становища особи, призваної на військову службу. Як зазначив КАС ВС, «процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною», тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу…
… відновлення порушеного права повинне відбуватися в межах спірних правовідносин за участю їх учасників.
У спірних правовідносинах порушеним було право позивача на належну процедуру його призову на військову службу під час мобілізації. Обраний же позивачем спосіб захисту порушеного права, який надалі застосували суди обох інстанцій за наслідками розгляду справи, звільнення з військової служби є неефективним, адже не вирішує правомірності акта, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу.
Такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами, що не досліджувалися судами попередніх інстанцій, і створюватиме ситуацію невиконуваності судового рішення».
Вказані правові висновки відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує під час розгляду цієї справи.
Таким чином, направлення позивача у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 свідчить про реалізацію такого наказу та виникнення нових правовідносин, правовідносин між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 та військовою частиною НОМЕР_2 , куди позивач в подальшому був переведений. Отже, належним предметом розгляду даної справи є право позивача на належну процедуру його звільнення з військової служби під час мобілізації.
В межах зазначених правовідносин суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Частиною 3 статті 24 Закону №2232-XII визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абз. 2 п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
За приписами п. 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Інструкцією з діловодства у Збройних Силах України, затвердженою наказом Генерального штабу Збройних сил України №40 від 31.01.2024 (на момент виникнення спірних правовідносин № 124 від 07.04.2017), визначено наступне:
Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
У позовній заяві позивач зазначає, що звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 з рапортом про звільнення його з військової служби, однак жодних доказів направлення або вручення не надав. З наявного в додатках до позовної заяви копії листа-відповіді на адвокатський запит вбачається, що до військової частини НОМЕР_2 не надходило рапорту позивача про звільнення з військової служби.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у Рішенні №6-зп від 25.11.1997 зазначив, що стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, і встановлює принцип, відповідно до якого, в суді можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії та бездіяльність.
Разом з тим, Конституційний Суд України у зазначеному вище Рішенні вказав, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто, громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що рішення, дія чи бездіяльність порушують або обмежують права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому, потребують правового захисту в суді.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, а також рішень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі, на виконання делегованих повноважень.
Враховуючи положення законодавства, під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
В розумінні КАС України, відповідно до приписів п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України, позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. Отже, адміністративний позов подається собою для відновлення її прав, свобод та інтересів.
Враховуючи наведене, обов'язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів позивача є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем - суб'єктом владних повноважень, а також наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.
Таким чином, в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб, завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів, з чого вбачається, що право на судовий захист не є абсолютним. Для того, щоб особі було надано судовий захист, суд має встановити, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (п. 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому, суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (п. п. 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).
Вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 21.01.2020 у справі №910/7815/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19, від 16.07.2020 у справі №924/369/19.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Доводи в частині наявності підстави для виключення позивача з військової частини через порушену процедуру призову на військову службу за мобілізацією суд вважає безпідставними з огляду на позицію Верховного суду у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23 у подібних правовідносинах.
З огляду на наведене, на підставі доказів, що містяться у матеріалах справи, суд зазначає, що на час розгляду справи не встановлено порушене право позивача на правомірну процедуру звільнення з військової служби, оскільки ним не було дотримано визначеної процедури, а саме не подано до свого безпосереднього командира рапорту про звільнення з усіма необхідними документами, що підтверджують підстави для звільнення.
Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_4 ), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_5 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_6 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 13.06.2025.
Суддя М.С. Лазаренко