04 червня 2025 року м. Ужгород№ 260/1491/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Луцович М.М.,
при секретарі судового засідання - Пішта І.І.
за участю:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - Шоляк Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ставненської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (с. Ставне, буд. 253, Ужгородський р-н, Закарпатська обл., 89014, код ЄДРПОУ 04350990) про визнання рішення протиправним, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Ставненської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, в якому просить: визнати протиправним та нечинним рішення «Про встановлення ставок і пільг сплати земельного податку» № 150 від 19.06.2018 року Волосянківської сільської ради.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 17 червня 2024 року Головним управлінням ДПС України в Закарпатській області було проведено позапланову податкову перевірку Ужанського національного природнього парку, за результатами якої складений акт перевірки № 7981/07-16-07-04/30104729 та прийняті податкові повідомлення-рішення. У період 2015 - 2019 роки в Ужанському національному природному парку на посаді директора працював ОСОБА_1 . Позивач вказує, що Головним управлінням ДПС України в Закарпатській області було протиправно проведено податкову перевірку Ужанського національного природнього парку, використавши для розрахунку податків за нерухоме майно (землю) неоприлюднене рішення Волосянської сільської ради «Про встановлення ставок і пільг із сплати земельного податку» №150 від 19.06.2018 року, чим було порушені права позивача, як керівника Ужанського національного природнього парку у зазначені періоди. У зв'язку із наведеним, позивач вважає таке рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає визнанню нечинним.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити. Відповідач вказав, що оскаржуване рішення після його прийняття було доведено до відома громадськості шляхом розміщення його разом з додатками на інформаційних стендах, що розміщується в приміщенні Волосянської сільської ради. Наведений спосіб оприлюднення інформації передбачений Законом України «Про доступ до публічної інформації», що вказує на дотримання Волосянською сільською радою вимог законодавства у частині оприлюднення спірного рішення. Окремо зауважив, що умовою визнання акту нечинним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Натомість позивачем у даній справі не доказано порушення його прав та інтересів через неправомірність, як він вважає, спірного рішення. Позивач також не надав жодних доказів як прийняття спірного рішення вплинуло на його інтереси як громадянина України чи жителя міста Ужгород.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій не погоджується з доводами відповідача, наведеними у відзиві на позовну заяву. Позивач зазначив, що згідно рішення Волосянківської сільської ради № 150 «Про встановлення ставок і пільг сплати земельного податку» від 19.06.2018 року у п.3 чітко зазначено оприлюднити дане рішення в засобах масової інформації, тому твердження представника відповідача, що рішення №150 від 19.06.2018 року було оприлюднене на дошці оголошень є безпідставним. Доказів оприлюднення спірного рішення Волосянківської сільської ради суду не надано. Звернув увагу, що ОСОБА_1 , як громадянин України та як керівник Ужанського НПП в період 2014-2019 рр. виконував обов'язки голови служби державної охорони Ужанського НПП і згідно Положення про службу державної охорони природно-заповідного фонду України працював у режимі ненормованого робочого дня (заходи по охороні територій Ужанського НПП), що вимагало фактичного проживання на території Ужанського НПП.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження в адміністративній справі (а.с.144-147).
Ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залучення третіх осіб (а.с.140-143).
Ухвалою суду від 07 травня 2025 року закрито пiдготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.148-149).
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив задовольнити їх з підстав наведених у позові.
Представник відповідача в судовому засіданні, проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, розглянувши подані учасниками справи докази, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом установлено, що рішенням Волосянківської сільської ради «Про встановлення ставок і пільг із сплати земельного податку» №150 від 19.06.2018 року було встановлено на території Волосянківської сільської ради ставки земельного податку згідно з додатком № 1; пільги для фізичних та юридичних осіб, надані відповідно до статті 284 пункту 284.1 Податкового кодексу України, за переліком згідно з додатком 2.
Не погоджуючись із вказаним рішенням у зв'язку з його неоприлюдненням, позивач звернувся із даним позовом до суду, вважаючи, що таке прийняте з порушенням вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до положень статті 19 частини 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 5 частини 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР (далі по тексту - Закон України № 280/97-ВР) визначено, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Згідно із статтею 17 частиною 1 Закону України № 280/97-ВР відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Відповідно до статті 14 пункту 14.1 підпункту 14.1.147 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (стаття 14 пункт 14.1 підпункт 14.1.72 Податкового кодексу України).
Згідно із статтею 12 пунктом 12.3 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Відповідно до статті 12 пункту 12.3 підпункту 12.3.7 Податкового кодексу України не дозволяється сільським, селищним, міським радам та радам об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів.
Статтею 12 пунктом 12.4 підпунктом 12.4.3 Податкового кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Відповідно до статті 284 пункту 284.1 Податкового кодексу України, Верховна Рада АРК та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку на відповідній території.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правовий статус і відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно до статті 26 частини 1 підпунктів 24 та 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка визначає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України; прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах, а також земельному податку.
Відповідно до статті 59 частин 1 та 2 вказаного Закону, яка регулює питання актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із статтею 69 частиною 1 Закону України № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.
Відповідно до статті 73 частини 1 вказаного Закону акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Враховуючи зазначене, приймаючи до уваги вимоги статті 284 частини 284.1 Податкового кодексу України, Волосянківська сільська рада, як орган місцевого самоврядування, наділена повноваженнями щодо прийняття рішень про встановлення ставок плати за землю.
Спірне рішення застосоване відносно прав, свобод та інтересів необмеженого кола осіб (членів відповідної територіальної громади), отже розраховане на широке коло осіб та застосовується неодноразово, відповідно є регуляторним актом.
Відповідно до статті 59 частини 12 Закону України № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
В судовому засіданні та у відзиві на позов, представником відповідача зазначено, що оскаржуване рішення було доведене до відома громадськості шляхом розміщення цього рішення на інформаційних стендах. Однак належних та допустимих доказів такого оприлюднення суду не надано.
При цьому суд зазначає, що опублікування на сайті податкового органу спірного рішення, на яке посилається відповідач, не може вважатися належним і допустимим доказом виконання Волосянківською сільською радою, як органом місцевого самоврядування, власного обов'язку щодо оприлюднення спірного нормативно-правового акту у спосіб визначений законом.
Також суд відхиляє посилання відповідача, як на належний і допустимий доказ виконання обов'язку органу місцевого самоврядування в частині оприлюднення у передбачений законом спосіб спірного нормативно-правового акту, на пояснення колишнього секретаря Волосянківської сільської ради та окремого суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_2 , оскільки такого роду докази можливо би було прийняти виключно в сукупності з іншими, як-то фото- чи відеофіксація, з яких можливо би було встановити дійсне розміщення спірного рішення на інформаційному стенді з відповідною прив'язкою до місця і часу такого оприлюднення, чого в даному випадку відповідачем здійснено не було.
Судом не було встановлено, що спірне рішення було оприлюднене у спосіб, який би дав змогу, у тому числі й представникам Ужанського національного природного парку (його керівництву) дізнатися у належні строки про ухвалене спірне рішення, зокрема з метою його використання у своїй господарській діяльності..
Окремо суд звертає увагу, що зі змісту оскаржуваного рішення «Про встановлення ставок і пільг із сплати земельного податку» №150 від 19.06.2018 року слідує, що останнє встановлює та змінює норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовується неодноразово, через що відносяться до нормативно-правового акту (стаття 4 частина 1 пункт 18 КАС України).
Особливості розгляду справ щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначені статтею 264 КАС України.
Згідно із статтею 264 частиною 9 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
Тобто, належним способом захисту по цій категорії справ є заявлення вимоги щодо визнання протиправним та нечинним діючого (чинного) спірного акту.
Відповідно до роз'яснень, які наведені в пункті 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20 травня 2013 року Про судове рішення в адміністративній справі, визнання акту суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акту.
Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.
Із змісту заявленого позову слідує, що позивачем заявлені вимоги про визнання оскаржуваного рішення нечинними.
При цьому, згідно з приписами статті 264 частини 3 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Таким чином, визначальним при вирішенні вказаної категорії спорів є встановлення періоду чинності оскаржуваних рішень.
У разі втрати чинності оскаржуваним актом, позивачем фактично обраний невірний спосіб захисту своїх прав та інтересів, що не позбавляє його можливості оскаржувати наслідки, які виникли через правовідносини, що утворилися на підставі нечинного акту.
Суд зауважує, що оскаржуване рішення розповсюджує свою дію виключно на 2019 рік, оскільки при прийнятті органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок податків і зборів на наступний рік, втрачають чинність аналогічні рішення за попередній рік.
Зі змісту рішення Волосянківської сільської ради №192 від 13 червня 2019 року «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку» випливає, що рішення «Про встановлення ставок і пільг сплати земельного податку» № 150 від 19.06.2018 року Волосянківської сільської ради визнано таким, що втратило чинність.
Відтак, станом на час звернення позивача із даним позовом оскаржуване рішення Волосянківської сільської ради не було чинним.
За наведених умов скасування рішення відповідача, яке втратило свою чинність, не має на меті поновлення прав позивача, яке він вважає порушеним.
Зазначена обставина - втрата чинності оскаржуваним позивачем рішенням - має принципове та ключове значення під час розгляду наведеної справи, оскільки виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права та визнання його повторно нечинним вже судом.
Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 712/8985/17, де вказано, що у разі оскарження нормативно-правового акту строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акту.
Згідно із статтею 264 частиною 2 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Відтак, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії.
Крім того, з аналізу означених норм вбачається, що особливістю провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів є те, що для таких категорій спорів передбачено, фактично, необмежене коло осіб, які можуть ініціювати відкриття відповідного провадження в адміністративному суді; необмежене в часі право на доступ до суду для ініціювання такого спору; додаткові гарантії інформування всіх про початок розгляду судом такого спору; додаткові процесуальні гарантії для сторін, що надаються згідно з положеннями КАС України у справах, що розглядаються за правилами загального позовного провадження; спеціальні повноваження суду, спрямовані на гарантування ефективного захисту.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.05.2022 у справі № 160/9717/21 , від 13.03.2023 у справі № 620/4460/21.
Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Такої позиції притримується Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі № 640/6699/20.
У позовній заяві та в судовому засіданні позивач зазначив, що Головним управлінням ДПС України в Закарпатській області було протиправно проведено податкову перевірку Ужанського національного природнього парку, використавши для розрахунку податків за землю рішення відповідача «Про встановлення ставок і пільг із сплати земельного податку» №150 від 19.06.2018 року, чим було порушені права позивача, як керівника Ужанського національного природнього парку у зазначені періоди.
Із вищенаведеного вбачається, що позивач звернувся із даним позовом про порушення права Ужанського національного природнього парку, як юридичної особи, з питань встановлених оскаржуваними рішенням податків сплати земельного податку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , а відтак позивач не зареєстрований та не проживає на території Ставненської територіальної громади.
А відтак, позивач не є особою, щодо якої застосовано оскаржуване рішення Волосянківської сільської ради та не є особою, яка була суб'єктом правовідносин, у яких було застосовано положення оскаржуваного рішення Волосянківської сільської ради.
Суд зауважує, що приймаючи до уваги сферу дії оскарженого позивачем нормативно-правового акту, на який цей акт розповсюджує своє застосування, враховуючи особливість позовного провадження в окресленій категорії справ, суд вважає, що позивачем не було доведено його право на звернення до суду з цим позовом.
Приймаючи до уваги те, що на час звернення позивача до суду з позовом у цій справі позивач не є суб'єктом правовідносин у сфері застосування спірного рішення, що згідно із статтею 264 частиною 2 КАС України не надає йому право на оскарження спірного нормативно-правового акту.
За приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Правові підстави для відшкодування судових витрат у порядку ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ставненської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (с. Ставне, буд. 253, Ужгородський р-н, Закарпатська обл., 89014, код ЄДРПОУ 04350990) про визнання рішення протиправним - відмовити.
2. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України. Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяМ.М. Луцович
Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 13.06.2025 року.