(про забезпечення позову)
13 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/15580/25
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шимоновича Р.М., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії п'ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №24 від 06.06.2025 щодо відмови ОСОБА_1 , у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до п.3 ч.1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.05.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з врахуванням висновків суду.
Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просить суд: вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 , його відділам, зокрема 5-му відділу, в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 , на військову службу під час мобілізації, до набрання законної сили судовим рішенням, по справі щодо визнання протиправним та скасування рішення комісії п'ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 24 від 06.06.2025 року.
Заяву мотивував тим, що звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою отримання відстрочки на підставі п.3 ч.1 статті 23 "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як особа, на утриманні якої знаходить троє дітей віком до 18 років, однак отримав відмову. Також відмітим, що йому було вручено направлення на проходження ВЛК, яку він пройшов 07.06.2025. Військово-лікарською комісією було визнано придатним до військової служби та 07.06.2025 року виписано повістку №380 про виклик його на 07.00 годину 16.06.2025 року, з метою направлення для проходження військової служби. На думку заявника, в конкретному випадку, є достатні правові підстави вважати, що в разі невжиття заходів забезпечення позову існує реальна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам.
Відповідно до частин 1-3 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 КАС України).
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17.
Водночас, суд зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Обґрунтовуючи заяву, позивач зазначив, що має право на відстрочку від призову за мобілізацією, проте відповідач відмовив у задоволенні заяви про надання відстрочки та вчиняє дії щодо мобілізації позивача, зокрема, 07.06.2025 виписано повістку №380 про виклик його на 07.00 годину 16.06.2025 року, з метою направлення для проходження військової служби.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, зокрема, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Отже, у разі призову позивача на військову службу та набуття статусу військовослужбовця, це унеможливить реалізацію його права на відстрочку, у разі встановлення наявності такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, тобто загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер.
На підставі викладеного, суд, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог щодо забезпечення позову, дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , його відділам, зокрема 5-му відділу, в особі його посадових осіб, вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 , на військову службу під час мобілізації, до набрання законної сили судовим рішенням у справі №240/15580/25.
Негайно надіслати примірник ухвали про забезпечення позову заявнику та всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвалу суду складено у повному обсязі: 13 червня 2025 року.
Суддя Р.М.Шимонович