про відмову у відкритті провадження у справі
12 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/14695/25
категорія 109020000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Гурін Д.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ДП "Ліси України") про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ДП "Ліси України"), в якому просить:
- визнати протиправною відповідь ДП «Ліси України» про відмову у проведенні інвентаризації земельної ділянки з кадастровим номером 1822083200:05:000:1066;
- зобов'язати ДП «Ліси України» - провести інвентаризацію земельної ділянки з кадастровим номером 1822083200:05:000:1066.
Пунктами 4 та 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності, а також чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали позовної заяви суд дійшов висновку, що у відкритті провадження слід відмовити з наступних підстав.
Пунктом 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" у рішенні від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1 та 2 частини 1 статті 4 цього Кодексу адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; а публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 цього ж Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб, а також органів, яким законом надане право на представництво інтересів інших осіб, з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
При цьому критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно пункту 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати у зв'язку з чим виник спір та в чому полягає суть (зміст, характер) спору.
У постанові від 21.05.2020 у справі №826/16196/18 Верховний Суд зазначив, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
У постанові від 16.12.2019 у справі №826/823/17 Верховний Суд дійшов висновків, що "спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. У справі, що розглядається, фактично спір стосується правомірності володіння іншими особами земельною ділянкою, яка перетинається з земельною ділянкою позивача та створює перешкоди для здійснення державної реєстрації права власності за позивачем. Відтак, цей спір безпосередньо не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку саме органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства".
Як встановлено судом зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів предметом спору є протиправна, на думку позивача, відмова Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ДП "Ліси України") у проведенні інвентаризації земельної ділянки із встановленням наявності на ній житлового будинку в с.Довжик, Оліївської громади Житомирського району Житомирської області, за адресою: АДРЕСА_1 , з метою оформлення земельної ділянки під будинком - зміну цільового призначення, передачу в оренду або у власність.
Частиною 1 статті 1 Земельного кодексу України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до статті 4 Земельного кодексу України земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.
Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Згідно з статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади - на землі державної власності.
Статтею 84 Земельного кодексу України встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади, відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту «е» статті 4 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.
Згідно з частиною 1 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється, серед іншого, шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом (частина 2 статті 79-1 Земельного кодексу України).
Відповідно до частин 3, 4 статті 79-1 Земельного кодексу України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частина 5 статті 79-1 Земельного кодексу України).
Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою, регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування визначає Закон України від 22.05.2003 №858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон №858-IV).
Відповідно до частини 1 статті 35 Закону №858-IV інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.
Відповідно до частини 3 статті 35 Закону №858-IV порядок проведення інвентаризації земель затверджується Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №476 затверджено Порядок проведення інвентаризації земель (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель (далі - технічна документація).
Відповідно до пункту 2 Порядку інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Пунктом 3 Порядку визначено, що державна інвентаризація земель проводиться шляхом формування земельних ділянок незалежно від форми власності, визначення їх угідь та у разі потреби віднесення таких земельних ділянок до певних категорій для інформаційного наповнення Державного земельного кадастру.
Відповідно до пункту 8 Порядку підставою для проведення інвентаризації земель є рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування щодо виконання відповідних робіт, договори, укладені між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками технічної документації (далі - виконавці), судові рішення.
З огляду на викладене державні підприємства не є суб'єктом владних повноважень у розумінні положень КАС України, а діяльність підприємства державної форми власності не належить до публічної служби, визначеної цим Кодексом.
Таким чином, позовні вимоги адресовані до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ДП "Ліси України"), яке не є суб'єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а тому спір не є публічно-правовим у відповідності до положень статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Виходячи із вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідач у даному спорі не є суб'єктом владних повноважень, не здійснює публічно-владні управлінські функції по відношенню до позивача у спірних правовідносинах, у зв'язку із чим дану справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
З урахуванням суб'єктного складу сторін, вирішення таких спорів здійснюється місцевими судами у порядку цивільного судочинства.
За таких підстав, компетенція адміністративних судів визначена статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України на цей спір не поширюється.
Таким чином, ця справа має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, у відкритті провадження в адміністративній справі необхідно відмовити, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за його позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ДП "Ліси України") про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що розгляд такої справи віднесений до юрисдикції загального суду у порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Д.М. Гурін