Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 червня 2025 року Справа№200/2150/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , в якій просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 03.03.2022 по 31.12.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити відповідний перерахунок;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 та зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити відповідний перерахунок;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 12.10.2024 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 та зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити відповідний перерахунок;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати компенсації ОСОБА_1 за неотримане речове майно та зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити відповідний перерахунок;
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні та зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити відповідний перерахунок.
Ухвалою суду від 31.03.2025 позовну заяву залишено без руху.
Позивачем усунуто вказані недоліки.
Ухвалою суду від 11 квітня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 03.03.2022 ОСОБА_1 (надалі Позивач) мобілізований на військову службу відповідно до Указу Президента України “Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 65/2022 та наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 03.03.2022 № 42 зарахований до списків особового складу на всі види забезпечення та призначений на посаду водія розвідувального взводу роти військової частини НОМЕР_4 .
В подальшому, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 01.02.2023 № 33 Позивача призначено на посаду стрільця - зенітника зенітно ракетного відділення зенітного ракетного артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частина НОМЕР_2 .
Під час проходження військової служби у складі Збройних Сил України здоров'я та самопочуття Позивача істотно погіршилось.
Довідкою військово-лікарської комісії від 12.12.2023 № 3841 Позивач визнаний обмежено придатним до військової служби та в подальшому, довідкою військово- лікарської комісії від 13.06.2024 № 1465 Позивач визнаний придатним виключно до служби в військових частинах забезпечення, ТЦК та CП, ВВНЗ, навчальних центрах закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку тощо.
Всі захворювання Позивача визнані такими, що пов'язані з проходженням військової служби.
За результатами огляду медико-соціальною експертною комісією, Позивачу присвоєно II (другу) групу інвалідності та видано довідку від 19.09.2024 серії 12ААГ № 772230. Висновок про умови та характер праці - може виконувати легкі види праці.
Підтвердженням зазначених обставин, крім безпосередньо довідки, є пенсійне посвідчення Позивача від 30.10.2024 серія НОМЕР_5 .
Враховуючи істотні проблеми із здоров'ям, Позивач подав рапорт на звільнення з військової служби.
Наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 12.10.2024 №289 Позивача звільнено з військової служби в запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок i військову службу".
Листом за підписом командира військової частини НОМЕР_4 від 27.02.2025 № 1555/960 Позивачу надано, серед іншого, довідку від 25.02.2025 №1555/932 «Про розміри щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення» з якої вбачається, що Відповідач не здійснював перерахунок грошового забезпечення.
Ознайомившись у березні 2025року із зазначеною довідкою, позивач виявив, що грошове забезпечення протягом служби розраховувалось Відповідачем невірно, а грошові кошти при звільненні надійшли із затримкою та не в повному обсязі.
З цього приводу звернувся до суду та просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач позов не визнав, надав суду відзив, в якому зазначив, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 03.03.2022 №42 позивача, призваного по мобілізації, зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду водія розвідувального взводу роти військової частини НОМЕР_2 . В подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.02.2022 №33 позивача призначено стрільцем- зенітником зенітного ракетного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 . Протягом періоду часу з 03.03.2022 по 12.10.2024 позивач перебував на всіх видах забезпечення в військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12.10.2024 №289 позивача звільнено з військової служби відповідно до підпункту "б" пункту 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" - за станом здоров'я.
Протягом служби грошове забезпечення позивачу нараховувалось відповідно до вимог діючого законодавства, зокрема, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (надалі - Прядок №260).
Позивач проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 в порядку мобілізації, він не укладав контракт, відтак, за наведеними вище нормами позивач не набуває права на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно під час звільнення, оскільки відсутня заборгованість за недоотримане речове майно, а відтак грошова компенсація не може бути нарахована.
У зв'язку з викладеним вище, вимога про нарахування та виплату компенсації за нетримане речове майно не ґрунтується на законі, а відтак не може бути задоволена.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України врегульовано Порядком №260. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не охоплюється означеними вище нормативно-правовими актами, у зв'язку із чим ця позовна вимога є також такою, що не підлягає задоволенню.
Звертає увагу, що після звільнення позивача, здійснено розрахунок всіх належних йому коштів та 09.11.2024 зараховано на його рахунок 129 194,98 грн., а 22.11.2024 - 11 438,70 грн. зазначене підтверджується детальною довідкою про грошове забезпечення позивача від 25.02.2025 №1555/932 та відомістю про зарахування заробітної плати.
Просить відмовити у задоволенні позову.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 03.03.2022 ОСОБА_1 (надалі Позивач) мобілізований на військову службу відповідно до Указу Президента України “Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 65/2022 та наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 03.03.2022 № 42 зарахований до списків особового складу на всі види забезпечення та призначений на посаду водія розвідувального взводу роти військової частини НОМЕР_4 .
В подальшому, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 01.02.2023 № 33 Позивача призначено на посаду стрільця - зенітника зенітно ракетного відділення зенітного ракетного артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частина НОМЕР_2 .
Під час проходження військової служби у складі Збройних Сил України здоров'я та самопочуття Позивача істотно погіршилось.
Довідкою військово-лікарської комісії від 12.12.2023 № 3841 Позивач визнаний обмежено придатним до військової служби та в подальшому, довідкою військово- лікарської комісії від 13.06.2024 № 1465 Позивач визнаний придатним виключно до служби в військових частинах забезпечення, ТЦК та CП, ВВНЗ, навчальних центрах закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку тощо.
Всі захворювання Позивача визнані такими, що пов'язані з проходженням військової служби.
За результатами огляду медико-соціальною експертною комісією, Позивачу присвоєно II (другу) групу інвалідності та видано довідку від 19.09.2024 серії 12ААГ № 772230. Висновок про умови та характер праці - може виконувати легкі види праці.
Підтвердженням зазначених обставин, крім безпосередньо довідки, є пенсійне посвідчення Позивача від 30.10.2024 серія НОМЕР_5 .
Враховуючи істотні проблеми із здоров'ям, Позивач подав рапорт на звільнення з військової служби.
Наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 12.10.2024 №289 Позивача звільнено з військової служби в запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок i військову службу".
Листом за підписом командира військової частини НОМЕР_4 від 27.02.2025 № 1555/960 Позивачу надано, серед іншого, довідку від 25.02.2025 №1555/932 «Про розміри щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення» з якої вбачається, що Відповідач не здійснював перерахунок грошового забезпечення.
Ознайомившись у березні 2025року із зазначеною довідкою, позивач виявив, що грошове забезпечення протягом служби розраховувалось Відповідачем невірно, а грошові кошти при звільненні надійшли із затримкою та не в повному обсязі.
Отже спірними питаннями у цієї справі є: нарахування та виплата ОСОБА_1 грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 рік, Законом України "Про державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік, Законом України "Про державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 рік та зобов'язання військової частини НОМЕР_2 здійснити відповідний перерахунок; нарахування та виплата компенсації ОСОБА_1 за неотримане речове майно та зобов'язання військової частини НОМЕР_2 здійснити відповідний перерахунок; нарахування та виплата ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні та зобов'язання військової частини НОМЕР_2 здійснити відповідний перерахунок.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за періоди з 03.03.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 12.10.2024 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про державний бюджет України на 2022, 2023 та 2024 рік" станом на та зобов'язання здійснити відповідні перерахунки, суд зазначає таке:
Згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
На підставі частини четвертої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова КМУ № 704) затверджені, зокрема, тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Відповідно до пункту 2 Постанови КМУ № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно пункту 4 Постанови КМУ № 704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам» (далі Постанова КМУ № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, в Постанові КМУ № 704 пункт 4 викладено в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постанова КМУ № 103 набрала чинності 24 лютого 2018 року.
Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови КМУ № 704 не був приведений у відповідність з нормою п. 4 цієї ж постанови.
На підставі пункту 4 Постановою КМУ № 704 в редакції Постанови КМУ № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови КМУ № 103, яким, зокрема, були внесені зміни до п. 4 Постанови КМУ № 704.
Отже, зміни до п. 4 Постанови КМУ № 704, внесені п. 6 Постанови КМУ № 103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню.
Таким чином, відповідно до п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, яка діяла до внесення змін п. 6 Постанови КМУ № 103, та вимог п. 1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови КМУ № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017 «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017).
Відповідно до статті 6 Закону № 2017 базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
На підставі частини третьої статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
При цьому відповідно до пунктів 1,3 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України, порядок встановлення державних стандартів (п. 3).
Тобто, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили - закону.
У свою чергу, закони України «Про Державний бюджет на 2022 рік», «Про Державний бюджет на 2023 рік» не містять застережень щодо застосування в 2022 та 2023 роках, як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року.
Таким чином, до 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не входили в суперечність з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, враховуючи, що з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині, що не суперечить Законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Тобто, розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Верховний Суд в постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 дійшов до таких висновків:
«(…) З 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(..) встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом в постановах від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 380/18850/21.
Відповідно до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік, установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року - 2481 гривня.
Відповідно до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік, установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року - 2684 гривні.
Отже розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців у 2022-2023 роках, є більшим ніж в 2018 році.
Таким чином, враховуючи, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, є величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік), а не станом на 01.01.2018 року, суд висновує про наявність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача.
З огляду на вищевикладене суд доходить висновку, що відповідачем, протиправно у періоді з 04.03.2022, який заявлено позивачем як спірний, по 19.05.2023 не здійснено нарахування грошового забезпечення позивача та отриманих ним всіх виплат у цей період, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року.
З вищевикладеного слідує, що у позивача виникло право на обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом застосування пункту 4 постанови №704 в первинній редакції, а саме множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом, зокрема, у справах №440/6017/21 від 02.08.2022, № 320/9431/21 від 30 березня 2023 року, відповідно до висновків яких посадовий оклад позивача підлягає перерахунку саме з 01 січня 2020 року.
Водночас, суд зауважує, що 20.05.2023 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 481, якою внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), шляхом викладення абзацу першого в
такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Проте, суд зазначає, що постанова КМУ від 12 травня 2023 р. № 481 набула чинності 20.05.2023 року, отже не підлягає застосуванню до спірних правовідносин про перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу за період з 04.03.2022 по 19.05.2023 рр., однак після 20.05.2023 року застосовується.
Відтак підлягають задоволенню позовні вимоги щодо обчислення та виплати позивачу з 03.03.2022 по 19.05.2023 р.р. грошового забезпечення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням.
Крім того, з метою дотримання гарантій щодо остаточного вирішення спору між сторонами, суд вважає необхідним зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити доплату ОСОБА_1 за період з 03.03.2022 по 19.05.2023 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат сум грошового забезпечення обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 року № 1928-IX Про Державний бюджет України на 2022 рік на 01.01.2022 року, Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ Про Державний бюджет України на 2023 рік на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти.
Щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати компенсації ОСОБА_1 за неотримане речове майно та зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 здійснити відповідний перерахунок, суд зазначає наступне:
Військовослужбовці користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі Закон №2011-ХІІ), який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону №2011-ХІІ визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-ХІІ).
Частиною 1 статті 9-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, зокрема, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 9-1 зазначеного Закону порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
За приписами абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до наведеної норми Кабінет Міністрів України постановою від 16.03.2016 №178 затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).
Пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, й звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
За приписами пункту 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік (пункт 7 Порядку №178).
Зміст вищезазначених норм свідчить, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
При цьому, застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.08.2019 у справі №2040/7697/18 та від 30.07.2020 у справі №820/5767/17.
Крім того, суд звертає увагу, що положеннями пункту 4 Порядку №178 передбачено застосування двох різних форм звернення за виплатою грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме: шляхом подання рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, та шляхом подання заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач не звертався до відповідача із рапортом або відповідною заявою про виплату компенсації за неотримане речове майне та надання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, тобто не вчинив залежні від нього дії щодо реалізації права на вказану виплату у спосіб, передбачений пунктом 4 Порядку №178.
Суд зазначає, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна у разі звільнення з військової служби. Така компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації та на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, в задоволенні зазначених вимог належить відмовити повністю.
Щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні та зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 здійснити відповідний перерахунок, суд зазначає таке:
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні із військової служби військової частини не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
З аналізу наведеного вбачається, що виплаті підлягає середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку обмежений періодом в шість місяців.
Водночас, позивач просить суд зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплати ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у розрахунку при звільненні.
Суд ще раз наголошує та звертає увагу позивача на те, що виплаті підлягає середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку обмежений періодом в шість місяців. Оскільки, станом на день прийняття рішення фактичний розрахунок з позивачем не проводився, відсутні підстави для задоволення цієї вимоги.
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 03.03.2022 по 31.12.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023р.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити доплату ОСОБА_1 за період з 03.03.2022 по 19.05.2023 включно належні ОСОБА_1 , з урахуванням проведених раніше виплат, сум грошового забезпечення обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 року № 1928-IX Про Державний бюджет України на 2022 рік на 01.01.2022 року, Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ Про Державний бюджет України на 2023 рік на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 13 червня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Е. Абдукадирова