Справа № 359/12819/24 Головуючий в суді І інстанції Ткаченко Д.В.
Провадження № 33/824/2790/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О.
12 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О.,
За участі секретаря судового засідання Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської областівід 7 квітня 2025 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 700435 19.11.2024 року о 23 год. 53 хв. вул. Броварська, 46, м. Бориспіль, Київська область, Бориспільський район, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «ВАЗ 2108» д.н.з. НОМЕР_2 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, хитка хода, порушення мови. Від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння він відмовився під час безперервної відеофіксації, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 7 квітня 2025 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн та позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Не погодившись з такою постановою, захисник ОСОБА_1 - адвокат Корнійчук Я.П. подала апеляційну скаргу, у якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, провадження у справі закрити.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що до протоколу про адміністративне правопорушення додано відеозапис, на якому відсутній факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
Вказує, що знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху, особи в нетверезому стані, не є доказом вчинення останньою адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, оскільки саме перебування особи на місці водія не доводить факт керування транспортним засобом, незалежно від наявності ввімкненого двигуна.
Посилається на те, що технічні засоби працівників поліції, не містять ні факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, ні порушення ПДР, які є підставою для зупинки транспортного засобу.
Зазначає, що оскільки поліцейськими не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення водієм ПДР, то вимоги інспектора до водія про пред'явлення документів на право керування є неправомірним.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги також зазначає, що свідки та ВСП у Збройних силах України поліцейськими не залучались.
А тому вважає, що наявність таких обставин, які свідчать про можливість іншої версії події, аніж викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_1 - адвокат Корнійчук Я.П. в режимі відео конференції, апеляційну скаргу підтримала, підтвердила її доводи та просила її задовольнити.
Суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Згідно зі ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст.252 КУпАП).
Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.
Частина 1 ст.130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність особи за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з п.2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (з послідуючими змінами і доповненнями) водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Європейський суд з прав людини у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, ОСОБА_1 , який реалізував своє право керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести відповідальність та виконувати обов'язки згідно встановлених в Україні правових норм у сфері дорожнього руху.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 700435 19.11.2024 року о 23 год. 53 хв. вул. Броварська, 46, м. Бориспіль, Київська область, Бориспільський район, керував транспортним засобом марки «ВАЗ 2108» д.н.з. НОМЕР_2 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, хитка хода, порушення мови. Від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння він відмовився під час безперервної відеофіксації, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.
Відмова водія ОСОБА_1 від огляду на стан сп'яніння зафіксована на відео технічними засобами.
Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується розглянутими доказами і є обґрунтованим.
Згідно ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.
Так, винність ОСОБА_1 у вчиненні вказаного правопорушення підтверджується доказами, а саме даними направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння від 19.11.2024 року, даними довідки про отримання посвідчення водія на право керування транспортними засобами, даними довідки про відсутність повторності вчинення адміністративного правопорушення, даними акта огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, а також даними розписки ОСОБА_1 від 19.11.2024 року.
Вказані докази отримані з додержанням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, а тому будь-які сумніви у їх достовірності та істинності відсутні.
Протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали по документуванню адміністративного правопорушення складено відповідно до вимог ст.256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі; Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції; Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з ротової порожнини, хитка хода, порушення мови виявлені працівниками поліції 19 листопада 2024року у ОСОБА_1 у розумінні п.2, 3, 4 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 9 листопада 2015 року, є безпосередніми підставами для проведення огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення, а у випадку відмови від проходження огляду - визначають наявність в діях водія ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Вказані положення Кодексу повністю кореспондуються з положеннями п. 2.5. Правил дорожнього руху України, згідно з якими водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У відповідності до п. 6 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 №1103, водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я.
За приписами пункту 1 розділу ІІ Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів проводиться поліцейським лише за наявності у водіїв ознак алкогольного сп'яніння, в той час, як пунктом 12 цього розділу передбачено, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4, розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Отже, зі змісту оскаржуваної постанови суду першої інстанції вбачається, що при прийнятті рішення суд повно, об'єктивно та всебічно проаналізував зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного й законного висновку про доведеність винності ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у провадженні доказах, наданих посадовою особою, яка склала протокол.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки факт керування підтверджується відеозаписом з якого вбачається, що ОСОБА_1 не заперечує факт керування транспортним засобом марки «ВАЗ 2108» д.н.з. НОМЕР_2 того вечора. Це підтверджується його розмовою з поліцейськими. ОСОБА_1 їм сказав: «Я поїхав на заправку…взяв хлопцям алкоголь, бо більше ніхто не сяде за цю машину» (23 год. 40 хв.). Також він погоджується, що їхав з перевищенням швидкості (23 год. 44 хв. clip -2). Крім того, ОСОБА_1 не заперечує і самого факту вживання алкоголю перед тим, як сісти за кермо : «Я за півроку випив 100 гр.» (23 год. 42 хв. та 23 год. 43 хв.).
Як вбачається з відеозапису, працівником поліції було чітко і зрозуміло роз'яснено причину зупинки, ознаки алкогольного сп'яніння, які були виявлені у ОСОБА_1 під час спілкування і чітко пред'явлена вимога пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, наслідки відмови від проходження огляду, однак ОСОБА_1 категорично відмовився проходити огляд на стан сп'яніння.
Отже, оскільки зупинка транспортного засобу ОСОБА_1 є законною, останній відповідно до вимог ПДР, був зобов'язаний виконувати законні вимоги поліцейського.
Відповідно до п. 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Згідно з п. 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
За змістом положень ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» (із змінами та доповненнями) водій, серед іншого, зобов'язаний:
- виконувати розпорядження поліцейського, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами;
- не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Згідно з п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, проходження в установленому порядку медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за наявності до того підстав, є обов'язком водія, а не його правом.
Обставина щодо відмови від проходження огляду, яка є самостійною підставою для притягнення до відповідальності не спростована.
Отже, оскільки зупинка транспортного засобу ОСОБА_1 є законною, останній відповідно до вимог ПДР, був зобов'язаний виконувати законні вимоги поліцейського.
Щодо незалучення свідків, то суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку працівниками поліції застосовувались технічні засоби відеозапису, які були долучені до протоколу про адміністративне правопорушення та переглянуті судом апеляційної інстанції.
Будь-яких невідповідностей протоколу про адміністративне правопорушення, складеного стосовно ОСОБА_1 вимогам ст. 256 КУпАП судом не встановлено.
Таким чином, вказані обставини відповідно до норм КУпАП не є підставою для скасування постанови судді Бориспільського міськрайонного суду Київської областівід 7 квітня 2025 року.
Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 з приводу відсутності в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ним від адміністративної відповідальності.
При цьому апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення правопорушення і не викликають у суду сумнівів, які б можна було тлумачити на його користь, оскільки докази винності ОСОБА_1 одержані законним шляхом, у передбачений законом спосіб і повноважними особами.
Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.
Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.
Обраний суддею вид адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП, окрім того санкцією ч.1 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення.
Враховуючи наведене, постанова судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 7 квітня 2025 року є законною та обґрунтованою, і підстав для її скасування або зміни не вбачається.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської областівід 7 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Писана