Апеляційне провадження № 22-ц/824/8250/2025
Справа № 758/14690/24
Іменем України
11 червня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Подільського районного суду м. Києва в складі судді Гребенюка В.В., постановлену в м. Київ 04 лютого 2025 року про забезпечення зустрічного позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поділ майна подружжя, в якому просив визнати за ним право власності на частину квартири за адресою АДРЕСА_1 .
13 грудня 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом про поділ майна подружжя, в якому просила визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартиру за адресою АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на частини даного майна; визнати сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 автомобіль Nissan X-Trail 2019 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити їй у власність вказаний транспортний засіб; визнати сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 автомобіль Nissan Rogue 2016 року випуску д.н.з. НОМЕР_2 та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_1 вказаний транспортний засіб; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 500 000 грн., що складають частини статутного капіталу ТОВ «Клініка ЦСМ», стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 1 025 000 грн., що складають частини статутного капіталу ТОВ «Центр Пріорітет», визнати за ОСОБА_3 право власності на майнові права інтелектуальної власності в обсязі, передбаченому ст. 424 ЦК України (право спільної сумісної власності без виділу часток) з ОСОБА_1 на торговельну марку (знак для товарів і послуг) «ЦСМ», порядковий номер реєстрації 318333, дата реєстрації 04 травня 2022 року, бюл. № 18/2022 (заявка m202116038).
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 18 грудня 2024 року зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
03 лютого 2025 року до суду надійшла заява ОСОБА_3 , подана представником ОСОБА_4 , про забезпечення зустрічного позову, в якій позивач за зустрічним позовом просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на автомобіль Nissan X-Trail 2019 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 та передати на час розгляду та вирішення справи на відповідальне зберігання ОСОБА_3 вищевказаний транспортний засіб, як це передбачено ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження»; забезпечити позов шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути автомобіль Nissan X-Trail 2019 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 на місце його знаходження, звідки його було забрано 31 січня 2025 року близько 22:00, а саме АДРЕСА_2 (парковка біля будинку); не застосовувати зустрічне забезпечення.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року заяву про забезпечення зустрічного позову частково задоволено, забезпечено позов шляхом передачі автомобіля марки Nissan, модель X-Trail, рік випуску 2019, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 на час розгляду та вирішення справи на відповідальне зберігання ОСОБА_3 , в порядку ст. 58 ЗУ «Про виконавче провадження», у іншій частині заяви про забезпечення позову відмовлено.
ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 про забезпечення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя шляхом передачі автомобіля на відповідальне зберігання відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що вимога щодо передачі автомобіля на відповідальне зберігання заявлялась стороною ОСОБА_3 у попередній заяві про забезпечення позову, і щодо цього судом першої інстанції постановлено ухвалу від 18 грудня 2024 року в цій же справі, в якій суд відмовив представнику відповідача щодо передачі автомобіля на відповідальне зберігання, мотивувавши це тим, що така вимога за своїм змістом є тотожною задоволенню позовних вимог, а відтак у її задоволенні слід відмовити. Зазначена ухвала відповідачем не оскаржувалась.
Наводив судову практику ЄСПЛ, вказував, що судом першої інстанції при вирішенні питання щодо передачі автомобіля на відповідальне зберігання, що стало наслідком постановлення відповідної ухвали, порушено принцип правової визначеності, тобто принцип остаточності судового рішення, оскільки це питання вже було вирішене судом.
Вказував, що про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом передачі автомобіля на відповідальне зберігання свідчить і усталена судова практика, що склалась протягом останнього часу. Така правова позиція цілком узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 25 вересня 2024 року в справі № 212/4159/23, в якій судами встановлено аналогічні обставини.
Наголошував, що такий спосіб захисту порушеного права, як забезпечення позову шляхом передачі майна на відповідальне зберігання, не передбачений нормами чинного ЦПК України і фактично є вирішенням спору по суті, що є порушенням принципу змагальності сторін.
Від позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що звернення до суду із заявою про забезпечення позову від 02 лютого 2025 року, на підставі якої прийнято оскаржувану ухвалу від 04 лютого 2025 року, викликано іншими обставинами, ніж ті, які були викладені в заяві про забезпечення позову від 13 грудня 2024 року та розглянуті судом під час постановлення ухвали від 18 грудня 2024 року.
Так, в попередній заяві вказувалось, що ОСОБА_1 має можливість відчужити спірне майно, оскільки технічний паспорт оформлений саме на нього, і він вже відчужував без згоди дружини інший автомобіль Nissan Rogue, який є спільним майном подружжя.
Звертаючись до суду повторно з заявою про забезпечення позову 02 лютого 2025 року, нею викладено ряд інших обставин - повідомлено про протиправні дії ОСОБА_1 , які було вчинено 31 січня 2025 року відносно ОСОБА_3 та їх спільного майна, а саме відібрання за допомогою евакуатора спірного автомобіля, який знаходився у фактичному користуванні ОСОБА_3 з 2019 року, та вивезення у невідомому напрямку, з приводу даного факту подано заяву про кримінальне правопорушення. Крім того, ОСОБА_1 при особистому спілкуванні повідомив, що заперечує проти виділення автомобіля у власність ОСОБА_3 , а буде виплачувати їй компенсацію, в свою чергу, позовними вимогами ОСОБА_3 є саме виділення автомобіля у власність, а не про виплату компенсації. З огляду на те, що ухвала Подільського районного суду м. Києва від 18 грудня 2024 року у справі № 758/14690/24 фактично не передана на виконання, існує реальна загроза продажу автомобіля, а також втрата ОСОБА_3 можливості виконати рішення суду.
Вказувала, що необхіднім є передання даного автомобіля на відповідальне зберігання ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_1 відібрав у неї автомобіль без попередження та узгодження, а також незважаючи на фактичне використання нею автомобіля. Тобто з 31 січня 2025 року ОСОБА_3 позбавлена можливості використовувати автомобіль, який використовувався нею за погодженням сторін з 2019 року. Без вжиття судом заходів забезпечення позову ОСОБА_3 залишається без захисту прав. Крім того, передання їй автомобіля на відповідальне зберігання не спричинить ОСОБА_1 будь-яких незручностей чи порушення його прав, оскільки з дати набуття колишнім подружжям автомобіля він не використовував його. Також передання автомобіля на відповідальне зберігання ОСОБА_3 не означатиме задоволення позовних вимог, оскільки цей захід є тимчасовим і таким, що вживається з метою виконання приписів Закону України «Про виконавче провадження» та фактичного поновлення прав ОСОБА_3 , які були порушені. Саме по собі передання автомобіля на відповідальне зберігання є продовженням процедури арешту майна, оскільки арешт майна передбачає не тільки заборону відчуження, але і заборону використання майна. З огляду на вказане вбачається беззаперечна відповідність оскаржуваної ухвали нормам ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає передання на відповідальне зберігання майна, на яке було накладено арешт.
Щодо судової практики, наведеної в апеляційній скарзі, вказувала, що така практика не може бути застосована у даних спірних правовідносинах, оскільки стосується інших обставин. Жодних правових висновків, які могли б бути застосовані до справи № 758/14690/24, в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі № 212/4159/23 не викладено. Також хибним є твердження апелянта про сталу судову практику, що склалась протягом останнього часу щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом передачі автомобіля на відповідальне зберігання.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Так, з матеріалів справи вбачається, що предметом зустрічного позову ОСОБА_3 про поділ майна подружжя є зокрема визнання сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 автомобіль Nissan X-Trail 2019 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділення їй у власність вказаного транспортного засобу.
Разом із зустрічним позовом в грудні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на вказаний автомобіль та передати на відповідальне зберігання ОСОБА_3 на час розгляду справи. Заява була обґрунтована тим, що ОСОБА_1 має можливість відчужити автомобіль, та вже відчужив інший автомобіль, який був спільним майном подружжя, а після отримання зустрічного позову ОСОБА_1 матиме безперешкодну можливість відчужити згаданий автомобіль, адже є його одноособовим власником.
Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на автомобіль Nissan X-Trail 2019 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 , та відмовляючи в задоволенні решти вимог, в ухвалі від 18 грудня 2024 року, з урахуванням ухвали від 27 січня 2025 року про виправлення описки, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Оскільки вимога позивача про передачу автомобіля на час розгляду справи автомобіля на відповідальне зберігання ОСОБА_3 за своїм змістом є тотожною задоволенню позовних вимог, суд відмовив у її задоволенні (а. с. 14, 19).
02 лютого 2025 року ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на автомобіль Nissan X-Trail 2019 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 та передати на час розгляду та вирішення справи на відповідальне зберігання ОСОБА_3 вищевказаний транспортний засіб, як це передбачено ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження»; забезпечити позов шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути автомобіль Nissan X-Trail 2019 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 на місце його знаходження, звідки його було забрано 31 січня 2025 року близько 22:00, а саме АДРЕСА_2 (парковка біля будинку); не застосовувати зустрічне забезпечення.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що починаючи з 19 грудня 2024 року до 20 січня 2025 року система АСВП, яка використовується виконавцями у межах виконавчого провадження, не працювала, тому не було можливим звернення ухвали до виконання. 23 січня 2025 року під час звернення ОСОБА_3 до виконавця з заявою про прийняття ухвали до виконання останній було надано усну відмову в прийнятті документу до виконання через наявність описки в ухвалі суду щодо особи, яка подала заяву про забезпечення позову, а також через відсутність у документі даних про боржника та стягувача, як це передбачено ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». В зв'язку з цим до Подільського районного суду м. Києва було подано заяву про виправлення описки, станом на день подання даної заяви описку не виправлено, ухвалу не передано для примусового виконання.
В свою чергу, 31 січня 2025 року відносно ОСОБА_3 та майна, яке належить їй на праві спільної власності, а саме автомобіля Nissan X-Trail 2019 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 , було вчинено неправомірні дії ОСОБА_1 , оскільки останній відібрав за допомогою евакуатора даний автомобіль, який знаходився у фактичному користуванні ОСОБА_3 , та вивіз його у невідомому напрямку. З приводу даного факту ними подано заяву про кримінальне правопорушення до органів поліції, а також запит до ТОВ «Експрес-Т». Крім цього, 02 лютого 2025 року під час неузгодженого візиту до помешкання, де проживає ОСОБА_3 з дітьми, ОСОБА_1 зазначив, що заперечує проти виділення їй автомобіля у власність, а буде виплачувати їй компенсацію. В свою чергу, позовними вимогами ОСОБА_3 є саме виділення у власність ОСОБА_3 , а не про виплату компенсації. Також у відзиві на зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 не заперечував щодо таких позовних вимог. Однак 31 січня 2025 року та 02 лютого 2025 року вчинив дії, які суперечать закону та його власним твердженням, викладеним у відзиві.
Тобто, з огляду на те, що ухвала Подільського районного суду м. Києва від 18 грудня 2024 року фактично не передана на виконання, існує реальна загроза продажу автомобіля, а також втрата ОСОБА_3 можливості виконати рішення суду. Більше того, необхідним є передання даного автомобіля на відповідальне зберігання ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_1 відібрав у ОСОБА_3 даний автомобіль без попередження та узгодження, а також незважаючи на фактичне використання нею автомобіля, починаючи з 2019 року. Тобто з 31 січня 2025 року ОСОБА_3 позбавлена можливості використовувати автомобіль, який використовувався нею за погодженням сторін з 2019 року. Без вжиття судом заходів забезпечення позову ОСОБА_3 залишається без захисту прав. Крім того, передання їй автомобіля на відповідальне зберігання не спричинить ОСОБА_1 будь-яких незручностей чи порушення його прав, оскільки з дати набуття колишнім подружжям автомобіля він не використовував його. Також передання автомобіля на відповідальне зберігання ОСОБА_3 не означатиме задоволення позовних вимог, оскільки цей захід є тимчасовим і таким, що вживається з метою виконання приписів Закону України «Про виконавче провадження» та фактичного поновлення прав ОСОБА_3 , які були порушені.
Зауважувала, що для перереєстрації автомобіля ОСОБА_1 буде достатньо звернутися до будь-якого сервісного центру МВС, з огляду на те, що в технічному паспорті саме ОСОБА_1 вказаний як одноособовий власник спірного транспортного засобу, і жодних обмежень для здійснення перепродажу майна у нього наразі немає, так як ухвала суду не була передана на виконання та наразі не може бути передана, з огляду на описку.
До заяви про забезпечення позову додано копію заяви ОСОБА_3 про кримінальне правопорушення, подану до Подільського УП ГУНП у м. Києві 01 лютого 2025 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 , ігноруючи ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 18 грудня 2024 року про накладення арешту, 31 січня 2025 року відібрав у неї автомобіль Nissan X-Trail 2019 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 , який за допомогою евакуатора вивіз у невідомому напрямку; копію заяви/звернення представника ОСОБА_3 до ГСЦ МВС України від 01 лютого 2025 року, в якій повідомлено про накладення арешту на Nissan X-Trail 2019 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 на підставі ухвали Подільського районного суду м. Києва від 18 грудня 2024 року, та попереджено про недопустимість реєстрації угод по відчуженню транспортного засобу; копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, згідно якого власником автомобіля Nissan X-Trail д.н.з. НОМЕР_1 зазначений ОСОБА_1 ; копію витягу з АСВП по боржнику ОСОБА_1 , в якому відсутні виконавчі провадження за виконавчими документами, у яких стягувачем є ОСОБА_3 ; копію водійського посвідчення ОСОБА_3 ; копії нарядів-замовлень СТО по автомобілю Nissan X-Trail д.н.з. НОМЕР_1 , в яких замовником зазначено ОСОБА_3 , копію полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформленого на ОСОБА_3 з 31 липня 2024 року по 30 липня 2025 року; копію відповіді ГСЦ МВС від 04 грудня 2024 року, згідно якого автомобіль Nissan Rouge було перереєстровано 24 липня 2024 року з ОСОБА_1 на нового власника.
Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову у вигляді передачі автомобіля Nissan X-Trail 2019 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 на відповідальне зберігання ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із змісту позовних вимог, співмірності заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам і відповідності видів забезпечення позову позовним вимогам.
Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).
Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Такі правові висновки викладені Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року у справі № 644/1482/22 (провадження № 61-16299св23), від 01 травня 2024 року у справі № 638/6777/23 (провадження № 61-16933св23), від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23 (провадження № 61-18173св23), від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21) та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку про те, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23.
Із доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що між сторонами дійсно виник спір майнового характеру щодо поділу майна подружжя, і у випадку задоволення вимог позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя їй може бути виділено у власність автомобіль Nissan X-Trail 2019 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 .
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» майно, на яке накладено арешт, крім майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку. Копія постанови видається боржнику, стягувачу, а якщо обов'язок щодо зберігання майна покладено на іншу особу - також зберігачу. Якщо опис і арешт майна здійснювалися на виконання рішення про забезпечення позову, виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику (якщо інше не зазначено в судовому рішенні або якщо боржник відмовився приймати майно на зберігання).
Зберігач може користуватися майном, переданим йому на зберігання, якщо проти цього не заперечує стягувач (щодо рухомого майна) або якщо особливості такого майна не призведуть до його знищення чи зменшення цінності внаслідок користування.
Згідно п. 12 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, якщо опис і арешт майна (коштів) здійснюються на виконання рішення про забезпечення позову, виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику. Іншій особі майно на зберігання може бути передано лише у випадку відсутності боржника чи його відмови від прийняття майна на зберігання, а також у випадку, якщо судовим рішенням визначено іншу особу, якій необхідно передати майно на зберігання.
Таким чином, передача арештованого майна на зберігання боржнику не є самостійним способом забезпечення позову, передбаченим ст. 150 ЦПК України, а процесуальною дією, яка здійснюється виконавцем з метою фактичного виконання судового рішення про забезпечення позову.
Разом із тим, ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 18 грудня 2024 року вже забезпечено позов у вигляді накладення арешту на автомобіль Nissan X-Trail 2019 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 .
З урахуванням наведених обставин, а також враховуючи, що ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 27 січня 2025 року виправлено описку в ухвалі від 18 грудня 2024 року, на наявність якої посилалася ОСОБА_3 як на причину неможливості звернення цієї ухвали до примусового виконання, у заяві про забезпечення зустрічного позову від 02 лютого 2025 року не наведено ґрунтовних доводів про те, яким чином невжиття додаткових заходів забезпечення позову шляхом передачі спірного майна на відповідальне зберігання ОСОБА_3 утруднить виконання рішення суду про поділ майна подружжя, ухваленого за наслідками розгляду заявлених нею вимог.
Отже, наведений захід забезпечення позову жодним чином не впливає на ефективний захист, або поновлення права позивача, за захистом якого вона звернулася до суду.
Доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу, що передання автомобіля на відповідальне зберігання ОСОБА_3 не означатиме задоволення позовних вимог, оскільки цей захід є тимчасовим і таким, що вживається з метою виконання приписів Закону України «Про виконавче провадження» та фактичного поновлення прав ОСОБА_3 , які були порушені, відхиляються апеляційним судом як безпідставні.
Крім того, судом першої інстанції не враховано правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 23 грудня 2024 року в справі № 405/2886/23, провадження № 61-13530св23, у яких Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, що забезпечення позову шляхом вилучення спірних транспортних засобів та передання їх на відповідальне зберігання ДП «СЕТАМ», суттєво порушить право відповідача на користування зазначеними транспортними засобами і забезпечення в такий спосіб позову про поділ спільного майна подружжя є неспівмірним та свідчитиме про надання переваги доводам позивача до вирішення справи по суті.
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані та нічим не підтверджені доводи ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу, що ОСОБА_1 здійснив незаконні дії, відібравши у неї автомобіль за допомогою евакуатора, і що передання їй автомобіля на відповідальне зберігання не спричинить ОСОБА_1 будь-яких незручностей чи порушення його прав, оскільки з дати набуття колишнім подружжям автомобіля він не використовував його.
Апеляційний суд враховує, що наявні в матеріалах справи докази оплати рахунків-замовлень СТО і оформлення полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів на ім'я ОСОБА_3 не є беззаперечними доказами одноособового використання нею спірного автомобіля.
Крім того, апеляційний суд враховує та погоджується зі слушними доводами апеляційної скарги, що в ухвалі від 18 грудня 2024 року про забезпечення позову, яка набрала законної сили і позивачем за зустрічним позовом не оскаржувалася, Подільський районний суд м. Києва дійшов висновку, що вимога ОСОБА_3 про передачу автомобіля на час розгляду справи автомобіля на відповідальне зберігання позивачеві за своїм змістом є тотожною задоволенню позовних вимог.
Отже, задоволення судом першої інстанції цієї вимоги, повторно заявленої в заяві про забезпечення позову від 02 лютого 2025 року, фактично суперечить попереднім висновкам суду, яким було відмовлено в передачі спірного майна на відповідальне зберігання ОСОБА_3 , що не узгоджується з дотриманням принципу правової визначеності.
Таким чином, під час апеляційного перегляду знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення судом першої інстанції помилкової ухвали, в якій суд безпідставно задовольнив заяву про забезпечення позову.
Разом із тим, відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_5 про забезпечення зустрічного позову шляхом накладення арешту на автомобіль, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що ухвалою суду від 18 грудня 2024 року вже встановлено заборону на відчуження спірного транспортного засобу.
Також, відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_5 про забезпечення зустрічного позову шляхом зобов'язання ОСОБА_6 повернути автомобіль на місце його знаходження, звідки його було забрано 31 січня 2005 року близько 22:00, а саме АДРЕСА_2 (парковка біля будинку), суд першої інстанції вірно виходив із необґрунтованості та недоведеності вимоги в цій частині на даний час.
Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просив скасувати ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року в цілому, проте аргументів проти висновків суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення зустрічного позову ОСОБА_5 його апеляційна скарга не містить, відтак, правильних висновків суду першої інстанції ним не спростовано.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду в частині задоволення заяви про забезпечення зустрічного позову ОСОБА_5 відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України - скасуванню, оскільки постановлена в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та порушення норм процесуального права, із прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
В частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення зустрічного позову ОСОБА_5 ухвала суду є законною, обґрунтованою та не підлягає скасуванню з підстав, зазначених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року скасувати в частині задоволення заяви про забезпечення позову та прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити ОСОБА_3 в задоволенні заяви про забезпечення зустрічного позову до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя шляхом передачі автомобіля на відповідальне зберігання ОСОБА_5 .
В іншій частині ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 04 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 12 червня 2025 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.