10 червня 2025 року місто Київ
справа № 757/31854/14-ц
апеляційне провадження № 22-ц/824/9571/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником Кухаревською Надією Осипівною, на ухвалу Печерського районного суду міста Києва у складі судді Бусик О.Л. від 18 грудня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто) Київ та зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст обставин справи
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду зі скаргою про визнання протиправною бездіяльності Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто) Київ (далі - Печерський РВ ДВС, Відділ) та зобов'язання вчинити дії, посилаючись на те, що постановою Печерського РВ ДВС від 21 березня 2016 року було накладено арешти на все майно боржника ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 червня 2015 року у справі № 757/31854/14-ц за позовом ПАТ "Аваль Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Також накладено арешт відповідно до постанови про арешт майна боржника, серія та номер: НОМЕР_2, виданий 31 жовтня 2016 року.
Зазначали, що стягувач неодноразово змінювався. 6 липня 2021 року на підставі договору відступлення права вимоги право вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 , перейшло до ОСОБА_3 , який 10 серпня 2021 року прийняв рішення про анулювання боргу ОСОБА_1 за кредитним договором, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою про анулювання боргу.
Згідно відповіді Печерського РВ ДВС від 3 серпня 2023 року, відсутні відкриті виконавчі провадження відносно боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в межах яких накладено арешти на майно.
Вважали, що за таких обставин наявність протягом тривалого часу (6 років) не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості та/або виконавчого збору є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння майном.
Також зазначали, оскільки виконавче провадження було завершено на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" і виконавчий лист повернуто стягувачу 6 липня 2021 року, то 7 липня 2024 року закінчився трирічний строк пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати протиправною бездіяльність Печерського РВ ДВС щодо не зняття арештів з майна боржника; зобов'язати Печерський РВ ДВС зняти арешт, накладений відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія на номер: ВП № НОМЕР_1, від 21 березня 2016 року; зобов'язати Печерський РВ ДВС зняти арешт, накладений відповідно до постанови про арешт майна боржника, серія та номер: НОМЕР_2, від 31 жовтня 2016 року.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що скаржниками не надано доказів того, що стягувача у виконавчому провадженні було замінено на ОСОБА_3 та доказів відступлення права вимоги до ОСОБА_3 . Також суд виходив з того, що зняття арешту з майна боржника пов'язується із закінченням виконавчого провадження, а не внаслідок повернення виконавчого документа стягувачу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.
Скаржник зазначає, що відмовляючи у задоволенні скарги, суд дійшов протилежних висновків, а саме зазначив, що відсутні докази виконання судового рішення у повному обсязі та при цьому встановив обставини подання скаржниками доказів анулювання боргу.
Наголошує на тому, що 10 серпня 2021 року ОСОБА_3 прийняв рішення про анулювання боргу ОСОБА_1 за кредитним договором, що підтверджується нотаріально посвідчено заявою, яка додана до матеріалів справи. Докази недійсності такої
заяви відсутні. Тому у суду не було підстав для висновку про ненадання доказів відсутності боргу.
Судом не було враховано актуальну судову практику Верховного Суду, згідно якої є необґрунтованим порушенням прав особи наявністю тривалого арешту на майно за відсутності боргу.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній підстав та просила задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 червня 2015 року у справі № 757/31854/14-ц солідарно стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором № 014/81-1-0-00/6520 від 20 грудня 2013 року в сумі 768 949 грн 14 коп.
30 листопада 2015 року Печерським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 757/31854/14-ц, щодо боржника ОСОБА_1 .
Згідно даних автоматизованої системи виконавчих проваджень, у Печерському ВДВС на виконанні перебував виконавчий лист Печерського районного суду міста Києва № 757/31854/14-ц від 30 листопада 2015 року за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про стягнення суми основного боргу 770 776 грн 14 коп.
21 березня 2016 року державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 (боржник ОСОБА_1 ) та постанову про арешт майна боржника, інформацію щодо якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
24 травня 2016 року державним виконавцем у ВП № НОМЕР_1 прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження".
Також державним виконавцем Печерського ВДВС з метою примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва № 757/31854/14-ц від 30 листопада 2015 року 12 жовтня 2016 року було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 (боржник ОСОБА_1 ).
3 грудня 2016 року у ВП № НОМЕР_2 державним виконавцем прийнято постанову про арешт майна боржника, інформацію щодо якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер: 32836865 від 9 грудня 2016 року.
21 березня 2017 року державним виконавцем у ВП № НОМЕР_2 прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження".
Згідно з копією нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. заяви від 10 серпня 2021 року, ОСОБА_3 прийняв рішення про анулювання боргу ОСОБА_1 за кредитним договором. У даній заяві зазначено, що до ОСОБА_3 перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/81-1-0-00/6520 від 20 грудня 2013 року, який було укладено з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".
Згідно відповіді Печерського РВ ДВС від 3 серпня 2023 року №170498, станом на дату відповіді у Відділі не перебуває відкритих виконавчих проваджень по стягненню боргу із ОСОБА_1 .
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Статтею 447 ЦПК України передбачено право сторін виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 19 Конституції України, частини 1 статті 1 закону "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією, цим законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього закону, а також рішеннями, які відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.
Принцип обов'язковості судового рішення закріплений у пункті 9 частини 3 статті 129, статті 1291 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і набуває свого втілення у процесуальному законодавстві (статті 2, 18, 431 ЦПК). Цей принцип має такі складові: а) дотримання вимог судового рішення усіма суб'єктами, прав яких воно стосується, а також усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України; б) рішення, яке не виконане добровільно, може бути виконане в примусовому порядку, для чого зацікавленій
особі видається відповідний виконавчий документ. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Така позиція викладена у пункті 5.1 рішення Конституційного Суду від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020.
З наведених норм права убачається, що судове рішення є обов'язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на майно боржника.
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження", арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (Закон № 606-XIV, який був чинний на момент повернення виконавчого листа), виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Пунктом 9 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" (Закон № 606-XIV, який був чинний на момент повернення виконавчого листа) встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ.
Наслідком закінчення виконавчого провадження є, зокрема, зняття арешту з майна та скасування інших заходів примусового виконання рішення (частина 1 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" (Закон № 606-XIV, який був чинний на момент повернення виконавчого листа)).
У постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року в справі № 910/8019/15-г зазначено, що державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення».
Крім того, у постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17 зазначено, що згідно зі статтею 49 Закону України "Про виконавче провадження" повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов'язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу.
Як убачається з матеріалів справи, виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості перебував два рази на примусовому виконанні і обидва рази був повернутий стягувачу саме на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про
виконавче провадження" (Закон № 606-XIV), а тому в силу Закону виконавче провадження не вважається закінченим, арешт з майна не знімається.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції правильно виходив із того, що у державного виконавця були відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника, оскільки виконавче провадження не було закінчено.
Посилання в апеляційній скарзі на наявність підстав для зняття арешту з майна у зв'язку із відсутність боргу колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Відповідно до положень частини 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
Матеріали справи не містять доказів, що судове рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен банк Аваль" заборгованості в сумі 770 776 грн 14 коп. виконано у відповідності до вимог частини 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".
Наведене свідчить, що є правильним висновок суду першої інстанції про те, що встановлені Законом України "Про виконавче провадження" підстави для зняття арешту з майна відсутні.
Стосовно доводів скаржника про те, що до ОСОБА_3 перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/81-1-0-00/6520 від 20 грудня 2013 року, який було укладено з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", і ОСОБА_3 надав нотаріально посвідчену заяву про анулювання боргу, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив такі аргументи скаржників, оскільки не надано доказів переходу до ОСОБА_3 права вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 , як і не надано доказів заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні на ОСОБА_3 .
Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У частинах 1, 3 статті 12, частинах 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За загальним правилом доказами переходу права вимоги є документи, які підтверджують факт відступлення права вимоги (цесії). Це, зокрема, договори про відступлення права вимоги, реєстри договорів, за якими відступаються права, та докази оплати за договором. Проте, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 2/0301/806/11, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки у справі, яка переглядалася касаційним судом, встановлено обставини повного виконання боржником судового рішення, тоді як у даній справі, відсутні належні докази про повне виконання судового рішення.
Доводи апеляційної скарги є повністю тотожними вимогам скарги та фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав повну та об'єктивну оцінку, вона єаргументованою, а тому апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи скаржників.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, суди зобов'язані надавати мотивування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру судового рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, наданих сторонами, а також враховувати положення законодавства, яке існує для викладення та формулювання судових рішень (наприклад, у справах Кuіz Тогуja v. Sраіn, 09 Dесеmbег 1994, § 29, Sеrіеs А3О3-А; Ніggіns аvd Оther v. Frаnсе, 19 Fеbruaгу 1998, § 42).
Ураховуючи встановлені судом обставини, ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись статтями 294, 367, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: