Номер провадження: 22-ц/813/5475/25
Справа № 497/597/2021
Головуючий у першій інстанції Кодінцева С. В.
Доповідач Лозко Ю. П.
09.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Лозко Ю.П. (суддя-доповідач), Карташова О.Ю., Назарової М.В.,
вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у цивільній справі
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 31 березня 2025 року
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором
встановив:
Заочним рішенням Болградського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2021 року вказаний вище позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-банк» заборгованість за кредитом № 500820078 від 19 вересня 2018 року станом на 18 березня 2021 року в розмірі 216254,11 грн, а саме: за кредитом - 187 275,88 грн; по відсотках 28 978,23 грн.
Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 31 березня 2025 року залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про перегляд вказаного вище заочного рішення суду.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, 24 квітня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Цоєва В.В., звернувся з апеляційною скаргою безпосередньо до суду апеляційної інстанції у порядку, передбаченому ст. 355 ЦПК України, в якій порушував питання про поновлення строку, посилаючись на те, що повний текст оскаржуваної ухвали його представниця отримала 17 квітня 2025 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 травня 2025 року вказану вище апеляційну скаргу залишено без руху з підстав не надання скаржником доказів на підтвердження факту отримання копії оскаржуваного судового рішення 17 квітня 2025 року, як про те зазначено у апеляційній скарзі. Звернено увагу скаржника, що представниця скаржника, адвокат Цоєва В.В. має зареєстрований кабінет у підсистемі Електронний суд, тому скаржник має вказати дату доставки оскаржуваного рішення суду до електронного кабінету представниці скаржника та надати докази на підтвердження цієї обставини (картку руху документа).
06 травня 2025 року засобами поштового зв'язку, на виконання вимог ухвали апеляційного суду, представниця скаржника, адвокат Цоєва В.В. надіслала лист у якому зазначила, що оскаржувану ухвалу до її електронного кабінету було доставлено 31 березня 2025 року, проте з підстав технічної несправності її комп'ютера, отримати доступ до електронного кабінету в період з 30 березня 2025 року по 15 квітня 2025 року не було можливим, що обумовило подання представницею скаржника 15 квітня 2025 року заяви про отримання копії ухвали в паперовому вигляді. Звертала увагу, що рішення щодо оскарження судового рішення приймає виключно скаржник, який знаходиться за межами України та з ним відсутнє стабільне інтернет з'єднання.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 травня 2025 року визнано наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними. Апеляційну скаргу залишено без руху, запропоновано скаржнику протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали, усунути недоліки апеляційної скарги, що зазначені в тексті цієї ухвали. Роз'яснено скаржнику, що у випадку неподання заяви або якщо викладені в заяві підстави пропуску строку будуть визнані неповажними, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що представниця скаржника має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, копію цієї ухвали у порядку, передбаченому п.2 ч.6 ст. 272 ЦПК України адвокат Цоєва В.В. отримала у електронний кабінет 31 березня 2025 року о 16:50 год, тобто до 17:00 години, тому воно вважається врученим 31 березня 2025 року, відтак право на поновлення строку на апеляційне оскарження, обумовлене часом отримання копії оскаржуваної ухвали, для скаржника обраховується з 01 квітня 2025 року і закінчується 15 квітня 2025 року включно. Проте апеляційну скаргу подано 24 квітня 2025 року, тобто з пропуском строку, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 354 ЦПК України. Урахувавши наявність доказів, які підтверджують виконання судом обов'язку щодо вручення скаржнику копії ухвали суду у порядку, визначеному ст. 272 ЦПК України, колегія суддів зазначила, що сам по собі факт отримання представницею скаржника копії оскаржуваної ухвали суду у паперовому вигляді 17 квітня 2025 року, без наведення об'єктивних причин з наданням відповідних доказів, не може свідчити про безумовне підтвердження наявності цих причин та визнання їх судом поважними. Разом із цим, колегія суддів зауважила, що всупереч ст. 12,81 ЦПК України є недоведеними за допомогою доказів твердження представника скаржниці щодо технічної несправності її комп'ютера, як і те, що скаржник перебуває за кордоном, та має перешкоди у доступі до стабільного інтернет з'єднання.
Копію зазначеної вище ухвали апеляційного суду представниця скаржника, адвокат Цоєва В.В. отримала у електронний кабінет 16 травня 2025 року, що підтверджується довідками про доставку електронного документа.
22 травня 2025 року засобами поштового зв'язку, на виконання вимог зазначеної вище ухвали суду, представниця скаржника, адвокат Цоєва В.В. надіслала лист у якому просить визнати недоліки усуненими та відкрити провадження у справі, посилаючись на те, що факт несправності її комп'ютера підтверджується документальними відомостями. Крім цього зазначає, що знаходження скаржника за кордоном підтверджується матеріалами справи, зокрема змістом оскаржуваного судового рішення, а нестабільність інтернет зв'язку, з огляду на характер цього питання, документально підтвердити неможливо. Проте, зважаючи на несправність комп'ютера, не уявлялося можливим завантажити та надіслати оскаржувану ухвалу довірителю, для прийняття ним рішення щодо оскарження.
Перевіривши доводи скаржника щодо поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Болградського районного суду Одеської області від 31 березня 2025 року, колегія суддів зауважує про таке.
Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи "Белле проти Франції" (Bellet v. France), "Ільхан проти Туреччини" (Ilhan v. Turkey), "Пономарьов проти України", "Щокін проти України" та інші).
Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа "Белле проти Франції" (Bellet v. France)); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа "Мушта проти України"); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа "Станьо проти Бельгії" (Stagno v. Belgium)).
Одним з елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення у справі відповідно до запроваджених державою процедур. При цьому забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає, як можливість оскарження судового рішення, так і обов'язок суду належним чином обґрунтувати свою відповідь на доречні доводи особи, яка оскаржує судові рішення, у разі відмови в такому перегляді.
Доступність права на оскарження у зв'язку із пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так, у своєму рішенні у справі "Скорик проти України" Суд зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них. У справі "Зубак проти Хорватії" (Zubac v. Croatia) ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи стосовно доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 Конвенції, наприклад, у тій частині, у якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.
Таким чином, ЄСПЛ роз'яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.
З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа "Мушта проти України"); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи "Рябих проти росії", "Устименко проти України"); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи "Безруков проти росії", "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania)).
ЄСПЛ неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України", "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року).
Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України").
Легітимними обмеженнями визнаються встановлені законодавчим органом вимоги щодо строків оскарження судових рішень. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.
Вказані правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі N 361/161/13-ц (провадження N 61-37352сво18).
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
За змістом частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України).
За змістом статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (частина третя статті 357 ЦПК України).
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу (частина четверта статті 357 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).
У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина третя статті 272 ЦПК України).
Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (частина шоста статті 272 ЦПК України).
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п'ята статті 14 ЦПК України).
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (абзац перший частини сьомої статті 14 ЦПК України).
Отже, процесуальний закон передбачає надсилання судового рішення як рекомендованим листом з повідомленням про вручення, так і в електронній формі через "Електронний кабінет", у тому числі на офіційну електронну адресу засобами підсистем Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу III затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи є обов'язковою для осіб, визначених у частині шостій статті 14 ЦПК України, пункті 10 вказаного Положення, зокрема для тих, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі N 454/1883/22 (провадження N 14-117цс23), пункти 64-65).
Так, оскаржувана ухвала постановлена судом 31 березня 2025 року, та цього ж дня, 31 березня 2025 року о 16:50 год представниця скаржника, адвокат Цоєва В.В. отримала це судове рішення, що підтверджується карткою руху документа, наданою представником. За таких обставин, рішення вважається врученим 31 березня 2025 року, тому право на поновлення строку на апеляційне оскарження, обумовлене часом отримання копії оскаржуваного рішення, для скаржника обраховується з 01 квітня 2025 року і закінчується 15 квітня 2025 року включно. Проте апеляційну скаргу засобами поштового зв'язку подано 24 квітня 2025 року, тобто з пропуском строку, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 354 ЦПК України.
Сама по собі обставина отримання представницею скаржника копії оскаржуваної ухвали суду у паперовому вигляді 17 квітня 2025 року не спростовує факт отримання адвокатом цього ж рішення в електронному кабінеті 31 березня 2025 року, оскільки вимога про надіслання судового рішення через підсистему ЄСІТС є обов'язковою для осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС.
Враховуючи, що адвокат Цоєва В.В. має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд", а підсистемою реалізовано функціонал автоматичного направлення сторонам у справі процесуальних документів, колегія суддів відхиляє аргументи про її неповідомлення про ухвалене судом першої інстанції рішення за допомогою цієї системи.
Саме такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2024 року у справі № 753/13117/23 (провадження № 61-8237св24).
При цьому, колегія суддів зауважує, що за ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення законодавець вважає саме день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, а не день, коли ця особа фактично ознайомилася із змістом рішення, доставленого їй у електронному вигляді.
Перебування персонального комп'ютера адвоката Цоєвої В.В. у ремонті з 30 березня 2025 року по 15 квітня 2025 року, як поважну причину пропуску строку на апеляційне оскарження, колегія суддів відхиляє, оскільки ця обставина, виходячи з принципів розумності, справедливості, рівності учасників судового розгляду, а також ураховуючи принцип правової (юридичної) визначеності, не може вважатися поважною причиною для поновлення строку на апеляційне оскарження. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2024 року у справі №274/6933/23 (провадження № 61-10979св24).
Адвокат є представником особи - учасника справи на підставі відповідного договору, а тому саме такий учасник справи як замовник правових послуг несе ризик обрання неналежного контрагента, а так само ризик неможливості надання певних послуг. Відповідно ненадання або несвоєчасне надання таких послуг не може бути достатньою причиною для поновлення пропущеного процесуального строку (див. постанову Верховного Суду від 26 вересня 2024 року у справі 524/4830/23).
Колегія суддів ураховує, що адвокат Цоєва В.В., яка діє в інтересах
ОСОБА_1 , не надала суду доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію нею своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги. Наслідки такої процесуальної поведінки були передбачуваними для ОСОБА_1 .
Згідно з ч. 4 ст. 357 ЦПК України регламентовано, що у тому разі якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених процесуальним законом підстав для відмови у задоволенні клопотання скаржниці про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 31 березня 2025 року.
Керуючись ст.ст. 357, 358 ЦПК України
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Болградського районного суду Одеської області від 31 березня 2025 року.
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою на ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 31 березня 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. Копію ухвали надіслати учасникам справи в порядку, визначеному статтею 272 ЦПК України, скаржнику надіслати копію ухвали разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
М.В. Назарова