Справа №760/22111/24
2/760/830/25
13 червня 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого-судді - Букіної О.М.,
при секретарі - Черчукан В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди, внаслідок ДТП -
Позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2 та просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача матеріальну шкоду у розмірі 21 310,00 грн., моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.,а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що 28.08.2021 о 18 год. 00 хв. в м. Києві по вул. Садовій, 56/3, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_2 , що призвело до механічних пошкоджень обох транспортних засобів з матеріальними збитками.
Вказує, що постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 06.10.2021 у справі про адміністративне правопорушення № 760/23370/21 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Постановою Київського апеляційного суду від 09.11.2021 у справі 760/23370/21, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06.10.2021 у справі про адміністративне правопорушення № 760/23370/21, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - залишено без змін.
Стверджує, що таким чином в результаті ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 був пошкоджений автомобіль, яким керував ОСОБА_1 , внаслідок чого йому було завдано матеріальну та моральну шкоду.
Станом на 27 серпня 2024, завдані Відповідачем та самостійно оцінені Позивачем збитки складають:
1 600,00 грн., що становить середню вартість розміру дефектування отриманих внаслідок ДТП ушкоджень на сертифікованому сервісному центрі по обслуговуванню відповідної марки автомобіля, із складанням Акту вартості відновлювального ремонту;
2 000,00 грн., вартість оцінки на здійснення професійної оціночної діяльності вартості відновлювального ремонту і завданих збитків внаслідок ДТП;
7 000,00 грн., вартість придбаного Позивачем лобового скла, пошкодженого внаслідок ДТП, що загалом становить 10 600,00 грн.
З урахуванням викладеного вважає, що завдана матеріальна шкода має бути відшкодована безпосереднім винуватцем ДТП, тобто Відповідачем.
Окрім цього, також просив суд стягнути із Відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.
З урахуванням викладеного просив позовні вимоги задовольнити.
12.09.2024 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано до провадження судді Букіної О.М.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 04.10.2024 цивільну справу позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишено без руху, з наданням строку для усунення недоліків позовної заяви.
14.10.2024 до суду від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з доданими до неї документами.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 15.10.2024 у справі було відкрито провадження та призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Сторонам було направлено копію ухвали від 15.10.2024, Відповідачу також було направлено копію позовної заяви із додатками.
Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.
Оскільки розгляд справи відбувається у порядку спрощеного позовного провадження, сторони у судове засідання не викликалися.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 28.08.2021 о 18 год. 00 хв. в м. Києві по вул. Садовій, 56/3, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_2 , що призвело до механічних пошкоджень обох транспортних засобів з матеріальними збитками.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 06.10.2021 у справі про адміністративне правопорушення № 760/23370/21 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Постановою Київського апеляційного суду від 09.11.2021 у справі 760/23370/21, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06.10.2021 у справі про адміністративне правопорушення № 760/23370/21, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - залишено без змін.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.5 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що вина Відповідача ОСОБА_2 у вказаній вище ДТП є встановленою.
Відповідно до обставин, викладених в позовній заяві, станом на 27 серпня 2024, завдані Відповідачем та самостійно оцінені Позивачем збитки складають:
1 600,00 грн, що становить середню вартість розміру дефектування отриманих внаслідок ДТП ушкоджень на сертифікованому сервісному центрі по обслуговуванню відповідної марки автомобіля, із складанням Акту вартості відновлювального ремонту;
2 000,00 грн, вартість оцінки на здійснення професійної оціночної діяльності вартості відновлювального ремонту і завданих збитків внаслідок ДТП;
7 000,00 грн, вартість придбаного Позивачем лобового скла, пошкодженого внаслідок ДТП, що загалом становить 10 600,00 грн.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують вказані обставини та не можуть буди перевірені судом.
У своєму позові позивач вказує,що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована та страхова компанія винуватця ДТП у встановлений законом строк , жодної дії щодо виплати страхового відшкодування не вчинила, хоча була належним чином повідомлена , із наданням підтверджуючих документів.
Таким чином, з наявних у справі матеріалів вбачається та визнається самим позивачем, що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована.
Проте, в матеріалах справи відсутня будь-яка інформація щодо страхової компанії відповідача, як і відсутні докази звернення позивача до страхової компанії з заявою про виплату страхового відшкодування чи відмови у здійсненні відповідної виплати.
Відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме ст. 7 зазначено, що на території України дозволяється використання виключно забезпечених транспортних засобів.
Транспортний засіб має бути забезпеченим до початку його використання у дорожньому русі на вулично-дорожній мережі загального користування на території України.
Отже, будь-яких доказів того, що Позивач звертався до страхового компанії із заявою про страхове відшкодування чи відмови у здійсненні страхового відшкодування, матеріали справи не містять.
Звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування є позасудовою процедурою здійснення такого страхового відшкодування, яка не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к).
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування" (далі - Закон №85/96-ВР)).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу в Європейський союз, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов'язалась здійснити заходи до підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов'язань щодо страхування такої відповідальності.
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон № 1961-IV.
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон № 1961-IV.
Законом № 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно з статтею 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).
Водночас в Законі наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон як спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
При цьому, слід мати на увазі, що відповідно до положень статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Цивільний кодекс України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга та четверта статті 14 ЦК України)
Положення зазначених норм права свідчить про зобов'язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи права інших осіб у спосіб передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов'язки.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної шкоди) та моральної шкоди іншій особі.
За загальним принципом, відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Разом з тим, як уже зазначалось, винна особа - володілець транспортного засобу має право застрахувати свою відповідальність, передавши обов'язок відшкодування шкоди, спричиненої за участю його транспортного засобу, страховій компанії (страховику).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону).
Одночасно за положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Суд звертає увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов'язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.
При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.
Слід також зазначити, що відповідно до статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Відтак зазначена норма визначає, що саме законом встановлюється випадки, коли право особи припиняється внаслідок його нездійснення.
Відповідно до цього Закону та статті 13 ЦК України сторони повинні діяти добросовісно, не порушуючи права інших осіб - учасників цих правовідносин.
За змістом зазначених норм права встановлюється, як добросовісність поведінки особи, чиї права порушено, так і передбачається, що припинення права може бути лише у випадках, передбачених законом.
Зміст суб'єктивного цивільного права становлять такі юридичні правомочності, як реалізація особою права на дії; можливість вимагати певної поведінки від інших; можливість захисту порушеного права в юрисдикційному порядку (зокрема, у досудовому та судовому порядку).
Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб'єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій, що свідчить по свободу поведінки учасників цивільних правовідносин при реалізації своїх прав та обов'язків на власний розсуд.
Цивільне законодавство встановлює правило, згідно з яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 12 ЦК України). При цьому, ЦПК України містить норми, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права. Наприклад, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає припинення поруки у зв'язку з пропуском 6 місяців строку звернення кредитора до поручителя, а також, що з припиненням поруки припиняється й право на отримання сум простроченої заборгованості від поручителя.
Поняття відмови від права не є тотожним поняттю нездійснення права (наприклад, відмова від прав, набутих за довіреністю, повинна відбуватись із повідомленням довірителя (стаття 250 ЦК України), відмова від права власності здійснюється шляхом заяви про це чи вчиненням інших дій, які свідчать про відмову від цього права (стаття 347 ЦК України)). Відмова від належного особі права припиняє таке право.
Також припинення цивільного права та/або припинення права на захист порушеного права та/або припинення права на отримання відшкодування від певної особи не є ідентичними. Припинення цивільного права має під собою наслідком припинення цивільних правовідносин та відбувається, як вже було зазначено, лише у випадках, передбачених законом.
Припинення ж права на відновлення або захист порушеного права, право на відшкодування шкоди за рахунок певної особи не позбавляє особу взагалі цивільного права, але має наслідком неможливість отримання відновлення порушеного права або відшкодування шкоди тощо за рахунок певної особи (припинення поруки, пропуск позовної давності до одного з боржників). При цьому особа не позбавлена права на отримання захисту або відновлення порушеного права від іншого боржника за його наявності.
Таким чином, припинення цивільного права має бути передбачено законом, на відміну від чого припинення права на отримання відшкодування від певної особи не позбавляє особу цивільного права, а лише позбавляє її можливості отримати відшкодування від цієї особи.
Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.
Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону № 1961-IV).
Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)).
Таким чином суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення матеріальної шкоди внаслідок ДТП мають бути пред'явлені до страхової компанії відповідача, а у відповідача виникає обов'язок відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), а також франшизу.
Оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які вказують на те, що позивач звертався та йому відмовлено страховою компанією відповідача у виплаті страхового відшкодування, як і відсутні докази часткової сплати страхового відшкодування з метою визначення відповідної різниці між сумою збитків та страховим відшкодуванням, не вказано можливий розмір франшизи, а тому суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення із відповідача матеріальної шкоди у розмірі 21310,00 грн. задоволенню не підлягають, як необґрунтовані.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідальність за заподіяну позивачу моральну шкоду, яка полягає в його моральних стражданнях та інших немайнових втратах через спричинене з вини відповідача ДТП, має бути співмірно компенсована останнім.
При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить з засад розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Також, суд враховує те, що пошкодження автомобіля, власником якого є позивач внесло суттєві зміни в життєві стосунки останнього, призвели до витрат часу для вирішення питання ремонту автомобіля, відшкодування завданої шкоди.
А тому, з урахуванням перенесених моральних страждань, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
З урахуванням наведеного, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Щодо судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
При зверненні до суду Позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір», яким встановлено - від сплати судового збору звільнено осіб з інвалідністю І та ІІ груп.
З урахуванням того, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, із Відповідача на користь Держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 605,60 грн. грн.
Керуючись ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 22, 525, 526, 979- 984, 988, 990, 991, 992, 1166, 1192, 1194 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.
У задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Держави Україна судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 13.06.2025.
Суддя О.М. Букіна