Справа № 758/6261/16-ц
Категорія 47
08 травня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Годованюк Ю.Р., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про поділ спільного майна подружжя за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , про поділ спільного майна подружжя
ОСОБА_3 (надалі за текстом - позивач) звернулась до Подільського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_4 (надалі за текстом - відповідач), про поділ спільного майна подружжя.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що за час шлюбу сторонами було набуто майно, а відтак, позивач просила суд:
1. Визнати спільною сумісною власністю сторін:
- автомобіль марки "Land Rover Discovery", 2006 року випуску, об'єм двигуна 2720 см. куб., дата державної реєстрації 29.04.2006 року (надалі за текстом - автомобіль);
- внесок до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-Крим", ЄДРПОУ 34.581179, місцезнаходження: 04213, м. Київ, вул. Північна, 46, в розмірі ' 270 000 грн. (надалі за текстом - внесок);
- двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (надалі за текстом -квартира).
2. Поділити майно сторін, визнавши:
- за позивачем право власності на 1/2 частини квартири;
- за відповідачем право власності на 1/2 частини квартири та повністю на автомобіль.
3. Стягнути з відповідача на користь позивача 216 533,94 грн. грошової компенсації за 1/2 частки автомобіля та 135 000,00 грн. грн. грошової компенсації за 1/2 внеску (з урахуванням уточнень позовної заяви, містяться у письмових поясненнях від 24.05.2017 та від 13.03.2025 (т.4, а.с. 57-59).
Позивач просить відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог частково, виходячи з наступного: у частині земельної ділянки, адже, відповідачем пропущено строк позовної давності; у частині стягнення грошової компенсації за гаражі, адже, відсутні докази існування цих об'єктів нерухомого майна; щодо вимог про стягнення 60 960,00 грн., оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження обставин пошкодження майна, факт придбання матеріалів на усунення шкоди (оригінали документів) та обставин усунення такої шкоди.
Відповідач не заперечує проти позову щодо поділу майна у рівних частинах. Також відповідач вказує, що майно позивача не є об'єктом цивільного обороту, оскільки на нього накладено арешт у межах виконавчого провадження №49065731.
Ухвалою Суду від 19.05.2016 (суддя Супрун Г.Б.) відкрито провадження у справі, та призначено судове засідання.
14.11.2024 до суду від відповідача надійшли заперечення проти позовних вимог про поділ спільного майна.
06.12.2016, 22.03.2017 та 02.12.2020 (т.3, а.с.1-12) до суду від відповідача надійшла зустрічна позовна заява.
Позовні вимоги за зустрічним позовом обгрунтовані тим, що за час шлюбу сторонами було набуто майно, а відтак, відповідач у зустрічному позові просить суд (з урахуванням змісту зустрічних позовних заяв від 22.03.2017 та 02.12.2020):
1. Визнати спільною сумісною власністю сторін:
- автомобіль;
- квартиру;
- дачну ділянку з будинком (кадастровий номер 3221888800:37:058:0104) загальною площею 0,092 ГА, що розташована за адресом : Київська обл., Вишгородський район, с/рада Хотянівська, садове товариство «Зоря» (надалі за текстом - земельна ділянка);
- об'єкт незавершеного будівництва гаражний бокс № НОМЕР_1 з підвальним та підсобним приміщенням загальною площею 29.3 кв. м. побудований господарським способом та розташований АДРЕСА_2 (надалі за текстом - гараж № НОМЕР_1 );
- об'єкт незавершеного будівництва гаражний бокс № НОМЕР_2 загальною площею 18,7 кв,м. побудований господарським способом та розташований АДРЕСА_2 - в (надалі за текстом - гараж № НОМЕР_2 );
- об'єкт незавершеного будівництва двоповерховий гаражний бокс з підвалами на три автомобіля № НОМЕР_3 , НОМЕР_4, НОМЕР_5 загальною площею 78 кв.м. розташований за адресом АДРЕСА_2 (надалі за текстом - гараж № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 );
2 . Поділити майно сторін, визнавши:
- власністю позивача земельну ділянку, гаражі та 1/3 частини квартири, з урахуванням інтересів неповнолітнього ОСОБА_5 (надалі за текстом - дитина), що зареєстрований та має своє місце проживання в цій квартирі.
- власністю відповідача автомобіль, 2/3 частини квартири з урахуванням того що відповідач зареєстрований та має своє місце проживання разом з дитиною в цій квартирі, також має незадовільний стан здоров'я, а саме хворобу хребта і обмежений в пересуванні.
Стягнути з позивача на користь відповідача грошову компенсацію за 1/2:
- від вартості земельної ділянки в сумі 515 200,00 грн.;
- від вартості гаражу НОМЕР_12 в сумі 156 035,00 грн.;
- від вартості гаражу № НОМЕР_2 в сумі 53 200,00 грн.;
- від вартості гаражу № НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 в сумі 414 911,00 грн.
- від вартості особистих витрат відповідача на утримання та збереження спільного майна в належному стані в сумі 60 960,61,00 грн.
Всього на загальну суму 1 200 306,60 грн.
Стягнути з відповідача на користь позивача від експертної оціночної вартості та ринкової вартості автомобіля в сумі 180 445,00 грн.
Позивач частково заперечує проти зустрічного позову, оскільки матеріально утримує спільну дитину, а позовні вимоги є необгрунтованими та безпідставними.
22.03.2017 до суду від відповідача надійшли окремі заперечення проти позовних вимог про поділ спільного майна та заява про виклик свідків.
24.05.2017 до суду від позивача надійшли заперечення проти зустрічного позову.
Ухвалою Суду від 24.05.2017 (суддя Супрун Г.Б.) прийнято до розгляду зустрічний позов.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Гребенюк В.В.
Ухвалою суду від 22.11.2018 справу прийнято до розгляду, вирішено здійснювати розгляд в загальному позовному провадженні та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 06.08.2019 зустрічний позов залишено без розгляду.
Постановою Київського апеляційного суду від 25.02.2020 скасовано ухвалу від 06.08.2019 та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Суду від 04.01.2021 прийнято до розгляду зустрічний позов.
06.10.2021 до суду від позивача надійшов відзив на зустрічний позов.
06.12.2021 до суду від відповідача надійшла відповідь на відзив на зустрічний позов.
Ухвалою суду від 07.02.2023 зустрічний позов залишено без розгляду.
Постановою Київського апеляційного суду від 01.11.2023 скасовано ухвалу від 07.02.2023 та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За наслідками підготовчого засідання 20.03.2024 судом закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
13.03.2025 до суду від позивача надійшли пояснення та заява про застосування строків позовної давності.
У судове засідання 07.05.2025 прибули представники сторін.
Представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд встановив наступне.
У судовому засіданні судом було прийнято, складено і підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, суд встановив наступне.
06.12.2002 р. між позивачем та відповідачем був укладений шлюб.
Від даного шлюбу сторони мають дитину ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18.02.2015 у справі № 758/425/15-ц шлюб між сторонами розірвано.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Між позивачем та ОСОБА_6 було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. 24.02.2006 та зареєстровано в реєстрі за №1312 (т.2, а.с. 80, т.3, а.с.42-43).
Відповідно до п. 1.1. вказаного Договору продавець ( ОСОБА_6 ) зобов'язується передати у власність покупцю (позивачу), а покупець зобов'язується прийняти, сплативши обговорену грошову суму, земельну ділянку площею 0,092 га, кадастровий №3221888800370580104, розташовану в садовому товаристві «Зоря» на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області, передану у власність продавцю для ведення садівництва на підставі рішення сільської ради від 29.04.1998 року за №36.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №23846125 від 04.07.2014 позивач є власником земельної ділянки кадастровий №3221888800:37:058:0104, на підставі зазначено Договору (т.1, а.с. 68, т.2., а.с. 75-76, т.3, а.с.40-41).
У Звіті про експертно-грошову оцінку земельної ділянки НОМЕР_13, ідентифікатор за базою ФДМУ 2610135_31012018_0131-29, ринкова вартість земельної ділянки становить 1 030 400,00 грн., станом на дату оцінки - 31.01.2018 (т.3, а.с. 23-37).
В матеріалах справи наявний Технічний паспорт на садовий (дачний) будинок в садовому товаристві «Зоря» по АДРЕСА_3 , власником якого є ОСОБА_6 (т.1, а.с. 70-73).
Свідоцтвом про право власності виданого ГУ житлового забезпечення «КМДА» 04.02.2008 року посвідчено, що квартира дійсно належить відповідачу на праві приватної власності. Свідоцтво видано на підставі наказу ГУ житлового забезпечення від 12.01.2008 №38-С/КІ, Також на звороті копії свідоцтва міститься реєстраційних напис правовстановлювального документа (т.1, а.с. 103).
За відповідачем зареєстровано автомобіль, що підтверджується Довідкою МВС України РСЦ в м. Києві від 12.05.2016 №31/26-А-445 (т.1, а.с. 15).
Вартість автомобіля становить 433067,87 грн. з ПДВ, ПДВ 20% - 21102,29 грн, ринкова вартість без ПДВ - 360 889,89 грн., що підтверджується Звітом про оцінку ринкової вартості колісного транспортного засобу (КТЗ) №101/11/16, дата складення звіту та оцінки - 29.11.2016 року (т.1, а.с. 171 - 182).
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «Софія-Крим» станом на 10.05.2016 внесок відповідача становить 270 000,00 грн., внесок ОСОБА_7 - 30 000,00 грн. Розмір статутного капіталу - 300 000,00 грн. Відповідач є керівником ТОВ «Софія-Крим» (т.1, а.с. 20-22).
Згідно з Довідкою Вих.№26 від 30.10.2008 Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Водник-2» позивачу належить гаражний бокс № НОМЕР_7 побудований господарчим способом та введений в експлуатацію 19.05.1997 р. (т.1, а.с. 79).
За змістом Технічного паспорту на гаражний бокс № НОМЕР_7 власником є позивач (т.2, а.с. 33-37).
За змістом Технічного паспорту на гаражний бокс № НОМЕР_8 власником є відповідач (т.2, а.с. 42-46).
Листом КМДА КМ БТІ від 05.01.2012 №558(И-2012) повідомлено, зокрема, що право власності на гараж № НОМЕР_8 на момент виготовлення технічного паспорту не було зареєстровано (т.2, а.с. 52).
В Ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 08.11.2011 року у справі №22-11717/2011 р. зазначено, що гаражні бокси № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 і НОМЕР_5 були збудовані в період з 26.11.2009 року до 02.09.2010 року ОСОБА_8 (за договором від 26.11.2009 між відповідачем і ОСОБА_8 ) (т.3, а.с. 52).
Постановою державного виконавця Оболонського РВДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) від 06.11.2015 НОМЕР_14 накладено арешт на все майно позивача у межах суми звернення стягнення 243,60 грн. на підставі виконавчого листа 32/756/2372/15 виданого 14.08.2015 (т.1, а.с. 66).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
У відповідності до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Як зазначає Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст.60,69 СК України, ч.3 с. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч.2,3ст. 235 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Судом встановлено, що сторонами під час подружжя було набуто: земельну ділянку вартістю 1 030 400,00 грн., квартиру, автомобіль вартістю 433067,87 грн. та майно у вигляді статутного капіталу у ТОВ «Софія-Крим».
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
У відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно із ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Щодо доводів відповідача про те, що майно позивача виключено з цивільного обороту, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту) або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), а також види об'єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом. Особливості оборотоздатності об'єктів незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості встановлюються законом.
За загальним правилом арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому законодавством порядку, позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном.
Однак, в законодавстві відсутні підстави, які б пов'язували накладення арешту на майно з вилученням його з цивільного обороту та унеможливлювали визнання такого майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а відтак, відхиляє заперечення відповідача, як необгрунтовані.
Щодо позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю автомобіля та виплати відповідачу компенсації вартості цього майна, суд зазначає наступне.
Сторони просять суд визнати спільною сумісною власністю автомобіль та визнати право власності за відповідачем.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 216 533,94 грн. грошової компенсації за 1/2 частки автомобіля
Відповідач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача від експертної оціночної вартості та ринкової вартості автомобіля в сумі 180 445,00 грн.
У судових засіданнях судом було з'ясовано, що відповідач не заперечує проти позовних вимог у цій частині, а відтак, доходить до висновку про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя цього автомобіля, визнання за відповідачем права власності на автомобіль.
Також, судом встановлено, що вартість автомобіля складає 433 067,87 грн. з ПДВ, у зв'язку з чим, присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача 216 533,94 грн. грошової компенсації за 1/2 частки вартості автомобіля.
Щодо визнання спільною сумісною власністю квартири, суд зазначає наступне.
Сторони просять суд визнати спільною сумісною власністю квартиру.
Первісні позовні вимоги у цій частині обгрунтовані тим, що під час шлюбу відповідачем було придбано вказану квартиру у КП «Спецжитлофонд», відтак, позивач просить суд визнати в порядку поділу спільного майна подружжя, на праві особистої приватної власності частки на квартиру.
Зустрічні позовні вимоги у цій частині обгрунтовані обставиною проживання у квартирі неповнолітнього сина разом з батьком, а також, станом здоров'я відповідача, як наслідок, відповідач просить суд відступити від засад рівності часток подружжя при поділі майна та визнати за відповідачем в порядку поділу спільного майна подружжя, на праві особистої приватної власності 2/3 частки на квартиру.
Розглянувши позовні вимоги у цій частині, суд дійшов до висновку про наступне.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).
Крім того, у п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя "роз'яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1ст. 60 СК).
Так, судом встановлено, а сторонами не заперечується, що квартира була набута у власність відповідача за час перебування сторін у шлюбі, а відтак, є їх спільною сумісною власністю.
Втім, вирішуючи спір у цій частині, суд виходить з того, що частки сторін є рівними, підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України відсутні, адже, станом на день розгляду справи по суті дитина досягла повноліття, а докази непрацездатності сина в матеріалах справи відсутні.
Також, відповідачем не доведено, інші істотні обставини - другий з подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, не отримував дохід тощо.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що сторони уклали шлюбний договір або уклали іншу домовленість щодо поділу квартири, а тому при поділі вказаної квартири між подружжям суд виходить з рівності часток сторін у справі в об'єкті спільної сумісної власності, тобто по 1/2 частині кожному.
Щодо визнання спільною сумісною власністю земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Зустрічні позовні вимоги в цій частині обгрунтовані тим, що за час шлюбу було набуто земельну ділянку на якій знаходиться дачний будинок, а відтак, відповідач просить суд визнати спільною сумісною власністю сторін земельну ділянку визнавши її власністю позивача земельну та стягнути з позивача на користь відповідача грошову компенсацію за 1/2 від вартості земельної ділянки в сумі 515 200,00 грн.
Позивач заперечує проти зустрічних позовних вимог у цій частині, виходячи з того, що позов заявлено поза межами позовної давності.
Як встановлено судом вище, сторонами під час подружжя було набуто земельну ділянку вартістю 1 030 400,00 грн. на підставі Договору від 24.02.2006 укладеного між позивачем та ОСОБА_6
Відповідач стверджує, що на земельній ділянці присутній дачний будинок, щодо чого суд звертає уваг на наступне.
Так, судом встановлено, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №23846125 від 04.07.2014 позивач є власником земельної ділянки кадастровий №3221888800:37:058:0104.
В матеріалах справи наявний Технічний паспорт на садовий (дачний) будинок в садовому товаристві «Зоря» по АДРЕСА_3 , власником якого є ОСОБА_6 .
В експлікації земельної ділянки містяться відомості про садовий будинок, сарай, вбиральню та огорожу.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частинами першою та другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази придбання будинку, його будівництва, введення в експлуатацію, реєстрування права власності тощо, а отже, доходить до висновку, що відповідачем не доведено позовні вимоги у частині визнання визнання права власності за позивачем на дачний будинок.
А відтак, у суду наявні підстави для часткового задоволення зустрічного позову у цій частині.
Позивач просить суд, застосувати до зустрічних позовних вимог наслідки пропуску позовної давності.
Заява обгрунтована тим, що перебіг позовної давності розпочався з дня звернення до суду з позовом 17.05.2016 та перервалась з зверненням до суду з зустрічним позовом 22.03.2017. Відповідно перебіг позовної давності за зустрічним позовом сплинув 23.03.2020 в той час, як вимога про стягнення з позивача на користь відповідача 515 200,00 грн. грошової компенсації за частки вартості земельної ділянки була заявлена 01.12.2020, тобто поза межами позовної давності.
Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Приписами ч. 3 та ч. 4 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"у чинній редакції, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України від 30.03.2020 №540-IX набрав чинності 02.04.2020.
Так, позивач звернулась до суду з позовом 17.05.2016 року.
Зустрічна позовна заява надійшла до суду 06.12.2016 та була прийнята до розгляду ухвалою від 24.05.2017.
Отже, відповідач звернувся до суду з зустрічною позовною заявою у межах загальної позовної давності, а позовна давність переривалась 06.12.2016.
У подальшому, відповідачем було подано нові зустрічні позовні заяви 22.03.2017 та 02.12.2020, які оцінюються судом, як заяви про уточнення позовних вимог та додаткові пояснення по справі.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
З огляду на викладене, зважаючи на час дії встановленого карантину, строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України, суд відхиляє доводи позивача про сплив позовної давності за вимогою про стягнення грошової компенсації за частки вартості земельної ділянки.
Відтак, суд приходить до висновку про часткове задоволення зустрічних позовних у цій частині, визнає об'єктом права спільної сумісної власності подружжя земельну ділянку, Визнає за позивачем, в порядку поділу спільного майна подружжя, на праві особистої приватної власності на земельну ділянку та присуджує до стягнення з позивача на користь відповідача 515 200,00 грн. грошової компенсації за частки вартості земельної ділянки.
Щодо визнання спільною сумісною власністю внеску, суд зазначає наступне.
Позовні вимоги в цій частині обгрунтовані тим, що за час шлюбу було набуто внесок, а відтак, позивач просить суд визнати спільною сумісною власністю сторін внесок та стягнути з відповідача на свою користь 135 000,00 грн. грн. грошової компенсації за 1/2 внеску.
Відповідач заперечує проти позову у цій частині, виходячи з того, що відповідач не є власником внеском у сумі 270 000,00 грн., а власником внеску є відповідно ТОВ «Софія-Крим».
Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 13 Закону України «Про господарські товариства» у редакції, чинній на час державної реєстрації у лютому та жовтні 2016 року юридичних осіб). Аналогічна норма передбачена частиною другою статті 115 ЦК України.
Товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом (частина перша статті 12 Закону України «Про господарські товариства» у вказаній редакції). Аналогічна норма передбачена частиною першою статті 115 ЦК України.
Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом (абзац четвертий частини другої статті 148 ЦК України у вказаній редакції).
Учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом (пункти «б» та «д» частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства» у вказаній редакції).
У разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства.
Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Водночас як учасник товариства, який вносить спільне сумісне майно у статутний капітал цього товариства, так інші його учасники мають розуміти наслідки у випадку ухвалення рішення про виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі.
Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами (частина перша статті 149 ЦК України у вказаній редакції).
Судом встановлено, що Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «Софія-Крим» станом на 10.05.2016 внесок відповідача становить 270 000,00 грн., внесок ОСОБА_7 - 30 000,00 грн. Розмір статутного капіталу - 300 000,00 грн. Відповідач є керівником ТОВ «Софія-Крим».
Отже, суд погоджується з доводами відповідача про те що ТОВ «Софія-Крим» відповідно до законодавства України є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.
Однак, відповідач не спростовує доводи позивача про наявність у позивача права вимагати виплати їй вартості частки члена колишнього подружжя у статутному капіталі.
Разом з тим, суд зважає і на те, що відповідач не спростував того, що заявлений розмір позовних вимог щодо стягнення з нього 135 000,00 грн. не відповідає вартості його частки у статутному капіталі ТОВ «Софія-Крим».
Відтак, суд доходить до висновку про задоволення позовних вимог у цій частині, визнає об'єктом права спільної сумісної власності подружжя внесок та присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача 135 000,00 грн. грошової компенсації за частки вартості внеску.
Щодо визнання спільною сумісною власністю гаражів, суд зазначає наступне.
Зустрічні позовні вимоги в цій частині обгрунтовані тим, що за час шлюбу було набуто гаражі, а відтак, відповідач просить суд визнати спільною сумісною власністю сторін гаражі визнавши їх власністю відповідача та стягнути з позивача на користь відповідача грошову компенсацію за 1/2 від вартості гаражу № НОМЕР_1 в сумі 156 035,00 грн.; від вартості гаражу № НОМЕР_2 в сумі 53 200,00 грн.; від вартості гаражу № НОМЕР_3, НОМЕР_4 , НОМЕР_5 в сумі 414 911,00 грн.
Позивач заперечує проти зустрічних позовних вимог у цій частині, виходячи з недоведеності позовних вимог.
За змістом положень ст. ст. 76 - 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред'явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред'явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
Об'єкт незавершеного будівництва - це об'єкт, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження, але не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства. Згідно з положеннями Цивільного кодексу до завершення будівництва, власне створення майна, особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі такого зведення.
Статтею 179 ЦК України визначено річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно з ч.3 ст. 331 ЦК України, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв'язку з нормами статей 177- 179, 182 ЦК України, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
Що стосується об'єкта незавершеного будівництва, то за визначенням частини третьої статті 331 ЦК України він за своєю суттю є сукупністю будівельних матеріалів, які також є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво).
З метою отримання можливості укладення цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, застави тощо) щодо такого майна (сукупності будівельних матеріалів), тобто можливості набути відповідні цивільні права та обов'язки власника майна, забудовник вправі до завершення будівництва та досягнення його кінцевої мети у вигляді створення нерухомого майна здійснити державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва, надавши органу державної реєстрації визначений законодавством перелік документів.
Так, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази наявності права власності у сторін на гаражі - свідоцтво про право власності, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, декларації про введення в експлуатацію тощо, поза-як технічні паспорти та довідка Кооперативу «Водник-2» не є належними доказами на підтвердження обставин набуття (створення) за час шлюбу об'єктів нерухомого майна, а відтак, відмовляє у задоволенні зустрічних позовних вимог у цій частині.
Щодо зустрічних позовних вимог про стягнення з позивача на користь відповідача грошову компенсацію за 1/2 від вартості особистих витрат відповідача на утримання та збереження спільного майна в належному стані в сумі 60 960,61,00 грн., суд зазначає наступне.
Позовні вимоги у цій частині обгрунтовані тим, що відповідач був вимушений нести витрати на утримання майна в належному стані.
Позивач заперечує проти вимог у цій частині, виходячи з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, щоб беззаперечно свідчили про факт пошкодження майна, факт придбання матеріалів на усунення шкоди (оригінали документів) та факт усунення такої шкоди.
Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).
Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 323 ЦК України).
Відповідно до статті 360 Цивільного кодексу України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформованій в Постанові від 13.03.2019 року по справі № 521/3743/17-ц, кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Тобто, той із співвласників, який сплатив кошти за послуги, спрямовані на утримання спільного майна, в подальшому може пред'явити іншому із співвласників вимогу про стягнення в порядку регресу коштів, сплачених на утримання майна у відповідності до його частки в спільному майні.
Як встановлено судом, сторонами під час подружжя було набуто, зокрема, земельну ділянку вартістю, квартиру та автомобіль.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження доводів відповідача щодо знищення, пошкодження чи псування об'єктів нерухомого майна (акти фіксації пошкоджень складені компетентними органами, висновки експертів, рішення суду тощо), а відтак, як наслідок, недоведення відповідачем причинно-наслідкового зв'язку між завданням шкоди майну та потребою в його утриманні.
Щодо витрат на утримання автомобіля, суд зазначає, що автомобіль перебував у безперервній власності відповідача, а відтак, останній зобов'язаний був утримувати майно у відповідності до його частки в спільному майні.
Також у матеріалах справи відсутні докази того, що витрати були необхідними для утримання автомобіля в належному стані.
Таким чином, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог у цій частині.
Підсумовуючи вказане вище, суд повністю задовольняє первісний позов та частково задовольняє зустрічний позов.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 18, 133, 141, 259, 263-265, 280-282, 289, ЦПК України, суд,-
Первісний позов за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про поділ спільного майна подружжя - задовольнити повністю;
Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково;
Визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 :
- автомобіль марки "Land Rover Discovery", 2006 року випуску, об'єм двигуна 2720 см. куб., дата державної реєстрації 29.04.2006 року, д.н.з. НОМЕР_9 ;
- внесок до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-Крим", ЄДРПОУ 34.581179, місцезнаходження: 04213, м. Київ, вул. Північна, 46, в розмірі ' 270 000 грн.;
- квартиру АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку, кадастровий номер 3221888800:37:058:0104, загальною площею 0,092 га, що розташована за адресом: Київська обл., Вишгородський район, с/рада Хотянівська, садове товариство «Зоря»;
Визнати за ОСОБА_3 , в порядку поділу спільного майна подружжя, на праві особистої приватної власності частки на квартиру АДРЕСА_1 ;
Визнати за ОСОБА_3 , в порядку поділу спільного майна подружжя, право особистої приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221888800:37:058:0104, загальною площею 0,092 га, що розташована за адресом: Київська обл., Вишгородський район, с/рада Хотянівська, садове товариство «Зоря»;
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 135 000 (сто тридцять п'ять) гривень 00 копійок грошової компенсації за 1/2 частки внеску до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-Крим", код ЄДРПОУ 34581170, місцезнаходження: 04213, м. Київ, вул. Північна, 46;
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 216 533 (двісті шістнадцять тисяч п'ятсот тридцять три) гривень 94 копійки грошової компенсації за 1/2 частки вартості автомобіля марки "Land Rover Discovery", 2006 року випуску, об'єм двигуна 2720 см. куб., дата державної реєстрації 29.04.2006 року, д.н.з. НОМЕР_9 ;
Визнати за ОСОБА_4 , в порядку поділу спільного майна подружжя, право особистої приватної власності:
- на частки на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;
- на автомобіль марки "Land Rover Discovery", 2006 року випуску, об'єм двигуна 2720 см. куб., дата державної реєстрації 29.04.2006 року, д.н.з. НОМЕР_9 ;
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 515 200 (п'ятсот п'ятнадцять тисяч двісті) гривень 00 копійок грошової компенсації за частки вартості земельної ділянки, кадастровий номер 3221888800:37:058:0104, загальною площею 0,092 га, що розташована за адресом: Київська обл., Вишгородський район, с/рада Хотянівська, садове товариство «Зоря»;
В іншій частині зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , про поділ спільного майна подружжя - залишити без задоволення;
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_10 );
Відповідач: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_11 );
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч. 2 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України. Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання;
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя В.В. Гребенюк