Номер провадження: 22-ц/813/4933/25
Справа № 521/12445/24
Головуючий у першій інстанції Сегеда О. М.
Доповідач Погорєлова С. О.
03.06.2025 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ», про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Сегеда О.М. 18 лютого 2025 року у м. Одеса, -
встановила:
У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що 02 травня 2024 року о 20 год. 30 хв. у м. Одесі, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки «Mazda 3» державний номер НОМЕР_1 по вул. Люстдорфська дорога, 11, не вибрав безпечної швидкості, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Toyota Camry» державний номер НОМЕР_2 під керуванням сина позивача ОСОБА_3 , який зупинився попереду, та по інерції скоїв зіткнення з автомобілем марки «Hyundai Sonata», державний номер НОМЕР_3 , у зв'язку з чим відповідач порушив вимоги п.п. 12.1,13.1 ПДР.
Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 11 липня 2024 року ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні ДТП та притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП України у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн.
Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 була забезпечена у ПАТ «СК «УСГ» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-217722013, ліміт відповідальності ПАТ «СК «УСГ» відповідно до укладеного договору становив 160000,00 грн.
Відповідно до висновку експерта експертного транспортно-товарознавчого дослідження колісного транспортного засобу марки «Toyota Camry» державний номер НОМЕР_2 №104-24 від 31 травня 2024 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Toyota Camry» державний номер НОМЕР_2 , становить 241453,75 грн., а вартість відновлювального ремонту становить 445883,53 грн.
ПАТ «СК «УСГ» здійснило виплату ОСОБА_2 страхового відшкодування у розмірі 156800,00 грн., однак, залишилась несплаченою різниця між вартістю відновлювального ремонту, необхідного для усунення пошкоджень автомобіля, та страховим відшкодуванням, що становить 292283,00 грн. (445883,53 грн.-156800,00 грн.+3200,00 (розмір франшизи)).
Крім того, діями відповідача позивачу була заподіяна і моральна шкода, яку він оцінив у 10000,00 грн.
Посилаючись на те, що діями відповідача ОСОБА_2 була завдана матеріальна та моральна шкода, яку відповідач відмовився добровільно відшкодувати, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 292283,53 грн., моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 30000,00 грн. та витрати на проведення експертизи у розмірі 5000,00 грн.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2025 року позов ОСОБА_2 було задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завдану матеріальну шкоду в розмірі 292283,53 грн., завдану моральну шкоду в розмірі 10000 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 30000 грн., витрати на проведення експертизи в розмірі 5000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь на користь держави судовий збір в розмірі 2922,83 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що звернення до суду було передчасним, оскільки станом на 02 жовтня 2024 року тривав розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 11 липня 2024 року.
Крім того, на думку апелянта, у випадку узгодження суми страхового відшкодування між страховиком та потерпілим, останній не має права у майбутньому вимагати зміни розміру виплати, як і вимагати з винуватця ДТП різниці між збитком і межами відповідальності страховика.
Також апелянт зазначає, що про проведення експертної оцінки пошкодженого автомобіля №104-14, складеного 31 травня 2024 року, відповідач не повідомлений належним чином, будь-яких повідомлень про проведення експертизи відповідач не отримував, та участі у її проведенні не приймав. Таким чином, вказаний висновок не є належним доказом по справі, а відтак, суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про призначення судової експертизи для визначення дійсного розміру шкоди.
Сторони про розгляд справи на 20 травня 2025 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з'явився представник ОСОБА_1 .
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 області підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи, 02 травня 2024 року о 20 год. 30 хв. у м. Одесі, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки «Mazda 3» державний номер НОМЕР_1 по вул. Люстдорфська дорога,11, не вибрав безпечної швидкості, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Toyota Camry» державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , який зупинився попереду та по інерції скоїв зіткнення з автомобілем марки «Hyundai Sonata», державний номер НОМЕР_3 , у зв'язку з чим відповідач порушив вимоги п.п. 12.1,13.1 ПДР, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Toyota Camry» державний номер НОМЕР_2 , який належить позивачу на праві власності отримав механічні пошкодження.
Причиною зіткнення транспортних засобів стало порушення водієм ОСОБА_1 п.п. 12.1,13.1 ПДР України.
Вина ОСОБА_1 підтверджується постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 11 липня 2024 року у справі № 521/7642/24, відповідно до якої останній був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП України у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн. (а.с. 11).
Постановою Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 11 липня 2024 року було залишено без змін.
Згідно ч.ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Автомобіль марки «Toyota Camry» державний номер НОМЕР_2 належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 23 січня 2019 року (а.с. 10).
Водій ОСОБА_3 є рідним сином позивача ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.18).
Згідно висновку експерта експертного транспортно-товарознавчого дослідження колісного транспортного засобу марки «Toyota Camry» державний номер НОМЕР_2 №104-24 від 31 травня 2024 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Toyota Camry» державний номер НОМЕР_2 , становить 241453,75 грн., а вартість відновлювального ремонту становить 445883,53 грн. (а.с.20-41).
Автомобіль марки «Mazda 3» державний номер НОМЕР_1 належить відповідачу ОСОБА_1 .
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки «Mazda 3» державний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 , станом на дату настання ДТП, була забезпечена в ПАТ «СК «УСГ» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-217722013,ліміт відповідальності за яким становив 160000,00 грн. (а.с. 16).
02 травня 2024 року ОСОБА_1 повідомив ПАТ «СК «УСГ» про дорожньо-транспортну пригоду (а.с.77).
03 травня 2024 року ОСОБА_3 повідомив ПАТ «СК «УСГ» про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталась 02 травня 2024 року (а.с.78).
13 травня 2024 року ПАТ «СК «УСГ» склало ремонтну калькуляцію № ОСЦВ-3195, розрахувавши розмір матеріального збитку, згідно якої вартість ремонту автомобіля марки «Toyota Camry» державний номер НОМЕР_2 складала 162045,58 грн. (а.с. 80-85).
Відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування від 17 травня 2024 року, сума страхового відшкодування складає 156800,00 грн. (а.с. 86).
17 травня 2024 року ПАТ «СК «УСГ», за заявою ОСОБА_3 ,. склало розрахунок суми страхового відшкодування, страховий акт № ОСЦВ-3195, та виплатило позивачу 156800,00 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці (а.с. 19,86,87).
Згідно ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Статтею 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 2 ст. 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ч.1 ст. 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Частиною 5 ст. 1187 ЦК встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Тобто, зазначеною нормою закону встановлено відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, яка стала наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини в цьому його володільця. На володільця не може бути покладено обов'язок з відшкодування такої шкоди, лише якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Таким чином, саме відповідач повинен довести, що шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Статтею 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Згідно роз'яснень, які містяться у п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» за № 4 від 01 березня 2014року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. ст. 1166,1187 ЦК України, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно положень ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01 липня 2004 року (далі-Закон №1961-IV) обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема у випадках, передбачених ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону №1961-IV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 6 Закону №1961-IV визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно ст. 9 Закону №1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/І5-ц неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Отже, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у ст. 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень ст. 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно зі ст. 29 Закону №1961-IV у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч. 2 ст. 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до ст. 29 Закону №1961-IV - виходячи з витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.
Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092(далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до п. 8.3 Методики, вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Отже, за змістом указаних положень законодавства, величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).
Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.
Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.
Отже, показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.
Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.
Враховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, викликане передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей у результаті зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів й агрегатів, з'єднань і захисних властивостей покриттів унаслідок ДТП і подальшого ремонту. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є результатом проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу. Втрата товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією з причин фізичного зносу (у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту), яким характеризується величина втрати товарної вартості.
Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до конкретних виявів реальних збитків.
Відповідно до п. 8.6.1 Методики, величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або працездатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики).
Тобто, величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкодженої: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації, усіх типів КТЗ.
Пунктом 8.6.2 Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (п.п. «е»).
Таким чином, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли проводиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.
З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з тим, що цивільно-правова відповідальність відповідача була забезпечена ПАТ «СК «УСГ», то за заявою позивача, ПАТ «СК «УСГ» виплатило останньому в рахунок відшкодування матеріальної шкоди страхове відшкодування в розмірі 156800,00 грн.
Таким чином, оскільки сума матеріальної шкоди, яка була спричинена позивачу, складає 445883,53 грн., то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу різницю між розміром завданої матеріальної шкоди та страховим відшкодуванням, що становить 292283,53 грн. (445883,53 грн.-156800,00 грн.+3200,00 грн. (розмір франшизи).
Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, системний аналіз ст. 22, абз. 3 п. 3 ч.1 ст. 988, ст. ст. 1166, 1187, 1194 ЦК України, п. 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювана шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що на користь позивача слід стягнути з відповідача суму матеріальної шкоди в розмірі 292283,53 грн.
Щодо позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди.
Згідно з ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Судом першої інстанції вірно враховано, що сама по собі дорожньо-транспортна пригода є стресовою і небезпечною подією, що полягає у факті настання дорожньо-транспортної пригоди та її наслідках.
Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в Україні, у тому числі ч. 2 ст. 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпцію моральної шкоди. Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди (узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 лютого 2021 у справі № 761/24143/19).
Таким чином, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов правильного висновку, що відшкодуванню позивачу підлягає моральна шкода, завдана в результаті ДТП, у розмірі 10000,00 грн., і зазначений розмір відшкодування є більш, ніж достатнім для розумного задоволення позовних вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди, та не призводить до його безпідставного збагачення.
Відтак, позивач правомірно звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача, оскільки з вини останнього сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої позивачу було спричинена матеріальна та моральна шкода, а судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено підстав для звільнення відповідача від відповідальності за завдану ним шкоду.
Щодо судових витрат.
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що 31 липня 2024 року між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Франклін Сайрос» укладено договір про надання професійної правничої допомоги від 31 липня 2024 року (а.с.147-149).
Встановлено та не спростовано відповідачем, що позивач сплатив Адвокатському об'єднанню «Франклін Сайрос» на правничу допомогу 30000,00 грн., що підтверджується розрахунком №1-31/07/24 ф та платіжною інструкцією від 05 серпня 2024 року (а.с. 150, 151).
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).
Для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу стороною повинен бути наданий розрахунок із зазначенням часу, який був витрачений на виготовлення документів правового характеру, а також дані щодо фактично понесених і документально підтверджених витрат на правову допомогу.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року в справі № 372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Тому, при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21), а також у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2024 року у справі № 604/424/23 (провадження № 61-4214св24) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України.
Крім того, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У даному випадку, матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції.
Однак, колегією суддів приймається до уваги, що спірні правовідносини відносяться до незначного обсягу складності, судова практика з даного приводу є усталеною та незмінною.
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, незначну складність справи, колегія суддів вважає, що на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Також з матеріалів справи вбачається, що за проведення експертизи позивач сплатив 5000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 28 травня 2024 року (а.с.42).
Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач зобов'язаний сплати позивачу за проведення експертизи позивач 5000,00 грн.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , однак не прийняв до уваги, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу є об'єктивно завищеним, у зв'язку із чим розмір вказаних витрат підлягає зменшенню.
Безпідставними при цьому є доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що у випадку узгодження суми страхового відшкодування між страховиком та потерпілим, останній не має права у майбутньому вимагати зміни розміру виплати, як і вимагати в винуватця ДТП різниці між збитком і межами відповідальності страховика.
Колегія суддів звертає увагу апелянта, що постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691 цс 15 наведено правовий висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей. що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Вказана правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року справі № 592/8115/19, від 15 жовтня 2020 року у справа № 755/7666/19.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц зазначено, що якщо сплачене страховиком відшкодування не покриває розмір збитків завданих потерпілому, останній має право пред'явити до винної особи вимогу про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Отже, судова практика зі вказаного питання є усталеною, а відтак суд першої інстанції, задовольнивши позов, дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення із ОСОБА_1 292 283,53 грн., як різниці між сумою вартості відновлювального ремонту та страховою виплатою, здійсненою в межах ліміту відповідальності .
Аналогічно необгрунтованими є доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що про проведення експертної оцінки пошкодженого автомобіля №104-14, складеного 31 травня 2024 року, відповідач не повідомлений належним чином, будь-яких повідомлень про проведення експертизи відповідач не отримував, та участі у її проведенні не приймав, таким чином, вказаний висновок не є належним доказом по справі.
Колегія суддів зазначає, що згідно п. 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. У разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі, про що зазначається у звіті (акті), висновку. Замовник повинен забезпечити належні безпечні умови огляду (освітлення, вільний доступ, можливість огляду КТЗ з різних сторін тощо).
Отже, присутність заінтересованих осіб не є імперативною вимогою, а забезпечується лише у разі наявності відповідної потреби.
Відповідач не навів об'єктивних підтверджень того, що відсутність його під час огляду пошкодженого в ДТП автомобіля призвела до неправомірності наведених у висновку автотоварознавчого дослідження розрахунків щодо визначення вартості відновлювального ремонту. Крім того, апелянтом не надано судам першої та апеляційної інстанцій власного розрахунку розміру збитків.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що у висновку експерта №104-24 експертного транспортно-товарознавчого дослідження колісного транспортного засобу «Toyota Camry», складеного 31 травня 2024 року судовим експертом Крутих Є.О., вказано, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта та те, що відповідний висновок експерта підготовлений для подання до суду, а відтак, підстави вважати даний висновок експерта неправдивим або необґрунтованим у суду відсутні.
Апеляційна скарга не містить належних та допустимих доказів того, що висновок щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу №104-24 від 31 травня 2024, виконаний судовим експертом Крутих Є.О., не відповідає вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національному стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджених постановою КМУ №1440 від 10 вересня 2003 року, Методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 №142/5/2092.
Крім того, такими, що не мають правового значення для вирішення даної справи, є доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що звернення до суду ОСОБА_2 було передчасним, так як станом на 02 жовтня 2024 року тривав розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 11 липня 2024 року, - оскільки, як вже вказувалось вище, постановою Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 11 липня 2024 року було залишено без змін.
Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам заперечень на позовну заяву, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, колегія суддів доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи апелянта. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює, однак дійшов помилковому висновку в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу, у зв'язку із чим мотивувальна та резолютивна частини рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2025 року підлягають зміні шляхом їх викладення у редакції цієї постанови.
В іншій частині судове рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити частково
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2025 року - змінити в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 гривень.
В іншій частині судове рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 13 червня 2025 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді Є.С. Сєвєрова
О.М. Таварткіладзе