Номер провадження: 11-кп/813/1124/25
Справа № 523/22034/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
28.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 25.11.2024 у кримінальному провадженні №12021162490001211 від 09.09.2021 року відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Ізмаїл Одеської області, із неповною середньою освітою, не одруженого, не офіційно працюючого різноробочим, зареєстрованого та проживаючого: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 321 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Оскаржуваним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст.307 та ч. 3 ст. 321 КК України і призначено йому покарання за:
- ч. 3 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією належного йому майна,
- ч. 3 ст. 321 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією належного йому майна.
Запобіжний захід до набрання вироку законної сили відносно ОСОБА_8 залишено тримання під вартою, строк відбуття покарання рахувати з 09.09.2021р.
Вироком також вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат.
Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 , визнано винним у тому, що він 08.09.2021р, у вечірній час доби, ОСОБА_8 спільно та за попередньою змовою із ОСОБА_1 (матеріали відносно якої судом виділені в окремо провадження), перебуваючи по вул. Кап. Кузнецова у м. Одесі, біля сміттєвого баку, всупереч Законам України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», ст.ст.19, 20, 21, 27 Закону України «Про Лікарські засоби», усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, з корисливих мотивів, незаконно придбали чотири пакунки з наркотичним засобом, обіг якого обмежено - метадоном та сильнодіючим лікарським засобом - дифенгідраміном (димедролом), з метою подальшого збуту шляхом приховування для подальшого отримання покупцями. Після чого, ОСОБА_9 та ОСОБА_1 перенесли вищевказані наркотичний засіб та сильнодіючий лікарський засіб до місця свого проживання - будинок АДРЕСА_2 , де частину сховали під матрац ліжка з метою подальшого збуту, а іншу частину взяли із собою з метою збуту на території Суворовського району м. Одеси.
09.09.2021р., у ранковий час доби, ОСОБА_9 та ОСОБА_1 діючи умисно, домовившись між собою про спільне вчинення своїх дій, розподіливши між собою ролі, відповідно до яких, ОСОБА_9 повинен був займатися збутом наркотичного засобу - метадону шляхом приховування для подальшого отримання покупцем, а ОСОБА_1 в свою чергу повинен був друкувати sms-повідомлення в інтернет-месенджері «WhatsApp» із зазначенням місця розташування наркотичних засобів, сильнодіючих лікарських засобів та їх кількістю, передаючи невстановленій під час досудового розслідування особі, перенесли їх на територію, розташовану поруч із будинком №34, розташованого по вул. Героїв Оборони Одеси у м. Одесі, де збули шляхом приховування двох згортків з наркотичним засобом, обіг якого обмежено - метадоном, з загальним кількісним вмістом 0,418г. та сильнодіючим лікарським засобом - дифенгідраміном (димедролом) з загальним кількісним вмістом 0,267г.
Після чого, ОСОБА_9 та ОСОБА_1 продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на збут наркотичних засобів та сильнодіючих лікарських засобів, діючи умисно та спільно, незаконно зберігаючи при собі наркотичні засоби та сильнодіючий лікарський засіб, перенесли їх до двору будинку АДРЕСА_3 .
В той же день, у період часу з 06:30год. до 07:00год., співробітниками поліції проведено огляд місця події - ділянки місцевості, розташованої біля будинку №2 по вул. 8-ма Суворівська, під час якого, у ОСОБА_1 виявлено та вилучено 22 згортки з наркотичним засобом, обіг якого обмежено - метадоном, з загальним кількісним вмістом 2,4710г. та сильнодіючим лікарським засобом - дифенгідраміном (димедролом), ) з загальним кількісним вмістом 3,6032 г, а у Волкова відповідно - 4 згортки з наркотичним засобом, обіг якого обмежено - метадоном з загальним кількісним вмістом 0,5671г. та сильнодіючим лікарським засобом - дифенгідраміном (димедролом) з загальним кількісним вмістом 0,5101 г, які останні незаконно зберігали при собі з метою подальшого збуту.
Окрім того, в той же день, у період часу з 10:30год. до 11:10год., співробітниками поліції проведено обшук за вищевказаним місцем проживання Волкова та ОСОБА_1, під час якого, виявлено та вилучено 204 полімерні згортки з наркотичним засобом, обіг якого обмежено - метадоном з загальним кількісним вмістом 30,5311г. та сильнодіючим лікарським засобом - дифенгідраміном (димедролом) з загальним кількісним вмістом 31,938 г, які ОСОБО_1 та ОСОБА_9 незаконно зберігали з метою подальшого збуту невстановленим особам.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення суду занадто суворим та таким, що підлягає зміні.
Доводи обґрунтовує тим, що судом не в повній мірі враховано, що ОСОБА_8 вперше притягається до кримінальній відповідальності, обвинувачений після вчинення злочину усвідомив всю протиправність своєї поведінки, визнав її злочинною, та прийняв реальні міри щодо відсторонення від злочинної поведінки, а саме: відкрито, не криючись, не викручуючись визнав свою провину перед суспільством, розповів чесно і послідовно як на досудовому слідстві так і в суді про обставини скоєного злочину, що свідчать про його щире каяття.
Просить вирок змінити, яким за ч. 3 ст. 307 КК на підставі ст. 69 КК України призначити ОСОБА_8 покарання нижче нижчої межі, передбаченої ч. 3 ст. 307 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 321 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 років.
Застосувати до ОСОБА_8 положення ст. 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням) з застосуванням положень ст. 76 КК України.
Під час судового засідання захисник уточнила апеляційні вимоги та відмовилася на посилання про застосування до ОСОБА_8 положень ст. 75, 76 КК України.
Під час судового засідання захисник уточнила апеляційні вимоги та просила призначити покарання ОСОБА_8 у сукупності у виді 4 років позбавлення волі без застосування положень ст. 75, 76 КК України.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника, яка підтримала доводи апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно кримінального провадження та оскаржуваного вироку обвинувачений ОСОБА_8 винним себе скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 321 КК Українивизнав у повному обсязі.
За таких обставин суд першої інстанції за погодженням із учасниками судового провадження, у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження інших доказів, обмежившись лише допитом обвинуваченого відносно фактичних обставин кримінальних правопорушень та дослідженням доказів, які характеризують особистість обвинуваченого.
У апеляційній скарзі захисника не оспорюються фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом першої інстанції та доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчинені злочину, у зв'язку з чим апеляційний суд не переглядає вирок у цій частині.
Таким чином, апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 321 КК України, за встановлених районним судом та викладених у вироку обставин.
Щодо доводів захисника з приводу суворості призначеного покарання, то колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до практики призначення кримінальних покарань, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Крім того районним судом також враховано те, що обвинувачений є особою раніше не судимою, вперше вчинив кримінальне правопорушення та притягається до кримінальної відповідальності, вчинив умисні кримінальні правопорушення, які відноситься до категорії нетяжких та відповідно особливо тяжких злочинів, із неповною середньою освітою, не одруженого, не офіційно працюючого різноробочим, маючого постійне місце реєстрації та проживання.
Зокрема, до обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції відніс щире каяття, повне визнання своєї вини та активне сприяння розкриттю злочину.
Обставини, що обтяжують покарання судом не встановлено.
Враховуючи сукупність вищезазначених обставин районний суд до висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді реального позбавлення волі, оскільки виправлення обвинуваченого можливо тільки в умовах ізоляції від суспільства та таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 .
На переконання апеляційного суду, вказані обставини надавали суду першої інстанції підстави прийти до висновку, що обвинуваченому необхідно призначити мінімальне покарання в межах санкції ч. 3 ст. 307 КК України у виді реального позбавлення волі, оскільки саме такий вид покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Погоджуючись з позицією суду першої інстанції, колегія суддів враховує також усталену практику Верховного Суду , згідно якої визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Апеляційний суд вважає, що призначене покарання за своїм видом і розміром є законним, достатнім, співрозмірним, справедливим та призначене у відповідності до вимог ст. 50 та 65 КК України.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_8 вчинив злочин, який пов'язаний з поширенням наркоманії та зростання злочинності, пов'язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, які набувають все більших масштабів і стають серйозним соціальним чинником, який негативно впливає на життя, здоров'я та благополуччя людей, а тому покарання за вчинення злочинів, які пов'язані з незаконним обігом особливо небезпечних наркотичних засобів, повинно бути адекватно суспільній небезпеці, з огляду на це повністю погоджується з висновком районного суду та вважає, що призначена міра примусу до обвинуваченого узгоджується з вимогами закону, є необхідною та достатньою для його виправлення, справедливою та такою, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність і відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Окрім того, апеляційний суд вважає, що районний суд вірно прийшов до висновку, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, без застосування положень ст. 69 КК України.
Також колегія суддів звертає увагу, що під час застосування ст. 69 КК України слід встановити не лише наявність двох і більше пом'якшуючих обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Приписи ст. 69 КК України про призначення винуватій особі більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках.
Тобто, для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.
Проте, в будь-якому разі встановлені обставини, що пом'якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно оцінено неможливість застосування у даному випадку положень ст. 69 КК України, оскільки правові підстави для її застосування відсутні.
З урахуванням усіх зазначених обставин в їх сукупності, а також тих, про які сторона захисту вказує у апеляційної скарзі, не вбачається підстав вважати призначену обвинуваченому ОСОБА_8 міру примусу явно несправедливою через суворість або такою, що призначена на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на викладене, за результатами перевірки доводів апеляційної скарги сторони захисту та матеріалів кримінального провадження, невідповідності призначеного судом покарання та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які були б підставою для зміни вироку першої інстанції або ставили б під сумнів законність та його обґрунтованість, колегія суддів не вбачає, а тому вважає, що постановлений по справі вирок відносно ОСОБА_8 є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування або зміни за результатами апеляційного розгляду не встановлено.
Таким чином апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції ухвалено з дотримання принципу повноти, об'єктивності та всебічності розгляду справи, висновки суду ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, а призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, у відповідності з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок суду першої інстанції - без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 412, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 25.11.2024 у кримінальному провадженні №12021162490001211 від 09.09.2021 відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 321 КК України- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженої, яка утримується під вартою, протягом цього ж строку з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4