Номер провадження: 11-кп/813/1871/25
Справа № 496/350/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
12.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 травня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №22023160000000007, внесеному до ЄРДР 10.01.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено, та продовжено обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 11 липня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції, врахував відомості про особу обвинуваченої, тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та прийшов до висновку про те, що у вказаному провадженні продовжує існувати ризик, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, що унеможливлює застосування щодо обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду незаконна та необґрунтована, з огляду на наступне:
- захисник звертає увагу, що обвинувачена утримується під вартою вже два роки та п'ять місяців без вироку суду;
- судом першої інстанції не взято до уваги, що прокурором не доведено та не надано жодного доказу на підтвердження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України;
- судом не враховано особу обвинуваченої, яка раніше не судима, має на утриманні неповнолітню доньку, має соціальні зв'язки, постійне місце проживання на території Одеського району.
Посилаючись на викладене, захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою змінити обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжний захід на тримання під вартою з альтернативою внесення застави.
Позиції учасників судового розгляду.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та обвинувачена ОСОБА_7 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Враховуючи положення ст.422-1 КПК, колегія суддів вважає за можливе, апеляційний розгляд провести за відсутності прокурора про розгляд справи повідомленого належним чином.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Овідіопольському районному суді Одеської області знаходиться кримінальне провадження №22023160000000007, внесене до ЄРДР 10.01.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Колегія суддів вважає, що, розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК України, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченої і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання нею процесуальних обов'язків.
Що стосується наявних у вказаному провадженні ризиків, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Колегія суддів, зважаючи на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_7 особливо тяжкого злочину, пов'язаного із пособництвом державі-агресору, його тяжкості та можливої міри покарання, яка може бути їй призначена у разі визнання винуватою (позбавлення волі на строк від 10 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої), враховуючи наразі судовий розгляд зазначеного кримінального провадження не завершений, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик переховування обвинуваченої від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Продовжуючи строк дії обвинуваченій запобіжного заходу у виді тримання під вартою, місцевий суд на законних підставах не визначав альтернативний запобіжний захід у виді застави, так як відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, пов'язаного проти основ національної безпеки України.
Так, згідно ч.6 ст.176 КПК під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Тобто законодавцем визначено, що під час дії воєнного стану до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, за наявністю ризиків, передбачених ст.177 КПК, застосовується запобіжний захід виключно у виді тримання під вартою.
Окрім того, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
В даному випадку апеляційний суд зауважує на тому, що злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 та передбачений ч. 1 ст. 111-2 КК України прямо посягає на основи національної безпеки України, при цьому, відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відтак, посягання на суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність, обороноздатність, державну, економічну чи інформаційну безпеку України шляхом пособництва державі-агресору в період збройного конфлікту завдає безпрецедентної шкоди державі Україні та її обороноздатності в умовах введення на її території воєнного стану у зв'язку з відкритою повномасштабною збройною агресією російської федерації, підриває авторитет ЗСУ та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, сприяє створенню хибного та негативного ставлення суспільства до праці працівників органів державної влади та створює сумніви у патріотичності та служінню народові України.
З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає необхідним та виправданим продовження на даній стадії судового розгляду обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
В цьому контексті апеляційний суд зауважує на тому, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, зокрема, у рішенні від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції», що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар.
Відтак, запобіжний захід має бути обрано (продовжено) із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
Колегія суддів приймає до уваги посилання сторони захисту відносно того, що обвинувачена ОСОБА_7 раніше не судима, має на утриманні неповнолітню доньку, має соціальні зв'язки, постійне місце проживання на території Одеського району, однак зауважує, що такі обставини не свідчать про зменшення або відсутність вищезазначених ризиків, при цьому, у світлі інкримінованих обставин справи, зазначене не є настільки переконливими обставинами, що могли б знизити встановлені ризики до маловірогідних чи до їх виключення.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаної обвинуваченої під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченої під вартою.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_7 , які б були безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Водночас, апеляційний суд враховує доводи захисника відносно того, що обвинувачена ОСОБА_7 тривалий час утримується під вартою, у зв'язку з чим, керуючись ст. 8 Конституції України, ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на необхідність вжиття невідкладних заходів, щодо дотримання розумних строків розгляду зазначеного кримінального провадження.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 травня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №22023160000000007, внесеному до ЄРДР 10.01.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України, - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків у розгляді даного кримінального провадження, передбачених ст. 28 КПК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4