Номер провадження: 11-кп/813/1528/25
Справа № 947/3189/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
04.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
перекладача ОСОБА_9 ,
обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисників ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 , захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 та обвинуваченого ОСОБА_14 , захисника ОСОБА_15 , яка діє в інтересах ОСОБА_10 , на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12023163470000269, внесеному до ЄРДР 14.04.2023 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_16 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.307, ч.3 ст.307, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.310, ч.1 ст.263 КК України;
ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України;
ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 310 КК України;
ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2025 року клопотання прокурора задоволено, та продовжено обвинуваченим ОСОБА_17 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 кожному окремо, дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто до 16 травня 2025 року включно, із залишенням без змін раніше визначеного розміру застави обвинуваченому ОСОБА_11 , у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 514 000 грн., обвинуваченому ОСОБА_14 у розмірі 450 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 362 600 грн., обвинуваченому ОСОБА_13 у розмірі 400 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 211 200 грн., обвинуваченому ОСОБА_18 у розмірі 600 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 816 800 грн.
Окрім того, зазначеною ухвалою було відмовлено у задоволенні клопотання захисників про зміну запобіжного заходу на домашній арешт та зменшення розміру застави відносно обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_14 , та було відмовлено у задоволенні клопотання захисника про звільнення з під варти обвинуваченого ОСОБА_13 .
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції, врахував тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, їх суспільну небезпеку та прийшов до висновку про те, що у вказаному провадженні продовжує існувати ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, що виправдовує застосування найбільш суворого запобіжного заходу, який водночас, не є для обвинувачених безальтернативним.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисники ОСОБА_12 та ОСОБА_6 , які діють в інтересах ОСОБА_13 , подали апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне:
- суд першої інстанції розглянув інше клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 14.01.2025 року, яке не було розглянуто під час судового засідання 18.03.2025 року;
- констатований судом ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_13 є абстрактним та не підтверджений жодними доказами. Водночас, на території України запроваджено воєнний стан, який обмежує виїзд за кордон чоловіків призовного віку, при цьому обвинувачений ОСОБА_13 має постійне місце проживання та цивільну дружину, з якою має намір одружитись, що свідчить про міцні соціальні зв'язки і виключає ризик його переховування;
- клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу є ідентичним попереднім клопотанням та не містить доказів на підтвердження існування заявлених ризиків;
- ризики, передбачені п. 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, взагалі відсутні;
- судом першої інстанції не враховано, що обвинувачений ОСОБА_13 раніше несудимий, та обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_13 обвинувачується у скоєнні лише одного епізоду кримінального правопорушення;
Посилаючись на викладене, захисники ОСОБА_12 та ОСОБА_6 просять скасувати ухвалу Київського райсуду м. Одеси від 22.01.2025 та звільнити обвинуваченого ОСОБА_13 з-під варти.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою, з огляду на наступне:
- заявлені прокурором ризики є надуманими, ОСОБА_11 раніше не судимий, в нього не вилучи жодних наркотичних засобів та психотропних речовин, підозра про вчинення злочинів ґрунтується на показах лише одного свідка, який діяв безпосередньо під контролем правоохоронних органів, здійснивши вісім «оперативних закупок», що свідчить про провокацію вчинення злочинів збоку правоохоронних органів;
- судом не враховано, що обвинувачений ОСОБА_11 має на утриманні двох малолітніх дітей та батьків похилого віку;
- у вказаному кримінальному провадженні не підтверджено причетність ОСОБА_11 до інкримінованих йому злочинів;
- всупереч п.1 ч.3 ст. 184 КПК України прокурором не були додані до клопотання жодні матеріали, яким він обґрунтовував своє клопотання;
- розмір застави є непомірним для обвинуваченого ОСОБА_11 , оскільки він не працевлаштований, не має постійного доходу, до затримання проживав із дружиною, дітьми та з батьками.
Посилаючись на викладене, захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_11 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
Крім того, захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14 , подав апеляційну скаргу, в якій він вказує на те, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою з огляду на наступне:
- заявлені прокурором ризики є надуманими, ОСОБА_14 раніше не судимий, його підозра про вчинення злочинів ґрунтується на показах лише одного свідка, який діяв безпосередньо під контролем правоохоронних органів, здійснивши вісім «оперативних закупок», що свідчить про провокацію вчинення злочинів збоку правоохоронних органів;
- судом не враховано, що обвинувачений ОСОБА_14 має постійне місце проживання, де проживає разом з дружиною та неповнолітньою дитиною, зареєстрований як ФОП, займався підприємницькою діяльністю;
- у вказаному кримінальному провадженні не підтверджено причетність ОСОБА_14 до інкримінованих йому злочинів;
- всупереч п. 1 ч.3 ст. 184 КПК України прокурором не були додані до клопотання жодні матеріали, яким він обґрунтовував своє клопотання;
- розмір застави є непомірним для обвинуваченого ОСОБА_14 з огляду на відомості про його особу та про його майовий стан;
Посилаючись на викладене, захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_14 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_15 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , подала апеляційну скаргу, в якій вважає її незаконною з огляду на наступне:
- розмір застави є завідома непомірним для обвинуваченого;
- ризики, передбачені ст. 177 КПК України, прокурором не доведені, перелічені формально;
Посилаючись на викладене, захисник ОСОБА_15 просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Позиції учасників судового розгляду.
В судовому засіданні захисники ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , та обвинувачені ОСОБА_19 та ОСОБА_11 підтримали вимоги апеляційних скарг та просили їх задовольнити.
Враховуючи положення ст.422-1 КПК України, колегія суддів вважає за можливе, апеляційний розгляд провести за відсутності прокурора ОСОБА_20 , який повідомлений про розгляд справи належним чином, та від якого надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Київському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12023163470000269, внесенє до ЄРДР 14.04.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_16 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.307, ч.3 ст.307, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.310, ч.1 ст.263 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 310 КК України, ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
При цьому, ч. 2 ст. 422-1 КПК України встановлено, що суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду 1-ої інстанції: 1) ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; 2) клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді 1-ої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Надаючи оцінку доводам захисника ОСОБА_7 щодо відсутності доказів причетності ОСОБА_14 та ОСОБА_11 до інкримінованих їм злочинів та наявності ознак провокації збоку правоохоронних органів, колегія суддів наголошує, що апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою (у разі його наявності), ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акту та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченим, суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу, та на законних підставах визначив розмір застави, відповідно до вимог п.3 ч.5 ст.182 КПК.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Зокрема, враховуючи, що ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 та ОСОБА_13 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, зокрема серед яких особливо тяжкі злочини, за вчинення яких обвинуваченим може бути призначене покарання до 12 років з конфіскацією майна, на думку апеляційного суду, наявний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризик того, що обвинувачені з огляду на тяжкість покарання, що їм загрожує у разі встановлення їх вини, можуть вдатися спроб переховуватися від суду.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Таким чином, зважаючи на вказані обставини, колегія суддів вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_11 на даній початковій стадії судового розгляду не суперечить ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», оскільки, незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після скоєння злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину, постала перед компетентними органами.
Окрім того, апеляційний суд також враховує суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», оскільки злочини, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_19 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_11 пов'язані із незаконним обігом психотропних речовин, які в свою чергу мають негативний вплив на осіб, які їх вживають, що в подальшому тягне за собою систематичність такого вживання та подальші непоправні наслідки для осіб, які вживають такі речовини.
Крім того, запобіжний захід у виді тримання під вартою не є для обвинувачених безальтернативним.
Що стосується розміру застави, визначеному кожному із обвинувачених, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Оскаржуваною ухвалою був залишений без змін попередньо визначений альтернативний запобіжний захід у виді застави обвинуваченому ОСОБА_11 , у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 514 000, обвинуваченому ОСОБА_14 у розмірі 450 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 362 600 грн., обвинуваченому ОСОБА_13 у розмірі 400 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 211 200 грн., обвинуваченому ОСОБА_18 у розмірі 600 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 816 800 грн.
За приписами п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину встановлюється у розмірі від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом із тим, абз. 2 зазначеної ч. 5 ст. 182 КПК України визначає, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
На підставі системного аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме суд вправі визначити, чи здатна застава у відповідному розмірі забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваної/обвинуваченої особи, а також зауважити на виключності такого випадку.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Апеляційний суд приймає до уваги, що інкримінований злочин за версією сторони обвинувачення був вчинений організованою групою, яка мала стійкий характер, відрізнялася побудованою ієрархією, чітким плануванням, її метою було отримання коштів, які розподілялися між членами групи, а також були спрямовані на забезпечення функціонування групи та для придбання наркотичних засобів та психотропних речовин.
Окрім того, колегія суддів враховує високий рівень суспільної небезпеки інкримінованих кримінальних правопорушень та ту обставину, що відповідно до загальнодоступних інформаційних джерел на території України поширеність розладів психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних речовин набули загрозливих масштабів, Україна входить до переліку країн із загрозливим рівнем немедичного споживання наркотиків.
Колегія суддів приймає до уваги посилання сторони захисту з приводу того, що обвинувачені мають місце проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалися, мають соціальні зв'язки, однак вказані обставини не можливо визнати такими, що беззаперечно можуть гарантувати запобігання існуючим ризикам без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою з огляду на тяжкість, специфіку та суспільну небезпеку інкримінованих кримінальних правопорушень.
Щодо доводів апеляційної скарги, що суд першої інстанції розглянув інше клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 14.01.2025 року, яке не було розглянуто під час судового засідання 18.03.2025 року, апеляційний суд зазначає, що дата надходження клопотання прокурора до суду першої інстанції 14.03.2025 року, місцевий суд припустився арифметичної помилки та зазначив дату надходження до суду клопотання - 14.01.2025 року. Вказані обставини визнаються колегією суддів не суттєвими та такими, що не можуть потягти за собою скасування ухвали суду, оскільки місцевий суд може виправити цей недолік в порядку ст.379 КПК України.
Що стосується доводів захисника ОСОБА_7 з приводу незадовільного стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_11 , апеляційний суд приймає їх до уваги, однак зауважує, що зазначена обставина не є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали, окрім того, захисником не надані відомості, які б свідчили про неможливість утримання під вартою обвинуваченого.
Окрім того, в умовах ДУ «Одеський слідчий ізолятор» особи мають доступ до кваліфікованої медичної допомоги.
Так, положеннями МЮ України та МОЗ України №239/5/104 від 10.02.2012 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» визначено, що медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув'язненим і засудженим.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , які б були безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарг сторони захисту підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , які діють в інтересах ОСОБА_13 , захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 та обвинуваченого ОСОБА_14 , захисника ОСОБА_15 , яка діє в інтересах ОСОБА_10 ,-залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12023163470000269, внесеному до ЄРДР 14.04.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_16 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.307, ч.3 ст.307, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.310, ч.1 ст.263 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 310 КК України, ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4