Номер провадження: 33/813/972/25
Номер справи місцевого суду: 947/6810/25
Головуючий у першій інстанції Борщов І. О.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
02.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м. Одеси від 20 березня 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
встановив:
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №244582, Водій ОСОБА_1 11.02.2025, близько 23:15, навпроти буд.3-А по пр. Небесної Сотні в м.Одесі керував транспортним засобом - електроскутер, без державного знаку, без захисного шолому та без інших елементів захисту, перебуваючи з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою приладу газоаналізатору Drager та у медичному закладі відмовилася, чим порушив вимоги п.2.5 «Правил дорожнього руху України».
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 20 березня 2025 року водія ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України. Накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (Сімнадцять тисяч) гривень, на користь держави, з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на 1 рік.. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 605 гривень 60 копійок.
Не погодившись з наведеною постановою суду, 28.03.2025 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на її незаконність, просить суд скасувати постанову Київського районного суду м. Одеси від 20 березня 2025 року та провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду, лише просив надати можливість зв'язатись з адвокатом, однак через пізній час останній не відповів. Вказане не може трактуватись як відмова. ОСОБА_1 був тверезий, що можуть підтвердити свідки. ОСОБА_1 є законослухняним водієм. Призначений штраф обмежить ОСОБА_2 допомагати армії, оскільки останній є активним донором на потреби ЗСУ. Крім того, допомагає людині з інвалідністю, у разі втрати прав не зможе її перевозити. Поведінка поліцейських викликала сумніви та стрес у ОСОБА_1 .
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Вважав, що притягнення його до відповідальності є незаконним і тому, що відсутнє належне оформлення взаємозв'язку між документами, тому їх неможна вважати доказами, в них наявні розбіжності щодо ознак сп'яніння, протокол, акт направлення підписані різними уповноваженими особами, його не відсторонили від керування засобом, докази, отримані з порушенням процедури, не можуть бути прийняті до уваги, електроскутер не є транспортним засобом, а тому він не вважається суб'єктом відповідальності.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За змістом п.2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Виконання даного пункту Правил дорожнього руху є обов'язком водія, а не його правом, за відмову від виконання якого передбачена адміністративна відповідальність.
Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджується:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №244582 від 12.02.2025, яким встановлено, що Водій ОСОБА_1 11.02.2025, близько 23:15, навпроти буд.3-А по пр. Небесної Сотні в м. Одесі керував транспортним засобом - електроскутер, без державного знаку, без захисного шолому та без інших елементів захисту, перебуваючи з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою приладу газоаналізатору Drager та у медичному закладі відмовилася, чим порушив вимоги п.2.5 «Правил дорожнього руху України». (а.с.1);
- довідкою про отримання особою посвідчення водія (а.с. 4);
- довідкою про відсутність повторності вчинення адміністративного правопорушення (а.с. 5);
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічниї засобів (а.с. 6);
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння (а.с. 7);
- відеозаписами з портативних відеореєстраторів № 471441, 471178, якими зафіксовано події викладені в протоколі, у тому числі факт ухилення ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння (а.с. 8).
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи, наявним доказам та вимогам ст.ст. 245, 252, 280 КУпАП.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови.
За змістом ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
При цьому, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).
Відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є самостійною підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
У доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що він не відмовлявся від проходження огляду лише просив надати можливість мати адвоката.
Проте вищевказані доводи скаржника є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним судом під час дослідження відеозапису на DVD-R диску з місця події з нагрудних камер працівників поліції, транспортний засіб - електроскутер, без державного знаку, під керуванням ОСОБА_1 , був зупинений працівниками поліції, оскільки рухався з порушенням правил дорожнього руху: по тротуару, без захисного шолому у водія і у пасажира. ОСОБА_1 повідомлені причини зупинки. Поліцейський під час спілкування із водієм повідомив ОСОБА_1 про ознаки алкогольного сп'яніння та роз'яснив останньому права та обов'язки, після чого неодноразово протягом 30 хвилин пропонував пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою газоаналізатору «Драгер» або проїхати до медичного закладу. Поліцейський також роз'яснив наслідки відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. ОСОБА_1 відповідав на питання і пропозиції поліцейського, ухиляючись від прямої відповіді, постійно заявляючи, що без адвоката ніяких відповідей не надасть, що було правомірно розцінено поліцейським, як відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці та в медичному закладі. При цьому поліцейський на вимогу водія запросити на місце адвоката надав можливість водієві скористатися послугами адвоката, надав водієві номер телефону Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. При цьому водій неодноразово телефонував в Центр та до свого адвоката - адвоката Бондар А.В., але ОСОБА_1 відповідали автовідповідачі. Після чого почалася процедура складання протоколу про адміністративне правопорушення, з яким ОСОБА_1 був ознайомлений.
Крім того, з відеозапису вбачається, що інспектор поліції на прохання ОСОБА_1 запросити безоплатного адвоката надав час для забезпечення явки, а також надав номер телефону та час для здійснення телефонного дзвінка. Водночас забезпечення участі адвоката не є обов'язком працівників поліції, перешкод з боку працівників поліції для реалізації права на захист не встановлено.
Твердження апелянта про відсутність факту відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в передбаченому законом порядку, апеляційним судом розцінюються критично, оскільки зафіксована на бодікамери поліцейських поведінка ОСОБА_1 свідчить про ухилення від виконання останнім вищевказаних вимог, що прирівнюється до відмови від проходження огляду.
ОСОБА_1 було роз'яснено, що у разі відмови від проходження такого огляду на нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, роз'яснено його права, передбачені діючим законодавством.
Працівниками поліції при складанні протоколу стосовно ОСОБА_1 дотримано вимог чинного законодавства щодо порядку освідування водія, який керував транспортним засобом, на стан алкогольного сп'яніння та зафіксовано факт ухилення ОСОБА_1 від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Пункт 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
В Правилах дорожнього руху України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно вимог чинного законодавства (п. п. 1.3, 1.9 ПДР України).
ОСОБА_1 реалізував своє право керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановленими нормами чинного законодавства, в тому числі пункт 2.5 ПДР України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП за порушення ним вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки зводяться до власного тлумачення норм чинного законодавства та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Апеляційний суд вважає безпідставними посилання апелянта на те, що свідки можуть підтвердити, що ОСОБА_1 не вживав жодних алкогольних чи наркотичних речовин, з огляду на наступне.
Згідно ст. ст. 31, 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати технічні прилади і технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису; а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань, а також забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Положеннями Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026, передбачено певний порядок застосування поліцейськими відеореєстраторів та портативних відеореєстраторів як пристроїв, призначених для запису, зберігання та відтворення відеоінформації, технічні характеристики та особливості конструкції яких дають змогу закріпити їх на службовому автомобілі або на форменому одязі поліцейського.
Розділом Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395, визначено особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 130 КУпАП, згідно п. 4 якого огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.
Наявні матеріали відеозапису долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
До матеріалів справи долученні відеозаписи з портативних відеореєстраторів № 471441, 471178, посилання на які містяться в протоколі №ЕПР1 №244582 від 12.02.2025.
В даному випадку об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1ст.130 КУпАП, яка ставиться в провину ОСОБА_1 , полягає у відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння. Відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є самостійною підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Відеозапис, долучений до справи, містить фіксацію подій в обсязі, який надає підстави вважати встановленим факт вчинення адміністративного правопорушення.
Отже, з досліджених вище апеляційним судом відеозаписів та події зафіксовані на відеозаписах свідчать про свідому відмову (ухилення) від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Посилання апелянта на те, що позбавлення його права на керування транспортними засобами та накладений штраф позбавить його допомагати ЗСУ та людині з інвалідністю, не можуть бути підставою скасування постанови суду.
Відповідно до ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Положеннями ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладені стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.
Санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає застосування до водія адміністративного стягнення у виді накладення штрафу у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян..
Адміністративне стягнення на ОСОБА_1 накладене судом першої інстанції з дотриманням вимог статей 23, 33 КУпАП, в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не можуть бути підставою звільнення від відповідальності доводи апеляційної скарги про неналежне оформлення взаємозв'язку між документами, розбіжності щодо ознак сп'яніння, підписання протоколу, акту направлення підписані різними уповноваженими особами, не відсторонення від керування засобом, оскільки не спростовують факт вчиненого правопорушення, законом не визначено про необхідність існування тих формальних ознак документів, на які посилається ОСОБА_1 . Крім того, склад правопорушення складає відмова від проходження огляду на стан сп'яніння, і доводи про невідсторонення від керування не можуть впливати на кваліфікацію складу правопорушення.
Щодо неможливості вважати ОСОБА_1 суб'єктом відповідальності через керування електроскутером, то суд виходить з наступного.
Диспозиція ст.130 КУпАП окрім іншого, передбачає відповідальність за керування водіями транспортних засобів з ознаками алкогольного сп'яніння та їх відмову від проходження у встановленому законом порядку огляду на виявлення стану алкогольного сп'яніння.
Згідно з усталеною практикою, при розгляді адміністративних справ зазначених категорій і, зокрема ст.130 КУпАП, суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема п.1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України від 10.10.2001 №1306, Закон України «Про автомобільний транспорт» з останніми змінами, Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» тощо.
Пунктом 1.10. ПДР України передбачено, що транспортним засобом є пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Однак, при цьому, норма ст.130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.
Відповідно до Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
Отже, електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме:
- легкий персональний електричний транспортний засіб це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;
- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Такі зміни були також викладені і в Законі України «Про автомобільний транспорт».
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Підпунктом б) частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що водій зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.03.2023 у справі № 127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
З огляду на вищевикладене, отримання посвідчення водія з метою керування електричним самокатом не передбачене, однак враховуючи те, що диспозиція ст.130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші, то електросамокат, яким ОСОБА_1 керував як учасник дорожнього руху, офіційно визнається транспортним засобом, за керуванням яким з ознаками алкогольного сп'яніння та відмова від проходження огляду на встановлення такого стану у встановленому законом порядку, настає адміністративна відповідальність, передбачена ст.130 КУпАП.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке підтверджується належними, допустимими, достатніми доказами, які доповнюють один одного та були дослідженими під час розгляду матеріалів адміністративної справи та узгоджуються із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).
Порушень норм процесуального або матеріального права не встановлено під час апеляційного перегляду, постанова суду є законною та обґрунтованою і такою, що відповідає фактичним обставинам справи.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виходячи з вищезазначеного, апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою. Підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно п.1 ч.8 ст.294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.
Керуючись ст.ст. 7, 294 КУпАП, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського районного суду м. Одеси від 20 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя
Одеського апеляційного суду Є.С. Сєвєрова