Справа № 161/23885/24
Провадження № 2/161/963/25
06 червня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:
головуючого судді - Антіпової Т.А.,
при секретарі судового засідання - Семеновій І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів,-
27.12.2024 позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить змінити спосіб стягнення аліментів, та стягнути з відповідача ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх доходів щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму визначеного для дитини відповідного віку, починаючи стягувати від дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Позов обґрунтовує тим, що 29 травня 2015 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано Виконавчим комітетом Колківської селищної ради Маневицького району Волинської області, актовий запис № 7.
Від шлюбу у сторін є неповноліття дитина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.03.2021 року шлюб було розірвано.
Судовим наказом Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 липня 2021 року з відповідача було стягнуто аліменти в твердій грошовій сумі розмірі 3500,00 гривень, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 12.07.2021 року та досягнення дитиною повноліття.
При визначенні розміру аліментів у 2021-му році суд виходив з прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік», врахував, існуючі на той час фактичні обставини у кожної із сторін.
З часу ухвалення вищевказаного судового наказу змінився визначений положеннями Сімейного кодексу України мінімальний розмір аліментів, відтак попередньо визначений судом розмір аліментів цим вимогам не відповідає.
Станом на день подання позовної заяви до суду матеріальне становище позивача погіршилось, позивач офіційно не працевлаштована, має непостійні, тимчасові заробітки.
Проте, за час постановлення судового наказу про стягнення з відповідача аліментів, його матеріальний стан покращився, він має дохід, офіційно працевлаштований та перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .
На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.12.2024 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі (а.с.24).
18.03.2025 року від відповідача по справі надійшло клопотання про зупинення провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до нього про зміну способу стягнення аліментів. В обґрунтування клопотання зазначено, що він є діючим військовим Збройних Сил України і перебуває в зоні активних бойових дій, а отже не має можливості бути присутнім у судових засіданнях та брати участь і розгляді справи по суті спору. Просить зупинити провадження у справі позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів до закінчення воєнного стану, або перебування його в лавах ЗСУ (а.с. 33).
07.04.2025 року від позивача надійшли заперечення проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №161/23885/24 про зміну способу стягнення аліментів (а.с. 40-43).
Позивач вважає що дане клопотання не підлягає до задоволення, виходячи з наступного:
Належним письмовим доказом для зупинення провадження у справі у зв'язку з перебуванням особи у складі Збройних Сил України є наказ по особовому складу. Інші докази (довідки, листи з військової частини) є недостатніми (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року у справі № 756/3462/20 (провадження № 61-7918св22). Представник відповідача такого наказу до клопотання про зупинення провадження у справі не додав. Довідка №830 від 03.03.2025 не підтверджує наявність підстав для зупинення провадження у справі, які передбачені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17 (провадження № 61-9218св22).
Зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в справі №557/1226/24, постанова від 13.03.2025 року, прийшов на висновку, що вирішуючи питання про зупинення на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України провадження у справі щодо аліментів на утримання дитини через перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан, суд має враховувати, зокрема, чи є належні докази того, що військова частина, в якій проходить службу відповідач, переведена на воєнний стан, і що він виконує бойові завдання, перебуваючи у зоні бойових дій, унаслідок чого не може брати участь у судових засіданнях ні особисто, ні у режимі відеоконференції, зокрема поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, чи користувався відповідач правничою допомогою під час судового провадження, чи мав можливість самостійно або з допомогою представника висловитися щодо позовних вимог.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.04.2025 року, розгляд справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, було відкладено на 16 годину 00 хвилин 13 травня 2025 року та зобов'язано відповідача надати суду докази того, що військова частина, в якій проходить службу відповідач, переведена на воєнний стан, і що він виконує бойові завдання, перебуваючи у зоні бойових дій, унаслідок чого не може брати участь у судових засіданнях ні особисто, ні у режимі відеоконференції, зокрема поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, чи користуватися правничою допомогою під час судового провадження, наявність можливості самостійно або з допомогою представника висловитися щодо позовних вимог (або ж відсутність такої можливості) (а.с. 46).
Станом на день розгляду справи від відповідача не надійшло вищевказаних документів.
В судове засідання позивач не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в прохальній частині позовної заяви просила розгляд справи проводити без її участі (а.с.4).
Відповідач в судове засідання також не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.47, 49)
Окрім цього, відповідача повідомлено про розгляд справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті суду (а.с. 48).
Виходячи з наведеного, а також положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України, суд вважає можливим судове засідання здійснювати у відсутність учасників справи, за наявними матеріалами справи.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх учасників справи, що не суперечить вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши та дослідивши в сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.
Вирішуючи клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі у зв'язку із мобілізацією на службу в Збройні сили України, суд зазначає наступне.
Як вбачається з довідки військової частини НОМЕР_2 , виданої 03.03.2025 №830, солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 з 12.07.2024 року по теперішній час (а.с. 35).
Окрім зазначеної довідки відповідачем, всупереч вимогам ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.04.2025 року про надання суду додаткових доказів, не було надано жодних доказів того, що військова частина, в якій він проходить службу, переведена на воєнний стан, і що він виконує бойові завдання, перебуваючи у зоні бойових дій, унаслідок чого не може брати участь у судових засіданнях ні особисто, ні у режимі відеоконференції, зокрема поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, чи користуватися правничою допомогою під час судового провадження, наявність можливості самостійно або з допомогою представника висловитися щодо позовних вимог (або ж відсутність такої можливості).
Більше того, суд звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_2 безпосередньо неодноразово з'являвся до суду в дні та години, визначені судом, особисто заявляв клопотання про відкладення розгляду справи та про ознайомлення з матеріалами справи від 12.02.2025 року, особисто розписувався про повідомлення щодо дати наступного судового засідання, особисто до канцелярії суду подавав заяву про зупинення провадження у справі (а.с.28, 29, 31, 33).
Враховуючи викладене, суд констатує, що відповідач мав змогу висловити свою позицію щодо позовних вимог ОСОБА_1 , подати відзив на позовну заяву, а відтак спроможний брати участь у судовому розгляді даної справи та відстоювати свої права.
За таких обставин, зважаючи на можливість участі відповідача у судовому зсіданні, з огляду на необхідність дотримання прав неповнолітніх осіб на утримання, підстав для задоволення клопотання відповідача та зупинення провадження у справі, що розглядається, суд не вбачає.
Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
29 травня 2015 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано Виконавчим комітетом Колківської селищної ради Маневицького району Волинської області, актовий запис № 7 (а.с.6).
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.03.2021 року шлюб було розірвано(а.с.6-7).
Від шлюбу у сторін є неповнолітня дитина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с.8).
Відповідно до судового наказу Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі № 161/12348/21 від 29 липня 2021 року, з боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було стягнуто на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , щомісячно, в розмірі 3500,00 гривень, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, починаючи з 12.07.2021 року та досягнення дитиною повноліття (а.с.9).
Як вбачається з довідки Луцької філії Волинського обласного центру зайнятості від 26.11.2024 року, ОСОБА_1 була зареєстрована як безробітна в Луцькій філії Волинського обласного центру зайнятості з 14 січня 2021 року та перебувала на обліку до 11 жовтня 2021 року. За період з 14.01.2021 року по 10.10.2021 року її дохід склав 82 243,28 грн. (а.с. 13).
Згідно з відомостями трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 , останнє місце роботи позивача - ПАТ «Альфа-Банк», де ОСОБА_1 працювала на посаді контролера відділення «Луцьке»; звільнена за згодою сторін відповідно до Наказу від 31.12.2020 року (а.с. 17-18). Інших записів про працевлаштування ОСОБА_1 трудова книжка не містить.
Також встановлено, що відповідач перебуває на військові службі у військовій частині НОМЕР_1 , призваний на військову службу по загальній мобілізації з 19.05.2024 року, з 12.07.2024 року перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 (а.с.12, 34, 35).
Судом встановлено, що відповідач є здоровим, працездатним, на обліку в лікарів не перебуває, інших утриманців не має, розмір його середньомісячної заробітної плати (доходів) суду не відомий.
Доказів іншого суду не надано, клопотань про витребування доказів сторонами не заявлялось.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема ст. 180 СК України, якою на батьків покладено обов'язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною другою статті 141 Сімейного кодексу України визначено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що право позивача вимагати зміни розміру аліментів не може заперечуватися, адже визначення розміру присуджених аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених у ст. ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим його здійсненням.
Щодо розміру аліментів, який підлягає зміні, суд звертає увагу на наступні обставини.
Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік» встановлено прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, який становить для: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» поняття прожиткового мінімуму визначено як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Отже, при розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду із даним позовом, як підставу для зміни (збільшення) розміру аліментів, позивач покликається на недостатність їй того розміру, який було визначено судом в 2021 році, в твердій грошовій сумі у розмірі 3500,00 гривень, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, покликаючись на те, що витрати на дочку значно зросли.
Проте, суд звертає увагу на те, що розмір аліментів, визначений судовим наказом Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.07.2021 року не є мінімальним достатнім розміром аліментів, в розумінні ЗУ «Про Державний бюджет на 2025 рік», та є більшим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та більшим, ніж навіть прожитковий мінімум для дитини відповідного віку.
Окрім того, в обґрунтування позовних вимог, позивач зазначала, що станом на час видачу судового наказу від 29.07.2021 року, відповідач не був офіційно працевлаштований, та не мав доходів. Станом на день подання вказаної позовної заяви до суду матеріальне становище відповідача покращилось - відповідач має дохід, офіційно працевлаштований та перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .
Проте, відповідної довідки про розмір заробітної плати відповідача до суду не надала, як і не заявляла відповідне клопотання про витребування доказів - відомостей щодо розміру заробітної плати відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Пред'являючи вимогу про зміну способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу) платника аліментів, позивач ОСОБА_1 , належним чином не обґрунтувала та не підтвердила належними доказами факт зміни обставин, які мали місце за період з часу ухвалення судом рішення про стягнення аліментів та станом на час звернення до суду з даним позовом. Позивачем не надано до суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про збільшення її витрат на утримання малолітньої дитини та погіршення її матеріального стану, передбачених статтею 192 СК України, що визначають підстави зміни визначеного судом розміру аліментів, які стягуються на утримання дитини. Факт відсутності офіційного працевлаштування позивача, не може слугувати тими належними та об'єктивними доказами погіршення матеріального становища позивача, оскільки не наведено доказів того, що таке працевлаштування є неможливим та таким, що не залежить від волі позивача (стан здоров'я, необхідність постійного догляду за відповідною особою, тощо).
Отже, судом не встановлено, а позивачем не доведено обставин, визначених ст.192 СК України, які є підставою для зміни розміру аліментів. Жодних належних, допустимих та достовірних доказів щодо цього позивачем не надано. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Оскільки судовим наказом було стягнуто аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 3500,00 гривень, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 12.07.2021 року та досягнення дитиною повноліття, що є більше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого статтею 7 Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік», який становить для: дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень, з врахуванням обов'язку батьків в рівних частках утримувати дитину, що дорівнює сумі 7 000 гривень на місяць, що є цілком достатньою для задоволення потреб дитини, визначений розмір аліментів судовим наказом від 29.07.2021 року, на думку суду, є достатнім та справедливим.
Слід звернути увагу, що позивач, в разі наявності для того підстав, не позбавлена права звернутися до суду, відповідно до положень ст.185 СК України, із позовом щодо участі відповідача у додаткових витратах на неповнолітню дитину.
Таким чином, суд, оцінивши відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, в їх сукупності, враховуючи викладені вище обставини, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 84, 105, 110, 112, 113, 180 - 184 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 10-18, 81, 141, 200, 263-268 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду відповідно до частин 1 та 2 ст. 273 ЦПК України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 11 червня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 .
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.А. Антіпова