13.06.25
22-ц/812/1060/25
Провадження № 22-ц/812/1060/25
іменем України
09 червня 2025 року м. Миколаїв
справа № 484/2552/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лівінського І.В.,
суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Лугвеневою Ларисою Сергіївною,
на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, ухваленого 02 травня 2025 року під головуванням судді Максютенко О.А. в приміщенні цього ж суду, повний текст судового рішення складений того ж дня, у цивільній справі
за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - ПАТ НАСК «Оранта») про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою та упущеної вигоди,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою та упущеної вигоди.
Позивач зазначав, що є власником вантажного автомобіля ДАФ, державний номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом.
03 жовтня 2023 року о 23 годині на автодорозі Н-24 75 км Благовіщинське-Миколаїв в селі Мигія Первомайського району Миколаївської області по вул.Первомайській біля будинку №13 ОСОБА_2 керувала автомобілем Форд, державний номерний знак НОМЕР_2 , не вибравши безпечну швидкість руху, не дотрималась дистанції між транспортними засобами, відволіклась від керування та допустила зіткнення з автомобілем ДАФ, державний номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом державний номерний знак НОМЕР_3 , який рухався в попутному напрямку. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні ушкодження. Вказаними діями ОСОБА_2 порушила пункти 12.1,13.1, 2.3б ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за статтею124 КУпАП.
19 жовтня 2023 року постановою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області ОСОБА_2 за вказані дії, було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та на неї накладене адміністративне стягнення у виді штрафу.
Відповідачка ОСОБА_2 мала поліс обов'язкового страхування цивільно правової відповідальності у ПАТ НАСК Оранта. Представником страхової компанії було оглянуто транспортний засіб та зафіксовано пошкодження.
09 жовтня 2023 року позивач звернувся на станцію СТО (ТОВ «ММС ТІДІСІ-ДАЛЬБОЙ») для проведення ремонту транспортного засобу, а саме: зняття пошкодженого колеса, покупка колеса та встановлення нового, а також 13 жовтня 2023 року звернувся до СТО "ТОВ "АФ-ТРАНС Сервіс" для купівлі та встановлення інших пошкоджених частин напівпричепа. Загальна вартість фактичних витрат на відновлення пошкодженого транспортного засобу склала 38596,70 грн без ПДВ.
15 листопада 2023 року позивач звернувся до ПАТ НАСК Оранта з заявою про страхове відшкодування.
27 лютого 2024 року позивачу було перераховано в рахунок страхового відшкодування від ПАТ НАСК Оранта 18009,97 грн. Таким чином, страховою компанією було частково відшкодовано збитки внаслідок ДТП. Залишок невідшкодованих збитків становить 20586,73 грн.
Позивач зазначав також, що він перебуває на обліку ГУ ДПС у Миколаївській області, зареєстрований як платник ПДВ з 01 жовтня 2020 року. ФОП ОСОБА_1 здійснює вантажні перевезення, використовуючи власні вантажні автомобілі. Транспортний засіб ДАФ, державний номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом, державний номерний знак, НОМЕР_3 використовується позивачем для здійснення підприємницької діяльності. У зв'язку з потраплянням в ДТП зазначений транспортний засіб з 03 по 13 жовтня 2023 року не міг використовуватись для ведення господарської діяльності, позивач був змушений відмовитись він надання послуг з перевезення. Після ДТП, що сталось ТЗ змінив свій маршрут на направився в м.Чернівці для постановки на ремонт.
Рахунок упущеної вигоди складається з заробітної плати водія ТЗ за 10 днів та розрахунку середнього прибутку одного транспортного засобу з наданням послуг з перевезення.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь фактичні витрати, завдані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та упущену вигоду у загальному розмірі 79467,38 грн, з яких: 20586,73 грн - фактичні витрати, а 58880,65 грн - упущена вигода.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду від 08 серпня 2024 року до участі у справі залучено за клопотанням представника відповідача третю особу: ПАТ НАСК "Оранта".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про відшкодування фактичних витрат мотивоване тим, що позивачем не було надано доказів того, яким чином ПАТ НАСК «Оранта» здійснено розрахунок страхового відшкодування саме на суму 18009.97 грн, як і не надано суду відомостей щодо того, чому страховик відповідача не здійснив виплату страхового відшкодування в повному обсязі в розмірі 38596.70 грн. Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача. Отже, суд дійшов висновку, що пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.
Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення упущеної вимоги мотивоване тим, що як встановлено судом, між ФОП Рябченко та ТОВ «Альянс Енерго Трейд» було укладено договір перевезення вантажу. Автомобіль позивача в результаті ДТП 03 жовтня 2023 року був знятий з маршруту, про що було повідомлено замовника 04 жовтня 2023 року. Розрахунок позивача щодо упущеної вигоди, як зазначає сам позивач, зроблено приблизно відповідно до подібних актів виконаних робіт за вересень -жовтень 2023 року автомобілем позивача, який потрапив у ДТП. Розрахунок збитків від двох заздалегідь запланованих маршрутів даним автомобілем позивач не надав. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. За вказаних обстави суд вважав, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Лугвеневої Л.С., посилаючись на незаконність та необґрунтованість вказаного рішення, на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Крім того, просив стягнути на його користь судові витрати за надання професійної правової допомоги у розмірі 21350 грн.
Представник апелянта крім обставин, які викладені у позовній заяві, зазначала, що судом першої інстанції не було взято до уваги викладене у відповіді на відзив та долучених до нього документів, а саме, що 03 жовтня 2023 року два вантажних автомобіля належних ОСОБА_1 прямували за маршрутом Чернівецька область, с.Черепківці, Залізнична станція «Вадул-Сірет», колія №45 для завантаження дизельного палива. Вказані послуги з перевезення вантажу виконувались ФОП ОСОБА_1 на підставі договору №1910-1 від 19 жовтня 2021 року укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс Енерго Трейд» з урахуванням Додатків №10 та №11 до Договору (визначення маршрутів та вартості перевезень на період з вересня по листопад 2023 року включно). На виконання умов п.3.1 Договору ТОВ «Альянс Енерго Трейд» були надані до перевізника ФОП ОСОБА_1 . Заявки на перевезення вантажу. Як вказувалося вище, 03 жовтня 2023 року два транспортних засоби перевізника, у відповідності до вимог Заявок, виїхали за маршрутом Чернівецька область, с.Черепківці, Залізнична станція «Вадул-Сірет», колія № НОМЕР_4 для завантаження дизельного палива. Після потрапляння у ДТП з автівкою відповідачки один з транспортних засобів DAF д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом General д.н.з. НОМЕР_3 зійшов з маршруту. Про цю пригоду було повідомлено Замовника послуг ТОВ «Альянс Енерго Трейд» листом від 04 жовтня 2023 року. Доказами реальної можливості отримання Позивачем доходів є Заявки на перевезення товару та Актів виконаних робіт за жовтень 2023 року перевезень здійснених транспортним засобом DAF д.н.з. НОМЕР_5 з напівпричепом General д.н.з. НОМЕР_6 (другий транспортний засіб Позивача), та перевезень здійснених DAF д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом General д.н.з. НОМЕР_3 після ремонтних робіт. З вказаних документів вбачається, що транспортний засіб DAF д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом General д.н.з. НОМЕР_3 пропустив вихід на 2 заздалегідь запланованих маршрути відстанню 675 км вартістю 33750 грн без ПДВ та 1045 км вартістю 52250 грн без ПДВ (згідно Актів №115 від 05 жовтня 2023 року, та №121 від 17 жовтня 2023 року). При цьому ФОП ОСОБА_1 було б витрачено (собівартість перевезення) з/п водія за 10 днів (розрахунок долучено до позовної заяви) 6378,38 грн (з урахуванням податків), з урахуванням середньої витрати палива 23,05 літрів на 100 км, витрата палива склала б 396,46 літрів , вартість палива без ПДВ на жовтень 2023 року 41,67 грн. Тобто враховуючи вище наведене: (33750,00+52250,00)-6378,38-16520,48 = 63101,14 грн.
При цьому, на думку апелянта, у рішенні суду помилково зазначається відсутність розрахунку упущеної вигоди, оскільки його було надано як до позовної заяви окремим документом, так і наведено повний розрахунок у відповіді на відзив.
Що стосується витрат відшкодування майнової шкоди (фактичних витрат), посилаючись на системний аналіз положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ЦК України, апелянт зазначав, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема, на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (пункт 149 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі N 147/66/17 від 14 грудня 2021 року). Відтак, винуватець ДТП, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність, що є обов'язковим в силу закону, відповідає за завдані ним збитки іншим учасникам дорожнього руху лише в разі, якщо вони не покриваються розміром страхової виплати за відповідним договором.
На думку апелянта, місцевий суд не надав належної оцінки тому, що відносини між відповідачем та ПАТ НАСК «Оранта» регулюються умовами, визначеними у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та правилами статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з якою у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законом. Оскільки ПАТ НАСК «Оранта» виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів" - вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу деталей, то у страховика не виникло обов'язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності). Суд першої інстанції не врахував, що різниця між страховою виплатою та загальною сумою завданої шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, виникла саме внаслідок зазначених законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, та помилково вказує на неналежного відповідача у справі. При цьому посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 686/17155/15 ц.
Узагальненні доводи інших учасників справи
На вказану апеляційну скаргу від ОСОБА_2 надійшов відзив, який поданий її представником - адвокатом Ремським Є.В. У відзиві представник відповідачки , посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі.
Представник відповідачки зазначав, що на момент ДТП ОСОБА_2 мала укладений договір - поліс № 216827048 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності з ПАТ НАСК «Оранта». Як зазначено в позовній заяві, 27 лютого 2024 року ПАТ НАСК «Оранта» частково відшкодовано збитки в сумі 18009,97 грн. В той же час, представник позивача вказує, що загальна вартість фактичних витрат на відновлення пошкодженого транспортного засобу складає 38596,70 грн. Позивач погодився з виплатою саме такої суми, претензій щодо доплати до ПАТ НАСК «Оранта» не заявляв, хоча такий факт не звільняє від обов'язкову сплати розміру страхового відшкодування. Клопотання щодо витребування в ПАТ НАСК «Оранта» акту незалежної експертизи та страхового акту, в яких вказується розмір завданих збитків і сума страхового відшкодування, та на підставі яких Страховиком прийняте рішення про виплату по договору № 216827048 ФОП ОСОБА_1 судом першої інстанції було задоволено, витребувано вказану інформацію. Але, з нез'ясованих причин ПАТ НАСК «Оранта» витребувану судом інформацію так і не надало.
До позову додано наряд-замовлення № 00000003611 від 13 жовтня 2023 року, відповідно до якого загальна вартість запчастин та виконаних робіт по акту з ПДВ становить 37222,03 грн. Платіжним інструкцією кредитового переказу № 583 від 13 жовтня 2023 року ФОП ОСОБА_1 було сплачено ТОВ «АФ-ТРАНС СЕРВІС» 37222,03 грн. Разом з тим, доказів того, що надавач послуг з ремонту є платником ПДВ не надано.
Зазначав, що вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати.
Представник відповідачки вказує, що позов про стягнення фактичних витрат необґрунтований належними та допустимими доказами, а також поданий до неналежного відповідача, оскільки ОСОБА_2 на момент ДТП мала укладений договір - поліс № 216827048 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності з ПАТ НАСК «Оранта».
Щодо вимог про стягнення з відповідачки упущеної вигоди у сумі 58880,65 грн, представник відповідачки зазначив, що звертаючись із позовом про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які безспірно підтверджували б їх розмір. Між тим, особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що вона гарантовано отримала би відповідну вигоду у разі, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі неналежного виконання зобов'язання іншою особою. На думку представника відповідачки, позивач обґрунтовуючи суму збитків, вдався до припущення про можливість отримання ним прибутку саме у такому розмірі і саме за той період, тоді як законодавець вимагає доведеності реальної можливості отримання коштів. Позивачем при подачі позову не подавались докази, які були надані до відповіді на відзив, і на які посилається представник позивача в апеляційній скарзі, відповідно, позовні вимоги щодо стягнення упущеної вигоди були обґрунтовані іншими доказами. Тому є підстави для ствердження, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що він реально міг отримати саме таку вигоду, використовуючи свій транспортний засіб за призначенням, і що за зазначений ним період його дохід був би саме на рівні 58880,65 грн. Вважав, що в даному випадку позивач не навів належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а підстави, які наведенні на обґрунтування апеляційної скарги, не заслуговують на увагу.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України та враховуючи, що рішення суду постановлене у справі з ціною позову, яка є меншою ніж 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) зазначено: «… у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення».
Переглянувши справу за правилами частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.
2. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Щодо вимог про стягнення фактичних витрат
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Статтею 1187 ЦК України передбачені підстави і порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, частиною першої цієї статті встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Частиною другої статті встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною п'ятою статті 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Разом з тим, відповідно до статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1961-IV), обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону № 1961-IV).
Згідно зі статтею 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Частиною першою статті 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтею 28 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 наведено правовий висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Зазначена позиція Верховного Суду про те, що різниця між фактичною вартістю ремонту та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, є сталою.
Така позиція викладена, в тому числі, в постановах Верховного Суду від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц, від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18, від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19.
Судом встановлено, що 03 жовтня 2023 року о 23 годині на автодорозі Н-24 75 км Благовіщенське-Миколаїв в селі Мигія Первомайського району Миколаївської області по вул. Первомайській, біля будинку №13, ОСОБА_2 керувала автомобілем Ford, державний номерний знак НОМЕР_2 , не вибрала безпечну швидкість руху, не дотрималась дистанції між транспортними засобами, відволіклась від керування та допустила зіткнення з автомобілем DAF, державний номерний знак, НОМЕР_1 з напівпричепом General, державний номерний знак, НОМЕР_3 , який рухався в попутному напрямку. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні ушкодження та пасажирка з автомобіля Ford ОСОБА_3 отримала незначні тілесні ушкодження. Вказаними діями ОСОБА_2 порушила пункти 12.1, 13.1, 2.3 б ПДР України, за що передбачена відповідальність за статтею 124 КУпАП.
Постановою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2023 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Транспортний засіб марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом General, державний номерний знак НОМЕР_3 , згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, належить ОСОБА_1 .
Згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №216827018, транспортний засіб марки Ford, державний номерний знак НОМЕР_2 , застрахований страхувальником ОСОБА_2 в ПрАТ НАСК «Оранта» - 22 вересня 2023 року, строк дії договору до 21 вересня 2024 року. Страхова сума за шкоду, заподіяну майну, становить сто шістдесят тисяч гривень (т. 1 а.с. 77).
Як вбачається із платіжної інструкції та підтверджено в судовому засіданні суду першої інстанції сторонами, 27 лютого 2024 року ПАТ «НАСК «Оранта» виплатила позивачу ОСОБА_1 18009,97 грн страхового відшкодування по договору № 216827048 (т. 1 а.с. 8).
На підтвердження матеріальної шкоди позивачем було надано до суду: опис пошкоджень; платіжна інструкція від 11 жовтня 2023 року на суму 290 грн від позивача на користь ТОВ «МСС «ТІДІСІ-Дальнобой» за послуги зняття/ встановлення колеса згідно рахунку від 09 жовтня 2023 року; платіжна інструкція від 13 жовтня 2023 року, платник позивач на користь ТОВ «АФ-Транс Скервіс» на суму 37222,03 грн, що є платою за товари тех. обслуговування згідно з рахунком №1504 від 13 жовтня 2023 року, договору №42/22 від 01 листопада 2022 року; платіжну інструкцію від 11 жовтня 2023 року на суму 8804 грн, платник позивач на користь ТОВ №МСС'ТІДІСІ-Дальнобой» оплата за шину вантажну згідно з рахунком від 09 жовтня 2023 року; наряд замовлення №00000003611 від 13 жовтня 2023 року про виконані роботи на транспортному засобі напівпричепі НОМЕР_3 - ТОВ «АФ-Транс Сервіс» на суму 31018,36 грн без ПДВ; рахунок оплату №1504 від 13 жовтня 2023 року на суму 31018,36 грн без ПДВ «АФ-Транс Сервіс» на підставі договору №42/22 про технічне обслуговування, ремонт транспортного засобу та реалізацію матеріалів; акт здачі прийняття робіт (надання послуг) щодо зняття /встановлення колеса на суму 241,67 грн без ПДВ; рахунок-фактура від 09 жовтня 2023 року на суму 241,67 грн без ПДВ зняття/встановлення колеса; видаткова накладна від 11 жовтня 2023 року на суму 7336,67 грн без ПДВ на оплату шини вантажної, платник ОСОБА_1 , отримувач ТОВ «МСС «Тідісі-Дальнобой»; рахунок -фактура від 09 жовтня 2023 року на суму 7336,67 грн без ПДВ - шина вантажна, платник ОСОБА_1 , отримувач ТОВ «МСС «Тідісі-Дальнобой».
Статтею 29 Закону № 1961-ІV встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 221/6180/16-ц (провадження № 61-32283св18) зазначено, що: «Сума матеріального збитку, заподіяного потерпілій особі, повинна бути підтверджена таким засобом доказування, як звіт про оцінку майна (акт оцінки майна), який за змістом має відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України «Про затвердження методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395).
Згідно з пунктом 2.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/5/2092 (далі - Методика), вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до пункту 2.4 указаної Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Згідно з пунктом 3.9 Методики фізичний знос обумовлюється погіршенням технічного стану колісного транспортного засобу унаслідок експлуатаційного зносу його складників. Фізичний знос ураховується як втрата вартості колісного транспортного засобу, що виникає в процесі його експлуатації.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.
Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.
Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.
Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.
Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини 1, 2 статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частина четверта статті 77 ЦПК України).
Із матеріалів справи вбачається, що 27 лютого 2024 року ПАТ «НАСК «Оранта», яка застрахувала цивільну відповідальність винної у ДТП особи, сплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі 18009,97 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що загальна вартість фактичних витрат на відновлення його пошкодженого транспортного засобу склала 38596,70 грн без ПДВ, за вирахуванням сплаченої суми страхового відшкодування 18009,97 грн., частина невідшкодованої шкоди складає 20586,73 грн.
А тому, позивач вважав, що набув право на відшкодування йому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Між тим, надані позивачем на підтвердження своїх вимог рахунки про визначення вартості ремонтних робіт належного йому транспортного засобу, зокрема, наряд замовлення №00000003611 від 13 жовтня 2023 року на суму 31018,36 грн без ПДВ, рахунок на оплату №1504 від 13 жовтня 2023 року на суму 31018,36 грн без ПДВ, акт здачі прийняття робіт (надання послуг) щодо зняття /встановлення колеса на суму 241,67 грн без ПДВ; рахунок-фактура від 09 жовтня 2023 року на суму 241,67 грн без ПДВ, видаткова накладна від 11 жовтня 2023 року на оплату шини вантажної на суму 7336,67 грн без ПДВ, рахунок -фактура від 09 жовтня 2023 року на суму 7336,67 грн без ПДВ, не є належними доказами ремонту автомобіля на суму 38596,7 грн без ПДВ, оскільки вони не відповідають вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» і Методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.
Крім того, в справі відсутні докази, що вказані позивачем ремонтні роботи його транспортного засобу відносяться саме до цієї дорожньо-транспортної пригоди. Зокрема, позивачем не надано відповідні акти пошкоджень транспортного засобу за наслідками ДТП, яка сталася 03 жовтня 2023 року, які б підтверджували, що заявлені ним фактичні витрати на ремонт його транспортного засобу знаходяться у причино-наслідковому зв'язку із зазначеною дорожньо-транспортною пригодою.
Перелік пошкоджень, який доданий позивачем до позову (а.с. 7), не може вважатись належним доказом спричинених транспортному засобу позивача пошкоджень внаслідок вказаної ДТП, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості проте, в присутності яких осіб був оформлений зазначений перелік.
Отже, в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження розрахунку суми фактичних витрат, здійснених на відновлення пошкодженого транспортного засобу, в результаті ДТП, тобто позивач не надав доказів, що підтверджують його вимоги.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідачки на його користь різниці між сумою понесених витрат і страховим відшкодуванням у розмірі 20586,73 грн не підлягають задоволенню, у зв'язку з не доведеністю таких вимог.
Оскільки суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення фактичних витрат на відновлення пошкодження транспортного засобу, але помилився щодо мотивів такої відмови, вважаючи, що позов у цій частині вимог пред'явлений до неналежного відповідача, судове рішення має бути змінене на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, з викладенням мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.
Щодо вимог про стягнення упущеної вимоги
У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин, що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року у справі № 3-64гс11 та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14 і від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20).
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).
Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними розрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але неотримання їх через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Також позивач (кредитор) повинен довести факти вжиття ним певних заходів для одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).
ОСОБА_1 зазначав, що 03 жовтня 2023 року два транспортних засоби перевізника, у відповідності до вимог Заявок, виїхали за маршрутом Чернівецька область, с.Черепківці, Залізнична станція «Вадул-Сірет», колія №45 для завантаження дизельного палива. Після потрапляння у ДТП з автівкою відповідачки один з транспортних засобів DAF д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом General д.н.з. НОМЕР_3 зійшов з маршруту. Про цю пригоду було повідомлено Замовника послуг ТОВ «Альянс Енерго Трейд» листом від 04 жовтня 2023 року. Доказами реальної можливості отримання Позивачем доходів є Заявки на перевезення товару та Актів виконаних робіт за жовтень 2023 року перевезень здійснених транспортним засобом DAF д.н.з. НОМЕР_5 з напівпричепом General д.н.з. НОМЕР_6 (другий транспортний засіб Позивача), та перевезень здійснених DAF д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом General д.н.з. НОМЕР_3 після ремонтних робіт. З вказаних документів вбачається, що транспортний засіб DAF д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом General д.н.з. НОМЕР_3 пропустив вихід на 2 заздалегідь запланованих маршрути відстанню 675 км вартістю 33750 грн без ПДВ та 1045 км вартістю 52250 грн без ПДВ (згідно Актів №115 від 05 жовтня 2023 року, та №121 від 17 жовтня 2023 року). При цьому ФОП ОСОБА_1 було б витрачено (собівартість перевезення) з/п водія за 10 днів (розрахунок долучено до позовної заяви) 6378,38 грн (з урахуванням податків), з урахуванням середньої витрати палива 23,05 літрів на 100 км, витрата палива склала б 396,46 літрів , вартість палива без ПДВ на жовтень 2023 року 41,67 грн. Тобто враховуючи вище наведене: (33750,00+52250,00)-6378,38-16520,48 = 63101,14 грн.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення упущеної вигоди позивач посилався на те, що внаслідок отриманих під час ДТП пошкоджень, транспортний засіб перебував на ремонті з 3 по 13 жовтня 2023 року, а тому за цей період позивачем зроблено розрахунок збитків (упущеної вигоди).
На підтвердження періоду, за який розраховано збитки, позивач надав: наряд замовлення №00000003611 від 13 жовтня 2023 року на суму 31018,36 грн без ПДВ, рахунок на оплату №1504 від 13 жовтня 2023 року на суму 31018,36 грн без ПДВ, акт здачі прийняття робіт (надання послуг) щодо зняття /встановлення колеса на суму 241,67 грн без ПДВ; рахунок-фактура від 09 жовтня 2023 року на суму 241,67 грн без ПДВ, видаткова накладна від 11 жовтня 2023 року на оплату шини вантажної на суму 7336,67 грн без ПДВ, рахунок -фактура від 09 жовтня 2023 року на суму 7336,67 грн без ПДВ.
Між тим, як зазначалось вище, вказані платіжні документи не можуть вважатись належними доказами ремонту автомобіля на суму 38596,70 грн без ПДВ.
До того ж, апеляційним судом встановлено, що позивачем не надано відповідні акти пошкоджень транспортного засобу за наслідками ДТП, яка сталася 03 жовтня 2023 року, які б підтверджували, що заявлені ним фактичні витрати на ремонт його транспортного засобу знаходяться у причино-наслідковому зв'язку із зазначеною дорожньо-транспортною пригодою.
За такого, колегія суддів вважає, що за відсутності доказів, на підтвердження тривалості ремонтних робіт транспортного засобу позивача, розрахунок збитків (упущеної вигоди) за невикористання цього транспортного засобу, проведений позивачем за 10 днів, є необґрунтованим.
Враховуючи викладене, основний висновок суду першої інстанції про недоведеність вимог позивача про стягнення з відповідачки упущеної вигоди, є правильним.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем надано достатньо доказів для задоволення позовних вимог, є необґрунтованими з наведених вище підстав.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу
В апеляційній скарзі апелянт просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання професійної правової допомоги у розмірі 21350 грн.
05 червня 2025 року до апеляційного суду надійшло клопотання від ОСОБА_1 , поданого його представником - адвокатом Лугвеневою Л.С., в якому у зв'язку із тим, що справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у ній матеріалами, просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за надання професійної правової допомоги у сумі 3750 грн.
Разом з тим, така заява не підлягає задоволенню, враховуючи те, що в задоволенні позову відмовлено, апеляційний суд змінив рішення лише з мотивів такої відмови, а тому такі витрати покладаються на позивача на підставі пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України.
З цих же підстав на позивача покладається сплачений за подання позову та апеляційної скарги судовий збір.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Лугвеневою Ларисою Сергіївною задовольнити частково.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 травня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийІ.В. Лівінський
СуддіТ.Б. Кушнірова
Н.О. Шаманська
Повне судове рішення складене 13 червня 2025 року.