Провадження № 3/679/257/2025
Справа № 679/656/25
12 червня 2025 року м. Нетішин
Суддя Нетішинського міського суду Хмельницької області Томілін О.М., розглянувши справу про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, зі слів не працюючої, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 1732 КУпАП,
встановив:
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 415345 від 08.05.2025 05 травня 2025 року близько 07:30 год. в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 за місцем спільного проживання вчинила відносно співмешканця ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, що виражалася у словах нецензурної лайки, погрозах фізичною розправою, внаслідок чого було завдано шкоди його здоров*ю.
Дії ОСОБА_1 правоохоронним органом кваліфіковані за ч. 1 ст. 1732 КУпАП.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася з невідомих суду причин, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.
Статтею 268 КУпАП не передбачено обов'язкової присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП у випадку, якщо вона сповіщена про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Приймаючи до уваги те, що судом вжиті необхідні заходи для забезпечення участі у судовому засіданні особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від ОСОБА_1 не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи, у зв'язку з чим причини неявки ОСОБА_1 до суду визнані неповажними, та, відповідно до вимог ст. 268 КУпАП, а також беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, з урахуванням тривалості розгляду справи та суспільного інтересу до даної категорії справ, суд вважає за можливе провести розгляд справи у його відсутність на підставі наявних матеріалів.
ОСОБА_2 в судове засіданні також не з*явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причину неявки не повідомив.
Судом досліджені наступні докази по справі.
Так, до протоколу додано рапорт працівника поліції від 05.05.2025, відповідно до якого ОСОБА_1 звернулася до поліції з повідомленням про скоєння відносно неї з боку чоловіка домашнього насильства. Прибувшим за вказаною адресою поліцейським стало відомо, що сама ОСОБА_1 вчиняла домашнє насильство відносно ОСОБА_2 .
Інші докази в матеріалах справи відсутні.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, в тому числі, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.
За змістом ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, не встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. ст. 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, а також іншими документами.
Згідно зі ст. 252 КУпАП, оцінка доказів здійснюється органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 173-2 КУпАП, передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки: настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була завдана потерпілому.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Таким чином, об'єктивну сторону цього правопорушення складають певні дії (бездіяльність), реальне настання шкідливих наслідків та причинний зв'язок між ними.
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ст.173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
У статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що:
домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Відповідно до диспозиції ст. 173-2 КУпАП суб'єктивна сторона зазначеного адміністративного правопорушення характеризується умисною формою вини і передбачає наявність прямого умислу правопорушника на спричинення страждань потерпілій стороні.
Таким чином, під домашним насильством, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров'ю іншого члена сім'ї.
Аналіз вищевказаної правової норми та її конструкції дає підстави для висновку, що завдання шкоди психічному здоров'ю потерпілій особі є однією з, а не єдиною кваліфікуючою ознакою психологічного домашнього насильства.
Так, законодавець між словами “нездатність захистити себе» і “завдали шкоду» використав сполучник “або», у зв'язку з чим виникнення у потерпілої особи побоювань за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинення емоційної невпевненості, нездатності захистити себе є (кожна окремо) окремими кваліфікуючими ознаками домашнього насильства, і їх наявність та доведення у встановленому законодавстві порядку є достатньою підставою для висновку про наявність в діях особу ознак складу адміністративного правопорушення за статтею 173- 2 КУпАП.
Отже, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання та образи, спір тощо не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Тобто, за змістом закону слідує, що вчинення особою дій, передбачених даною статтею, тягнуть за собою завдання шкоди фізичному або психологічному здоров'ю особи, у відношенні якої вчинені дії, тобто настання певних наслідків.
В той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин, але й від суб'єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.
Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч.1 ст.1732 КУпАП, необхідно з'ясувати, чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які в їх сукупності та взаємозв'язку доводили б винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 415345 від 08.05.2025 ОСОБА_1 інкримінується висловлювання нецензурною лайкою, погрози фізичною розправою в адресу співмешканця ОСОБА_2 , внаслідок чого була завдана шкода його здоров*ю, тобто вчинення домашнього насильства психологічного характеру.
Вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру повинно бути підтверджено поясненнями свідків, потерпілих або іншими доказами, що є необхідним елементом складу даного правопорушення.
Разом з тим, наведені в протоколі, складеному саме за викликом самої ОСОБА_1 , її дії встановлені працівниками поліції, при цьому ані ОСОБА_1 ані ОСОБА_2 опитано не було. ОСОБА_2 в судове засідання також не прибув та не надав своїх пояснень, зокрема, не роз*яснив вищенаведені обставини. При цьому інших об'єктивних доказів вчинення ОСОБА_1 саме інкримінованого їй згідно з протоколом адміністративного правопорушення матеріали справи не містять, зокрема, крім іншого, з протоколу про адміністративне правопорушення не вбачається, чи викликав словесний конфлікт будь-які наслідки, передбачені п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», зокрема, побоювання ОСОБА_2 за свою безпеку, спричинення емоційної невпевненості, нездатності захистити себе, завдання шкоди психічному здоров'ю особи.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 було вчинено саме домашнє насильство психологічного характеру за місцем спільного проживання стосовно співмешканця - ОСОБА_2 , внаслідок чого останньому заподіяно шкоди його психічному здоров'ю, оскільки сам лише факт наявності між учасниками справи конфліктної ситуації, не може свідчити про вчинення психологічного насильства в розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП та ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, в даному випадку на органи поліції.
Крім того, згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов'язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка, згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справу «Пол і Одрі Едвардс проти Об'єднаного Королівства» (№46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
Протокол сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами є лише початковим правовим висновком щодо дій певної особи та не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Зазначене узгоджується із судовою практикою ЄСПЛ (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey)).
У рішенні у справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява №926/08, рішення від 20 вересня 2016 року) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
У відповідності до положень ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, вважаю за необхідне провадження в справі закрити у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Керуючись ст. 62 Конституції України, ст.ст. 7, 9, 173-2, 245, 251, 252, п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. 284 КУпАП, суд
постановив:
Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Хмельницького апеляційного суду через Нетішинський міський суд Хмельницької області протягом десяти днів із дня її винесення.
Суддя О.М.Томілін