Справа № 465/3185/25
Провадження 2/465/2578/25
Іменем України
13.06.2025 року м. Львів
Франківський районний суд міста Львова в складі :
головуючого судді Гулієвої М.І.
з участю секретаря судових засідань Лондар А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором № 10003440062 від 25.03.2021 року у розмірі 30081,71 грн., судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн.
В обґрунтування позову зазначає, що 25.03.2021 р. між ТОВ «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 10003440062. На підставі вказаного договору відповідачу було надано кредитні кошти у сумі 7300,00 грн., які перераховано на картковий рахунок. 05.09.2022 р. згідно умов Договору Факторингу №556/ФК-22, ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» відступлено право вимоги за Кредитним Договором № 10003440062 від 25.03.2021 p. на користь ТОВ «Діджи Фінанс» , а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуто права вимоги до Відповідача. Згідно з договором факторингу сума боргу перед новим кредитором становить 30081, 71 грн., з яких: 7299,81 грн. заборгованість за тілом кредиту; 22781,90 грн. заборгованість за відсотками. ТОВ «Діджи Фінанс» були вжиті заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення досудової вимоги про сплату заборгованості за договором № 10003440062 від 25.03.2021 р. на адресу відповідача, однак відповідач в добровільному порядку не вчиняє дій для погашення заборгованості, що стало підставою для стягнення такої в судовому порядку.
Ухвалою суду від 23.04.2025 р. відкрито провадження у справі, визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Відповідач у запропоновані судом строк та порядку, а саме 25.04.2025 року, подав до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечив проти задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс», вмотивувавши це тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження сплати новим кредитором грошових коштів первісному кредитору та зарахування їх на рахунок останнього, а тому відсутні докази передачі права вимоги від первісного кредитора позивачу. Крім того, не надано доказів, які б підтверджували, що відповідач прийняв пропозицію ТОВ «Інвест Фінанс» щодо укладення договору про споживчий кредит на запропонованих умовах та правилах Вважає, що розрахунок заборгованості, на який посилається ТОВ «Діджи Фінанси» у позовній заяві, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту,відсутні дані, що картковий рахунок належить саме йому та що кошти переведені за умовами кредитного договору від 25.03.21. Вважає, що сума понесених витрат на правову допомогу є неспівмірною з наданими послугами, договір про надання правової допомоги не підтверджує факту надання такої у зв"язку з розглядом цієї справи, а лише вказує, що між позивачем та адвокатом Білецьким Б.М.існують договірні відносини щодо надання юридичних послуг, без конкретизації боржника, судової справи, в межах якої надається така допомога. Просить у задоволенні позову відмовити.
Представником позивача ТОВ «Діджи Фінанси» 29.04.2025 року сформовано документ в системі «Електронний суд», котрим подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, за змістом якої він вважає відзив на позовну заяву безпідставним, необґрунтованим, звертає увагу,що кредитний договір було укладено в електронній формі із застосуванням верифікації та наданням персональних даних відповідача. Відповідачем не надано жодного доказу в якості спростування укладення кредитного договору та факту отримання ним кредитних коштів.Відсутні докази того, що персональні дані відповідача були використані неправомірно для укладення кредитного договору від його імені. Розрахунок суми заборгованості відповідає вимогам чинного законодаства та умовам Кредитного договору.Згідно наданого ТОВ «Інвест Фінанс» розрахунку, відповідач погашав кредитну заборгованість 01.04.21 в сумі 874грн. та 20.04.21-в сумі 1748грн., що свідчить про підтвердження ним прийняття Додаткових угод про зміну умов договору,якими було пролонговано строк надання кредиту.
29.04.2025 р. від представника позивача надійшло клопотання про витребування в АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКЦЕНТ-БАНК» доказів, а саме: інформацію чи було емітовано на ім'я ОСОБА_1 платіжну картку № НОМЕР_1 ; виписку про рух грошових коштів з карткового рахунку, відкритого до платіжної картки № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 за період з 25.03.2021 по 26.03.2021 з відображенням часу зарахування коштів.
12.05.25 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив,вказавши, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач був ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг.Позивачем не надано первинних банківських документів щодо видачі кредиту, а тому розмір заборгованості не можна вважати правильним.Крім того, розмір нарахованих відсотків значно перевищує суму заборгованості за кредитом.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 22.05.2025 р. вказане клопотання задоволено, витребувано зазначену інформацію .
Представник ТзОВ «Діджи Фінанс» в судове засідання не прибув, однак подав заяву, в якій просив проводити розгляд справи без його участі,позов підтримав.
Відповідач у судове засідання не з"явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги заперечив, просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположих свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід'ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказів регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.
Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд встановив наступне.
25.03.2021 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту №10003440062. Згідно з п. 1 цього договору Товариство зобов'язується надати Позичальникові кредит у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним відповідно до умов цього Договору та виконати інші обов'язки, передбачені цим Договором. Сума, яка надається- 7300 гривень. Строк надання кредиту 7 днів. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає за ставкою 624.15% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення цього Договору складає за ставкою 8173.81 грн.
Згідно з п.1.4 Договору нарахування проценнтів за користування кредитом здійснюється за кожен день користування кредитом за процентною ставкою,яка за умовами договору становить1,71% від суми кредиту відповідно до Програми лояльності. У випадку користування кредитом понад строк,встановлений у п.1.3 Договору,без укладення відповідної угоди про продовження строку кредиту, особливі умови,встановлені для позичальника промокодом та Програмою лояльності, втрачають силу, застосовується Базова процентна ставка(2,71%від суми кредиту за кожен день користування кредитом), а нараховані проценти за весь строк користування кредитом підлягають перерахуванню за Базовою процентною ставкою.
Відповідно до п. 9.2 договору невід'ємною частиною цього Договору є Правила надання коштів у позику, у тому числі і на умовах Фінансового кредиту та Паспорт споживчого кредитування, що надано Позичальнику до укладення цього Договору. Уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких, розміщений на сайті Товариства https://cashberry.com.ua/.
01.04.2021 р. між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» та відповідачем було укладено додаткову угоду про зміну умов договору №10003440062, якою встановлено строк надання кредиту до 15.04.2021 р., але в будь-якому випадку, договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань.
20.04.2021 р. між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» та відповідачем було укладено додаткову угоду про зміну умов договору №10003440062, якою встановлено строк надання кредиту до 04.05.2021 р., але в будь-якому випадку, договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань.
З наданого розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач погашав кредитну заборгованість 1.04.21 в сумі 874грн., 20.04.21 в сумі 1748грн, підтвердивши прийняття укладення Додаткових угод про зміну умов договору та частково виконавши кредитний договір .
З повідомлення АТ"Акцент банк" від 04.06.25 вбачається, що картка НОМЕР_2 (рахунок НОМЕР_3 ) емітована на ім"я ОСОБА_1 . З наданої банком довідки про рух коштів по даному рахунку вбачається, що відповідачу 25.03.21 перераховано кошти в сумі 7300грн.
Вказане повністю спростовує заперечення відповідача щодо неукладення кредитного договору та неотримання коштів за вказаним кредитним договором.
Окрім того, часткова сплата відповідачем заборгованості спростовує можливість вважати такий договір неукладеним, що відповідає висновку ВС, викладеному у постанові від 10.03.21 у справі №199/1917/19.
05.09.2022 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» та позивачем ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №556/ФК-22, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» передає (відступає) позивачеві ТОВ «Діджи Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а позивач ТОВ «Діджи Фінанс» приймає належні ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, серед яких є відповідач ОСОБА_1 . Згідно з платіжними інструкціями № 2474 від 06.09.2022 р., №2493 від 12.09.2022 р., №2544 від 19.09.2022 року,позивачем здійснена належна плата за відступлення права вимоги відповідно договору факторингу № №556/ФК-22 від 05.09.2022.
Відтак, позивач ТОВ «Діджи Фінанс», з урахуванням передачі права вимоги за укладеним договором факторингу з ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС», виконав свої зобов'язання, надавши відповідачу кошти за договором про надання споживчого кредиту у встановленому в договорі розмірі та на узгоджених між ними умовах, однак останній в односторонньому порядку відмовився від виконання взятих на себе зобов'язань у наведеній частині, у зв'язку з чим допустив спірні заборгованості. При цьому, розмір спірної заборгованості за вищевказаними кредитними договорами відповідачем не спростовано, своїх розрахунків не наведено та суду не було подано.
Встановлені судом цивільні правовідносини щодо порушення боржником грошового зобов'язання за кредитним договором і застосування кредитором відповідних наслідків цього, у тому числі й новими кредиторами, регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й протоколами до неї, Цивільним кодексом України , Законами України «Про електронну комерцію», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування», іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У свою чергу системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов'язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
В силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (ч. 3 ст. 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 ЦК України).
Згідно з пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За змістом пункту 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг є фінансовою послугою.
За змістом положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. При цьому, частина 4 статті 18 Закону не містить застереження щодо незастосування зазначених положень пункту 5 частини 3 цієї статті до умови договорів про надання споживчого кредиту.
Частинами 5 та 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Вочевидь, що між сторонами (з урахуванням правонаступництва позивача ТОВ «Діджи Фінанс» на підставі договору факторингу) було досягнуто згоди з усіх істотних умов електронного договору № 10003440062, в силу відсутності доказів на підтвердження його нікчемності чи визнання його недійсним у встановленому порядку, створюють презумпцію його правомірності, у зв'язку з чим вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами, а зобов'язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та його умов, натомість відповідач не виконав зобов'язань за вказаним договором, допущену заборгованість за електронним договором ним у встановленому порядку не погашено.
В той же час, відповідачем так і не було подано до суду жодних розрахунків, котрі б спростовували правильність розрахунків заборгованості, долучених до матеріалів справи позивачем ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 року за єдиним унікальним номером судової справи 753/7883/15 (судове рішення у ЄДРСР № 75498350), доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості (в даному випадку - заборгованості за нарахованими процентами) є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку, оскільки спростування доказів позивача є процесуальним обов'язком саме відповідача ,а не суду.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість відповідача за тілом кредиту за Кредитним договором № 10003440062 від 25.03.2021 року становить 7299,81 грн., заборгованість за відсотками - 22781,90 грн., яка у 3 рази перевищує суму боргу.
Суд вважає, що нарахована позивачем сума по відсотках за користування кредитом не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів. Крім того, передбачення в електронному договорі такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є відповідач як споживач, тим самим порушує його права споживача, тому вимога позивача про стягнення цих сум заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим чинним ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а наявність в останнього як кредитора можливості стягувати з відповідача як споживача надмірні грошові суми відсотків, спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання відповідача як боржника виконувати основне грошове зобов'язання.
Суд враховує, що приписами ст. 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту. До того ж, як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходів відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013). У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками фізичними особами.
При цьому, суд вважає релевантним посилання на вказане рішення Конституційного Суду України при вирішенні питання про розмір відсотків за порушення відповідачем грошового зобов'язання.
Враховуючи наведене, при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, суд, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків невиконаному зобов'язанню відповідача та врахуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважає, що належить зменшити розмір відсотків до розміру, що складатиме 150% від суми заборгованості за тілом кредиту. На переконання суду, саме такий розмір відсотків буде справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним у розрізі конкретних правовідносин, враховуючи знецінення валюти гривні та інфляцію в Україні.
Враховуючи наявність у відповідача непогашеної заборгованості за кредитним договором, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача частково, а саме: стягнути заборгованість за Кредитним договором № 10003440062 від 25.03.2021 року, яка складається з 7299,81грн.тіла кредиту та відсотків від тіла кредиту - в розмірі 10 949, 72 грн. (7299,81 * 150%);
Отже, позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню.
Відтак, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» підлягає до стягнення заборгованість в загальній сумі 18 249 грн. 53 коп.
При цьому суд підкреслює, що при розгляді цієї цивільної справи розмір спірної заборгованості за вказаним кредитним договором відповідачем не спростовано, своїх розрахунків не наведено та суду не було подано, водночас відповідачем зустрічний позов з вимогою про визнання недійсним правочину, який аргументовано тим, що цей договір не підписувався і не укладався, не пред'являвся.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.Про це вкотре Верховний Суд виснував у Постанові від 08 травня 2024 року у справі № 381/1647/21.
Судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті позивачем ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» судового збору за пред'явлення позовної заяви до суду із вимогою майнового характеру у розмірі 2 422,40 грн. і підтверджуються платіжною інструкцією № СЗ415 від 01.04.2024 року, та які підтверджується відповідною випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягають до стягнення на користь позивача з відповідача у розмірі 1477, 66 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.
Крім того, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Таким чином, саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката,в даному випадку- на відповідача, покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності. При цьому, слід врахувати, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони,оскільки у такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19),у постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив що витрати позивача на правову допомогу є неспівмірними, однак не довів неспівмірность даних витрат.
Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд враховує, що позивачем на підтвердження вказаних витрат надано Договір №42649746 від 01.01.25 про надання правової допомоги,укладений між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Білецьким Б.М., детальний опис наданих послуг,виконаних адвокатом Білецьким Б.М.,необхідних для надання правової допомоги за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості на загальну суму 9000грн., акт про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 02.04.25 вартістю 9000грн.
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача слід стягнути 5 490 грн. витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 4-5, 10, 12-13, 77-81, 89-90,95, 133, 141, 209-211, 247, 258-259, 263-265, 268, 274-275, 279 ЦПК України, суд, -
позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за Кредитним договором № 10003440062 від 25.03.2021 року у розмірі 18249 (вісімнадцять тисяч двісті сорок дев"ять) гривень 53 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» 1477 (одну тисячу чотириста сімдесят сім) гривень 66 коп. - судового збору та 5490 ( п'ять тисяч чотириста дев"яносто) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», місцезнаходження 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, Код ЄДРПОУ: 42649746;
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя М. І. Гулієва