Справа № 461/4369/25
Провадження № 1-кп/461/508/25
13.06.2025 року. м. Львів.
Галицький районний суд м. Львова
в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
з участю:
секретаря - ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
представника служби у справах дітей ОСОБА_6
інспектора сектору ювенальної превенції ОСОБА_7
законного представника неповнолітнього ОСОБА_8
при розгляді у підготовчому судовому засіданні у кримінальному провадженні № 461/4369/25 клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою неповнолітньому обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
03.06.2025 р. в провадження Галицького районного суду м. Львова надійшло кримінальне провадження № 461/4369/25 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
13.06.2025 р. в підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, неповнолітньому ОСОБА_4 . У клопотанні прокурор зазначив про наявність підстав для обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні к кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України. Також зазначив, що існують обгрунтовані ризики, передбачені ст.177 КПК України, та неможливість запобіганням їх шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу. Тому прокурор просить задовольнити клопотання.
Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав, з мотивів наведених у ньому.
Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні заперечили проти клопотання прокурора. Зазначили, що ризики недоведені та необгрунтовані. Просили обрати більш м'який запобіжний захід.
Законний представник неповнолітнього обвинуваченого в судовому засіданні клопотання заперечила. Просила змінити запобіжний захід на домашній арешт. Зазначила, що зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого.
Представник служби у справах дітей в судовому засіданні при вирішенні клопотання поклався на розсуд суду.
Інспектора сектору ювенальної превенції в судовому засіданні при вирішенні клопотання поклався на розсуд суду.
Заслухавши учасників кримінального провадження, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у виді тримання під вартою може бути застосований в т.ч. до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до мінімальних стандартних правил ООН, які стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх від 29.11.1985 року, тримання під вартою до суду застосовується лише як крайній захід і протягом найкоротшого часу. Відповідно до правил забороняється введення обмежень щодо такої особи, в яких немає безпосередньої необхідності з точки зору цілей затримання або усунення перешкод для ходу розслідування чи здійснення правосуддя, або підтримання безпеки і порядку в місці затримання.
Відповідно до вимог ст.484 КПК України, порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається загальними правилами цього Кодексу з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.
Кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи, в тому числі, якщо кримінальне провадження здійснюється щодо декількох осіб, хоча б одна з яких є неповнолітньою, здійснюється слідчим, дізнавачем, які спеціально уповноважені керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх. Під час кримінального провадження щодо неповнолітнього, в тому числі під час провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, слідчий, дізнавач, прокурор, слідчий суддя, суд та всі інші особи, що беруть у ньому участь, зобов'язані здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям, роз'яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього.
Положення цього параграфу застосовуються у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, вчинених особами, які не досягли вісімнадцятирічного віку.
Статтею 492 КПК України передбачені особливості застосування запобіжного заходу до неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, а саме затримання та тримання під вартою можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у разі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить запобігання ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України.
Відправляючи правосуддя у справах щодо неповнолітніх суди повинні керуватися не тільки положеннями КПК України, а й міжнародними правовими актами щодо прав і свобод дитини, такими як: Конвенція про права дитини 1989 р.; Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі, 1990 р.
Зокрема, положення щодо затримання та взяття під варту неповнолітніх, закріплені в Конвенції про права дитини 1989 р, наголошують, що попереднє ув'язнення має бути винятковим заходом, якщо справа стосується дітей.
В Правилах ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі 1990 р., у пункті 17 вказується на необхідність уникати, наскільки це можливо, утримання під вартою до суду і вдаватися до цього у виняткових випадках, усіляко прагнучи застосування альтернативних заходів.
Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Відповідно до Мінімальних стандартних правил ООН, що стосуються відправлення правосудця щодо неповнолітніх (1985 р.), так званих «Пекінських правил», тримання неповнолітнього під вартою до суду застосовується лише як крайній захід і протягом найкоротшого періоду часу та за можливості замінюється іншими альтернативними заходами (правило 13.1 та 13.2).
Поняття "обґрунтована підозра" визначена в рішенні Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі "Нечипорук і Йонкало проти України", відповідно до якої цей термін означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182). Мета затримання для допиту полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання (див. рішення у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п. 55, Series A, № 300-A).
Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 перевірена під час досудового розслідування. У підготовчому судовому засіданні суд не має процесуальної можливості і повноважень перевірити ці докази та обґрунтованість підозри. Належність та допустимість доказів буде перевірена судом під час судового засідання, про що суд зробить відповідні висновки в остаточному процесуальному рішенні.
Прокурором доведено, що обвинувачений може переховуватися від суду. При цьому, слідчий суддя враховує позицію Європейського Суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів.
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення «Бекчиєв проти Молдови»).
Водночас, відповідно по п. 36 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Москаленко проти України», Європейський суд зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду), підтверджується тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, за яке передбачено відповідальність у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, та який є особливо тяжким злочином. При цьому, згідно з ч. 1 ст. 102 КК України покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті, яким передбачено, що покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років. Таким чином, обвинувачений, усвідомлюючи, що йому загрожує реальна міра покарання, може переховуватися від суду. Строк покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, є додатковим мотивуючим особу фактором переховуватись від суду.
Ризик переховування обвинуваченого від суду не може бути усунутий у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання під вартою.
Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, незаконно впливати на свідків шляхом їх переконання та залякування, з метою надання ними неправдивих показань, які б виправдовували його у вчиненні інкримінованих злочинів, що підтверджується, зокрема, характером i способом вчинення кримінального правопорушення, що інкримінується обвинуваченому, виражається у тому, що суд може обгрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.
Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, обгрунтовується тим, що ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 15.04.2024 року за ч. 2 ст. 307 КК України до обвинуваченого застосовано примусові заходи виховного характеру у виді застереження до досягнення ним повноліття. При цьому, як вбачається з обвинувального акта ОСОБА_4 інкриміновано ч. 3 ст. 307 КК України.
Сукупність вищеперелічених відомостей про обвинуваченого є вагомою для підтвердження можливого ризику переховування обвинуваченого від суду, ризику незаконно впливати на свідків у данному кримінальному провадженні, ризику вчинити обвинуваченим інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, та не може бути усунута у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання під вартою.
Вищевказані ризики є вагоми та не можуть бути усунуті у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання під вартою.
З урахуванням викладених ризиків, які існують, особи обвинуваченого, обставин вчинення і суспільної небезпеки кримінального правопорушення, у скоєнні якого обвинувачується ОСОБА_4 , суд вважає, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, а саме переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, незаконно впливати на свідків у данному кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого щодо виконання ним процесуальних рішень не в силі.
Обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є неповнолітнім, до якого ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 15.04.2024 року за ч. 2 ст. 307 КК України застосовано примусові заходи виховного характеру у виді застереження до досягнення ним повноліття. При цьому, як вбачається з обвинувального акта ОСОБА_4 інкриміновано ч. 3 ст. 307 КК України. Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК Укпаїни, у якому обвинувачується ОСОБА_4 , є особливо тяжким злочином.
Тому, на думку суду, застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту не забезпечить належної поведінки обвинуваченого ОСОБА_4 , не зменшить наявність вищевказаних ризиків та не зможе перешкодити їх реалізації. Суд вважає, що за наведених обставин законний предстанвик неповнолітнього обвинуваченого не зможе забезпичити належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 .
З урахуванням наведеного, суд не вбачає доцільності у зміні раніше застосованого щодо обвинуваченого запобіжного заходу та приходить до висновку, що застосування такого слід продовжити. Тому у задоволенні клопотання законного представника неповнолітнього обвинуваченого про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту слід відмовити.
Відповідно до ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави:
1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;
4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;
5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Відповідно до клопотання ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України. Тому, суд вважає за необхідне не визначати ОСОБА_4 заставу.
Керуючись ст.ст. 369, 376 КПК України, суд -
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, неповнолітньому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задоволити.
Продовжити неповнолітньому обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою в державній установі «Львівська установа виконання покарань № 19» до 11.08.2025 року, без визначення розміру застави.
Відмовити законному представнику неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_4 у заловоленні клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Суддя ОСОБА_1