Справа № 461/4122/25
Провадження № 2-н/461/496/25
13.06.2025 року суддя Галицького районного суду міста Львова Мироненко Л.Д., розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 ,-
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» звернулось до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 .
Дослідивши матеріали заяви, вважаю необхідним відмовити у видачі судового наказу з наступних підстав.
Відповідно ч. 1 ст.162 ЦПК України, заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 30 ЦПК України унормовано, що вимоги які виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Зі змісту цієї статті процесуального закону випливає, що такими спорами можуть бути визнання права власності на нерухоме майно, його поділ, звернення стягнення на нього, усунення перешкод в користуванні майном, спори щодо його найму (оренди), тощо.
Статтею 181 Цивільного кодексу України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Як зазначено у заяві, ТОВ «Газорозподільні мережі України» звернулось до суду із вимогою про стягнення боргу з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 .
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2020р. у справі №910/10647/18 вказала на те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
У постанові від 16 лютого 2021р. у справі №911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми про виключну підсудність.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, виключна підсудність застосовується до тих заявлених вимог, які стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Представник заявника, просить видати судовий наказ про стягнення заборгованості за надання житлово-комунальних послуг за адресою АДРЕСА_1 , що не відноситься за адміністративний поділом до Галицького району м. Львова.
Таким чином, за правилами виключної підсудності, передбаченими ст.30 ЦПК України, розгляд даної заяви територіально не підсудний Галицькому районному суду м. Львова. Дотримання правил підсудності розгляду справи є однією з складових законності судового рішення. Розгляд справ з порушенням правил підсудності є грубим порушенням процесуального закону і підставою для скасування судового рішення.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950р., Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Окрім того, суд враховує, що боржник ОСОБА_1 відповідно до довідки ГУ ДМС у Львівській області від 13.06.2025 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , яка також не належить до Галицького району м. Львова.
Відповідно до ч. 2 ст. 167 ЦПК України, за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
За приписами п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності.
За таких обставин, суд вважає, що на підставі п.9 ч.1 ст.165 ЦПК України, слід відмовити у видачі судового наказу.
Керуючись ст. ст. 30, 162, 165, 167, 263, 352-355 ЦПК України, суддя -
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у 15-ти денний строк з дня її підписання.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 354 ЦПК України, учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Мироненко Л.Д.