Справа № 461/1599/25
Провадження № 1-кс/461/3562/25
09.06.2025 м. Львів
Слідчий суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , адвоката ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6 про скасування арешту майна, -
02.06.2025 до Галицького районного суду м. Львова надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_6 , в якому просить скасувати арешт на майно, яке є власністю ОСОБА_6 та було вилучене у ОСОБА_4 під час його затримання, а саме: грошові кошти в іноземній валюті 1844 долари США, 140 Євро та 8500 чеських крон, та повернути такі законному власнику - ОСОБА_6 .
В обґрунтування клопотання покликається на те, що слідчим управлінням ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 24.01.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025140000000026, за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України. В зазначеному кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 28.02.2025 (справа №461/1599/25, провадження №1-кс/461/1392/25) накладено арешт на грошові кошти в іноземній валюті (1844 долари США, 140 Євро та 8500 чеських крон), які було вилучено 27.02.2025 в ході затримання ОСОБА_4 в порядку ст.208 КПК України. Відповідно до ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 28.02.2025, під час затримання ОСОБА_4 в порядку ст.208 КПК України в останнього вилучено грошові кошти в сумі 1770 гривень, 1844 долари США, 140 Євро та 8500 чеських крон. При цьому в ухвалі слідчого судді зазначається про належність грошових коштів ОСОБА_4 . Підставою для прийняття слідчим суддею такого рішення стали матеріали клопотання слідчого відділу розслідування злочинів, учинених дітьми СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_7 , в якому слідчий без належного з'ясування обставин щодо дійсної приналежності цих грошових коштів помилково та безпідставно зазначила про їх приналежність затриманому ОСОБА_4 , який є рідним братом ОСОБА_6 , що не відповідає дійсності. Фактично готівкові кошти в іноземній валюті, що були виявлені і вилучені 27.02.2025 працівниками поліції в ОСОБА_4 , йому не належать, а є особистою власністю ОСОБА_6 . Зокрема, 25.02.2025 зустрівшись в м. Трускавець з ОСОБА_4 в ході розмови ОСОБА_6 повідомив йому, що повинен передати грошові кошти їх спільному брату ОСОБА_8 , який проживає м. Плзень Чеської Республіки та за домовленістю надав ОСОБА_4 власні грошої кошти в сумі 100000 грн, попросивши його здійснити обмін гривень на іноземну валюту в м. Дрогобичі, оскільки в обмінних пунктах м. Трускавця обмінний курс валют завжди більший, ніж в м. Дрогобичі. ОСОБА_4 погодився виконати прохання ОСОБА_6 та після обміну валют повинен був повернути йому кошти в іноземній валюті. В подальшому, а саме 27.02.2025, ОСОБА_6 стало відомо про затримання працівниками поліції ОСОБА_4 за підозрою у скоєнні злочину та при цьому в нього було вилучено вищевказані кошти в іноземній валюті. ОСОБА_6 , як законний власник грошових коштів в іноземній валюті, вилучених 27.02.2025 у ОСОБА_4 , про розгляд клопотання слідчого щодо накладення арешту на такі повідомлений не був, участі в судовому розгляді клопотання не приймав. Власник майна, на яке накладено арешт, вважає дії органу досудового розслідування, яким ініційовано перед слідчим суддею клопотання про накладення арешту на зазначені вище грошові кошті, неправомірними та такими що порушують його конституційні права щодо володіння, користування і розпорядженням належним майном.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.06.2025, справу розподілено слідчому судді ОСОБА_1 .
В судовому засіданні 03.06.2025 підозрюваний ОСОБА_4 заявив відвід слідчому судді ОСОБА_1 від розгляду клопотання про скасування арешту майна.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2025, заяву про відвід розподілено судді ОСОБА_9 .
Ухвалою судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_9 від 04.06.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_4 про відвід слідчого судді Галицького районнного суду м. Львова ОСОБА_1 від розгляду клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6 про скасування арешту майна відмовлено.
04.06.2025 справу передано слідчому судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 для продовження розгляду.
В судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_4 клопотання про скасування арешту майна підтримав, з підстав у такому наведених, просив задоволити в повному обсязі. Додатково пояснив, що під час затримання він говорив слідчому, що гроші не його, однак чому цього не зазначено в протоколі затримання йому не відомо. Вважає, що затримання відбулося з порушенням його прав, оскільки не було повідомлено його родичів та захисника, не надали можливості їм зателефонувати. Після затримання його принижували, знущались з нього. На місці затримання був присутній його брат - ОСОБА_6 , однак йому не дозволили нічого зробити.
Адвокат ОСОБА_3 клопотання про скасування арешту майна підтримав, просив задоволити в повному обсязі. Звертає увагу, що адвокат ОСОБА_10 в додатку до протоколу затримання зазначив, що вилучені у ОСОБА_4 грошові кошти йому не належать.
Прокурор ОСОБА_5 щодо задоволення клопотання про скасування арешту на майно заперечила. Зазначила, що оскільки санкція кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_4 , передбачає покарання, зокрема, у виді конфіскації майна, у випадку визнання останнього винним у вчиненні правопорушення, вилучені у нього в ході затримання грошові кошти підлягатимуть конфіскації.
Заслухавши пояснення адвоката, підозрюваного, прокурора, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
Слідчим суддею встановлено, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції України у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 24.01.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025140000000026, за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України.
27.02.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднаному з вимаганням такої вигоди, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України.
Санкція ч.3 ст.369-2 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна.
Як вбачається із долученого до клопотання протоколу затримання особи ОСОБА_4 підозрюваного у вчиненні злочину від 27.02.2025, слідчий слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_7 провела особистий обшук ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував за адресою: Львівська область, м. Дрогобич, вул. Трускавецька, 2 (навпроти церкви Святого Юра), в ході якого виявлено та вилучено, зокрема: грошові кошти в сумі 1844 доларів США, 140 Євро, 8 500 чеських крон.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 28.02.2025 у справі №461/1599/25, провадження №1-кс/461/1392/25, накладено арешт, із забороною користування, відчуження та розпорядження, на майно, яке було вилучене 27.02.2025 в ході затримання в порядку ст.208 КПК України ОСОБА_4 , а саме: особисті грошові кошти в сумі 1844 доларів США, 140 Євро, 8 500 чеських крон.
Як вбачається зі змісту вказаної ухвали, при вирішенні клопотання слідчим суддею враховано, що ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України, санкція за вчинення якого передбачає покарання у вигляді, зокрема, конфіскації майна, а в такого під час проведення особистого обшуку в ході затримання вилучено грошові кошти, а також те, що у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України, вказане майно підлягатиме конфіскації.
Тобто арешт накладено на підставі п.3 ч.2 ст.170 КПК України, згідно якого арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Згідно ч.1 ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
За загальними правилами, передбаченими ч.3 ст.132 КПК, застосування заходів забезпечення кримінального провадження допускається лише у разі, якщо слідчий, дізнавач, прокурор доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
За приписами ст.167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Згідно ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Згідно ч.5 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно вимог ч.10 ст.170 КПК, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Слідчий суддя зазначає, що будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. Обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є їй пропорційними.
Водночас, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
Вирішуючи подане клопотання, слідчий суддя враховує практику Європейського суду з прав людини щодо можливості втручання за рішенням суду в права особи на мирне володіння майном, гарантованого ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Так, Суд у рішенні у справі «Узан та інші проти Туреччини», оцінюючи виправданість втручання відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції, зробив висновок про те, щоб бути сумісним із положеннями Конвенції, втручання повинно відповідати трьом умовам, а саме: (1) бути передбачене національним законом, який в державі вважається необхідним для регулювання використання майна, (2) повинне відповідати загальним інтересам суспільства, (3) має забезпечуватися справедливий баланс між правами власника та загальносуспільними інтересами (п.195). Крім того, у п.203 рішення у наведеній справі Суд, аналізуючи питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції передбачає, що втручання в право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв'язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби. Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли наявний значний суспільний інтерес на здійснення такого втручання в право людини, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.
Таким чином, накладення арешту не має на меті позбавити особу належного їй на праві власності майна, а лише тимчасово обмежити її право користуватись та/або розпоряджатись ним, зокрема до закінчення кримінального провадження.
Так, в обґрунтування необхідності скасування арешту майна адвокат ОСОБА_3 покликається на те, що вилучені у підозрюваного ОСОБА_4 в ході його затримання в порядку статті 208 КПК України грошові кошти йому не належать, а є особистою власністю його брата ОСОБА_6 .
На підтвердження вказаного факту до клопотання про скасування арешту майна долучені письмові пояснення ОСОБА_6 , які відібрані адвокатом ОСОБА_3 , в яких зазначив, що 25.02.2025 зустрівшись в м. Трускавець зі своїм братом ОСОБА_4 , в ході розмови з ним повідомив, що йому потрібно повернути грошові кошти їх брату ОСОБА_8 , який проживає м. Плзень Чеської Республіки та за домовленістю надав ОСОБА_4 власні грошої кошти в сумі 100000 грн, попросивши його здійснити обмін гривень на іноземну валюту в м. Дрогобичі.
Слідчий суддя зауважує, що при розгляді питання про скасування арешту майна суд не вправі визначати право власності на річ за будь-якою особою, спір про її належність вирішується в порядку цивільного судочинства (постанова ККС ВС від 09.04.2020 у справі №676/2199/19). Натомість, на підставі фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, перевіряються відомості про належність особі майна, щодо якого вирішується питання про скасування арешту.
Зокрема, при виявленні та вилученні рухомих речей, які не підлягають державній реєстрації, має враховуватися дія презумпції права власності за особою, яка володіє (реально панує, здійснює фактичний контроль над річчю corpus possessionis); спростування вказаної презумпції можливе за наявності беззаперечних доказів чи їх сукупності (рішення суду щодо визнання права власності за іншою особою, письмові докази, дата складання, яких мала місце до моменту вилучення та не викликає сумнівів, матеріали фото-, відеофіксації, речові докази тощо); показання свідків та пояснення зацікавлених осіб за умови обов'язкової письмової форми правочину не мають братися до уваги при вирішенні питання про спростування зазначеної презумпції; пояснення сторін оцінюються у співставленні із фактичними обставинами та наданими доказами.
Разом з тим, слідчий суддя вважає неспроможними доводи адвоката ОСОБА_3 та підозрюваного ОСОБА_4 щодо належності грошових коштів в іноземній валюті 1844 долари США, 140 Євро та 8500 чеських крон ОСОБА_6 , з огляду на те, що окрім письмових пояснень самого ж ОСОБА_6 , будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів в підвердження обставин, наведених у письмових поясненнях останнього, слідчому судді не надано.
Більше того, вказані письмові пояснення ОСОБА_6 у своїй сукупності та у співставленні доказами, наданими стороною обвинувачення, не є достатньо переконливими, щоб спростувати презумпцію перебування вилучених грошових коштів у власності підозрюваного ОСОБА_4 в силу його фактичного володіння ними, та того, що такі були вилучені в ході проведення особистого обшуку під час затримання останнього.
В судовому засіданні адвокат ОСОБА_3 зазначив, що адвокат ОСОБА_10 в додатку до протоколу затримання зазначив, що вилучені у ОСОБА_4 грошові кошти йому не належать.
Дійсно, з долученого до протоколу затримання особи ОСОБА_4 підозрюваного у вчиненні злочину від 27.02.2025 додатку №2 - Зауваження до протоколу затримання від 27.02.2025, підписаного адвокатом ОСОБА_10 та ОСОБА_4 , зазначено, що грошові кошти в іноземній валюті, які були вилучені у ОСОБА_4 , йому не належать. Разом з тим, за твердженням ОСОБА_4 , вказані грошові кошти належать його дружині - ОСОБА_11 .
Таким чином, будь-якої інформації про належність вилучених грошових коштів в іноземній валюті брату ОСОБА_6 , ОСОБА_4 в зауваженнях до протоколу затримання повідомлено не було.
Враховуючи встановлені обставини кримінального провадження та мету (конфіскація майна), з якою накладено арешт на грошові кошти, що знаходились у фактичному володінні підозрюваного, за відсутності беззаперечних доказів на спростування презумпції власності, слідчий суддя вважає, що підстав для скасування арешту майна не доведено, а застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження на цій стадії є обґрунтованим та виправданим.
Частиною 1 статті 22 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Враховуючи викладені вище обставини, слідчий суддя вважає, що адвокатом ОСОБА_3 не доведено, що у арешті грошових коштів відпала потреба чи арешт накладено необґрунтовано, оскільки кримінальне провадження на теперішній час триває, арешт накладено з метою конфіскації майна як виду покарання (питання про застосування якого вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження), у зв'язку з чим у задоволенні клопотання про скасування арешту майна слід відмовити.
Слідчий суддя зазначає, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 23.01.2024 (справа №569/19829/21), ухвала слідчого судді про скасування арешту майна або про відмову у такому скасуванні призводить до таких же правових наслідків, як і ухвала про арешт майна або відмову в арешті майна, тому положення пункту 9 частини 1 статті 309 у їх взаємозв'язку зі статтями 170, 173, 174 КПК передбачають право на апеляційне оскарження не лише ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову у ньому, а також і ухвали про скасування або про відмову у скасуванні арешту майна.
Керуючись ст.ст.2, 7, 131, 132, 170-174, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,-
у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6 про скасування арешту майна - відмовити.
На ухвалу слідчого судді безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга.
Повний текст ухвали складений 13.06.2025.
Слідчий суддя ОСОБА_1