Єдиний унікальний номер №943/2757/24
Провадження № 2/943/550/2025
03 червня 2025 року м. Буськ
Буський районний суд Львівської області
в складі: головуючого-судді Кос І. Б.
за участю секретаря судового засідання Дутки С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Буську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу та повернення сплачених коштів,-
позивачка ОСОБА_1 через представника - адвоката Стегуру Н.Р. звернулась до суду із указаним вище позовом до відповідача ФОП ОСОБА_2 , у якому просила: розірвати Договір купівлі-продажу від 09.11.2023 року, укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також стягнути з відповідача на користь позивачки суму сплаченої вартості товару в розмірі 59800 грн.
В обгрунтування заявлених вимог представник позивачки покликалася на те, що 09 листопада 2023 року між сторонами по справі укладено договір купівлі-продажу, за яким позивачка придбала у відповідача обідній стіл «Манхетен» - нестандарт, вартість якого становила 57800 грн. та додаткова вставка вартістю 2000 грн., загальною сумою 59800 грн. Позивачка ОСОБА_1 сплатила передоплату в сумі 50% від вартості товару під час підписання цього Договору, тобто 29000 грн., а доплата залишкової суми здійснюється у салоні до моменту відвантаження товару, що становить 30320 грн. Згідно чеків АТ «ПриватБанк» позивачка ОСОБА_1 здійснила оплату за товар двома частинами на загальну суму 10320 грн. Товар продавався відповідачем за зразком, асортимент, комплектація та ціна товару визначається сторонами у даній специфікації. При цьому, відповідач ФОП ОСОБА_2 роз'яснив, що він реалізує меблі, що відрізняються вишуканістю та естетичним смаком, а його товар є сертифікований. Однак, незважаючи на повне виконання позивачкою взятих на себе зобов'язань, товар був доставлений без упаковки виробника, обгорнутий плівкою, ярлики та маркування на столі відсутні, супровідних документів на підтвердження якості товару та його походження не надано, а після складання виявилося, що стіл не відповідає замовленому зразку; складові частини мали різний рівень та не стикувалися між собою, лакофарбове покриття мало технічні пошкодження. Після того позивачка зателефонувала в торгівельне приміщення із указаними претензіями, внаслідок чого її запевнили про те, що стіл заберуть на умовах повернення коштів. Однак стіл забрали без повернення коштів. 03.04.2024 року позивачка ОСОБА_1 надіслала відповідачу письмову претензію, яка залишена без відповіді. Відтак, представник позивачки, покликаючися на порушення відповідачем положень Закону України «Про захист прав споживачів», просила позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 17.12.2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі з призначенням підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 14.03.2025 року закрито підготовче провадження у цій справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, а від її представника - адвоката Стегури Н.Р. надійшла заява від 03.06.2025, в якій просить провести судове засідання у їхній відсутності, позовні вимоги просили задовольнити, а проти розгляду справи у відсутності відповідача та винесення по справі заочного рішення не заперечують.
Відповідач ФОП ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, а від його представника - адвоката Мартиневича Ю.О. надійшло клопотання від 02.06.2025, в якому представник відповідача просив розглядати справу без їх участі, а в задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі. Разом із тим, у цьому клопотанні представник відповідача звертає увагу на безпідставність та необгрунтованість позовних вимог, відсутність у матеріалах справи належних, допустимих і достовірних доказів, які би підтверджували викладені у позовній заяві обставини. Крім того, покликається на відсутність у ФОП ОСОБА_2 будь-яких невиконаних зобов'язань перед позивачкою.
Дослідивши матеріали та з'ясувавши дійсні обставини справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю, виходячи із таких мотивів.
Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як передбачено частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною третьою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).
Згідно частини першої статті 668 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 673 ЦК України передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети (ч. 3 ст. 673 ЦК України).
Відповідно до частин першої та третьої статті 698 ЦК України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.
Так, пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 цього Закону споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на належну якість продукції та обслуговування.
Частиною першою статті 6 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.
Згідно частини першої статті 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає вимогам договору купівлі продажу. Частиною першою статті 675 ЦК України передбачено, що товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі продажу, а частина 2 цієї статті передбачає, що договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).
У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару (ч. 2 ст. 678 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті, пред'являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача. У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар (абзац другий частини першої статті 8 цього Закону).
Істотним недоліком є такий недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з таких ознак, а саме: він взагалі не може бути усунутий; його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором (п. 12 ч. 1 ст. 1 цього Закону).
В силу частини першої статті 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.
При цьому, суд констатує, що відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України.
Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. 1, ч. 3, ч. 4 ст. 77 ЦПК України).
Крім того, в силу процесуальних приписів ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як убачається із матеріалів справи, що 09 листопада 2023 року між фізичною-особою підприємцем ОСОБА_2 (відповідач) та ОСОБА_1 (позивачка) укладено Договір купівлі-продажу б/н, згідно якого продавець зобов'язується передати покупцю товар, який покупець зобов'язується прийняти та оплатити.
Пунктом 2.5 цього Договору передбачено, що під час звернення до продавця щодо виявлених дефектів (недоліків) товару протягом гарантійного терміну, що виникли з вини продавця, покупець зобов'язаний надіслати продавцю письмову заяву з описом та фото цих дефектів (недоліків) із зазначенням своїх вимог.
Однак, як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, що позивачкою та її представником не надано до суду жодних доказів на підтвердження виконання позивачкою ОСОБА_1 погодженої нею умови п. 2.5 Договору купівлі-продажу від 09.11.2023, зокрема щодо надіслання відповідачу письмової заяви з описом та фото виявлених позивачкою дефектів (недоліків) товару. Також стороною позивача не надано і до суду опису та фото виявлених позивачкою дефектів (недоліків) отриманого столу від продавця (відповідача по справі), а натомість до позовної заяви долучено лише претензію від 29.03.2024, яка не містить опису та фото виявлених дефектів (недоліків) придбаного позивачкою столу, як того вимагає п. 2.5 цього Договору, а також у цій претензій позивачка повідомляла відповідача про звернення до Головного управління Держпродспоживслужби у Закарпатській області у разі її незадоволення відповідачем, однак доказів цьому матеріали справи не містять.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року в справі № 642/1704/16-ц міститься висновок про те, що до звернення позивачки із відповідною письмовою вимогою щодо усунення недоліків товару обраним нею способом, одне лише повідомлення ТОВ «Стройдом групп» про поставку неякісного товару не зумовлює для нього обов'язку вчиняти будь-які, визначені Законом України «Про захист прав споживача», дії.
Крім того, в обгрунтування заявлених вимог позивачка покликалася на те, що придбаний нею у відповідача обідній стіл є нестандартним та виготовлявся відповідачем на її індивідуальне замовлення, однак через виявлені недоліки столу, а саме: невідповідність замовленому зразку, різний рівень стикування, пошкоджене лакофарбове покриття, відсутність супровідних документів, вона просить розірвати договір купівлі-продажу та повернути їй сплачені за стіл грошові кошти. Проте, позивачкою не враховано п. 5.2.1 Договору купівлі-продажу від 09.11.2023, яким передбачено, що причиною відмови для обміну або повернення товару є, зокрема: якщо товар був виготовлений на індивідуальне замовлення, до якого належать, серед іншого: усі фарбовані фасади або інші корпуси та фасади на замовлення нестандартних фабричних кольорів та розмірів, а також усі нестандартні меблі, які були вироблені для покупця з індивідуальними розмірами чи кольорами.
При цьому, суд констатує, що позивачкою не порушувалось питання про визнання вищевказаних положень Договору купівлі-продажу від 09.11.2023 (п. 2.5, п. 5.2.1 цього Договору) недійсними в порядку ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», як такі, що є несправедливими чи обмежують права споживача.
Крім того, у позовній заяві ОСОБА_1 покликається на те, що доплата залишкової суми за стіл здійснювалась нею у салоні до моменту відвантаження товару, що становить 30320 грн., однак згодом зазначає, що згідно чеків АТ «ПриватБанк» вона здійснила оплату за товар двома частинами на загальну суму 10320 грн.
Разом із тим, як слідує зі справи, що до позовної заяви долучені дві платіжні інструкції (20000 грн. від 20.03.2024 та 10320 грн. від 21.03.2024), із яких убачається, що позивачка ОСОБА_1 здійснила оплату за товар на загальну суму 30320 грн. у користь ОСОБА_3 , незважаючи на те, шо договір купівлі-продажу товару укладено із ОСОБА_2 . При цьому, належність вказаної оплати в користь відповідача позивачкою не доведено, як і позовна заява не містить обгрунтування, що оплата в користь ОСОБА_3 має відношення до відповідача ОСОБА_2 та є належним доказом у цій справі в розумінні положень статті 77 ЦПК України (сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень, а суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування).
Крім того, позовна заява містить покликання на те, що товар продавався відповідачем за зразком, асортимент, комплектація та ціна, якого (товару) визначається сторонами у даній специфікації. Однак згаданої у позові специфікації стороною позивача до суду надано не було.
У постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі №205/5383/15-ц та від 15 листопада 2018 року в справі №758/7684/17 міститься правовий висновок про те, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вірно застосувавши вищенаведені положення Закону України «Про захист прав споживачів», дотримавшись норм ЦПК України, дійшов до правильного висновку про те, що особа не довела факту наявності істотних недоліків товару та того, що вони виникли з вини продавця (відповідача), а тому відповідно до положень закону відсутні правові підстави для задоволення вимог споживача.
Тотожна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року в справі №409/494/14-ц, де Суд виснував, що позивачем не доведено наявність істотних недоліків продукції виготовленої ФОП за договором №23 від 10 серпня 2013 року, апеляційний суд, вірно застосувавши вказані положення Закону, дотримавшись норм процесуального права, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для розірвання укладеного сторонами договору, і як наслідок стягнення на користь позивача коштів, сплачених за ним.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2022 року в справі №359/3633/20-ц, де Суд виснував про те, що відсутність належних та допустимих доказів щодо наявності істотних недоліків у придбаному позивачем товарі та доказів на підтвердження цього факту, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки відсутні підстави для розірвання договору та повернення придбаного товару у відповідності до вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
Відтак, суд вважає, що позивачкою не доведено та матеріалами справи не підтверджено факту поставки їй товару (стола) з істотними недоліками та його повернення відповідачу, як і не підтверджено факту істотного порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу від 09.11.2023, а також належними доказами не доведено оплати за придбаний товар саме в користь відповідача.
Крім того, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів у розумінні положень статей 76-81 ЦПК України на підтвердження наведених у позовній заяві обставин щодо продажу їй відповідачем товару неналежної якості, які порушували б права позивачки як споживача.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року в справі №591/2641/20, Суд виснував, що матеріали справи не містять відомостей про наявність у вказаному товарі істотних недоліків, які виникли з вини виробника (продавця, виконавця), а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з його недоведеністю.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2021 року в справі №212/2922/16-ц міститься правовий висновок про те, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування. Ураховуючи, що позивач не надав достовірних та достатніх доказів на підтвердження неналежної якості виконаних підрядником робіт, іншого істотного порушення ним договорів підряду, що тягнуло б для замовника неможливість досягнення цілей договору, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог, оскільки позивачка, прийнявши виконані роботи та здійснивши після їх прийняття повний розрахунок за виконану роботу, підтвердила їх виконання у повному обсязі та обумовленої якості. Саме по собі відсутність акту виконаних робіт не може бути доказом неналежної якості або не виконання умов укладеного договору.
Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» від 10.02.2010). Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України» від 18.07.2006).
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відтак, суд приходить до переконання про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю за їх недоведеністю.
Крім того, у відповідності до вимог пункту 2 частини другої, частин шостої та сьомої статті 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на рахунок держави, ураховуючи залишення позову без задоволення та звільнення позивачки від сплати судового збору згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Ураховуючи викладене, та керуючись статтями 2, 4, 8, 10, 11, 12, 13, 76, 77, 78, 81, 82, 89, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 273, 352, 354ЦПК України, суд, -
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу та повернення сплачених коштів, - відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи.
Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Представник позивачки: адвокат Стегура Наталія Романівна ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: ФОП ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Представник відповідача: адвокат Мартиневич Юрій Олександрович ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Повний текст судового рішення складено: 13.06.2025 року.
Суддя: І. Б. Кос