Справа № 128/2044/17
Іменем України
13 червня 2025 року м. Вінниця
Суддя Вінницького районного суду Вінницької області Бондаренко О.І., вивчивши скаргу та додані до неї документи заявника ОСОБА_1 (боржника) у виконавчому провадженні на дії виконавчої служби, за участю заінтересованих осіб: стягувача Споживчого товариства «Відновлення», Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Вінницької районної спілки споживчих товариств, КО «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву» по цивільної справи №128/2044/17 за позовною заявою Споживчого товариства «Відновлення», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Вінницької районної спілки споживчих товариств до відповідача ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальної організації «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву " про витребування нежитлової будівлі", -
11.06.2025 до Вінницького районного суду Вінницької області надійшла вищевказана скарга ОСОБА_1 по справі № 128/2044/17.
12.06.2025 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дана скарга була визначена до розгляду судді Бондаренко О.І.
Вивченням матеріалів поданої скарги на предмет дотримання цивільного процесуального законодавства під час звернення до суду встановлено таке.
Розділом VIІ ЦПК України визначено компетенцію загального суду щодо судового контролю за виконанням судових рішень.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частиною 1 ст.448 ЦПК України передбачено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Нормативними положеннями ч. 5 ст. 448 ЦПК України визначено, що суд, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду.
Як вбачається з даних АСДС КП «Д-3» заявнику ОСОБА_1 скарга на дії державного виконавця за номером цивільної справи № 128/2044/17 по ВП № 76319905 поверталася 4 (чотири) рази - провадження № 4-с/128/6/25, № 4-с/128/8/25, № 4-с/128/8/25, № 4-с/128/10/25 була повернута без розгляду.
Одночасно, заявник, не виконав вимоги п. 5 ч. 3 ст. 448 ЦПК України.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз'яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім'я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім'я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.
За ч. 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Зі змісту прохальної частини скарги не вбачається чіткого визначеного способу захисту та шляху відновлення свого права; заявником не вказано які порушення слід усунути та яким способом.
Відтак, з прохальної частини скарги, за номером провадження № 4-с/128/11/25, вбачається, що боржник просить «Зобов'язати головного державного виконавця Вінницького ВДВС у Вінницькому районі Вінницької області Клименко Ларису зупинити виконавчі дії у ВП № 75319905 від 01.10.2024, у зв'язку з проведенням будівельної та будівельно-оціночної експертизи по цивільній справі № 128/2827/24 від 27.11.2024».
Суд акцентує увагу, що за характером правових відносин дана вимога є аналогічною до тих, які вже були повернуті заявнику з тих чи інших підстав.
Відповідно до п. 15 Постанови пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду.
Положення статей 149-153 ЦПК України, які регламентують забезпечення позову, не можуть застосовуватися при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, державного чи приватного виконавця (статті 447-451 ЦПК України), поданої у порядку здійснення судового контролю за виконанням рішення суду, яке набрало законної сили (стягнення за яким не зупинялось) і підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». У ЦПК України немає правової норми, яка б надавала суду повноваження у порядку, передбаченому статтями 149, 150 ЦПК України, вживати заходів забезпечення скарги на дії державного виконавця шляхом зупинення реалізації майна.
Відтак, суд не наділений повноваженнями вирішувати питання щодо вжиття таких заходів, як забезпечення скарги на дії, рішення виконавця шляхом зупинення реалізації майна, оскільки вирішення питання про зупинення вчинення виконавчих дій належить виключно до компетенції виконавця.
Відповідно до ч. ч.2,3 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом; Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Суд звертає увагу, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства. Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч. ч. 1-2, 4 ст. 44 ЦПК України). Наведений у ч. 2 ст. 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.
Учасник судового процесу має користуватися процесуальними правами саме з метою виконання завдання цивільного судочинства, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Якщо ж такий учасник здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей (образити, принизити суд, його суддів, інших учасників процесу, виявити до них і до їхніх дій власні негативні емоції тощо), він виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами. Відповідні заходи передбачені у ч. ч. 3, 4 ст. 44, п. 1 абз. 2 ч. 4 ст. 135, ч. 9 ст. 141, ч. 1 ст. 143, п. 5 ч. 1 ст. 144, статті 148 ЦПК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 9901/598/19).
Дії учасника справи чи його представника мають не лише за формою, але й за змістом відповідати завданню цивільного судочинства. Зміст права на справедливий суд несумісний зі свідомим виявом такими особами неповаги до честі, гідності, репутації іншого учасника, суду, суддів тощо. У процесуальних відносинах, намагаючись донести певну думку до суду, учасник судового процесу має ретельно підбирати слова, а також з обережністю виявляти емоції щодо інших учасників, суду та конкретних суддів. Суд не має толерувати використання у процесуальних заявах образливих характеристик (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 14 березня 2019 року у справі № 9901/34/19, від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/324/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 9901/23/21, від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20, ухвала від 27 жовтня 2021 року у справі № 9901/598/19).
Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, § 36). Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», п. 1 ст. 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства», заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства», заява № 17101/90, § 65). З урахуванням наведеного, суд вважає, що звернення ОСОБА_1 з черговою скаргою, у якій він ставить за вимогу про зобов'язання державного виконавця зупинити виконавче провадження, не спрямоване на ефективний захист його прав, свобод та інтересів, а тому суперечить завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами.
У постанові від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Отже, у даній справі боржник ОСОБА_1 на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання дій ОСОБА_1 зловживанням процесуальними правами та повернення йому скарги на підставі ч. 3 ст. 44 ЦПК України.
Також суд звертає увагу, що дані вимоги ухвали не є надмірним формалізмом, а суд керується чіткими вимогам ЦПК України.
Разом з вищезазначеним, суд звертає увагу, що до скарги на дії державного виконавця не може бути застосована ст. 183 ЦПК України, яка поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення) (ВС/КЦС у справі № 569/13154/20 від 27.01.2021). Керуючись ст. ст. 447,448,450,451 ЦПК України, суддя-
Визнати, що скарга та додані до неї документи заявника ОСОБА_1 (боржника) у виконавчому провадженні на дії виконавчої служби, за участю заінтересованих осіб: стягувача Споживчого товариства «Відновлення», Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Вінницької районної спілки споживчих товариств, КО «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву» по цивільної справи №128/2044/17 за позовною заявою Споживчого товариства «Відновлення», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Вінницької районної спілки споживчих товариств до відповідача ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальної організації «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву " про витребування нежитлової будівлі" (№4-с/128/11/25) - є дією, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами.
Скаргу та додані до неї документи заявника ОСОБА_1 (боржника) у виконавчому провадженні на дії виконавчої служби, за участю заінтересованих осіб: стягувача Споживчого товариства «Відновлення», Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Вінницької районної спілки споживчих товариств, КО «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву» по цивільної справи №128/2044/17 за позовною заявою Споживчого товариства «Відновлення», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Вінницької районної спілки споживчих товариств до відповідача ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальної організації «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву " про витребування нежитлової будівлі" - повернути заявнику без розгляду.
Роз'яснити, що повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду .
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали суду.
Суддя Оксана БОНДАРЕНКО