"13" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1042/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження
справу № 916/1042/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЕБЕТ» (03124, м. Київ, бул. Гавела Вацлава, буд. 4, Код ЄДРПОУ 45320950)
до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 91708,97 грн заборгованості,
зазначає наступне:
Товариство з обмеженою відповідальністю “ДЕБЕТ» використовуючи систему “Електронний суд» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 91708,97 грн заборгованості, з яких 63665,87 грн основного боргу, 5412,11 грн 3% річних та 22630,99 грн інфляційних нарахувань, додатково просить зазначити в рішенні суду про нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 63665,87 грн, починаючи з 19.03.2025 до виконання рішення суду за формулою, передбаченою частиною 10 статті 238 ГПК України.
Фактичними підставами звернення із позовом до суду визначено те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛВК-МІЛК» та Фізичною-особою підприємцем Голубченко Галиною Вікторівною укладено у спрощений спосіб договір поставки, а саме шляхом підписання видаткових накладних про отримання товару від 22.02.2022 № 536/02, від 27.04.2022 № 293/04, від 05.05.2022 № 1596, від 09.05.2022 № 1610, від 18.05.2022 № 1649, від 23.05.2022 № 1658, від 24.05.2022 № 1671, від 30.05.2022 № 1686, від 31.05.2022 № 1698, від 08.06.2022 № 1808, від 13.06.2022 № 1990 та 18.07.2022 № 2110.
Поряд із цим, 17.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛВК-МІЛК» та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДЕБЕТ» (надалі - ТОВ “ДЕБЕТ», Позивач) укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким до останнього перейшло право вимоги від Фізичної-особи підприємця Голубченко Галини Вікторівни зобов'язань із своєчасної та остаточної оплати вартості отриманого за вищепереліченими видатковими накладними товару.
Однак, Фізичною-особою підприємцем Голубченко Галиною Вікторівною (надалі - Голубченко Г.В.) взятих на себе зобов'язань не виконано, а діяльність фізичної-особи підприємця припинена.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 19.03.2025 позовній заяві ТОВ “ДЕБЕТ» присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/1042/25 та визначено суддю ОСОБА_2 для подальшого розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.03.2025 прийнято позовну заяву ТОВ “ДЕБЕТ» до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмове провадження).
Господарський суд, керуючись ст.371 Закону України ,,Про місцеве самоврядування в Україні» звернувся до Одеської міської ради для встановлення адреси реєстрації ОСОБА_1 .
Надіслана Голубченко Г.В. зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу, яка є аналогічній адресі, наданій Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради, ухвала про відкриття провадження у справі повернулась неврученою із відміткою поштової установи про відсутність адресата.
З метою додаткового повідомлення Голубченко Г.В. про призначене засідання господарським судом розміщено відповідне оголошення на офіційному сайті судової влади України.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120,242 ГПК, пунктів 11,17,99,116,117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 07.09.2022 у справі № 910/10569/21).
Окрім того, у відповідності до приписів пункту 76 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 із змінами, для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв'язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України “Про поштовий зв'язок», цих Правил.
Ухвала Господарського суду Одеської області надсилались на адресу Голубченко Г.В. зазначену у відповіді Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, проте отримання її Відповідачем залежить від суб'єктивної поведінки останньої, відтак надіслана кореспонденція суду вважається врученою належним чином, а Відповідач - обізнаною про судове провадження.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи “Серявін та інші проти України», “Проніна проти України»), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун'єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003).
Додатково, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В свою чергу, частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Відповідно до положень статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно із приписами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку “розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк» в рішенні у справі “Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи “Серявін та інші проти України», “Проніна проти України»), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищенаведене, з метою дотримання принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності сторін перед законом та судом, розгляд справи здійснено господарським судом в межах розумного строку з метою надання можливості сторонам у справі реалізувати наявні процесуальні права шляхом подачі як заяв по суті справи, так і письмових пояснень.
Приписам частини 13 статті 8 ГПК України встановлено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Жодна із сторін в процесі розгляду справи не зверталась із клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні із повідомленням сторін.
Дослідивши надані докази, суд встановив:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛВК-МІЛК» як Постачальник та ФОП Голубченко Г.В. Покупцем підписано наступні видаткові накладні про отримання товару, а саме 22.02.2022 № 536/02 загальною сумою 8900,00 грн з ПДВ, 27.04.2022 № 293/04 - 2346,90 грн з ПДВ, 05.05.2022 № 1596 - 2812,05 грн з ПДВ, 09.05.2022 № 1610 - 3077,71 грн з ПДВ, 18.05.2022 № 1649 - 3988,76 грн з ПДВ, 23.05.2022 № 1658 - 5000,00 грн з ПДВ, 24.05.2022 № 1671 - 4656,35 грн з ПДВ, 30.05.2022 № 1686 - 5000,00 грн з ПДВ, 31.05.2022 № 1698 - 6424,43 грн з ПДВ, 08.06.2022 № 1808 - 11962,84 грн з ПДВ, 13.06.2022 № 1990 - 4897,62 грн з ПДВ та 18.07.2022 № 2110 - 4599,21 грн з ПДВ.
Відповідно до протоколу проведення аукціону № BRD001-UA- 20241108-15846 від 19.11.2024 назва лоту (майно, запропоноване для продажу) - Другий повторний аукціон з можливістю зниження початкової вартості з продажу Дебіторської заборгованості на суму 526 358,84 грн в процедурі банкрутства ТОВ “ЛВК-МІЛК» (09117, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Вокзальна, буд. 22-А, код 38010015). Стан дебіторської заборгованості, станом на 01.09.2024: … ФОП Голубченко Г. В. - 63 589,68 грн… Переможець аукціону Товариство з обмеженою відповідальністю “ДЕБЕТ».
17 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛВК-МІЛК» (Продавець, Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДЕБЕТ» (Покупець, Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, умовам пункту 1.1 якого передбачено, що у порядку, в обсязі та на умовах, визначених Договором та чинним законодавством України, Первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги дебіторської заборгованості на суму 526 358,84 грн в процедурі банкрутства ТОВ “ЛВК-МІЛК» (09117, Київська обл.. м. Біла Церква, вул. Вокзальна, буд. 22-Л, код 38010015) (далі - Основне зобов'язання), у зв'язку з чим Новий кредитор стає кредитором за Основним зобов'язанням на всю суму заборгованості за Основним зобов'язанням.
Детальний обсяг права вимоги дебіторської заборгованості, придбаного за результатами проведення аукціону № ВКО001-НА-20241108-15 846 від 19 листопада 2024 року, відображено у Додатку № І до Договору (довідка про стан дебіторської заборгованості на 01.09.2024 ТОВ “ЛВК- МІЛК», код 38010015, далі - “Додаток») (пункт 1.2).
За цим Договором Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від боржників виконання всіх зобов'язань за Основним зобов'язанням (пункт 1.2).
За цим Договором Новий кредитор має право замість Первісного кредитора звертатися в досудовому, позасудовому та судовому порядку з вимогою виконання боржниками зазначеного в Додатку грошового зобов'язання та інші права, які відповідно до законодавства України належать кредитору у зобов'язанні за Основним зобов'язанням (пункт 1.4).
Відповідно до пункту 3 статті 82 Кодексу України з процедур банкрутства Первісний кредитор засвідчує, що Новим кредитором здійснено повну оплату за право вимоги дебіторської заборгованості на суму 526 358,84 грн в процедурі банкрутства ТОВ “ЛВК-МІЛК» (09117, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Вокзальна, буд. 22-А. код 38010015), згідно п. 2.2 цього Договору (пункт 2.1).
Сплату за придбання на електронному аукціоні ВРО001-14А-20241108-15 846 по Лоту № І, який відбувся 19 листопада 2024 року, права вимоги дебіторської заборгованості на суму 526 358,84 грн. в процедурі банкрутства ТОВ “ЛВК-МІЛК» (09117, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Вокзальна, буд. 22-А, код 38010015), здійснено оператором електронного майданчика - Товариством з обмеженою відповідальністю “НРЦ-ЮКРЕЙН» - шляхом перерахування в повному обсязі та у встановлені строки частини гарантійного внеску Нового кредитора через АТ “КРЕДИТВЕСТ БАНК» в розмірі 18 948,89 грн без ПДВ, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті № 475 від 05 грудня 2024 року, на ліквідаційний рахунок ТОВ “ЛВК-МІЛК» (пункт 2.2).
Новий кредитор підтверджує, що в момент підписання цього Договору Первісний кредитор передає, а Новий кредитор отримує документи на підтвердження права вимоги (пункт 3.1).
З моменту підписання Сторонами цього договору до Нового кредитора переходить право вимоги Первісного кредитора за Основним зобов'язанням в повному обсязі, а Первісний кредитор втрачає зазначені права вимоги повністю (пункт 3.2).
Моментом переходу права вимоги Первісного кредитора за Основним зобов'язанням до Нового кредитора є момент підписання цього Договору (пункт 3.3).
Первісний кредитор засвідчує, що до початку електронного аукціону № BRD001-UA- 20241108-15846 від 19 листопада 2024 року Основне зобов'язання боржниками виконане не було (пункт 3.4).
У разі, якщо після укладення цього Договору боржники виконають свій обов'язок за Основним зобов'язанням на користь Первісного кредитора, то останній зобов'язаний протягом 3 (трьох) банківських днів перерахувати отриману суму коштів на користь Нового кредитора (пункт 3.5).
Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором (пункт 5.1).
Представлена копія Договору містить проставлені представниками підписи.
07 січня 2025 року Товариством з обмеженою відповідальністю “ДЕБЕТ» складено до ФОП Голубченко Г.В. повідомлення про відступлення права вимоги за результатами аукціону, в якому посилається на укладення 17.12.2024 із ТОВ “ЛВК-МІЛК» договору про відступлення права вимоги, за яким до Позивача перейшло право вимоги виконання ФОП Голубченко Г.В. зобов'язань із оплати заборгованості розміром 63589,68 грн, у зв'язку із чим пропонує здійснити оплату заборгованості за наданими реквізитами.
Відповідно до опису вкладення та фіскального чеку АТ “УКРПОШТА» вказане повідомлення надіслано ФОП Голубченко Г.В. на адресу, аналогічній зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до представленого розрахунку заборгованості Голубченко Г.В. її розмір становить 63665,87 грн основного боргу, 5412,11 грн 3% річних та 22630,99 грн інфляційних нарахувань, нарахованих упродовж 23.02.2022 - 14.03.2025 років.
Дослідивши матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Згідно із частиною 2 статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.
Положеннями частини 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визначено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 по справі № 338/180/17 викладено позицію стосовно того, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина 8 статті 4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»). У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов'язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою. Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 викладено позицію стосовно того, що за змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини 8 статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Відповідно до внесеної до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації 22.12.1997 здійснено державну реєстрацію Голубченко Галини Вікторівни (РНОКПП НОМЕР_1 ) як фізичної особи-підприємця, а 06.02.2025 - державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням.
Частиною 1 статті 52 ЦК України встановлено, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Враховуючи викладене, господарський суд доходить до висновку про наявність в ТОВ “ДЕБЕТ» права на пред'явлення позову до Господарського суду Одеської області, адже адресою реєстрації ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) є місто Одеса, підставою позову визначено порушення останньою взятих на себе зобов'язань із своєчасної та остаточної оплати вартості отриманого товару в процесі здійснення господарської діяльності як Фізичної особи-підприємця.
У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до приписів статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно ж до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (частина 1 статті 207 ЦК України).
Згідно із частиною 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно ж до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частинами 1 та 2 статті 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Частиною 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
В свою чергу, частини 1-3 статті 692 ЦК України передбачають, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛВК-МІЛК» як Постачальник та ФОП Голубченко Г.В. як Покупцем укладено договір поставки товару, шляхом підписання досліджених судом видаткових накладних, за якими Покупцем прийнято поставлений Постачальником товар загальною вартістю 63665,87 грн.
Згідно із частиною 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Стаття ж 516 ЦК України передбачає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1).
В свою чергу, частина 1 статті 513 ЦК України встановлює, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Як зазначалось, 17 грудня 2024 року між ТОВ “ЛВК-МІЛК» як Первісним кредитором та ТОВ “ДЕБЕТ» як Новим кредитором укладено Договір відступлення, за яким до останнього перейшло (відступленно) право вимоги виконання від ОСОБА_1 зобов'язання із своєчасної оплати вартості отриманого за дослідженими судом видатковими накладними товару.
Враховуючи вищевикладене, те, що до ТОВ “ДЕБЕТ» як до Нового кредитора перейшло право вимоги виконання від ОСОБА_1 як Покупця зобов'язання із своєчасної оплати вартості отриманого за дослідженими судом видатковими накладними товару, те, що відповідний товар отримано Відповідачем в процесі здійснення господарської діяльності як Фізичною-особою підприємцем, господарський суд спираючись на приписи статей 52,203,512,513,514,516,525,526,530,610,629,639,656,691,692 ЦК України, статті 193 ГК України та Договору відступлення, вважає наявними правові підстави для стягнення на користь ТОВ “ДЕБЕТ» з ОСОБА_1 63665,87 грн сукупної вартості отриманого товару на підставі приписів статті 694 ЦК України. Іншого Відповідачем не доведено, як і не представлено доказів своєчасної та остаточної оплати вартості отриманого товару.
Враховуючи відсутність своєчасної та остаточної оплати вартості отриманого Товару, ТОВ “ДЕБЕТ» як Новий кредитором, окрім заявленої до стягнення основної заборгованості розміром 63665,87 грн, просить стягнути з ОСОБА_1 5412,11 грн 3% річних та 22630,99 грн інфляційних нарахувань, нарахованих упродовж 23.02.2022 - 14.03.2025 років.
Частиною 3 статті 14 ЦК України встановлено, що виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Разом з цим частина 2 статті 625 ЦК визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 922/4544/16, від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17, від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 06.11.2018 у справі № 910/9947/15, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 19.02.2019 у справі № 910/7086/17, від 10.09.2019 у справі № 920/792/18.
Нарахування, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 920/505/22.
У постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 913/869/14 вказано: "Разом із тим ст.617 ЦК встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст.625 ЦК, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (ч.1 ст.625 ЦК). Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст.625 ЦК платежів, а наявність обставин непереборної сили за Договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами".
Ознайомившись із представленими ТОВ “ДЕБЕТ» розрахунками 3% річних та інфляційних нарахувань із зазначеним періодом нарахування по кожному із прострочених зобов'язань, судом встановлено, що останні виконано у відповідності до методології та приписів чинного законодавства України. Відтак, вважає наявним у ТОВ “ДЕБЕТ» права на звернення із вимогами про стягнення з ОСОБА_1 5412,11 грн 3% річних та 22630,99 грн інфляційних нарахувань.
Окрім наведеного, у пред'явленому позові ТОВ “ДЕБЕТ» просить зазначити в рішенні суду про нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 63665,87 грн, починаючи з 19.03.2025 до виконання рішення суду за формулою, передбаченою частиною 10 статті 238 ГПК України.
Відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Приписам частини 11 та 12 статті 26 Закону України “Про виконавче провадження» передбачено, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі.
До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 зазначено, що під час прийняття рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд вправі відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України (частин 10 та 11 статті 265 ЦПК України) зазначити в рішенні про нарахування відповідних або відсотків, або ж пені до моменту виконання рішення. Не допускається зазначати в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду. Таке нарахування суд може здійснити лише на підставі процесуального клопотання позивача. Питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини 10 статті 238 ГПК України (частин 10 та 11 статті 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності. Нарахування пені або відсотків у порядку частини 9 статті 238 ГПК України (частин 10 та 11 статті 265 ЦПК України) ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов'язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується. Передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини 10 статті 238 ГПК України (частин 10 та 11 статті 265 ЦПК України) за умови, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3% річних за порушення виконання зобов'язання та суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги приписи статті 625 ЦК України, якою передбачено нарахування відсотків річних за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, приписи частини 10 статті 238 ГПК України, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявленого ТОВ “ДЕБЕТ» клопотання та зазначення у рішенні про нарахування 3% річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду по сплаті основного боргу починаючи з 19.03.2025, з огляду на те, що стягнуто нараховані 3% річних до 14 березня 2025 року.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У рішенні від 03.01.2018 “Віктор Назаренко проти України» (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції “справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають “справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі “Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).
Частиною 3 статті 4 Закону України “Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.13,20,73,74,76,86,129,165,232,233,237,238,240,241
Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЕБЕТ» до відповідача: ОСОБА_1 про стягнення 91708,97 грн заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЕБЕТ» (03124, м. Київ, бул. Гавела Вацлава, буд. 4, Код ЄДРПОУ 45320950) 63665/шістдесят три тисячі шістсот шістдесят п'ять/грн 87 коп. основного боргу, 5412/п'ять тисяч чотириста дванадцять/грн 11 коп. 3% річних, 22630/двадцять дві тисячі шістсот тридцять/грн 99 коп. інфляційних нарахувань та 2422/дві тисячі чотириста двадцять дві/грн 40 коп. витрат зі сплати судового збору.
Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу (63665/шістдесят три тисячі шістсот шістдесят п'ять/грн 87 коп.) до моменту виконання рішення суду, які мають розраховуватись з 19 березня 2025 року.
Нарахування 3% річних необхідно здійснювати за наступною формулою:
Сума 3% річних = С х 3 х Д / КДР / 100, де:
С - сума основного боргу,
Д - кількість днів прострочення,
КДР - кількість днів у році.
Роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суми основного боргу, нарахування 3% річних повинно здійснюватись на залишок заборгованості.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний текст складено 13 червня 2025 р.
Суддя С.Ф. Гут