ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.06.2025Справа № 910/3526/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр охорони здоров'я" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ-АГРО"
про стягнення 21 800,45 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр охорони здоров'я" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач, Залізниця) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ-АГРО" (далі - відповідач, Товариство) 20 198,29 грн. штрафу та 1 602,16 грн. пені, нарахованих внаслідок порушення відповідачем строків поставки товару за договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів від 29.07.2024 року № ЦОЗ/ТН-1984.
Ухвалою від 25.03.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/3526/25 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін.
11.04.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла заява директора Товариства від 11.04.2025 року, в якій останній просив суд поновити процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву, посилаючись, зокрема, на те, що останній з 24.02.2022 року перебуває на військовій службі, на даний час виконує бойові завданні у Донецькій області (напрямок Костянтинівка-Часів Яр) та не має можливості отримати кваліфіковану правову допомогу і вільного доступу до засобів зв'язку, Інтернету чи інших видів комунікацій.
Крім того, 11.04.2025 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву від 11.04.2025 року, в якому Товариство заперечило проти задоволення вимог позивача. Товариство вказувало, що на час укладання з позивачем договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів від 29.07.2024 року № ЦОЗ/ТН-1984 (далі - Договір) запропонована ціна була рентабельною і відповідно такою, яка давала можливість відповідачу здійснювати відвантаження продукції та отримувати прибуток. Однак, Товариство не є виробником продукції та співпрацює із ТМ "Квочка" (виробник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансово-консалтингова компанія Авангард ЛТД"), з яким у відповідача укладений договір від 08.02.2024 року № 08/02/24. Означеним правочином передбачено, зокрема, підвищення ціни на товар без попереднього погодження. Сезонність, попит на експорт яєць українських виробників призвів до стрімкого зростання ціни на внутрішньому ринку України та дефіциту товару - яйця курячого, що зумовило зростання ціни цієї продукції двічі на тиждень та досягнення нею на момент подання замовлення (рознарядки) від позивача такого рівня, який унеможливив здійснення постачання товару за Договором. Означені обставини були негайно доведені відповідачем до відома уповноваженої особи Залізниці для оперативного врегулювання цінового питання та здійснення відвантаження погодженого сторонами товару замовникові.
У той же час, укладаючи Договір та забороняючи учаснику вносити зміни до нього, позивач умисно заздалегідь формує підстави для збагачення шляхом накладання надмірних санкцій, штрафів та пені, позбавляючи постачальника (відповідача) можливості захищати власні інтереси.
Товариство також вказувало, що після звернення до Вінницької торгово-промислової палати відповідач 25.10.2024 року отримав відповідний висновок, після чого поновив звернення до позивача з пропозицією змінити ціну товару за Договором. Результатом означених звернень стало укладення між сторонами додаткової угоди від 27.11.2024 року № 1 до Договору та здійснення Товариством відвантаження товару відповідно до видаткових накладних № 4446, № 4471, № 4470, № 4686.
Відповідач також звернув увагу на те, що дати у видаткових накладних № 4471, № 4470, № 4686 (які на прохання позивача направлялися йому без зазначення їх дат) були проставлені від руки не директором Товариства, а іншою особою, не пов'язаною з відповідачем, що свідчить про невизначеність дати фактичної поставки товару, а відповідно і розрахунку штрафних санкцій.
Крім того, укладенням додаткової угоди від 27.11.2024 року № 1 позивач фактично дав добровільну згоду на зміну загальної кількості товару, що мав постачатися за Договором, а також на зміну кількості товару, що мала бути поставлена у кожен окремий заклад. Відтак, укладенням додаткової угоди від 27.11.2024 року № 1 Залізниця надала добровільну згоду на фактичну відміну попередніх заявок, а останні за згодою сторін втратили чинність та не мають враховуватися у здійсненому позивачем розрахунку штрафних санкцій.
Відповідач також звернув увагу на те, що товар відповідно до рознарядок, поданих позивачем після укладання додаткової угоди від 27.11.2024 року, був поставлений Товариством у повному обсязі. У той же час, прийнявши товар і здійснивши оплату його вартості відповідно до вищенаведених видаткових накладних, позивач додатково підтвердив добровільну згоду з умовами специфікації від 27.11.2024 року та досягнення між сторонами нових домовленостей щодо терміну поставки, кількості товару, який має бути поставлений, та нової ціни поставки.
Враховуючи наведені обставини, відповідач просив суд відмовити у задоволенні вимог Залізниці або на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій до 1 гривні.
19.05.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Залізниці від 19.05.2025 року на відзив на позовну заяву, в якій остання просила суд поновити строк на її подання та вказала, що відповідач належним чином не повідомив позивача про настання для нього обставин непереборної сили, зокрема, загальної військової мобілізації, військових дій, воєнного стану, та не надав підтвердження - сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати про початок дії форс-мажору для Товариства і унеможливлення виконання ним зобов'язань зі своєчасної поставки товару за Договором. Від відповідача жодного документу про підтвердження настання для нього форс-мажорних обставин не надходило, як і повідомлення про їх настання впродовж п'ятиденного строку.
Крім того, відповідач повідомив позивача про неможливість відвантаження товару внаслідок підняття ціни на товар у вересні 2024 року (лист від 05.09.2024 року № 05-09-2024). З пропозицією переглянути ціну на товар, з одночасним наданням підтвердження коливання ціни (експертного висновку Вінницької ТПП від 25.10.2024 року № В-415), Товариство звернулося до позивача лише у жовтні 2024 року (лист від 28.10.2024 року № 28-1). Факт письмового звернення постачальника до замовника у порядку пункту 6.5 Договору мав місце у жовтні 2024 року (лист від 28.10.2024 року № 28-1), тобто після спливу понад 2 місяців з дня виставлення отримувачем у серпні 2024 року першої рознарядки на поставку товару та після спливу більше 3-х робочих днів з моменту виставлення рознарядок від 06.08.2024 року та від 28.08.2024 року.
Вищенаведені заяви по суті справи були прийняті судом до розгляду та долучені до її матеріалів.
Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
29.07.2024 року між Залізницею в особі філії "Центр охорони здоров'я" (замовник) та Товариством (постачальник) був укладений Договір, за умовами якого відповідач зобов'язався поставити та передати у власність виробничим підрозділам замовникам (далі - отримувачі або отримувач) товар відповідно до Специфікації (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною цього Договору, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити цей товар на умовах Договору.
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток зазначених суб'єктів господарювання.
Згідно з пунктами 1.2-1.5 Договору найменування товару: Код ДК 021:2015-03140000-4 Продукція тваринництва та супутня продукція (яйце куряче столове, категорія перша (М), ДСТУ 5028, 1 шт.).
Найменування товару/торгова назва/ДСТУ, дата виготовлення, виробник/країна виробництва, кількість, сума товару визначаються у Специфікації (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною цього Договору.
Перелік отримувачів товару та їх адреси зазначаються в Додатку № 2 (Місця поставки), який є невід'ємною частиною цього Договору.
Обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені, зокрема, враховуючи фактичний обсяг видатків замовника. В цьому випадку сторони вносять відповідні зміни до цього Договору шляхом укладення додаткової угоди.
За умовами пункту 4.1 цієї угоди постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP відповідно до Міжнародних правил "Інкотермс" у редакції 2020 року на адреси отримувачів, які зазначені в Додатку № 2 до цього Договору, відповідно до найменування та кількості, зазначених в Специфікації (Додаток № 1) до цього Договору. У випадку наявності розбіжностей між умовами цього Договору та правилами "Інкотермс" у редакції 2020 року, умови цього Договору матимуть перевагу.
Відповідно до пункту 4.2 Договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої від замовника письмової рознарядки (заявки) на поставку товару, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до приймання товару.
Строк поставки товару - протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту надання письмової рознарядки замовником.
Право власності на товар переходить до замовника з дати поставки товару.
У пункту 4.5 Договору сторони домовились, що рознарядка (заявка) замовника на поставку товару направляється ним постачальнику в один з таких способів:
- на поштову адресу постачальника, зазначену в цьому Договорі (листом з оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення);
- вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис;
- шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому Договорі) скан-копії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення замовником на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення замовника.
Згідно з пунктом 4.6 Договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткової накладної, оформленої належним чином та підписаної уповноваженими особами сторін, відповідно до умов цього Договору.
У пункті 5.13 Договору сторони встановили, що датою виконання зобов'язань щодо поставки товару вважається дата надходження товару у відповідній кількості та якості, згідно із рознарядкою (заявкою) на поставку товару від замовника, в місця поставки (Додаток № 2) до цього Договору.
Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 наведеного правочину замовник оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації (Додаток № 1) до цього Договору. Ціна товару включає вартість товару, тари (упаковки), а також інші витрати постачальника, пов'язані з виконанням цього Договору.
Ціни в цьому Договорі та первинних документах вказуються в національній валюті України - гривні.
За умовами пункту 6.3 Договору його загальна ціна становить 76 664,25 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20 % - 15 332,85 грн., усього з ПДВ: 91 997,10 грн. Ціна Договору включає в себе обов'язкові платежі, у тому числі на користь третіх осіб, пов'язані з виконанням цього Договору. Будь-яка додаткова вартість окремих витрат, пов'язаних з виконанням цього Договору, не сплачуються замовником окремо та вважається врахованою в ціну цього Договору.
Пунктом 6.4 Договору передбачено, що ціна товару може бути змінена за взаємною згодою сторін відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України, а для договору, укладеного за результатом закупівлі, проведеної відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі", лише у випадках, передбачених законом.
Для договору, укладеного за результатом закупівлі, проведеної відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі" з урахуванням Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 року № 1178 (далі - Особливості), ціна товару може бути змінена за взаємною згодою сторін лише у випадках, передбачених законом, з урахуванням Особливостей.
Згідно з пунктом 6.5 Договору зміна ціни товару (у випадку збільшення ціни такого товару на ринку України) здійснюється за згодою сторін пропорційно коливанню ціни такого товару, на підставі письмового звернення постачальника до замовника щодо збільшення ціни товару з долученням документального підтвердження наявності такого коливання, виданого компетентним органом. Дата документального підтвердження компетентного органу щодо підтвердження коливання ціни такого товару на ринку України не повинна перевищувати 30 (тридцять) календарних днів з дня отримання такого підтвердження.
Відповідно до пунктів 15.1, 15.2 Договору строк дії останнього встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2024 року. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим Договором зобов'язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов'язань на товар, у межах строків, визначених умовами цього Договору.
У Специфікації (Додатку № 1) до Договору сторони погодили поставку відповідачем товару: яйце куряче столове, категорія Перша (М), ДСТУ 5028, 1 шт. у кількості 34 073 одиниць загальною вартістю 91 997,10 грн. (з ПДВ).
У Додатку № 2 до Договору сторони визначили місця поставки:
- Місце № 1: Харківська клінічна лікарня на залізничному транспорті № 1 (26 073 одиниць);
- Місце № 2: Харківська клінічна лікарня на залізничному транспорті № 2 (8 000 одиниць).
З матеріалів справи вбачається, що позивач, зокрема, 06.08.2024 року направив на електронну адресу постачальника рознарядку на поставку товару від 06.08.2024 року (яйце куряче столове у кількості 1 440 одиниць за ціною 2,70 грн./шт. загальною вартістю 3 888,00 грн.), 28.08.2024 року - рознарядку (повтор третя заявка) на поставку товару від 28.08.2024 року (яйце куряче столове у кількості 1 440 одиниць за ціною 2,70 грн./шт. загальною вартістю 3 888,00 грн.), 13.11.2024 року - рознарядку на поставку товару від 13.11.2024 року (яйце куряче столове у кількості 25 833 одиниць за ціною 2,70 грн./шт. загальною вартістю 69 749,10 грн.).
Разом із тим, у матеріалах справи наявна копія адресованого позивачу листа Товариства від 05.09.2024 року № 05-09-2024, в якому останнє звернулося до Залізниці із повідомленням щодо неможливості відвантаження продукції згідно, зокрема, з Договором, у зв'язку із суттєвим підвищенням ціни на ринку на категорію товару, а саме: яйце куряче столове, категорія перша (М), ДСТУ 5028, 1 шт. Водночас відповідач зазначив про наявність у нього наміру продовжувати виконувати зобов'язання за Договором щодо відвантаження товару та просив позивача розглянути можливість підняття ціни за Договором на рівень 3,90 грн. (з ПДВ).
Судом також встановлено, що листом від 28.10.2024 року № 28-1 Товариство звернулося до позивача з пропозицією зміни ціни за одиницю товару за Договором до 6,10 грн. (з ПДВ) з огляду на економічну неможливість постачання товару за визначеною в Договорі ціною. До наведеного листа відповідач долучив складений на його замовлення Вінницькою торгово-промисловою палатою Експертний висновок від 25.10.2024 року № В-415, за змістом якого середня оптово-ринкова вартість яйця курячого столового першої категорії (С1) за 1 шт., з урахуванням ПДВ, на 19.07.2024 року становила 2,65 грн., а на 24.10.2024 року складає 6,14 грн. Зміна середнього значення вартості у відсотках склала + 131,70 %.
Враховуючи наведене, відповідно до підпункту 2 пункту 19 Особливостей та пунктів 6.5, 16.1.5 Договору, на підставі листа Товариства від 28.10.2024 року № 28-1, 27.11.2024 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору, в якій домовилися внести зміни до Договору у зв'язку із збільшенням ціни за одиницю товару, яке викликано збільшенням ціни такого товару на ринку, що підтверджується результатами цінового моніторингу експертним висновком № В-415 від 25.10.2024 року, виданим Вінницькою торгово-промисловою палатою України, що не призведе до збільшення загальної суми Договору, визначеної на момент його укладення.
Так, сторони погодили викласти пункт 6.3 Договору в новій редакції, за якою його загальна ціна становить 76 658,65 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20 % - 15 331,73 грн., усього з ПДВ: 91 990,38 грн. Ціна Договору включає в себе обов'язкові платежі, у тому числі на користь третіх осіб, пов'язані з виконанням цього Договору. Будь-яка додаткова вартість окремих витрат, пов'язаних з виконанням цього Договору, не сплачуються замовником окремо та вважається врахованою в ціну цього Договору.
Крім того, сторони внесли зміни до Специфікації (Додатку № 1) та Місця поставки (Додаток № 2). Так, за умовами Додатку № 1 до Договору (в редакції додаткової угоди від 27.11.2024 року № 1) сторони погодили поставку відповідачем товару: яйце куряче столове, категорія Перша (М), ДСТУ 5028, 1 шт. у загальній кількості 15 313 одиниць (240+15073) загальною вартістю 91 990,38 грн. (з ПДВ).
У Додатку № 2 до Договору (в редакції додаткової угоди від 27.11.2024 року № 1) сторони визначили місця поставки:
- Місце № 1: Харківська клінічна лікарня на залізничному транспорті № 1 (11 749 одиниць);
- Місце № 2: Харківська клінічна лікарня на залізничному транспорті № 2 (3 564 одиниць).
З матеріалів справи також вбачається, що після укладення між сторонами додаткової угоди від 27.11.2024 року № 1 позивач, зокрема, 29.11.2024 року направив на електронну адресу постачальника рознарядку на поставку товару від 29.11.2024 року (яйце куряче столове у кількості 1 440 одиниць за ціною 6,06 грн./шт. загальною вартістю 8 726,40 грн.), 05.12.2024 року - рознарядку на поставку товару від 05.12.2024 року (яйце куряче столове у кількості 3 600 одиниць за ціною 6,06 грн./шт. загальною вартістю 21 816,00 грн.), 12.12.2024 року - рознарядку на поставку товару від 11.12.2024 року (яйце куряче столове у кількості 3 600 одиниць за ціною 6,06 грн./шт. загальною вартістю 21 816,00 грн.), 16.12.2024 року - рознарядку на поставку товару від 16.12.2024 року (яйце куряче столове у кількості 2 869 одиниць за ціною 6,06 грн./шт. загальною вартістю 17 386,14 грн.).
Відповідно до видаткових накладних від 18.09.2024 року № 2846 на суму 648,00 грн. (яйце куряче столове у кількості 240 шт.), від 04.12.2024 року № 4446 на суму 8 726,40 грн. (яйце куряче столове у кількості 1 440 шт.), від 16.12.2024 року № 4471 на суму 21 816,00 грн. (яйце куряче столове у кількості 3 600 шт.), від 24.12.2024 року № 4470 на суму 21 816,00 грн. (яйце куряче столове у кількості 3 600 шт.) та від 30.12.2024 року № 4686 на суму 17 386,14 грн. (яйце куряче столове у кількості 2 869 шт.) Товариство поставило, зокрема, у місце поставки № 1 - Харківська клінічна лікарня на залізничному транспорті № 1 весь обсяг погодженого сторонами у Договорі (з урахуванням додаткової угоди від 27.11.2024 року № 1 до нього) товару, а саме: яйце куряче столове у кількості 11 749 одиниць.
Зважаючи на несвоєчасну поставку Товариством цього товару, листами, зокрема, від 20.09.2024 року № ХКЛ1-ЦОЗ-10/342 та від 02.01.2025 року № ХКЛ1-ЦОЗ-10/1 позивач звертався до Товариства з претензіями про сплату нарахованих штрафних санкцій. Проте, відповідач у добровільному порядку наведених претензій не задовольнив, нараховані позивачем суми штрафних санкцій не оплатив.
Зважаючи на викладені обставини, позивач нарахував 1 602,16 грн. пені та 20 198,29 грн. штрафу і звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача означених сум штрафних санкцій.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що Товариство взятий на себе за спірним Договором обов'язок щодо вчасної поставки передбаченого цією угодою товару в установлені строки (протягом 3 робочих днів з моменту надання відповідних письмових рознарядок замовником) належним чином не виконало, поставивши позивачу, зокрема, у місце поставки № 1 - Харківська клінічна лікарня на залізничному транспорті № 1 весь обсяг погодженого сторонами у Договорі (з урахуванням додаткової угоди від 27.11.2024 року № 1 до нього) товару, а саме: яйце куряче столове у кількості 11 749 одиниць, відповідно до видаткових накладних від 18.09.2024 року № 2846 на суму 648,00 грн. (яйце куряче столове у кількості 240 шт.), від 04.12.2024 року № 4446 на суму 8 726,40 грн. (яйце куряче столове у кількості 1 440 шт.), від 16.12.2024 року № 4471 на суму 21 816,00 грн. (яйце куряче столове у кількості 3 600 шт.), від 24.12.2024 року № 4470 на суму 21 816,00 грн. (яйце куряче столове у кількості 3 600 шт.) та від 30.12.2024 року № 4686 на суму 17 386,14 грн. (яйце куряче столове у кількості 2 869 шт.).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання. Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем обов'язку щодо поставки Залізниці (у місце поставки № 1 - Харківську клінічну лікарню на залізничному транспорті № 1) передбаченого укладеним між сторонами Договором товару, позивач просив суд стягнути з Товариства 1 602,16 грн. пені, з яких: 85,54 грн. - пеня, нарахована за несвоєчасну поставку товару за рознарядкою на поставку товару від 06.08.2024 року (яйце куряче столове у кількості 1 440 одиниць за ціною 2,70 грн./шт. загальною вартістю 3 888,00 грн.) у період з 09.08.2024 року по 30.08.2024 року; 69,98 грн. - пеня, нарахована за несвоєчасну поставку товару за рознарядкою на поставку товару від 28.08.2024 року (яйце куряче столове у кількості 1 440 одиниць за ціною 2,70 грн./шт. загальною вартістю 3 888,00 грн.) у період з 31.08.2024 року по 17.09.2024 року; 191,16 грн. - пеня, нарахована за несвоєчасну поставку товару за рознарядкою на поставку товару від 06.08.2024 року (яйце куряче столове загальною вартістю 3 240,00 грн.) у період з 18.09.2024 року по 15.11.2024 року; 1 255,48 грн. - пеня, нарахована за несвоєчасну поставку товару за рознарядкою на поставку товару від 13.11.2024 року (яйце куряче столове у кількості 25 833 одиниць за ціною 2,70 грн./шт. загальною вартістю 69 749,10 грн.) у період з 16.11.2024 року по 03.12.2024 року.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).
Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.
Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.
Суд звертає увагу на те, що спеціальні норми Господарського кодексу України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами Цивільного кодексу України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини 1 статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини 1 статті 624 Цивільного кодексу України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).
При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини 2 статті 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми Господарського кодексу України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами Цивільного кодексу України, слід застосовувати правила, встановлені Цивільним кодексом України.
За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб'єктів господарювання за порушення господарських зобов'язань.
В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання, зокрема, у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання.
Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.
Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як "зобов'язання", "грошова сума".
Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов'язання, а не лише грошового.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).
Зі змісту положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру штрафних санкцій безпосередньо в укладеному між ними договорі.
За умовами пункту 9.3.1 Договору при порушення строків постачання постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15 % від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених пунктом 4.2 цього Договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення до моменту виконання постачальником зобов'язання щодо поставки товару або до останнього дня строку дії цього Договору (якщо постачальник не виконав і не підтвердив намір виконати своє зобов'язання щодо поставки, яке виникло під час дії цього Договору). При цьому, постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань поставити товар, якщо про інше його не попередив письмово замовник.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених методологічних помилок при визначенні початкових та кінцевих дат періодів прострочення виконання відповідачем його зобов'язання з поставки товару, а також баз нарахування пені, що призвело до заявлення суми цієї штрафної санкції у завищеному розмірі.
Так, відповідно до пункту 4.3 Договору зі сторони замовника рознарядка (заявка) на поставку товару підписується з урахуванням вимог Статуту замовника щонайменше двома такими уповноваженими особами замовника:
- керівник (особа, що виконує його обов'язки) філії "Центр охорони здоров'я" Акціонерного товариства "Українська залізниця";
- заступник керівника (особа, що виконує його обов'язки) філії "Центр охорони здоров'я" Акціонерного товариства "Українська залізниця";
- керівники відповідних виробничих структурних підрозділів філії "Центр охорони здоров'я" Акціонерного товариства "Українська залізниця".
Замовник не несе відповідальності та обов'язку оплати за поставлений товар за рознарядкою, що підписана іншими особами, ніж тими, що визначені у цьому пункті Договору.
У той же час, судом встановлено, що всупереч умовам Договору рознарядка на поставку товару від 06.08.2024 року (яйце куряче столове у кількості 1 440 одиниць за ціною 2,70 грн./шт. загальною вартістю 3 888,00 грн.) була підписана лише однією уповноваженою особою замовника - Генеральним директором філії "Центр охорони здоров'я" Акціонерного товариства "Українська залізниця" Віктором Лещенко.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування пені за несвоєчасну поставку Товариством товару за цією рознарядкою, у тому числі пені в сумі 85,54 грн., нарахованої за несвоєчасну поставку товару за рознарядкою на поставку товару від 06.08.2024 року (яйце куряче столове у кількості 1 440 одиниць за ціною 2,70 грн./шт. загальною вартістю 3 888,00 грн.) у період з 09.08.2024 року по 30.08.2024 року, а також пені у розмірі 191,16 грн., нарахованої за несвоєчасну поставку товару за рознарядкою на поставку товару від 06.08.2024 року (яйце куряче столове загальною вартістю 3 240,00 грн.) у період з 18.09.2024 року по 15.11.2024 року.
Крім того, безпідставним, на переконання суду, є нарахування позивачем пені у розмірі 1 255,48 грн. за несвоєчасну поставку товару за рознарядкою на поставку товару від 13.11.2024 року (яйце куряче столове у кількості 25 833 одиниць за ціною 2,70 грн./шт. загальною вартістю 69 749,10 грн.) у період з 16.11.2024 року по 03.12.2024 року, оскільки з дійсного моменту прострочення відповідачем поставки цього товару (19.11.2024 року, тобто з четвертого робочого дня з моменту надання цієї письмової рознарядки замовником) до дня укладення між сторонами додаткової угоди від 27.11.2024 року № 1 до Договору, якою останні змінили ціну Договору, фактичну вартість товару та його кількість у кожне місце поставки, сплинуло менше 15 календарних днів, як це передбачено пунктом 9.3.1 Договору.
Суд також звертає увагу на те, що рознарядка на поставку товару від 13.11.2024 року була направлена замовником відповідачу вже після отримання останнім Експертного висновку Вінницької торгово-промислової палати від 25.10.2024 року № В-415, за змістом якого середня оптово-ринкова вартість яйця курячого столового першої категорії (С1) за 1 шт., з урахуванням ПДВ, на 19.07.2024 року становила 2,65 грн., а на 24.10.2024 року складає 6,14 грн., зміна середнього значення вартості у відсотках склала + 131,70 % (який став підставою для укладення між сторонами додаткової угоди від 27.11.2024 року № 1 до Договору).
Крім того, суд зважає на безпідставність нарахування штрафних санкцій на вартість товару, вказаного у всіх направлених на адресу відповідача рознарядках (у даному випадку, зокрема, у рознарядці від 13.11.2024 року із зазначенням кількості товару - 25 833 одиниць), оскільки загальна кількість замовленого позивачем за цими рознарядками товару (40 222 яєць курячих столових) значно перевищує власне загальну кількість такого товару, погодженого сторонами в Договорі (34 073 одиниць яєць курячих столових) та у додатковій угоді від 27.11.2024 року № 1 до нього (15 313 одиниць яєць курячих столових).
Суд також звертає увагу на те, що згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відповідно до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Суд додатково звертає увагу на те, що за умовами Договору поставка товару повинна відбуватися протягом 3 (трьох) робочих (а не календарних) днів з моменту надання відповідної письмової рознарядки замовником.
Проте, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що розрахунок пені в розмірі 69,98 грн., нарахованої за несвоєчасну поставку товару за рознарядкою від 28.08.2024 року (яйце куряче столове у кількості 1 440 одиниць за ціною 2,70 грн./шт. загальною вартістю 3 888,00 грн.) у період з 31.08.2024 року по 17.09.2024 року, було здійснено неправильно, оскільки дійсним останнім днем строку поставки товару за цією рознарядкою було 02.09.2024 року, а відтак прострочення виконання відповідачем його обов'язку з поставки спірного товару за наведеною рознарядкою виникло з 03.09.2024 року, яке слід вважати першим днем нарахування пені.
Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача (в межах пред'явлених Залізницею позовних вимог), є 58,32 грн., нарахована за несвоєчасну поставку товару за рознарядкою від 28.08.2024 року (яйце куряче столове у кількості 1 440 одиниць за ціною 2,70 грн./шт. загальною вартістю 3 888,00 грн.) у період з 03.09.2024 року по 17.09.2024 року.
За таких обставин, стягненню з відповідача на користь Залізниці підлягає пеня в сумі 58,32 грн., тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з Товариства 1 543,84 грн. цієї штрафної санкції слід відмовити.
Крім того, Залізниця просила суд стягнути з Товариства штраф у загальному розмірі 20 198,29 грн., що становить 15 % від вартості непоставленого в строк товару за вищенаведеними рознарядками.
У той же час, беручи до уваги дійсні встановлені судом обставини цієї справи, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача на користь Залізниці підлягає штраф у загальному розмірі 9 152,72 грн., з яких: 3 272,40 грн. - штраф, що становить 15 % вартості несвоєчасно поставленого товару за рознарядкою від 05.12.2024 року (яйце куряче столове у кількості 3 600 одиниць за ціною 6,06 грн./шт. загальною вартістю 21 816,00 грн.); 3 272,40 грн. - штраф, що становить 15 % вартості несвоєчасно поставленого товару за рознарядкою від 11.12.2024 року (яйце куряче столове у кількості 3 600 одиниць за ціною 6,06 грн./шт. загальною вартістю 21 816,00 грн.); 2 607,92 грн. - штраф, що становить 15 % вартості несвоєчасно поставленого товару за рознарядкою від 16.12.2024 року (яйце куряче столове у кількості 2 869 одиниць за ціною 6,06 грн./шт. загальною вартістю 17 386,14 грн.).
Отже, стягненню з відповідача на користь Залізниці підлягає штраф у розмірі 9 152,72 грн., у той час як у задоволенні вимог позивача про стягнення з Товариства 11 045,57 грн. цієї неустойки слід відмовити.
У даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року в справі № 917/194/18, від 19.09.2019 року в справі № 904/5770/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 910/12876/19.
Заперечуючи проти вимог Залізниці, Товариство вказувало, що після звернення до Вінницької торгово-промислової палати відповідач 25.10.2024 року отримав відповідний висновок, після чого поновив звернення до позивача з пропозицією змінити ціну товару за Договором. Результатом означених звернень стало укладення між сторонами додаткової угоди від 27.11.2024 року № 1 до Договору та здійснення Товариством відвантаження товару відповідно до видаткових накладних № 4446, № 4471, № 4470, № 4686.
У той же час, вищенаведені обставини не свідчать про необґрунтованість вимог позивача, не підтверджують факту поставки відповідачем всього обсягу товару в передбачений Договором строк на не звільняють постачальника від відповідальності за несвоєчасну поставку продукції.
Так, відповідно до пункту 10.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладення цього Договору та виникли поза волею сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього Договору, обов'язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, антитерористичними операціями, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, воєнний стан, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсія, піратство, безлад, вторгнення, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, інші стихійні лиха та інші випадки, передбачені законодавством України.
Згідно з пунктом 10.2 Договору сторона, що не може виконати зобов'язання за цим Договором внаслідок непереборної сили, повинна протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 (тридцяти) робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.
За умовами пункту 10.5 Договору якщо сторона без поважних причин не повідомила іншу сторону у строки, визначені пунктом 10.2 цього Договору, про виникнення (наявність) обставин непереборної сили та/або не надала підтверджуючі обставини документи, така сторона у подальшому не має права вимагати подовження умов цього Договору та звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим Договором.
Разом із тим, у матеріалах справи відсутні належні докази повідомлення Товариством позивача в установлені Договором строки про настання для нього обставин непереборної сили (зокрема, щодо поставки товару за рознарядкою від 28.08.2024 року) з наданням підтверджуючих документів (експертного висновку Вінницької ТПП від 25.10.2024 року № В-415, сертифікатів ТПП тощо) про початок дії форс-мажору.
Посилання відповідача на те, що дати у видаткових накладних № 4471, № 4470, № 4686 (які на прохання позивача направлялися йому без зазначення їх дат) були проставлені від руки не директором Товариства, а іншою особою, не пов'язаною з відповідачем, також не спростовують обґрунтованості вимог Залізниці та не підтверджені належними доказами. При цьому, відповідач не надав документів, які свідчать про дійсні дати підписання вищевказаних накладних чи доказів, які підтверджують фактичну поставку товару та підписання відповідних товаророзпорядчих документі у різні дні.
Твердження Товариства про те, що шляхом підписання додаткової угоди від 27.11.2024 року № 1 до Договору позивач надав добровільну згоду на фактичну відміну попередніх заявок, також не підтверджені належними доказами та спростовуються матеріалами справи.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасної поставки всього обсягу товару за Договором, наявності правових підстав для звільнення Товариства від відповідальності за неналежне виконання обов'язків за Договором чи добровільного погашення заявленої до стягнення суми штрафних санкцій.
За таких обставин, вимоги Залізниці є законними та обґрунтованими в частині стягнення з відповідача 58,32 грн. пені та 9 152,72 грн. штрафу.
Разом із тим, у відзиві на позовну заяву Товариство на підставі приписів частини 1 статті 233 Господарського кодексу України просило суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення у даній справі штрафних санкцій до 1 гривні.
В обґрунтування означеного клопотання Товариство посилалося, зокрема, на виконання ним зобов'язань за Договором у повному обсязі, відсутність у позивача збитків, завданих простроченням поставки товару, перебування Товариства у скрутному матеріальному становищі, наявність в нього заборгованості зі сплати податків та заробітної плати, а також перебування директора відповідача у лавах ЗСУ.
З огляду на викладене, суд зазначає таке.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.
За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен, зокрема, об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Суд зауважує, що надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 року в справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина 1 статті 199 Господарського кодексу України).
Суд зауважує, що Договір був укладений між сторонами 29.07.2024 року, тобто під час тривалої дії воєнного стану та перебування директора Товариства ОСОБА_1 на військовій службі, а тому відповідач повинен був усвідомлювати всі ризики настання несприятливих обставин ведення господарської діяльності, зокрема, у воєнний стан. Крім того, відповідач не навів переконливих аргументів, як і не надав належних доказів на підтвердження прямого причинного зв'язку між перебуванням його директора на військовій службі та неналежним виконанням Товариством умов Договору.
Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на скрутне фінансове становище та наявність заборгованості зі сплати податків та виплати заробітної плати, адже відповідні обставини не є винятковим випадком в розумінні статті 233 Господарського процесуального кодексу України та не є підставою для зменшення належної до стягнення неустойки.
Відповідно до частини 3 статті 13, частини 1 статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, враховуючи встановлення судом правових підстав для часткового задоволення вимог Залізниці у цій справі та беручи до уваги, що обґрунтований розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача за перерахунком суду, не є значним і не перевищує розумні межі, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача.
Відтак, стягненню з Товариства на користь Залізниці підлягає 58,32 грн. пені та 9 152,72 грн. штрафу, тоді як у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача решти нарахованих сум цих штрафних санкцій (1 543,84 грн. пені та 11 045,57 грн. штрафу) слід відмовити.
Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року в справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування сторін не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ-АГРО" (04107, місто Київ, вулиця Печенізька, будинок 8; код ЄДРПОУ 41763426) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії "Центр охорони здоров'я" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03049, місто Київ, проспект Повітряних сил, будинок 9; код ЄДРПОУ ВП 40081352) 58 (п'ятдесят вісім) грн. 32 коп. пені, 9 152 (дев'ять тисяч сто п'ятдесят дві) грн. 72 коп. штрафу, а також 1 279 (одну тисячу двісті сімдесят дев'ять) грн. 38 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 13.06.2025 року.
Суддя В.С. Ломака