номер провадження справи 24/44/25
02.06.2025 Справа № 908/833/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, за участю секретаря судового засідання Коваль А.К., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/833/25
за позовом Приватного підприємства “ФАХІВЕЦЬ-П» (вул. Ярославська, 4 (літера Б), м. Київ, 04071/ адреса для листування вул. Тритузна, буд. 237, м. Кам'янське, 51914, ЄДРПОУ 34428885)
до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “ДНІПРОЕНЕРГОСТАЛЬ» (вул. Експресівська; буд. 6, м. Запоріжжя, 69008, ЄДРПОУ 23881078)
про стягнення 241878,42 грн
за участю представників:
від позивача: Лебідь О.П., ордер АЕ № 1373048 від 28.03.2025
від відповідача: не прибув
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного підприємства “ФАХІВЕЦЬ-П» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “ДНІПРОЕНЕРГОСТАЛЬ» про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 241878,42 грн, яка складається з 145277,76 основного боргу, 54916,61 пені, 33435,28 грн 20% річних та 8248,77 грн інфляції за договором поставки № 21/21 від 24.02.2021.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 31.03.2025 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/833/25 та визначено до розгляду судді Азізбекян Т.А.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 21/21 від 24.02.2021 щодо оплати поставленого товару у строки, визначені договором.
Ухвалою суду від 04.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/833/25 за правилами спрощеного позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 24/44/25. Судове засідання призначено на 16.04.2025.
11.04.2025 через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній частково погоджується з позовними вимогами та звертає увагу на те, що позивачем було розраховано пеню за період з 26.07.2023 по 28.07.2024, що більше року та суперечить приписам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, яка передбачає, що строк нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відповідачем зроблено перерахунок пені з урахуванням вимог ч. 6 ст.232 ГК України, який склав 33 133, 12 грн. Просить суд відмовити в задоволенні вимог позивача щодо стягнення частини пені в розмірі 21 783,48 грн; зменшити розмір усіх штрафних санкцій на 90% та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивача, які підлягають розподілу між сторонами.
Розгляд справи було перенесено на 28.04.2025 та на 12.05.2025, про що судом винесено відповідні ухвали.
Ухвалою суду від 25.04.2025 задоволено заяву представника позивача О.П.Лебідь про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі № 908/833/25.
Ухвалою суду від 28.04.2025 відкладено розгляд справи на 02.06.2025.
Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового засідання 02.04.2025 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Позивач підтримав вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позові.
Відповідач в судове засідання 02.06.2025 не прибув, свою правову позицію виклав у відзиві на позовну заяву.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Оскільки судом належним чином виконано обов'язок та вжито заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача за наявними матеріалами.
В засіданні 02.06.2025 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
24.02.2021 між Приватним підприємством “ФАХІВЕЦЬ-П» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “ДНІПРОЕНЕРГОСТАЛЬ» (Покупець) укладено договір поставки № 21/21, за умовами п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця пневматичну апаратуру та промислову електроніку (далі - Товар) в строки та на умовах, передбачених даним Договором, а Покупець зобов'язується прийняти Товар від Постачальника та оплатити його в порядку та на умовах, визначених даним Договором. Ціна товару узгоджена сторонами, відповідає рівню справедливих ринкових цін та вважається звичайною.
Відповідно до п. 1.2. договору, ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент та номенклатура Товару, що поставляється по даному Договору вказуються у Специфікаціях, які є невід'ємними частинами Договору і а/або у видаткових накладних та/або у рахунках-фактурах Постачальника.
Датою поставки Товару вважається дата видаткової накладної Постачальника або дата товаротранспортної накладної при поставці автомобільним транспортом Постачальника, а при самовивозі Товару Покупцем зі складу Постачальника власним транспортом - дата видаткової накладної Постачальника (п. 2.5.).
Оплата Товару здійснюється Покупцем шляхом передплата 100% вартості Товару в строки, які вказані у рахунках-фактурах або Специфікаціях Постачальника (3.2.).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання Договору Постачальником Покупцеві було виставлено рахунок-фактуру № SР000001061 від 20.03.2023 на загальну суму 286 277,76 грн.
Постачальником здійснено поставку Товару Покупцю згідно видаткових накладних № 1391 від 12.05.2023 на загальну суму 98 606,78 грн та № 1577 від 25.05.2023 на загальну суму 187 670,98 грн.
Видаткові накладні мають підпис уповноваженої особи ТОВ «НВП «ДНІПРОЕНЕРГОСТАЛЬ», скріплені печаткою відповідача, що беззаперечно свідчить про отримання Покупцем поставленого Позивачем Товару.
Таким чином, свої зобов'язання щодо поставки на адресу Покупця замовленого Товару ПП «ФАХІВЕЦЬ» виконано в повному обсязі.
Загальна вартість поставленого Товару склала 286 277,76 грн.
Відповідно до п. 2 Додатку №5 до Договору поставки № 21/21 від 24.02.2021 Покупець зобов'язується оплатити Товар у два етапи:
1. - передплата в розмірі 100 000,00 грн,-
2. - залишок в розмірі 186 277,76 грн - протягом 2х (двох) місяців з дня отримання Товару, тобто в строк до 25.07.2023.
Згідно із п. 4.1. Договору Товар вважається поставленим Постачальником та прийнятим Покупцем з моменту підписання видаткової накладної або в інший момент відповідно до умов поставки згідно з правилами «ІНКОТЕРМС» по яких поставляється відповідна партія Товару із врахуванням особливостей, встановлених у даному Договорі.
Загальна сума отриманих Постачальником від Покупця грошових коштів, як оплати за поставлений за Договором Товар, складає 141000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 20.03.2023 №68 на суму 100 000,00 грн, від 26.09.2023 №1512 на суму 10000,00 грн, від 16.01.2024 №170 на суму 16 000,00 грн, від 01.04.2024 №4360 на суму 15 000,00 грн та даними бухгалтерського обліку позивача.
Таким чином, Постачальник виконав свої зобов'язання та поставив Покупцю Товар, а Покупець порушив умови Договору та створив заборгованість по Договору поставки № 21/21 від 24.02.2021 в розмірі 145 277,76 грн.
Позивач направив відповідачу претензію від 12.01.2024 № б/н з вимогою про сплату Товару у розмірі 176277,76 гривень.
Вказана претензія була часткова виконана ТОВ «НВП «ДНІПРОЕНЕРГОСТАЛЬ» на суму 31 000,00 грн, станом на дату подання позовної заяви вимоги на суму 145 277,76 грн залишається невиконаними зі сторони відповідача.
Неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 21/21 від 24.02.2021 щодо оплати поставленого товару стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор мас право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу п. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Строки здійснення розрахунків узгоджено сторонами, про що зазначалось вище.
З матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином виконав зобов'язання щодо поставки товару, претензій по якості і кількості щодо поставленого товару від відповідача не надходило. У зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок оплатити отриманий продукцію у термін, визначений у договорі.
Однак відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару, всупереч умов договору та вимог закону, у повному обсязі не виконав, за отриманий товар розрахувався частково, внаслідок чого заборгованість за отриманий товар становить 145277,76 грн, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Згідно зі ст. 599 цього Кодексу зобов'язання припиняються виконанням, проведеними належним чином.
Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факт несплати відповідачем вартості отриманого товару у повному обсязі є доведеним. Доказів погашення суми боргу у розмірі 145277,76 грн відповідачем суду не надано.
Враховуючи викладене, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 145277,76 грн основного боргу за поставлений за Договором товар заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню.
Крім зазначеної вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 8248,77 грн за загальний період з серпень 2023 року по червень 2024 року, 33435,28 грн річних за період з 26.07.2023 по 28.07.2024 та пеню в розмірі 54916,61 грн за загальний період 26.07.2023 по 28.07.2024.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст. ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Позивачем вимога про стягнення 54916,61 грн пені заявлена за період з 26.07.2023 по 26.09.2023 на суму заборгованості 186277,76 грн, за період з 27.09.2023 по 16.01.2024 на суму заборгованості 176277,76 грн, за період з 16.01.2024 по 01.04.2024 на суму заборгованості 160277,76 грн, за період з 01.04.2024 по 28.07.2024 на суму заборгованості 145277,76 грн. Загальна сума пені становить 54916,61 грн.
Відповідно до пункту 5.4. Договору у випадку порушення строків оплати поставленого Товару Покупець сплачує Постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період заборгованості, від простроченої до оплати суми за кожний день прострочення оплати. Крім сплати пені, Покупець зобов'язується сплатити Постачальнику інфляційні втрати та двадцять відсотків річних в порядку, передбаченому статтею 625 Цивільного кодексу України.
Проаналізувавши норми наведеного діючого законодавства України та умови договору поставки № 21/21 від 24.02.2021 враховуючи встановлені факти порушення та суми заборгованості, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з відповідача пені заявлені правомірно.
Разом з тим, перевіривши розрахунки пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство» за заявлені позивачем періоди судом встановлено, що загальний розмір пені становить 54697,39 грн, а тому заявлена до стягнення сума пені підлягає задоволенню частково у розмірі 54697,39 грн. В іншій частині вимоги відхиляються.
Доводи відповідача, надані в обґрунтування заперечень щодо розрахунку пені не знайшли свого підтвердження, а тому судом до уваги не прийняті.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних з простроченої суми боргу, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.
Розрахунок інфляційних втрат у загальному розмірі 8248,77 грн та 20 % річних у загальному розмірі 33435,28 грн за загальний період з 26.07.2023 по 28.07.2024 зроблений позивачем, судом перевірений та визнається правильним, вказані вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судом враховані приписи ст. 625 ЦК України, якими передбачено можливість застосування розміру процентів річних, встановленого договором або законом.
Як зазначалася вище, згідно з п. 5.4. Договору у випадку порушення строків оплати поставленого Товару Покупець сплачує Постачальникові двадцять відсотків річних в порядку, передбаченому статтею 625 Цивільного кодексу України.
Відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій на 90 відсотків посилаючись на свій скрутний фінансовий стан.
Позивач проти зменшення штрафних санкцій заперечив.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Відповідно ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту ст. 233 ГК України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Згідно зі ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду, котрий при цьому користується доволі широкою дискрецією. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Зменшення неустойки є правом, а не обов'язком суду.
Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Проте, в обґрунтування підстав для зменшення пені відповідач посилається на обставини, які на його думку є винятковими. Однак, незадовільний фінансовий стан підприємства не є безумовною підставою для зменшення пені.
В п. 8.9 Постанови Верховного Суду України від 04.02.2020 у справі 918/7116/19 зазначено, що також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
Посилання відповідача на те, що сплата пені в повному обсязі становитиме непомірний тягар для нього є неповагою по відношенню до позивача.
Відповідач не був позбавлений права здійснювати оплату за отриманий товар. Однак, відповідачем до теперішнього часу оплата за товар у повному обсязі не здійснена, що свідчить про його недобросовісну поведінку.
Отже, наведені у відзиві обставини не є винятковими обставинами, а тому не можуть бути підставою, яка надає право суду на зменшення неустойки.
Таким чином, судом відхиляється клопотання відповідача про зменшення неустойки як необґрунтоване.
Згідно зі статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За статтею 89 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів, наданих позивачем у підтвердження обґрунтування своєї позиції.
Такі висновки суду засновані передусім на відсутності належних спростувань з боку відповідача цих обставин.
З урахуванням вищевикладеного законними й обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача 145277,76 грн основного боргу, 54697,39 грн пені, 33435,28 грн 20% річних та 8248,77 грн інфляції за договором поставки № 21/21 від 24.02.2021.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем за подання позову судовий збір у сумі 2899,91 грн покладається на відповідача.
Суд враховує, що при зверненні до суду з позовом позивач подав докази сплати 3628,18 грн судового збору.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 16.11.2022 у справі № 916/228/22.
Оскільки позов був поданий через підсистему «Електронний суд, тому позивач мав би сплатити 2902,54 грн (0,8*3628,18=2902,54 грн).
З огляду на викладене, з урахуванням часткового задоволення позову судовий збір покладається на відповідача у розмірі 2899,91 грн.
Керуючись ст. ст. 129, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “ДНІПРОЕНЕРГОСТАЛЬ» (вул. Експресівська; буд. 6, м. Запоріжжя, 69008, ЄДРПОУ 23881078) на користь Приватного підприємства “ФАХІВЕЦЬ-П» (вул. Ярославська, 4 (літера Б), м. Київ, 04071/ адреса для листування вул. Тритузна, буд. 237, м. Кам'янське, 51914, ЄДРПОУ 34428885) - 145277 (сто сорок п'ять тисяч двісті сімдесят сім) грн 76 коп. основного боргу, 54697 (п'ятдесят чотири тисячі шістсот дев'яносто сім) грн 39 коп. пені, 33435 (тридцять три тисячі чотириста тридцять п'ять) грн 28 коп. 20% річних та 8248 (вісім тисяч двісті сорок вісім) грн 77 коп. інфляції та 2899 (дві тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять) грн 91 коп. судового збору.
Видати наказ.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 13.06.2025.
Суддя Т.А. Азізбекян