номер провадження справи 27/36/25
04.06.2025 Справа № 908/588/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Б.Завади 4» (вул. Богдана Завади, буд. 4, м. Запоріжжя, 69120, ідентифікаційний номер юридичної особи 42176456)
до відповідача: Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний номер юридичної особи 04053915)
про стягнення 14 191 грн 80 коп.
за участю представника
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Б.Завади 4» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою стягнення з Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради 14 191 грн 80 коп. заборгованості по внескам на управління будинком за період з 01.10.2018 по 28.02.2025.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2025 позовні матеріали № 908/588/25 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Розглянувши зазначену позовну заяву, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17.03.2025 позовну заяву залишено без руху. Надано Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку “Б.Завади 4» строк протягом 5 днів (з дня доставлення даної ухвали в електронний кабінет в системі “Електронний суд») суду для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі.
20.03.2025 від позивач надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду з обґрунтуванням.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/588/25, присвоєно справі номер провадження 27/36/25. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
09.04.2025 за допомогою підсистеми “Електронний суд» Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку “Б.Завади 4» подані до суду клопотання про стягнення витрат на правову допомогу (вх. № 7543/08-08/25 від 09.04.2025).
24.04.2025 відповідач сформував в підсистемі “Електронний суд» відзив на позовну заяву (зареєстрований 25.04.2025 за вх. № 8592/08-08/25). Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 25.04.2025 визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато розгляд справи зі стадії відкриття провадження у справі, призначено підготовче засідання на 21.05.2025.
14.05.2025 за допомогою підсистеми “Електронний суд» Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку “Б.Завади 4» подана до суду відповідь на відзив (вх. № 10041/08-08/25 від 15.05.2025).
Ухвалою суду від 21.05.2025 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 04.06.2025.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено учасникам справи їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
04.06.2025 представник позивача в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. У попередніх судових засідання позивач підтримав позовні вимоги на підставах, викладених у позовній заяві (остання редакція). Просив суд задовольнити позовні вимоги, стягнути з відповідача 14 191 грн 80 коп. заборгованості по внескам на управління будинком за період з 01.10.2018 по 28.02.2025. 28.05.2025 представник позивача надав через систему «Електронний суд» заяву про доручення до матеріалів справи договір про надання правової дороги від 29.07.2024 та просив суд розглянути справу без участі позивача і його представника та задовольнити позовні вимоги (зареєстровано за вх. № 11057/08-08/25 від 29.05.2025).
Заява представника позивача прийнята судом.
04.06.2025 відповідач у судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання, просив суд у зв'язку з заявою позивача про розгляд справи без його участі, розглянути справу без відповідача, за наявними матеріалами, проти позовних вимог заперечив, на підставах викладених у відзиві, в якому зазначив, що за позивачем не надано доказів укладання з відповідачем договору про компенсацію витрат за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території щодо приміщення № 141 (нежитлового приміщення першого поверху літ. А-9,) загальною площею 32,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Б.Завади , 4, м. Запоріжжя. Крім того, з матеріалів наданих до позовної заяви вбачається що було проведення засідання правління даного ОСББ 03 липня 2018 року. В свою чергу, з протоколу загальних зборів об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б.Завади 4» по вул. Б.Завади, 4 від 03.07.2018 вбачається відсутність запрошення, а також присутності представника Запорізької міської ради, де на порядку денному було розглянуто питання про тариф по сплаті внесків на утримання будинку. Жодних підтверджень направлення запрошення на загальні збори позивачем відповідача не надано до матеріалів судової справи, то постає питання, яким чином Запорізька міська рада могла знати про проведення загальних зборів об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б.Завади 4». А також хочеться зазначити, що в протоколі загальних зборів від 03.07.2018 року було визначено лише тариф внесків на управління будинку та прибудинкової території для приміщень першого поверху в розмірі 5,00 грн. за 1 квадратний метр нежитлового приміщення ( приватизованого або такого, яке перебуває у власності територіальної громади м. Запоріжжя, але не розглядався порядок сплати внесків на управління будинку та прибудинкової території позивача. Також протоколом загальних зборів від 28.01.2021 року було визначено лише тариф внесків на управління будинку та прибудинкової території для приміщень першого поверху в розмірі 6,00 грн. за 1 квадратний метр нежитлового приміщення ( приватизованого або такого, яке перебуває у власності територіальної громади м. Запоріжжя, але також не розглядався порядок сплати внесків на управління будинку та прибудинкової території позивача. Позивач просить погасити заборгованість зі сплати коштів на управління та утримання спільного майна будинку і його прибудинкової території що утворилися за період з 01.10.2018 по 28.02.2025 (включно) у сумі 14191,80грн. Прогнозний розрахунок сплати внесків і платежів Запорізькою міською радою ОСББ у 2025 році які здійснило ОСББ у спірний період не має жодного відношення до бюджету територіальної громади міста. Бюджет будь-якого міста є річним фінансовим планом, який складається перед початком року.
Позивач скористався своїм правом та надав відповідь на відзив.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами, за відсутністю позивача та відповідача.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б.Завади 4» (далі - ОСББ) створено власниками квартир (далі - співвласники) та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку (далі - будинок), що розташований за місцезнаходженням: м. Запоріжжя, вул. Богдана Завади 4, відповідно до Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (п. 1 Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б.Завади 4»).
Згідно інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис до реєстру стосовно державної реєстрації юридичної особи - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Б.Завади 4» внесений 01.06.2018.
Пунктом 2 Розділу IІІ Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б.Завади 4» визначено, що вищим органом управління об'єднання є загальні збори. Загальні збори вправі приймати рішення з усіх питань діяльності об'єднання.
Згідно пункту 3 Розділу IІІ Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б.Завади 4», до компетенції загальних зборів належить визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.
Рішенням загальних зборів членів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б.Завади 4», оформленого протоколом від 03 липня 2018 року, по шостому питанню порядку денного вирішено затвердити розмір внесків та кошторису Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б.Завади 4» у розмірі: 5,00 грн за 1 квадратний метр для 1-го поверху та 6,00 за 1 квадратний метр для 2-го поверху та вище.
Рішенням загальних зборів членів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б.Завади 4», оформленого протоколом від 28 січня 2021 року, по третьому питанню порядку денного вирішено затвердити розмір внесків та кошторису Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б.Завади 4» у розмірі: 6,00 грн за 1 квадратний метр для 1-го поверху та 7,00 за 1 квадратний метр для 2-го поверху та вище.
Позивач до позовної заяви надав лист Департаменту з управління активами Запорізької міської ради № 6249/01/01-07/8372 від 26.09.2024, відповідно до якого останній надав інформацію, що за адресою: м. Запоріжжя, вул. Богдана Завади, 4 обліковуються відомості про нежитлове приміщення № 141 першого поверху (літ. А-9) площею 32,7 кв.м., яке належить на праві комунальної власності Запорізькій міській територіальній громаді.
Крім того, Департамент управління активами Запорізької міської ради інформував, що житловий та нежитловий фонд міської ради народних депутатів відповідно до рішення Запорізької міської ради народних депутатів від 29.04.1992 № 7 було включено до комунальної власності м. Запоріжжя.
Реєстрація права комунальної власності на нежитлові приміщення, які розташовані в житлових будинках та отримання окремого свідоцтва про право власності на такі приміщення не проводилася, оскільки житловий будинок цілому, у тому числі нежитлові приміщення були об'єктами права комунальної власності.
На цей час, у місті триває реформування житлово-комунального господарства, зокрема, створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, яке забезпечує реалізацію співвласниками багатоквартирних будинків своїх майнових прав та водночас триває процедура внесення у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень даних про об'єкти права комунальної власності.
Нежитлове приміщення № 141 першого поверху (літ. А-9) площею 32,7 кв.м., є складовою і невід'ємною частиною будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Богдана Завади, 4 .
Указаний будинок та прибудинкова територія, згідно статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б.Завади 4» утримуються позивачем.
Як зазначив позивач у позовній заяві, згідно акту звіряння за період з 01.10.2018 по 28.02.2025 сума заборгованості по внескам на управління будинком відповідача складає 14 191 грн 80 коп., що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За приписами статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує.
В силу статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статті 360 Цивільного кодексу України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
За положеннями частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно з ч. 1 ст. 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку для забезпечення експлуатації такого будинку, користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих і нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», згідно якого, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Також загальні положення щодо обов'язку співвласника утримувати спільне майно багатоквартирного будинку містяться, зокрема, в п. 5 ч. 1, ч. 2 ст. 7, ч. ч. 1 - 3 ст. 12 Закону України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 № 417-VIII.
Згідно ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласником багатоквартирного будинку є власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов'язків співвласників, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Згідно зі статтями 4, 12 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання. Управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління. Об'єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об'єднання.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку створюється як непідприємницьке товариство, є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками. Тобто, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку лише акумулює кошти співвласників, оплачує спільні витрати, зокрема, на утримання будинку та прибудинкової території, які об'єднання здійснює згідно статуту й затвердженого кошторису.
Співвласник, зокрема, зобов'язаний: виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; брати участь у проведенні реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі (статті 15 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»).
Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов'язані виконувати рішення зборів співвласників.
Кожний співвласник несе зобов'язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника (частина 2 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
Відповідно до статті 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» вищим органом управління об'єднання є загальні збори. Загальні збори скликаються і проводяться в порядку, передбаченому цим Законом для установчих зборів, правлінням об'єднання або ініціативною групою з не менш як трьох співвласників. Загальні збори скликаються не рідше одного разу на рік. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов'язковим для всіх співвласників. Рішення загальних зборів оприлюднюється. У передбачених статутом або рішенням загальних зборів випадках воно може бути надане співвласникам під розписку або направлене поштою (рекомендованим листом). Співвласники мають право знайомитися з рішеннями (протоколами) загальних зборів, затвердженими такими рішеннями документами та робити з них копії. Рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку.
До виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.
У разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об'єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду (частина 6 статті 13 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»).
Відповідно до статті 15 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласник зобов'язаний, зокрема виконувати обов'язки, передбачені статутом об'єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
Об'єднання має право відповідно до законодавства та статуту об'єднання, зокрема: встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; визначати підрядника, укладати договори про управління та експлуатацію, обслуговування, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення майна з будь-якою фізичною або юридичною особою; здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів (ст. 16 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»).
Згідно з ст. 17 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов'язків об'єднання має право, зокрема: вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об'єднання внесків і платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; звертатися до суду в разі відмови співвласника відшкодовувати заподіяні збитки, своєчасно та у повному обсязі сплачувати всі встановлені цим Законом та статутом об'єднання внески і платежі, у тому числі відрахування до резервного та ремонтного фондів.
Статтею 20 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» врегульовано визначення часток внесків і платежів на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна. Так, частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності. Частка участі співвласника квартири та/або нежитлового приміщення визначається відповідно до його частки як співвласника квартири та/або нежитлового приміщення.
Аналогічний принцип закріплений і у Статуті Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б.Завади 4», відповідно до якої частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» кошти об'єднання складаються, зокрема, з: внесків і платежів співвласників; коштів та майна, що надходять для забезпечення потреб основної діяльності об'єднання; порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників встановлюються загальними зборами об'єднання відповідно до законодавства та статуту об'єднання.
Об'єднання забезпечує утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку. Для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об'єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг. Питання самостійного забезпечення об'єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються Господарським кодексом України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб'єктів. Самостійне забезпечення об'єднанням утримання і експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо співвласниками, а також шляхом залучення об'єднанням фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів. Для фінансування самозабезпечення об'єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об'єднання. За згодою правління окремі співвласники можуть у рахунок сплати таких внесків і платежів виконувати окремі роботи (стаття 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»).
Згідно зі статтею 23 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» власник квартири та/або нежитлового приміщення зобов'язаний відповідно до законодавства забезпечити використання, утримання, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт приміщень або їх частин без завдання шкоди майну і порушення прав та інтересів інших співвласників. Внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об'єднання та/або рішенням загальних зборів.
За змістом частин першої - третьої статті 12 Закону України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку та інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом, входять до складу витрат на управління багатоквартирним будинком та, за загальним правилом, розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належної їм квартири (нежитлового приміщення) та спільного майна.
Отже, прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів об'єднання з питань управління багатоквартирним будинком є обов'язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов'язані його утримувати в силу прямої норми статті 322 Цивільного кодексу України та частини другої статті 7, частини 1-3 статті 12 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням загальних зборів членів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б.Завади 4», оформлене протоколом від 03 липня 2018 року та рішенням загальних зборів членів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б. Завади 4», оформлене протоколом від 28 січня 2021 року затверджено щомісячний розмір внеску на утримання будинку та прибудинкової території.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що не є предметом регулювання цього закону відносини, які виникають між співвласниками, а також між співвласниками та об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку при забезпеченні потреб співвласників шляхом самозабезпечення на підставі статті 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", до житлово-комунальних послуг належать:
1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;
2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Пунктом 2 частини 1 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо) є видом житлово-комунальних послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву відповідає визначений п. 5 ч. 3 цієї ж статті обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У свою чергу, приписами статті 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, отримання послуги з управління побутовими відходами, об'єднання за рішенням загальних зборів має право:
задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення;
визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори;
виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.
Питання самостійного забезпечення об'єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються Господарським кодексом України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб'єктів.
Самостійне забезпечення об'єднанням утримання і експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо співвласниками, а також шляхом залучення об'єднанням фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів.
Газо- та електропостачання квартир та нежитлових приміщень здійснюється на підставі договорів між їх власниками і газо- та електропостачальними організаціями відповідно до вимог законодавства.
Договори з управителем укладаються об'єднанням відповідно до закону.
Для фінансування самозабезпечення об'єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об'єднання. За згодою правління окремі співвласники можуть у рахунок сплати таких внесків і платежів виконувати окремі роботи.
З урахуванням викладеного, суд звертає увагу на те, що позивач не надає послуги по обслуговуванню будинку, співвласники сплачують об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку не за надані послуги, а внески на відшкодування витрат на управління будинком та цільові внески, і в даному випадку положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не можуть бути застосованими.
Таким чином, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Статут Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б. Завади 46» місить такі положення:
- пункт 1 розділу II - метою створення Об'єднання є, зокрема, забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов'язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом;
- пункт 3 розділу II - завданням та предметом діяльності Об'єднання є, зокрема, забезпечення належного утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, забезпечення виконання співвласниками своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю Об'єднання;
- пункти 1, 2, 3 розділу IІІ - органами управління об'єднання є: загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія (ревізор) об'єднання. Вищим органом управління об'єднання є загальні збори. До виключної компетенції Загальних зборів належать в тому числі питання про використання спільного майна, в тому числі визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласниками;
- пункт 1 розділу ІV - джерелами фінансування є кошти об'єднання, які складаються, зокрема, з внесків і платежів співвласників; коштів, отриманих об'єднанням в результаті здавання в оренду допоміжних приміщень та іншого спільного майна багатоквартирного будинку; коштів, отриманих об'єднанням як відшкодування за надані окремим категоріям громадян пільги на оплату житлово-комунальних послуг та призначені житлові субсидії; коштів та майна, що надходять для забезпечення потреб основної діяльності об'єднання; добровільних майнових, у тому числі грошових внесків фізичних та юридичних осіб…;
- пункт 2 розділу ІV - сплата встановлених Загальними зборами внесків і платежів, у тому числі відрахувань до ремонтного, резервного фондів у розмірах і в строки, що встановлені загальними зборами, є обов'язковою для всіх співвласників;
- пункт 2 розділу V - співвласник зобов'язаний, зокрема виконувати обов'язки, передбачені Статутом об'єднання, виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень, своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі, виконувати передбачені Статутом об'єднання обов'язки перед об'єднанням.
Отже, відповідальність за сплату відповідних внесків несе виключно власник нерухомого майна в багатоквартирному будинку.
У відповідності до положень частини 4 статті 319 Цивільного кодексу України власність зобов'язує.
Відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном (стаття 360 Цивільного кодексу України).
Таким чином, згідно з положеннями статей 360, 382 Цивільного кодексу України, статей 7, 15, 17, 20 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів об'єднання з питань управління багатоквартирним будинком є обов'язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов'язані його утримувати в силу прямої норми статті 322 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 7, частини 1-3 статті 12 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтею 136 ГК України визначено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Відповідно до листа Департаменту з управління активами Запорізької міської ради № 6249/01/01-07/8372 від 26.09.2024, відповідно до якого останній надав інформацію, що за адресою: АДРЕСА_1 обліковуються відомості про нежитлове приміщення № 141 першого поверху (літ. А-9) площею 32,7 кв.м., яке належить на праві комунальної власності Запорізькій міській територіальній громаді.
За вказаних обставин, зважаючи на наведені вище норми закону, рішення загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б. Завади 4», у тому числі, про визначення розміру внесків на утримання та управління багатоквартирним будинком, є обов'язковими для Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, яка є власником нежитлове приміщення № 141 першого поверху (літ. А-9) площею 32,7 кв.м., і в силу прямої норми закону несе тягар утримання належного йому майна та зобов'язане виконувати прийняті відповідно до статуту рішення Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
З матеріалів справи вбачається, що рішення загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б. Завади 4», оформлені протоколами від 03.07.2018 та від 28.01.2021 в тому числі про встановлення розмірів внесків на управління будинку та про встановлення розміру цільових внесків в судовому порядку не оскаржувались, відповідно ці рішення є чинними та обов'язковими для виконання всіма співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , в тому числі і для відповідача.
Судом встановлено, що заборгованість Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, як співвласника майна у будинку, управління якими здійснює Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б. Завади 4», з урахуванням розмірів внесків за утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.10.2018 по 28.02.2025 складає 14 191 грн 80 коп. (за нежитлове приміщення № 141 першого поверху (літ. А-9) площею 32,7 кв.м.).
Однак, матеріали справи не містять доказів оплат відповідачем, внаслідок чого у Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради перед Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Б. Завади 4» утворилась заборгованість зі сплати внесків на управління багатоквартирним будинком по вказаному нежитловому приміщенню.
Суд зазначає, що факт не оплати відповідачем послуг, пов'язаних з утриманням належного йому майна - нежитлового приміщення № 141 першого поверху (літ. А-9) площею 32,7 кв.м., підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а обов'язок відповідача з утримання належного йому майна виник незалежно від обставин звернення до нього позивача з пропозиціями щодо оплати зазначених послуг чи укладення договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.02.2018 у справі № 910/11312/17.
Зважаючи на вказані приписи Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», суд зазначає, що рішення загальних зборів об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, у тому числі про визначення розміру внесків на управління багатоквартирним будинком та визначення розміру цільових внесків, є обов'язковими для Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, яка, в свою чергу, є власником нежитлового приміщення № 141 першого поверху (літ. А-9) площею 32,7 кв.м. по вул. Богдана Завади, буд. 4 у м. Запоріжжя і в силу прямої норми закону несе тягар утримання належного їй майна, а отже, зобов'язана виконувати прийняті відповідно до статуту рішення Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Б.Завади 4».
Враховуючи те, що загальна сума заборгованості відповідача по сплаті внесків на управління багатоквартирним будинком в розмірі 14 191 грн 80 коп. підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач не надав доказів на спростування наявності такої заборгованості та її сплати в повному обсязі, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 14 191 грн 80 коп., в межах заявлених позовних вимог.
Крім того, відповідачем не заперечувався факт права власності за Територіальною громадою міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на нежитлове приміщення № 141, першого поверху (А-9) загальною площею 32,70 кв.м. в багатоквартирному будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Богдана Заводи, буд. 4.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За змістом ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.
Суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20.
При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини по справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначив, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції» зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Позивач надав докази в підтвердження наявності заборгованості по внескам.
Відповідач не спростував доводи позивача, не надав доказів оплати заборгованості по внескам у спірному періоді.
Щодо доводів відповідача про те, що відповідно до наявних матеріалів справи позивач не повідомляв відповідача про встановлений порядок оплати внесків на управління багатоквартирним будинком в Об'єднанні багатоквартирним будинком «Б.Завади 4» по вул. Богдана Заводи, буд. 4 у м. Запоріжжі та не укладався договір про компенсацію витрат за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території суд зазначає наступне.
Статтею 20 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлено, що частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.
Згідно частини 2 статті 21 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, встановлюються загальними зборами об'єднання відповідно до законодавства та статуту об'єднання.
Згідно частини 3 статті 23 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об'єднання та/або рішенням загальних зборів.
Із зазначеного вище вбачається, що Законом України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» не передбачено укладення письмового (електронного) договору зі співвласниками, оскільки обов'язок співвласника будинку сплачувати щомісячно внески на його утримання виникає безпосередньо із самого Закону, Статуту об'єднання та рішень загальних зборів співвласників.
Виходячи із вищевказаних норм, відповідні внески і платежі співвласники платять не на підставі договору, а на підставі рішення загальних зборів об'єднання та/або статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Б.Завади 4», жодних договорів зі співвласниками щодо внесків і платежів до фондів об'єднання укладати не зобов'язане.
Отже, відсутність договору між Територіальною громадою міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Б.Завади 4» зі сплати внесків на управління будинком не є підставою для звільнення відповідача від сплати відповідних внесків на управління будинком.
Інші доводи та докази учасників справи, детальну оцінку яких не наведено у рішенні, позаяк вони не покладені судом в його основу, не спростовують вищевикладених висновків суду.
Дослідивши наявні матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача в розмірі 2 422 грн 40 коп.
У позовній заяві, клопотанні про стягнення витрат на правову допомогу (вх. № 7543/08-08/25 від 09.04.2025) позивач зазначав, що очікувані витрати на правову допомогу складають 2 500 грн 00 коп.
28.05.2025 представник позивача надав через систему «Електронний суд» заяву про доручення до матеріалів справи договір про надання правової дороги від 29.07.2024, додаткову угоду № 1 від 14.03.2025.
Згідно ч. 1-4 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно зі ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч. 1 ст.1); адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (ч. 3 ст. 4).
На підтвердження витрат відповідно до вимог абзацу першого частини восьмої статті 129 ГПК України заявник надав такі докази: договір про надання правової допомоги від 29.07.2024 з Додатком № 1; додаткову угоду № 1 від 14.03.2025, ордер серія АР № 1227366 від 10.03.2025, ордер серія АР № 12412786 від 21.05.2025, акт прийому-передачі від 14.03.2025, детальний опис надання послуг професійної правничої допомоги.
29.07.2024 між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Б.Завади 4» (Замовник) та адвокатом Здорик Олександром Ігоровичем (Виконавець) укладено Договір про надання правової допомоги (Договір), відповідно до п. 1.1 якого, Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується за винагороду в межах умов цього Договору вчинити від імені та за рахунок Замовника наступні дії: надавати правову допомогу Замовнику в судах як першої, а при необхідності на окремо обговорених умовах і другої інстанції за поданням інтересів Замовника, а також виконувати інші доручення Замовника правового характеру як окремо обумовлені сторонами, так і узгоджені цим договором.
Згідно п.п 2.2.1 п. 2.1 Договору, Замовник зобов'язаний сплатити винагороду, додаткову винагороду, компенсації і компенсувати витрати Виконавця, пов'язані з виконанням доручення на умовах, визначених Додатком № 1 до Договору.
Відповідно до п. 4.1 Договору, договір про надання правової допомоги вступає в силу з дати його укладання, вказаної на першій сторінці договору і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до п. 2.1 Додатку № 1 до Договору, Адвокат зобов'язаний після фактичного надання послуг підготувати і надати (відправити) Замовнику два примірники Акта. При цьому Сторони домовились, що Акт може складатися за будь-який період часу та включати в себе всі послуги які були надані Адвокатом Замовника протягом відповідного періоду часу. Замовник протягом 3 (трьох) банківських днів після отримання двох примірників Акта зобов'язаний підписати Акт, скріпити своєю печаткою та повернути Адвокату один примірник Акта, а у разі відмови від його підписання протягом вказаного строку надати Адвокату письмові обґрунтовані зауваження та (або) заперечення до змісту Акта та (або) послуг У випадку, якщо протягом вказаного строку Замовник не поверне Адвокату один примірник підписаного і скріпленою печаткою Замовник Акта та не надасть Адвокату письмові обґрунтовані зауваження та (або) заперечення до змісту Акта та (або) послуг, то вважається, що Акт підписаний Замовником без зауважень та заперечень.
Згідно п. 2.2 Додатку № 1 до Договору, оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання Замовником Акту приймання передачі наданих послуг та рахунку фактури.
Відповідно до додаткової угоди № 1 від 14.03.2025 сторони погодились змінити наступні пункти договору:
1.1. Пункт 1.2 Додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги від 29.07.2024 року викласти в наступній редакції:
« 2500 грн. за роботу Адвоката, пов'язана з підготовкою та поданням позовної заяви, відзиву на позовну заяву, заперечення тощо (у цивільній, адміністративній, господарській справі);»;
1.2. Пункт 1.3 Додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги від 29.07.2024 року викласти в наступній редакції:
« 1600 грн. за роботу Адвоката, пов'язана за участь у судовому засіданні (у цивільній, адміністративній, господарській, кримінальній справі);».
2. Сторони домовились, що інші пункти Договору, окрім наведених вище, не змінені Додатковою угодою, та залишаються чинними у тій редакції, в якій вони були викладені Сторонами у Договорі.
3. Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками Сторін та діє протягом дії Договору.
4. Додаткова угода є невід'ємною частиною Договору, складена у двох примірниках українською мовою, які мають однакову юридичну силу, по одному для кожній із Сторін.
Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг від 14.03.2025 за надання юридичних послуг згідно договору від 29.07.2024, Виконавець надав, а Замовник прийняв юридичні послуги в сумі 2 500 грн 00 коп., згідно рахунку-фактури від 14.03.2025 за підготовку позовної заяви.
Відповідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі “East/West Alliance Limited" проти України», від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Разом із тим, відповідно до ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Водночас вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача заявленої суми витрат на професійну правову допомогу, суд, із урахуванням фактичних обставин даної справи, бере до уваги наступне.
Як передбачено ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Застосовуючи критерій співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених як у частині 4 статті 126 ГПК України, так і в частинах 5-7 статті 129 ГПК України.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Здійснивши правовий аналіз норм статей 126 та 129 ГПК України, можна дійти висновку про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Така позиція випливає із правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21, від 12.01.2023 у справі № 908/2702/21.
Отже під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах 5-7 статті 129 ГПК України.
Водночас таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.01.2023 у справі № 908/2702/21.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок міститься в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та в п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 6 ст. 126 ГПК).
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказаний правовий висновок викладено у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі N 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі N 910/906/18.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 169 ГПК України).
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду у питанні відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
При цьому, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Еast/West Аlliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд вважає встановленим, що відповідачем дотримані вимоги частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України в частині надання детального опису наданих послуг із визначенням їх вартості.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Надані позивачем докази в їх сукупності підтверджують наявність підстав для відшкодування йому судом витрат на професійну правничу допомогу за рахунок відповідача, оскільки їх розмір, відповідно до статті 74 ГПК України, доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
Судом враховано, що позовна заява та інші процесуальні заяві підписані адвокатом Здорик О.І.
Суд вважає встановленим, що позивачем дотримані вимоги частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України в частині надання детального опису наданих послуг із визначенням їх вартості.
Таким чином, з відповідача на користь позивача стягується 2 500 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Б.Завади 4» до Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради задовольнити.
Стягнути з Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний номер юридичної особи 04053915) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Б.Завади 4» (вул. Богдана Завади, буд. 4, м. Запоріжжя, 69120, ідентифікаційний номер юридичної особи 42176456) 14 191 (чотирнадцять тисяч сто дев'яносто одна) грн. 80 коп. заборгованості по внескам, 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору, 2 500 (дві тисячі п'ятсот) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 13.06.2025.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.