вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
13.06.2025м. ДніпроСправа № 904/2175/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТОН СЕФЕТІ", село Дороге Дніпропетровської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "ДІЯ", м. Дніпро
про стягнення 150 000,00 грн, -
Суддя Бажанова Ю.А.
Без виклику (повідомлення) учасників
Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТОН СЕФЕТІ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "ДІЯ" на свою користь 150 000,00 грн безпідставно отриманих коштів.
Судові витрати просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було здійснено перерахунок коштів на банківський рахунок відповідача з призначенням платежу "поворотна фінансова допомога згідно договору 13/01-22-ФД від 13.01.22р" у розмірі 150 000 грн. При цьому між сторонами письмовий договір про поворотну фінансову допомогу №13/01-22-ФД від 13.01.22 не укладався.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами.
12.05.2024 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "ДІЯ" через систему "Електронний суд" до Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, в якому просить суд розгляд справи №904/2175/25 проводити у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2025 у задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "ДІЯ" про розгляд справи з викликом сторін відмовлено.
15.05.2024 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "ДІЯ" через систему "Електронний суд" до Господарського суду Дніпропетровської області надійшов відзив в якому відповідач проти задоволення позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв'язку зі спливом строків позовної давності та з інших підстав, викладених у відзиві, посилаючись на таке: що позивач самостійно вчинив активні дії з перерахування коштів і зазначення саме такої підстави для перерахування коштів; в такому випадку його дії підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366 Кримінального кодексу України - коли службова особа вносить в офіційний платіжний документ завідомо неправдиву інформацію; відповідач звертає увагу на дату сплати коштів - 19.05.2021 та зазначає, що відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом. В даних правовідносинах застосовується загальна позовна давність у три роки, що передбачено статтею 257 Цивільного кодексу України. Враховуючи зазначене, сторона відповідача заявляє про сплив позовної давності за позовом позивача у даній справі, що є підставою для відмови судом у позові; щодо особи власника і директора позивача - ТОВ "АСТОН СЕФЕТІ" - громадянина ОСОБА_1 , відповідач зазначає, що станом на зараз в Господарському суді Дніпропетровської області розглядається справа № 904/735/25 про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) посадової особи (копія позову в додатках), де громадянин Аржанцев Є.О. за довіреністю від колишнього директора позивача - ТОВ "Центр протипожежних послуг "ДІЯ" Солодкого О.О. заволодів майном даного підприємства. Окрім того за фактом заволодіння і розтрати майна ТОВ "Центр протипожежних послуг "ДІЯ" відносно Солодкого О.О. відкрито низку кримінальних проваджень. Саме після відкриття провадження по справі № 904/735/25 позивачем було подано даний позов.
15.05.2024 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТОН СЕФЕТІ" через систему "Електронний суд" до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла відповідь на відзив у якій позивач не погоджується із запереченнями відповідача та зазначає, що строк позовної давності не є пропущеним, з урахуванням дії установленого на території України карантину та воєнним станом в Україні. Окрім того, наявність судової справи № 904/735/25 за позовом відповідача до громадянина Солодкого О.О., не звільняє відповідача від обов'язку щодо повернення безпідставно отриманих коштів ТОВ "АСТОН СЕФЕТІ".
Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТОН СЕФЕТІ" перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "ДІЯ" кошти у розмірі 150 000,00грн згідно платіжного доручення №631 від 13.01.2022. Призначення платежу: "перерахування поворотної фінансової допомоги згідно договору 13/01-22-ФД від 13.01.2022".
Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТОН СЕФЕТІ" посилається на те, що письмовий договір про поворотну фінансову допомогу №13/01-22-ФД від 13.01.2022 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "ДІЯ", на який є посилання у призначенні платежу, між сторонами не укладався.
06.03.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТОН СЕФЕТІ" направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "ДІЯ" повідомлення №1 від 05.03.2025 з вимогою протягом семи днів з дня отримання сплатити на розрахунковий рахунок грошові кошти у розмірі 425 000,00 грн, у тому числі за платіжним дорученням №631 від 13.01.2022 на суму 150 000,00 грн.
Повідомлення отримано Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "ДІЯ" 10.03.2025 та залишено без задоволення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТОН СЕФЕТІ" посилається на неповернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "ДІЯ" коштів у розмірі 150 000,00грн, які перераховано за платіжним дорученням №631 від 13.01.2022 з призначенням платежу: перерахування поворотної фінансової допомоги згідно договору 13/01-22-ФД від 13.01.2022, який між сторонами не укладався, що і є причиною виникнення спору.
Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача 150 000,00 грн. безпідставно набутих коштів.
Предметом доказування у справі є факт отримання коштів відповідачем, встановлення наявності / відсутності правових підстав для повернення коштів позивачу.
Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
За пункту 1 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Згідно з частинами першою, другою статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною першою статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до частин першої - третьої статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У постанові від 02.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поворотна фінансова допомога надається на підставі договорів, що передбачають передачу підприємству у користування на певний строк суми грошових коштів без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плату за користування такими грошовими коштами.
Операції з позики грошових коштів оформлюються згідно з вимогами статті 1046 "Договір позики" глави 71 Цивільного кодексу України. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості. З моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається укладеним.
За приписами статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За положеннями частини першої статті 1051 Цивільного кодексу України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Отже, юридичний аналіз зазначених нормативних приписів у сукупності дозволяє дійти висновку про те, що договір №13/01-22-ФД від 13.01.2022 можна вважати укладеним лише після його підписання обома сторонами або отримання позивачем письмової відповіді відповідача про повне й безумовне прийняття пропозиції щодо укладення вказаного договору на визначених ним умовах та фактичного отримання відповідачем за цим договором грошових коштів.
Як убачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, договір №13/01-22-ФД від 13.01.2022 укладений між позивачем та відповідачем у вигляді окремого юридичного документу не був. Також в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про волевиявлення позивача та відповідача укласти зазначений договір на певних умовах за допомогою будь-якого технічного засобу зв'язку.
Слід відзначити, що одного факту перерахування позивачем грошових коштів відповідачу недостатньо для висновку про укладення сторонами договору поворотної фінансової допомоги й виникнення між сторонами договірних зобов'язань.
З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов щодо предмету, строку дії, строку повернення коштів тощо.
Отже, договір №13/01-22-ФД від 13.01.2022 вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Водночас обставини справи свідчать про набуття відповідачем майна без достатньої правової підстави.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 ЦК України.
За приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частин другої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТОН СЕФЕТІ" перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "ДІЯ" грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн згідно платіжного доручення №631 від 13.01.2022. Призначення платежу: "перерахування поворотної фінансової допомоги згідно договору 13/01-22-ФД від 13.01.2022".
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач не заперечує факт отримання грошових коштів у сумі 150 000,00 грн за вказаним вище платіжним документом. Також відповідачем не було надано суду доказів щодо наявності правових підстав отримання ним грошових коштів у сумі 150 000,00 грн.
За наведених обставин відповідачем безпідставно утримуються грошові кошти, перераховані йому позивачем згідно платіжного доручення №631 від 13.01.2022 на суму 150 000,00 грн.
Позивач зазначає, що строк повернення грошових коштів настає в семиденний строк з дня отримання вимоги №1 від 06.03.2025. Зазначена вимога отримана відповідачем 10.03.2025.
Господарський суд щодо строку повернення коштів враховує таке.
Згідно із частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Водночас, як зазначено в пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23) норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов'язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов'язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов'язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.
Проте у статті 1212 Цивільного кодексу України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна (п.92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23)).
Норма частини другої статті 530 Цивільного кодексу України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України не застосовується (п.93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23)).
Таким чином, обов'язок повернути грошові кошти в сумі 150 000,00 грн у відповідача виник відразу після їх безпідставного набуття.
Відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Щодо позовної давності, про застосування якої заявляє відповідач.
Відповідно до положень статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
Так у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц (14-96цс18) зазначено, що виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Подібні висновки щодо застосування позовної давності викладені також у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц (14-252цс18) від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 (12-104гс19), від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (12-128гс19), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (12-97гс19), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (14-452цс18), від 12.12.2018 у справі № 367/2259/15-ц (14-333цс18).
Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 57 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
З матеріалів справи вбачається, що про відсутність договірних відносин між сторонами позивач був обізнаний з дати перерахування грошових коштів згідно платіжної інструкції №631 від 13.01.2022. Відповідно обчислення строку позовної давності починається з 14.01.2022.
На дату перерахування грошових коштів на рахунок відповідача (13.01.2022) діяв Закон України №540-ІХ від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 257, 258 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.
Закон України №540-ІХ від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02.04.2020.
При цьому, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин, дія якого тривала до 30 червня 2023 року.
24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан, який триває і на даний час.
Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
Таким чином, стаття 257 Цивільного кодексу України підпадає під перелік статей, строки яких продовжені на період дії в Україні воєнного стану.
Оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно, починаючи з 02.04.2020 було фактично зупинено перебіг строків позовної давності.
Зважаючи на викладене, приймаючи до уваги нормативні приписи статті 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу строку позовної давності, трирічний строк позовної давності за вимогами позивача про стягнення безпідставно одержаних коштів, який обчислюється з 14.01.2022, на дату звернення з позовом до суду (01.05.2025), не сплинув.
За таких обставин заява відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене господарський суд дійшов до висновку про те, що є правомірними та підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 150 000,00 грн безпідставно отриманих коштів.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТОН СЕФЕТІ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "ДІЯ" про стягнення 150 000,00 грн задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних послуг "ДІЯ" (49101, м. Дніпро, вул. Антоновича Володимира, буд. 33; ідентифікаційний код 42768053) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТОН СЕФЕТІ" (52070, Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Дороге, вул. Павлова, буд. 4-А; ідентифікаційний код 42009021) 150 000,00 грн (сто п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок) безпідставно набутих коштів, 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) витрат по сплаті судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 13.06.2025
Суддя Ю.А. Бажанова