13 червня 2025 року м. Харків Справа № 922/108/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В. , суддя Мартюхіна Н.О.
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства "Салтівське трамвайне депо" (вх.№625 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.02.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Байбаком О.І.) у справі №922/108/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокбізнес", м. Харків,
до Комунального підприємства "Салтівське трамвайне депо", м. Харків,
про стягнення 13 858,58 грн,
В січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Крокбізнес» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства "Салтівське трамвайне депо" 13 858,58 грн, з яких:
- інфляційні втрати у розмірі 4758,53 грн через невиконання умов господарських договорів та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.02.2019 у справі № 641/8857/18;
- 3% річних у розмірі 892,52 грн через невиконання умов господарських договорів та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.02.2019 у справі № 641/8857/18;
- інфляційні втрати у розмірі 2633,07 грн через невиконання умов господарських договорів та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29.09.2021 у справі № 641/1905/21;
- 3% річних у розмірі 493,87 грн через невиконання умов господарських договорів та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29.09.2021 у справі № 641/1905/21;
- інфляційні втрати у розмірі 4101,20 грн через несплату судових зборів та невиконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.09.2020 у справі № 641/3218/20;
- 3% річних у розмірі 979,39 грн через несплату судових зборів та невиконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.09.2020 у справі № 641/3218/20.
В лютому 2025 року позивач звернувся до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог (вх. № 3802 від 11.02.2025), в якій просив суд за результатами розгляду справи стягнути з Комунального підприємства "Салтівське трамвайне депо":
- інфляційні втрати у розмірі 8894,37 грн через невиконання умов господарських договорів та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.02.2019 у справі № 641/8857/18;
- 3% річних у розмірі 1702,68 грн через невиконання умов господарських договорів та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.02.2019 у справі № 641/8857/18;
- інфляційні втрати у розмірі 4921,59 грн через невиконання умов господарських договорів та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29.09.2021 у справі № 641/1905/21;
- 3% річних у розмірі 942,16 грн через невиконання умов господарських договорів та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29.09.2021 у справі № 641/1905/21;
- інфляційні втрати у розмірі 4577,10 грн через несплату судових зборів та невиконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.09.2020 у справі № 641/3218/20;
- 3% річних у розмірі 1064,14 грн через несплату судових зборів та невиконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.09.2020 у справі № 641/3218/20.
Дана заява обґрунтована тим, що при поданні первісної позовної заяви у цій справі позивач розраховував свої позовні вимоги в частині інфляційних втрат позивача за грудень 2024р., а 3% річних розраховував за період з 13.12.2024 по 13.01.2025. Однак, у зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання не виконав по теперішній час, період прострочення відповідача збільшився. Керуючись ст. 625 ЦК України позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період: грудень 2024 -січень 2025 та 3% річних за період з 13.12.2024 по 11.02.2025.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.01.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Крокбізнес» (вх. № 3802 від 11.02.2025) про збільшення розміру позовних вимог задоволено та продовжено розгляд позовних вимог з її урахуванням.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.02.2025 у справі №922/4401/24 позов задоволено.
Стягнуто з Комунального підприємства "Салтівське трамвайне депо" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Крокбізнес»:
- інфляційні втрати у розмірі 8894,37 грн за період прострочення грудень 2024 р.- січень 2025 р через невиконання умов господарських договорів та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.02.2019 у справі № 641/8857/18;
- 3% річних у розмірі 1702,68 грн за період прострочення з 13.12.2024 по 11.02.2025 через невиконання умов господарських договорів та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.02.2019 у справі № 641/8857/18;
- інфляційні втрати у розмірі 4921,59 грн за період прострочення грудень 2024 р.- січень 2025 р через невиконання умов господарських договорів та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29.09.2021 у справі № 641/1905/21;
- 3% річних у розмірі 942,16 грн за період прострочення з 13.12.2024 по 11.02.2025 через невиконання умов господарських договорів та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29.09.2021 у справі № 641/1905/21;
- інфляційні втрати у розмірі 4577,10 грн за період прострочення грудень 2024 р.- січень 2025 р через несплату судових зборів та через невиконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.09.2020 у справі № 641/3218/20;
- 3% річних у розмірі 1064,14 грн за період прострочення з 13.02.2024 по 11.02.2025 через несплату судових зборів та через невиконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.09.2020 у справі № 641/3218/20.
- 2422,40 грн судового збору.
Рішення суду обґрунтовано тим, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення. Приймаючи до уваги, що: позивач набув право вимоги до відповідача щодо сплати боржником інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку із невиконанням рішень Комінтернівського районного суду м. Харкова у справах: № 641/8857/18, № 641/3218/20 та № 641/1905/21; відповідач є боржником у виконавчих провадженнях ВП № 58915033, ВП № 70914277; відповідач не надав доказів виконання вказаних рішень, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку із невиконанням боржником відповідних рішень. Як зазначено в рішенні, обставини та періоди прострочення відповідачем не спростовані, доказів неправильності здійснених розрахунків суду також не надано. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних та 3% річних, суд зазначив, що його здійснено арифметично правильно, в зв'язку з чим заявлений позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Комунальне підприємство "Салтівське трамвайне депо" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 21.02.2025 у справі №922/108/25 скасувати та відмовити у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на наступне:
- КП “Салтівське трамвайне депо» не є правонаступником КП “Харківський вагоноремонтний завод». Заміна сторони на КП “Салтівське трамвайне депо» була здійснена у конкретному виконавчому провадженні, та відповідно, відповідач є боржником лише у межах суми конкретного виконавчого провадження. Відповідач не є боржником по основному правочину, на підставі якого виникла заборгованість, та відповідно, відсутні правові підстави для покладення на нього обов'язку та відповідальності за невиконання чи порушення правочину. Аналогічною є ситуація з іншими судовими рішеннями, на які посилається позивач у позові;
- рішенням Комінтернівського районного суду від 11.02.2019 у справі № 641/8857/18 було стягнуто 3% та інфляційні витрати за невиконання основного зобов'язання. Позивач у позовній заяві нарахував 3% річних та інфляційні витрати за невиконання рішення суду про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Нарахування 3% річних та інфляційних втрат на встановлену рішенням суду заборгованість до складу якої, крім основного боргу, входять суми 3% річних, не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Салтівське трамвайне депо" (вх.№625 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.02.2025 у справі №922/108/25 та постановлено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи. Встановлено позивачу строк до 30.04.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту. Встановлено учасникам справи строк до 30.04.2025 для подання заяв, клопотань, тощо.
29.04.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5325), в якому останній проти апеляційної скарги заперечує. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Відтак заміна у разі вибуття сторони виконавчого провадження правонаступником (ст. 334 ГПК України) має відбуватись з одночасною заміною правонаступником відповідного учасника справи (ст. 52 ГПК України). Таким чином, відповідач на теперішній час є боржником по всіх основних правочинах, на підставі яких виникла заборгованість КП “ВАРЗ», та зобов'язання по виконанню яких перейшла з КП “ВАРЗ» на відповідача після заміни КП “ВАРЗ» на відповідача у відповідних виконавчих провадженнях. Зазначає, що у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку "інфляційних втрат" у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265. Відповідач, плутаючи терміни “втрати» та “витрати» щодо визначення інфляційних втрат, посилається на висновки судів, правові позиції в яких давно змінені Верховним Судом на інші підходи щодо методики підрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних.
05.06.2025 до суду від позивача надійшла заява (вх.№7073), в якій останній зазначає, що відповідач помилково вважає, що положення чинного законодавства передбачають можливість нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, згідно ч.2 ст.625 ЦК України, виключно на суму основного зобов'язання, а не на суму інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих за попередній період.
Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2025 у зв'язку з відпусткою судді Пуль О.А., яка входили до складу колегії суддів, для розгляду справи №922/108/25 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.02.2019 у справі № 641/8857/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Харківський вагоноремонтний завод" про стягнення грошових коштів задоволено, стягнуто: інфляційні втрати у розмірі 296324,57 грн та 3% річних у розмірі 43570,49 грн.
Судом видано виконавчий лист від 11.04.2019 у справі № 641/8857/18.
Постановою державного виконавця міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Вірченко А.О. від 17.04.2019 на підставі вказаного виконавчого листа відкрито виконавче провадження ВП № 58915033.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12.04.2023 у справі №641/8857/18 замінено боржника у виконавчому провадженні №58915033 з КП “ВАРЗ» на його правонаступника - Комунальне підприємство "Салтівське трамвайне депо".
Таким чином, як зазначає позивач, з 12.04.2023 відповідач є боржником ОСОБА_1 щодо зобов'язань КП “ВАРЗ» у ВП № 58915033.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29.09.2021 у справі №641/1905/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до КП “ВАРЗ» про стягнення грошових коштів задоволено, стягнуто: інфляційні втрати у розмірі 139974,85 грн та 3% річних у розмірі 48101,89 грн.
Судом видано виконавчий лист від 12.11.2021 у справі № 641/1905/21.
Постановою старшого державного виконавця Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Власик М.А. від 08.02.2023 на підставі вищевказаного виконавчого листа відкрито виконавче провадження ВП № 70914277.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19.04.2023 у справі № 641/1905/21 замінено сторону боржника - КП “ВАРЗ» у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення на його правонаступника - відповідача у даній справі.
Таким чином, як зазначає позивач, з 19.04.2023 відповідач є боржником ОСОБА_1 щодо зобов'язань КП “ВАРЗ» у ВП № 70914277.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.09.2020 у справі №641/3218/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до КП “ВАРЗ» про стягнення грошових коштів задоволено. Стягнуто з КП “ВАРЗ» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати та 3% річних за період прострочення сплати судового збору згідно рішення Господарського суду Харківської області від 21.04.2015 у справі № 922/1165/15 в розмірі 8313,39 грн. Також стягнуто з КП “ВАРЗ» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати та 3% річних за період прострочення сплати судового збору згідно рішення Господарського суду Харківської області від 17.06.2015 у справі № 922/2910/15 в розмірі 2166,15 грн.
Всього на підставі зазначеного рішення стягнуто з КП “ВАРЗ» 10479,54 грн (8313,39 грн через прострочення сплати судового збору згідно з рішенням № 922/1165/15 + 2166,15 грн через прострочення сплати судового збору згідно з рішенням № 922/2910/15).
Судом видано два виконавчі листи від 07.12.2020 у справі № 641/3218/20, а саме: щодо стягнення з КП “ВАРЗ» на користь ОСОБА_1 суми в розмірі 8313,39 грн (через прострочення виконання рішення № 922/1165/15) та щодо стягнення з КП “ВАРЗ» на користь ОСОБА_1 суми в розмірі 2166,15 грн (через прострочення виконання рішення № 922/2910/15).
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29.03.2023 у справі №641/3218/20 замінено сторону боржника - КП “ВАРЗ» у виконавчому провадженні № 70914024 щодо стягнення з відповідача 8313,39 грн та у виконавчому провадженні № 70914164 щодо стягнення з відповідача 2166,15 грн на його правонаступника - відповідача.
Таким чином, як зазначає позивач, з 29.03.2023 КП “ВАРЗ» став боржником ОСОБА_1 щодо зобов'язань у ВП №70914024 та у ВП №70914164.
Позивач вказує, що відповідач коштів у ВП №58915033, ВП №70914277, ВП №70914024 та у ВП №70914164 ОСОБА_1 не сплатив, на підтвердження чого подав до суду лист Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 140181 від 05.07.2024.
За твердженням позивача, 12.02.2024 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крокбізнес" укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого ОСОБА_1 передав позивачу частину своїх прав кредитора щодо зобов'язань відповідача, а саме, передав позивачу право вимоги від відповідача щодо сплати останнім інфляційних втрат та 3% річних в зв'язку з невиконанням ним зобов'язань.
Таким чином, як вказує позивач, з 12.02.2024 він набув право вимоги до відповідача щодо сплати останнім інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку із невиконанням ним рішень: № 641/8857/18, № 641/3218/20 та № 641/1905/21.
Крім того, рішенням Господарського суду Харківської області від 15.04.2024 у справі №922/436/24, з урахуванням постанови Східного апеляційного господарського суду від 20.06.2024 у справі № 922/436/24, стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні втрати за період з вересня 2023 року по січень 2024 року та 3% річних за період з 12.04.2023 по 12.02.2024 у зв'язку з невиконанням рішень Комінтернівського районного суду м. Харкова: від 11.02.2019 у справі № 641/8857/18; від 29.09.2021 у справі № 641/1905/21; від 23.06.2020 у справі № 641/1055/20; від 28.09.2020 у справі № 641/3218/20; від 15.06.2023 у справі № 641/788/23.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.09.2024 у справі № 922/2541/24 стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні втрати за період з лютого 2024 року по липень 2024 року та 3% річних за період з 13.02.2023 по 12.08.2024 у зв'язку з невиконанням рішень Комінтернівського районного суду м. Харкова: від 11.02.2019 у справі № 641/8857/18; від 29.09.2021 у справі № 641/1905/21.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.11.2024 у справі № 922/3572/24 стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні втрати за серпень-вересень 2024 року та 3% річних за період з 13.08.2024 по 29.10.2024 922/3572/24 у зв'язку з невиконанням рішень Комінтернівського районного суду м. Харкова: від 11.02.2019 у справі № 641/8857/18; від 29.09.2021 у справі № 641/1905/21.
При зверненні до суду з позовом у даній справі позивач, зокрема, вказує, що відповідач не виконав рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова по справах № 641/8857/18, № 641/3218/20 та № 641/1905/21, а тому на підставі ст. 625 ЦК України зобов'язаний сплатити на користь позивача інфляційні та річні в наступних розмірах:
- інфляційні втрати у розмірі 8894,37 грн за період прострочення грудень 2024 р.- січень 2025 р через невиконання умов господарських договорів та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.02.2019 у справі № 641/8857/18;
- 3% річних у розмірі 1702,68 грн за період прострочення з 13.12.2024 по 11.02.2025 через невиконання умов господарських договорів та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.02.2019 у справі № 641/8857/18;
- інфляційні втрати у розмірі 4921,59 грн за період прострочення грудень 2024 р.- січень 2025 р через невиконання умов господарських договорів та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29.09.2021 у справі № 641/1905/21;
- 3% річних у розмірі 942,16 грн за період прострочення з 13.12.2024 по 11.02.2025 через невиконання умов господарських договорів та рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29.09.2021 у справі № 641/1905/21;
- інфляційні втрати у розмірі 4577,10 грн за період прострочення лютий 2024 р.- січень 2025 р через несплату судових зборів та через невиконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.09.2020 у справі № 641/3218/20;
- 3% річних у розмірі 1064,14 грн за період прострочення з 13.02.2024 по 11.02.2025 через несплату судових зборів та через невиконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.09.2020 у справі № 641/3218/20.
Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що КП “Салтівське трамвайне депо» не є правонаступником КП “Харківський вагоноремонтний завод». Заміна сторони на КП “Салтівське трамвайне депо» була здійснена у конкретному виконавчому провадженні, та відповідно, відповідач є боржником лише у межах суми конкретного виконавчого провадження. Відповідач не є боржником по основному правочину, на підставі якого виникла заборгованість, та відповідно, відсутні правові підстави для покладення на нього обов'язку та відповідальності за невиконання чи порушення правочину.
У пункті 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За змістом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно зі ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Відступлення права за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.
Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14 та від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.01.2025 у справі № 910/3627/16).
Ухвала про здійснення процесуального правонаступництва на стадії виконання судового рішення є документом, що забезпечує виконання рішення та фактично є його невід'ємною частиною, а тому заміна сторони в зобов'язанні (правонаступництво) на стадії виконавчого провадження є зміною судового рішення, передбаченою чинним законодавством, що оформлюється ухвалою (стаття 52 ГПК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15).
Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.
Правонаступництво як інститут процесуального права нерозривно пов'язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду.
Правонаступництво як інститут процесуального права має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов'язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов'язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво.
Оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Відтак заміна у разі вибуття сторони виконавчого провадження правонаступником (стаття 334 ГПК України) має відбуватись з одночасною заміною правонаступником відповідного учасника справи (стаття 52 ГПК України).
Відповідний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 03.11.2020 у справі №916/16/17, від 16.02.2021 у справі №911/3411/14.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12.04.2023 у справі №641/8857/18 замінено боржника у виконавчому провадженні №58915033 з КП “ВАРЗ» на його правонаступника - Комунальне підприємство "Салтівське трамвайне депо".
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19.04.2023 у справі № 641/1905/21 замінено сторону боржника - КП “ВАРЗ» у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення на його правонаступника - відповідача у даній справі.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29.03.2023 у справі №641/3218/20 замінено сторону боржника - КП “ВАРЗ» у виконавчому провадженні № 70914024 щодо стягнення з відповідача 8313,39 грн та у виконавчому провадженні № 70914164 щодо стягнення з відповідача 2166,15 грн на його правонаступника - відповідача.
Вищевказані ухвали Комінтернівського районного суду м.Харкова про заміну сторони виконавчого провадження набрали законної сили, і є обов'язковими до виконання, що свідчить про те, що КП “Салтівське трамвайне депо» є боржником у виконавчих провадженнях ВП №58915033, ВП №70914277, ВП №63014422, ВП №70914164, ВП №70914024.
Зазначені обставини підтверджуються висновками, викладеними в рішеннях Господарського суду Харківської області від 15.04.2024 у справі № 922/436/24, від 30.09.2024 у справі №922/2541/24, від 06.11.2024 у справі № 922/3572/24 та постанові Східного апеляційного господарського суду від 20.06.2024 у справі № 922/436/24.
За змістом ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31.07.2024 у справі № 161/11703/22 зробив наступний висновок:
“Установивши, що рішення суду відповідач не виконав, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про наявність у позивача права на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду.
Разом з тим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, для розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат взяв за основну заборгованість лише за тілом кредиту у розмірі 1 580 275,33 грн (1 124 649,36 грн - несплачена основна сума кредиту + 455 625,97 грн - прострочений основний борг) та не врахував, що в цій справі договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов'язальні, пов'язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.»
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач є боржником по зобов'язаннях, які перейшли з КП “ВАРЗ» на відповідача після заміни КП “ВАРЗ» на КП “Салтівське трамвайне депо» у відповідних виконавчих провадженнях, унаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України.
Щодо посилання апелянта на те, що рішенням Комінтернівського районного суду від 11.02.2019 у справі № 641/8857/18 було стягнуто 3% річних та інфляційні витрати за невиконання основного зобов'язання; позивач у позовній заяві нарахував 3% річних та інфляційні витрати за невиконання рішення суду про стягнення 3% річних та інфляційних витрат; нарахування 3% річних та інфляційних втрат на встановлену рішенням суду заборгованість до складу якої, крім основного боргу, входять суми 3% річних, не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.
У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Отже, передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (такий висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №910/21124/20, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).
Питання розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання також було предметом розгляду об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19.
Так, у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, зокрема, таке:
"Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ № 1078).
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.
При зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Отже, при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.
З огляду на таке, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погодилась з методикою розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 ЦК України, яка передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції).»
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від висновків касаційного суду у постановах від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі №924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженого наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на чисельні постанови Верховного Суду, в яких викладено правову позицію про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, з огляду на те, що, як зазначено вище, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 відступила від висновків касаційного суду, зокрема, викладених у постанові від 21.05.2019 у справі №916/2889/13, на яку посилається апелянт як підставу для обґрунтування своєї апеляційної скарги.
У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачала необхідності відступати від висновку, викладеному у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 про те, що при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ № 1078).
Наведені правові висновки викладені також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2025 у справі № 908/460/24, від 06.05.2025 у справі № 910/6632/23.
Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми).
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність і передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Учасники спору завжди повинні мати змогу орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент учинення дії.
У рішенні у справі «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд з прав людини наголосив, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вираз “передбачено законом» охоплює дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що цей термін передбачає не лише писане право, як-от норми законів, а й неписане, тобто усталені в суспільстві правила та засади моральності суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, аби дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.
У контексті наведеного колегія суддів зазначає про те, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, мають перевагу над висновками колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними, зокрема у постанові від 21.05.2019 у справі №916/2889/13, яка була наведена апелянтом в апеляційній скарзі.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Враховуючи те, що позивач набув право вимоги до відповідача щодо сплати боржником інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку із невиконанням рішень Комінтернівського районного суду м. Харкова у справах № 641/8857/18, № 641/3218/20 та № 641/1905/21; відповідач є боржником у виконавчих провадженнях ВП № 58915033, ВП № 70914277; відповідач не надав доказів виконання вказаних рішень, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності у позивача права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку із невиконанням боржником відповідних рішень, та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідачем не було надано до суду першої інстанції будь-яких зауважень на розрахунок позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Доводи апеляційної скарги також не стосуються правильності розрахунків позивача та висновків місцевого господарського суду щодо їх обґрунтованості, а тому у відповідності до вимог ст.269 ГПК України позовні вимоги в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядаються.
Згідно з ч.4 ст.11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Суду у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Суду у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001, заява № 49684/99).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі зазначеного, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Харківської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 21.02.2025 у справі №922/108/25 без змін, як такого, що постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, судовий збір за подання апеляційної скарги, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Салтівське трамвайне депо" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 21.02.2025 у справі №922/108/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктами а)-г) частини 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 13.06.2025.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна