вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" червня 2025 р. Справа№ 756/16112/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Кропивної Л.В.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - не з'явився;
від відповідача-1 - Слєпуха О.С.;
від відповідача-2 - не з'явився;
від третьої особи 1 - не з'явився;
від третьої особи 2 - не з'явився;
розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2024 у справі №756/16112/21 (суддя Турчин С.О., повний текст складено - 25.10.2024) за позовом ОСОБА_2 до 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_3 , третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_4 , третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмета спору, на стороні відповідача 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "САННАКОД АУТСОРСИНГ", про стягнення авансу у сумі 70 874,52 доларів США.
ВСТАНОВИВ наступне.
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 (відповідача-1), ОСОБА_3 (відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_4 , про стягнення авансу, у якому просив стягнути зі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_2 авансовий внесок у розмірі 70000,00 доларів США та 3% річних у сумі 874,52 долари США, що в загальній сумі - 70 874,52 долари США.
Позивач зазначив, що оскільки договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "САННАКОД АУТСОРСИНГ" між сторонами укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем грошова сума у загальному розмірі 70000,00 дол. США є авансом, який підлягає поверненню.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21.08.2023 у справі №756/16112/21 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_4 , про стягнення авансу задоволено частково; стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 70 000,00 доларів США, 3 % річних у розмірі 874,52 долари США, витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 350,00 грн. В решті позовних вимог - відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 29.04.2024 у справі №756/16112/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року - задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_4 , про стягнення авансу скасовано та ухвалено нове судове рішення. Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_4 , про стягнення авансу - закрито, вказано позивачеві, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Роз'яснено ОСОБА_2 про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідного судового рішення звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
15.05.2024 представник ОСОБА_2 - адвокат Гук Андрій Русланович подав клопотання про передачу справи за підсудністю, у якому просив передати справу до відповідного суду першої інстанції, якому віднесено розгляд такої справи - Господарського суду м. Києва.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04.06.2024 клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Гука Андрія Руслановича про направлення за встановленою підсудністю цивільної справи - задоволено. Постановлено передати справу №756/16112/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_4 , про стягнення авансу, за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва для вирішення в порядку господарського судочинства.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2024 у справі №756/16112/21 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача1 на користь позивача грошові кошти у розмірі 70000 (сімдесят тисяч) доларів США 00 (нуль) центів, 3 % річних у розмірі 840 (вісімсот сорок) доларів США 00 (нуль) центів та витрати по сплаті судового збору у розмірі 27990 (двадцять сім тисяч дев'ятсот дев'яносто) грн 90 (дев'яносто) коп.
На підставі встановлених обставин, суд прийшов до висновку, що грошові кошти у розмірі 70000,00 доларів США є авансом, який підлягає поверненню позивачу, оскільки договір-купівлі продажу частки не було укладено.
При цьому, щодо вимог до ОСОБА_3 суд дійшов висновку, що вони пред'явлені до неналежного відповідача.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на відсутність між сторонами зобов'язальних відносин та відповідно неможливість стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача грошових коштів на підставі ст.571 ЦК України, а також вказує, що розписка не містить посилання на те, в чиїх саме інтересах діяв ОСОБА_4 та не містить посилання на довіреність від 18.09.2018.
Крім цього, в апеляційній скарзі апелянт посилається на помилковість висновку суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 1 іноземної валюти.
В судовому засіданні представник апелянта - відповідача 1 у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Позивач, відповідач 2 та треті особи правом на участь представників у даному судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (ухвали суду від 12.05.2025 про призначення справи до розгляду на 02.06.2025) до електронних кабінетів представника позивача та відповідача 2.
Кореспонденція суду, направлена третім особам, повернулася з відміткою органу поштового зв'язку про закінчення терміну зберігання.
Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Враховуючи належне повідомлення вказаних осіб, а також з урахуванням того, що неявка їх представників в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
27.06.2019 ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мельник Ю.О., 18.09.2018, зареєстровано в реєстрі за № 385 та ОСОБА_1 було складено розписку, відповідно до змісту якої: "Ця розписка підтверджує отримання ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 70 000,00 дол США (сімдесят тисяч доларів США) від ОСОБА_4 (довірена особа покупця), у якості авансу за передачу засновниками товариства істотної участі, а саме 51 % у Статутному капіталі ТОВ "САННАКОД АУТСОРСИНГ". Участь у Статутному капіталі передається учасниками товариства наступними частинами: ОСОБА_1 - 25,5%, ОСОБА_3 - 25,5%. Загальна сума грошових коштів, яка має бути передана засновникам ТОВ "САННАКОД АУТСОРСИНГ" у якості сплати за передачу 51% Статутного капіталу ТОВ "САННАКОД АУТСОРСИНГ" становить 350 000,00 дол. США (триста п'ятдесят тисяч доларів США). Покупець має наміри завершити угоду на протязі 2х місяців, до 27 серпня 2019р. Партнерські зобов'язання сторін починають свою дію з моменту передачі/отримання авансу, а саме з 27.06.2019".
Розписка підписана ОСОБА_1 від свого імені, а також від імені ОСОБА_3 , з посиланням на її усне доручення та ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності.
Копія розписки від 27.06.2019 та довіреності від 18.09.2018 містяться в матеріалах справи, та їх оригінали оглянуті судом.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на дату складання розписки - 27.06.2019, учасниками (засновниками) ТОВ "САННАКОД АУТСОРСИНГ", з рівним розподілом часток є: ОСОБА_1 - 50% та ОСОБА_3 - 50%.
Згідно із матеріалів справи, до вказаного у розписці строку сторонами не було укладено договору купівлі-продажу частки ТОВ "САННАКОД АУТСОРСИНГ", що також підтверджено сторонами.
30.04.2021 представником позивача ОСОБА_4 на адресу відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були направлені претензії, в яких зазначено, що сторони у строк, зазначений у розписці, не уклали договір купівлі-продажу частки ТОВ "САННАКОД АУТСОРСИНГ", а тому, аванс за таким неукладеним договором підлягає поверненню. Однак, зазначені претензії не були отримані відповідачами та повернулися на адресу відправника, з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Оскільки відповідачі грошові кошти позивачу не повернули, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 авансовий внесок у розмірі 70000,00 доларів США та 3% річних у сумі 874,52 долари США.
Як вже вказувалося, суд першої інстанції позов задовольнив частково до відповідача 1, та відмовив до відповідача 2, оскільки встановив, що позов у даній справі пред'явлено до особи ОСОБА_3 , яка не порушувала права позивача, тобто до неналежного відповідача.
Колегія суддів погоджується із висновками, наведеними в оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.
Частинами 1, 2 ст.202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України:
- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;
- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.
Згідно умов розписки відповідач 1 отримав від уповноваженої особи позивача грошові кошти, як аванс за передачу засновниками товариства істотної участі, а саме 51 % у Статутному капіталі ТОВ "САННАКОД АУТСОРСИНГ". Також, вказано, що Покупець має наміри завершити угоду на протязі 2х місяців, до 27 серпня 2019р.
Отже, зміст розписки свідчить про наявність між сторонами зобов'язальних (договірних) правовідносин.
Як підтверджено матеріалами справи, сторони не укладали договору відчуження частки у ТОВ "САННАКОД АУТСОРСИНГ". Докази протилежного сторони суду не надали.
Отже, отримавши гроші в забезпечення передачі частки у статутному капіталі ТОВ "САННАКОД АУТСОРСИНГ" на користь позивача належної відповідачам частки у статутному капіталі Товариства, відповідачами не було здійснено у передбаченому законом порядку відчуження часток у статутному капіталі вказаного Товариства на користь позивача шляхом укладення договору продажу своєї частки у Товаристві.
При цьому в разі неукладення основного договору купівлі-продажу, задля чого укладалася розписка, норми ЦК України спеціально передбачають правові наслідки цього, відмінні від статті 1212 ЦК України.
Частиною першою статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Оскільки договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем грошова сума у загальному розмірі 70000,00 дол. США є авансом, який підлягає поверненню, а не завдатком.
Доводи апелянта про відсутність між сторонами зобов'язальних відносин та відповідно неможливість стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача грошових коштів на підставі ст.571 ЦК України відхиляються колегією суддів.
Так, як вже вказано вище, зміст розписки свідчить про наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин щодо передачі частки в статутному капіталі товариства та її оплати покупцем.
Проте, відповідачами не було здійснено у передбаченому законом порядку відчуження часток у статутному капіталі вказаного Товариства на користь позивача шляхом укладення договору продажу своєї частки у Товаристві.
В свою чергу, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
Отже, у спірних правовідносинах, сплачені позивачем кошти, відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК України - є авансом.
Таким чином, грошові кошти у розмірі 70000,00 доларів США є авансом, який підлягає поверненню позивачу, оскільки договір-купівлі продажу частки не було укладено.
Доводи апелянта про те, що розписка не містить посилання на те, в чиїх саме інтересах діяв ОСОБА_4 та не містить посилання на довіреність від 18.09.2018, відхиляються Судом, оскільки наявними у матеріалах справи доказами (зокрема, довіреністю від 18.09.2018, розпискою від 27.06.2019, та поясненнями безпосередньо ОСОБА_4 ) у їх сукупності підтверджуються обставини, на які позивач посилається в обґрунтування заявленого позову.
Крім цього, колегія суддів вказує, що у позивача та його представника - ОСОБА_4 відсутні суперечності щодо повноважень на отримання спірних коштів.
З огляду на викладене, передана позивачем грошова сума у загальному розмірі 70000,00 дол. США, яка є авансом, підлягає поверненню.
Стосовно вимог до відповідача-2 суд першої інстанції вірно зазначив наступне.
Засновниками (учасниками) ТОВ "САННАКОД АУТСОРСИНГ" (станом на дату складання розписки) був ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які особисто або через представника могли відчужити свої корпоративні права.
Під час підписання зазначеної розписки ОСОБА_1 діяв від свого імені, а також від імені ОСОБА_3 , з посиланням на її усне доручення.
Відповідно до частин першої та третьої статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов'язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
Згідно із статтею 244 Цивільного кодексу України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
Відповідно до ч.1 ст.245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Позивач просить стягнути солідарно з відповідачів на його користь грошові кошти у сумі 70000,00 доларів США, які було отримано ОСОБА_1 , який діяв від свого імені, а також від імені ОСОБА_3 , з посиланням на її усне доручення.
Разом з тим, ОСОБА_3 , заперечує, що уповноважувала ОСОБА_1 на підписання розписки про одержання авансового платежу за продаж частки Товариства.
При цьому у матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 авансу за передачу істотної участі у Статутному капіталі ТОВ "САННАКОД АУТСОРСИНГ", а також докази, що ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 діяти від її імені.
За встановлених обставин, суд вважає, що ОСОБА_1 , приймаючи грошові кошти від ОСОБА_4 , діяв від свого імені та не був уповноважений на це ОСОБА_3 .
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову до відповідача 2.
Рішення суду в наведеній частині жодною із сторін не оскаржується.
Зі встановлених вище обставин вбачається, що відповідач 1 є зобов'язаною особою по поверненню позивачу, отриманих коштів авансу у розмірі 70000,00 доларів США.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на помилковість висновку суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 1 іноземної валюти. Стосовно вказаного слід зазначити наступне.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Відповідно у разі отримання, як авансу, іноземної валюти, відповідач 1, враховуючи не укладення договору, зобов'язаний повернути позивачу таку ж суму грошових коштів, тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка була ним отримана.
Виконання зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.
З огляду на викладене, наведені доводи апелянта не можуть бути підставою для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо вимоги позивача про стягнення 3% річних у сумі 874,52 дол. США, слід зазначити наступне.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Таким чином, враховуючи те, що сторонами не було укладено договір, у відповідача 1 виник обов'язок з повернення отриманих коштів авансу, що свідчить про виникнення грошового зобов'язання.
Оскільки, на вимогу позивача, вказані кошти повернуті не були, він набув права на нарахування 3 % річних.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимога про стягнення з ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 840,00 доларів США є обґрунтованою.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача 1 (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2024 у справі №756/16112/21 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача 1 у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена: 13.06.2025 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
Л.В. Кропивна