вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" травня 2025 р. Справа№ 910/9888/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Коробенка Г.П.
секретар судового засіданні: Романенко К.О.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 27.05.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросервісмонтаж"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 23.12.2024 (повний текст складено 10.02.2025)
у справі № 910/9888/24 (суддя М.Є.Літвінова)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросервісмонтаж"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕК-ОСНОВА"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Променерготек»
про зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог та зустрічних позовних вимог
У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Електросервісмонтаж" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕК-ОСНОВА" про визнання припиненими зобов'язання ТОВ "ЕСМ" перед ТОВ "ЕК-ОСНОВА" по договору поставки №1515-06Е від 18.06.2021 щодо сплати на користь останнього грошових коштів у розмірі 6 539 275,18 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з початку повномасштабної збройної агресії рф проти України відбулась окупація м. Енергодара, у зв'язку із цим було припинено фінансування від ДП НАД «ЕНЕРГОАТОМ» (АТ НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ») по об'єкту (роботи, та матеріальних ресурсах) - Запорізькій АЕС, а тому утрималась заборгованість за договором від 18.06.2021 у розмірі 6 539 275,18 грн. Водночас, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних підприємців та громадський формувань, учасником ТОВ «ЕК-ОСНОВА» з частиною статутному капіталі - 50% є громадянин росії ОСОБА_1 , який проживає у місті Рязань. На переконання позивача, ТОВ "Ек-Основа" є кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлено обмежувальні заходи, передбачені Законом України "Про санкції", на товариство розповсюджується постанова Кабінету Міністрів України № 187, а тому в силу положень статті 607 Цивільного кодексу України та захисту свого законного інтересу, наявні підстави для визнання припиненими зобов'язань позивача перед відповідачем по договору поставки №1515-06Е від 18.06.2021 щодо сплати на користь останнього грошових коштів у розмірі 6 539 275,18 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 у справі №910/9888/24 в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросервісмонтаж" відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наведені позивачем обставини щодо неможливості виконання ним грошового зобов'язання не є в розумінні статті 607 ЦК України підставою для припинення зобов'язання неможливістю його виконання. Отже, судом встановлено, що позивач не є стягувачем, стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України «Про санкції», відповідач не є особою, щодо якої постановою № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, відповідач не підпадає під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 187, відомості стосовно відповідача відсутні у державному реєстрі санкцій, у зв'язку з цим у ТОВ "Електросервісмонтаж" відсутні правові підстави утримуватися від виконання взятих на себе зобов'язань за договором поставки договір поставки №020/05-05 щодо проведення повного розрахунку з постачальником за отриманий товар.
Крім того, з огляду на встановлені обставини щодо укладення між відповідачем та третьою особою договору №2202 від 22.02.2022 відступлення права вимоги, суд зазначив, що на момент звернення ТОВ "Електросервісмонтаж" з позовом до ТОВ «ЕК-ОСНОВА» про визнання зобов'язань за договором поставки припиненими, у даній справі новим кредитором за договором поставки є ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК».
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Електросервісмонтаж" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 по справі № 910/9888/24 скасувати та прийняте нове рішення, яким позов задовольнити повністю, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і під час розгляду справи в суді першої інстанції, додатково зазначивши про те, що:
- відповідач є кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, тобто він є особою щодо якої постановою Кабінету Міністрів України № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації» введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань; та він підпадає під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України № 187;
- на відповідача не поширюються виключні випадки дозволу на перерахунок коштів йому, що передбачені цією постановою Кабінету Міністрів України № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації», оскільки на день прийняття згаданої постанови у громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 закінчився строк дії посвідки на тимчасове проживання (закінчення строку дії останньої посвідки - 21.11.2019);
- в основу оскаржуваного рішення суд першої інстанції також поклав договір про відступлення права вимоги № 2202 від 22.02.2022, проте в ході розгляду цієї справи в Господарському суді міста Києва позивач наголошував на тому, що такій договір насправді підписано не 22.02.2022, а пізніше, а підписання такого договору було саме наслідком прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації». При цьому для доведення вказаного факту позивачем було заявлено клопотання про призначення технічної експертизи документів, яке суд першої інстанції безпідставно відхилив;
- суд першої інстанції в порушення ст. 91 ГПК України не витребував, та в порушення ст. 210 ГПК України, не оглянув оригіналів договору про відступлення права вимоги № 2201 від 22.02.2022, при цьому надавши йому оцінку;
- суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання позивача про зупинення провадження у справі, яке було обґрунтовано тим, що станом на сьогодні у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/13273/24 предметом розгляду у якій є вимоги про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 2202 від 22.02.2022. При цьому вирішення справи № 910/13273/24 напряму впливає на правильність вирішення цієї справи № 910/9888/24 в тому числі в питанні його юридичної оцінки як доказу та належності залученого у справі відповідача.
До апеляційної скарги апелянтом додано клопотання про призначення судової технічної експертизи документів, а також витребування у відповідача оригіналів договору про відступлення права вимоги №2202, датованого 22.02.2022 та акту приймання-передачі оригіналів документів, датованого 22.02.2022.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, відповідач та третя особа подали відзиви, у яких просили залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, що наголошуючи на тому, суд першої інстанції цілком вірно встановив, що наведені позивачем обставини щодо неможливості виконання ним грошового зобов'язання в розумінні статті 607 Цивільного кодексу України не є підставою для припинення зобов'язання неможливістю його виконання.
Клопотання, подані учасниками справи до суду апеляційної інстанції
Вище зазначалось, що до апеляційної скарги апелянтом додано клопотання, у якому позивач просив:
1. Витребувати у сторони відповідача оригінали таких документів:
- оригінал договору №2202 про відступлення права вимоги, датованого 22.02.2022 року, сторонами якого є ТОВ «ЕК-ОСНОВА» та ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК»;
- оригінал акту приймання-передачі оригіналів документів, датованого 22.02.2022, оформлений як Додаток № 1 до договору про відступлення права вимоги № 2202 від 22.02.2022 та в якому містяться підписи представників ТОВ «ЕК-ОСНОВА» (ЄДРПОУ - 38924684) та ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК» (ЄДРПОУ - 41180744), а також їх печатки.
2. У справі № 910/9888/24 призначити судову технічну експертизу документів: - договору №2202 про відступлення права вимоги, датованого 22.02.2022 та акту приймання-передачі оригіналів документів, датованого 22.02.2022;
На вирішення експертизи поставити такі питання:
- Чи нанесені відтиски печаток ТОВ «ЕК-ОСНОВА» (ЄДРПОУ - 38924684) та ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК» (ЄДРПОУ - 41180744) в договорі №2202 про відступлення права вимоги, датованого 22.02.2022 роком у той час, яким датований цей документ?
- У який період часу нанесені відтиски печаток ТОВ «ЕК-ОСНОВА» (ЄДРПОУ - 38924684) та ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК» (ЄДРПОУ - 41180744) в договорі №2202 про відступлення права вимоги, датованого 22.02.2022 роком?
- Чи виконані підписи директора ТОВ «ЕК-ОСНОВА» Пономарьова О.Г. та директора ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК» Савченко Т.М. в договорі №2202 про відступлення права вимоги, датованого 22.02.2022 роком у той час, яким датований цей документ?
- У який період часу виконані підписи директора ТОВ «ЕК-ОСНОВА» Пономарьова О.Г. та директора ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК» Савченко Т.М. в договорі №2202 про відступлення права вимоги, датованого 22.02.2022 роком?
- Чи нанесені відтиски печаток ТОВ «ЕК-ОСНОВА» та ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК» в акті приймання-передачі оригіналів документів, датованого 22.02.2022 роком у той час, яким датований цей документ?
- У який період часу нанесені відтиски печаток ТОВ «ЕК-ОСНОВА» та ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК» в акті приймання-передачі оригіналів документів, датованого 22.02.2022 роком?
- Чи виконані підписи директора ТОВ «ЕК-ОСНОВА» Пономарьова О.Г. та директора ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК» Савченко Т.М. в акті приймання-передачі оригіналів документів, датованого 22.02.2022 роком у той час, яким датований цей документ?
- У який період часу виконані підписи директора ТОВ «ЕК-ОСНОВА» Пономарьова О.Г. та директора ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК» Савченко Т.М. в акті приймання-передачі оригіналів документів, датованого 22.02.2022 роком?
- Чи відповідає час виконання друкованого тексту в договорі №2202 про відступлення права вимоги, датованого 22.02.2022 роком цій даті? - Чи відповідає час виконання друкованого тексту в акті приймання-передачі оригіналів документів, датованого 22.02.2022 роком цій даті?
Проведення експертизи доручити експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Клопотання обґрунтовано необхідністю з'ясування обставин укладення договору №2202 від 22.02.2022 пізніше, аніж його підписано, на його думку, необхідні спеціальні знання у сфері інші, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Відповідно до частини 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби в спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Призначення експертизи є правом, а не обов'язком суду, вона здійснюється у разі встановлення судом недостатності доказів, наявних у матеріалах справи для можливості прийняття рішення за результатами розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.01.2020 у справі N 902/368/16 та від 03.12.2019 у справі N 902/235/19). Отже, експертиза призначається судом у випадку необхідності встановлення фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних знань, та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті.
Клопотання про призначення судової технічної експертизи документів обґрунтовано тим, що договір №2202 про відступлення права вимоги від 22.02.2022, укладений між відповідачем та третьою особою не 22 лютого 2022 року, а значно пізніше, з метою обходу положень постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року №187, відповідно до якої до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державоюагресором, встановлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, є громадянин Російської Федерації.
Водночас, предметом позову в справі №910/9888/24 є припинення зобов'язань ТОВ «Електросервісмонтаж» за договором поставки №1515-06Е від 18.06.2021 щодо сплати на користь кредитора грошових коштів у розмірі 6 539 275,18 грн.
Тобто зобов'язання позивача, які він просить визнати припиненими, у тому числі обов'язок зі сплати грошових коштів у розмірі 6 539 275,18 грн, виникли на підставі договору поставки №1515-06Е від 18.06.2021, а не договору №2202 відступлення права вимоги від 22.02.2022.
Отже, доведення факту недійсності договору №2202 про відступлення права вимоги від 22.02.2022 не входить до предмету доказування в межах справи №910/9888/24.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як встановлено судом першої інстанції, 18.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Електросервісмонтаж" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕК-ОСНОВА" (постачальник) укладено договір поставки №1515-06Е (далі - договір), відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого постачальник зобов'язується поставляти покупцеві товарно-матеріальні цінності у порядку та строки, встановлені даним Договором, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у рахунках, які є невід'ємними його частинами. Предметом поставки за цим Договором є товари, зазначені у рахунках, які є додатками та невід'ємними частинами даного Договору, підписаними постачальником та покупцем.
Згідно з пунктами 2.1, 2.3 договору ціна товару встановлюється в національній валюті України. Оплата за товар здійснюється покупцем згідно рахунків, які є невід'ємними частинами даного договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
За умовами пунктів 3.1-3.3 договору терміни поставки товару узгоджується шляхом переговорів, і складає 30 робочих днів. Постачання здійснюється на умовах: FCA, с. Іванків, вул. Промислова, 1, Бориспільський район, Київська область, (Інкотермс-2010), або - в окремих випадках - за згодою сторін (з обов'язковим зазначенням про це у Рахунках, які є невід'ємними частинами даного договору). Товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем з моменту, коли постачальник передає товар перевізнику (розуміємо: транспортний засіб), найнятому покупцем.
Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що передача постачальником товару покупцеві здійснюється за видатковими накладними, що надаються покупцеві.
У разі неналежного виконання або невиконання сторонами зобов'язань за даним договором, сторони несуть відповідальність відповідно до договору та згідно чинного законодавства України (п. 6.1 договору).
Відповідно до пунктів 9.1-9.2 договору, останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань за договором, які мали місце під час терміну дії договору.
На виконання договору, протягом червня-листопада 2021 року відповідач здійснив поставку товару на загальну суму 6 539 275,18 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними та не спростовується сторонами.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує, спірне зобов'язання є припиненим з огляду на положення статті 607 Цивільного кодексу України, Закону України «Про санкції» та постанови Кабінету Міністрів України № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації», зазначивши, що:
- статтею 607 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає;
- в свою чергу пп. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації» встановлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи, зокрема юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації;
- отже дія вказаного мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань, а з моменту запровадження вказаного мораторію суб'єктивне право осіб - кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений у вказаній вище постанові №187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов'язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб'єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання;
- згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, учасником відповідача з часткою в статутному капіталі - 50% є громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , який проживає у місті Рязань;
- вказане свідчить про те, що відповідач є кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, тобто він є особою щодо якої вказаною постановою № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань; Крім того відповідач підпадає під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до п. 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України № 187;
- пунктом 15 Постанови Правління Національного Банку України від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації / Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації / Республіки Білорусь та заборонено уповноваженим установам здійснювати будь-які валютні операції, учасником яких є юридична або фізична особа, яка має місцезнаходження (зареєстрована / постійно проживає) в Російській Федерації або в Республіці Білорусь;
- вказані вище факти та нормативно-правові акти у своїй сукупності дають підстави зробити висновок про неможливість виконання позивачем свого обов'язку по оплаті грошових коштів відповідачу у зв'язку із забороною Кабінету Міністрів України це робити.
Також позивач зауважив на тому, що товар, який ним було отримано від відповідача за спірним договором був використаний для проведення будівельно-ремонтних та інших робіт на Запорізькій атомній електростанції, яка заходиться в м. Енергодар Запорізької області.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 628, статті 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 910/97/22).
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина 1 статті 691 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Тобто, за загальним правилом, у розумінні частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, обов'язок із здійснення оплати товару за договором купівлі-продажу у покупця виникає після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.
Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Судом встановлено, що протягом червня-листопада 2021 року відповідач здійснив поставку товару на загальну суму 6 539 275,18 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними.
Таким чином, за позивачем обліковується заборгованість за договором поставки у розмірі 6 539 275,18 грн.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21.11.2012 у справі № 6-134цс12, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 з такими висновками погодився, зауваживши на тому, що:
- визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності;
- для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності в певних правовідносинах особа може на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку;
- застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, провадження 14-67цс20).
При цьому колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позовних вимог позовом відсутні, з огляду на наступне.
Позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги, посилається на положення статті 607 Цивільного кодексу України, Закону України «Про санкції» та постанову Кабінету Міністрів України № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації» (далі-Постанова № 187).
Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Правила припинення зобов'язання сформульовані у главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), переданням відступного (ст. 600 ЦК України), зарахуванням (ст. 601 ЦК України), за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК України), прощенням боргу (ст. 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України), неможливістю виконання (ст. 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (ст.ст. 608 та 609 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Одним зі способів припинення зобов'язання є його виконання (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
За загальним правилом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється саме у зв'язку з належним його виконанням.
Під належним виконанням зобов'язань слід розуміти здійснення кредитором і боржником дій щодо реалізації прав та обов'язків, що випливають із зобов'язання. За своїм характером це поняття включає належних кредитора і боржника, належні час, предмет, місце і спосіб виконання.
Згідно зі статтею 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Аналогічного змісту норма міститься у частини 1 статті 205 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом.
У разі неможливості виконання зобов'язання повністю або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону.
Обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об'єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 11.10.2019 у справі № 910/3319/18).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).
У частині 1 статті 4 Закону України «Про санкції» визначено, що видами санкцій згідно з цим Законом є, зокрема зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань (пункт 5); заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб'єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом (пункт 10).
Згідно з частиною 3 статті 5 Закону України «Про санкції» рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2 - 21, 23 - 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.
Отже, Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.
Статтею 5-3 Закону України «Про санкції» визначено, що державний реєстр санкцій (далі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення та надання інформації про всіх суб'єктів, щодо яких застосовано санкції. Реєстр створюється з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про всіх суб'єктів, щодо яких застосовано санкції. Дані Реєстру є відкритими і загальнодоступними, крім випадків, передбачених законом.
У пп. 1 п. 1 Постанови № 187 зазначено, що для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на:
1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов'язані з державою-агресором):
громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;
юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації;
юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації;
юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації, - у випадку виконання зобов'язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.
Отже дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань.
З моменту запровадження вказаного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов'язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб'єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.
Такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1589/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, від 10.10.2024 у справі № 910/13756/22, від 31.10.2024 у справі № 915/1530/23, від 20.11.2024 у справі № 915/1802/23.
Колегія суддів зазначає про те, що між позивачем та відповідачем виникли відносини з поставки товару, який має бути оплачений покупцем відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства України.
Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції:
- закон не встановлює такої підстави для припинення зобов'язання з оплати отриманого товару як введення мораторію на перерахування коштів;
- відповідні обставини в будь-якому випадку не можуть слугувати підставою для висновку про відсутність заборгованості за договором, зменшення її розміру або встановлення на розсуд суду інших строків оплати, ніж погоджено сторонами;
- обставини щодо введення мораторію на перерахування коштів стороні або наявність інших обставин, що можуть перешкоджати здійсненню розрахунків, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні відповідних позовних вимог, а мають значення виключно при фактичному перерахуванні коштів на стадії виконання судового рішення та їх встановлення не віднесено до компетенції суду при вирішенні спору про стягнення боргу.
Крім того, у матеріалах справи відсутні та позивачем не було подано жодного доказу на підтвердження застосування до відповідача (засновника/учасника) обмежувальних заходів (санкцій) в порядку Закону України "Про санкції" або належності позивача до осіб, передбачених підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022.
У зв'язку з наведеним, передбачений чинним законодавством мораторій на вчинення окремих видаткових операцій у спірних правовідносинах застосуванню не підлягає.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що наведені позивачем обставини щодо неможливості виконання ним грошового зобов'язання не є в розумінні статті 607 Цивільного кодексу України підставою для припинення зобов'язання неможливістю його виконання.
Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, що відповідач не є стягувачем, стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України «Про санкції», відповідач не є особою щодо якої постановою № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, відповідач не підпадає під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 187, відомості стосовно відповідача відсутні у державному реєстрі санкцій, у зв'язку з цим суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у ТОВ "Електросервісмонтаж" правових підстав утримуватися від виконання взятих на себе зобов'язань за договором поставки договір поставки №020/05-05 щодо проведення повного розрахунку з постачальником за отриманий товар.
Вказане є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволення позовних вимог.
Водночас, судом встановлено, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕК-ОСНОВА" є юридичною особою, створеною та зареєстрованою відповідно до законодавства України.
Водночас, судом встановлено, що одним із засновників та кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕК-ОСНОВА" є ОСОБА_1 , який є громадянином російської федерації.
Разом з тим, укладаючи у 2021 році договір поставки товару, позивач був обізнаний про той факт, що ОСОБА_1., який є громадянином російської федерації.
Відповідач до відзиву на позовну заяву долучив документи на підставі, яких учасник ТОВ «ЕК-ОСНОВА» ОСОБА_1 перебував на території України, а саме: реєстраційний номер облікової картки платника податків, посвідки на тимчасове проживання в України, що неодноразово була продовжена Державною міграційною службою України, та дозволом на застосування праці іноземців та осіб без громадянства серії АА №087032, виданого Київським міським центром зайнятості 09.12.2021.
Як вже було зазначено вище, згідно із підпунктом 1 пункту 1 вказаної постанови Кабінету Міністрів України № 187 для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією рф до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, установлений мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов'язані з державою-агресором): юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Згідно із пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» надано визначення терміну іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні (пункт 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Частина 1 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачає, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частині 1 статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (частина 1 статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства).
Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини, що учасник ТОВ «ЕК-ОСНОВА» ОСОБА_1 перебував на території України на законних підставах.
Також слід зауважити на тому, що у матеріалах справи міститься копія укладеного між відповідачем (первісний кредитор) та третьою особою (новий кредитор) договору відступлення права вимоги №2202 від 22.02.2022, відповідно до пункту 1.1. якого первісний кредитор (ТОВ «ЕК-ОСНОВА») передає, а новий кредитор набуває право вимоги належне первісному кредитору у відповідності до договору поставки №1515-06Е від 18.06.2021, укладеного з ТОВ «Електросервісмонтаж».
Вартість права вимоги, що відступається за договором відступлення права вимоги складає 6 539 275,18 гривень (пункт 2.1. договору).
За актом приймання-передачі оригіналів документів від 22.02.2022 до договору про відступлення права вимоги № 2202 від 22.02.2022 первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв оригінали документів, що стосуються договору поставки №1515-06Е від 18.06.2021, а саме: договір поставки №1515-06Е від 18.06.2021; неоплачені видаткові накладні ТОВ «Електросервісмонтаж» ОРД-000536 від 30.06.2021 на суму 964 023,38 грн.; ОРД-000583 від 09.07.2021 на суму 726 492,54 грн.; ОРД-000597 від 14.07.2021 на суму 154 663,54 грн.; ОРД-000621 від 21.07.2021 на суму 303 655,01 грн.; ОРД-000655 від 28.07.2021 на суму 75 670,96 грн.; ОРД-000699 від 10.08.2021 на суму 42 249,04 грн.; ОРД-000718 від 12.08.2021 на суму 8 899,20 грн.; ОРД-000888 від 05.10.2021 на суму 3 508 456,10 грн; ОРД-000938 від 13.10.2021 на суму 81 018,84 грн.; ОРД-000993 від 02.11.2021 на суму 497 724,26 грн.; ОРД-001060 від 18.11.2021 на суму 27 933,41 грн.; ОРД-001083 від 23.11.2021 на суму 148 488,90 грн.; виписка ТОВ «ЕК-ОСНОВА» по рахунку 311 (банк) за період 01.06.2021 по 22.02.2022.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 Цивільного кодексу України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першій статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Право вимоги у зобов'язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватися з урахуванням обмежень, встановлених приписами глави 47 Цивільного кодексу України. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).
Сутність договору відступлення права вимоги полягає у домовленості про те, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений для первісного кредитора договором, за яким виникло таке зобов'язання. Заміна кредитора у зобов'язанні допускається протягом усього часу до припинення зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
Таким чином, ТОВ «ЕК-ОСНОВА» відступило на користь ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК право вимоги на повну суму заборгованості ТОВ «Електросервісмонтаж» за договором поставки.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1, 3 і 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
За змістом наведених норм позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. В судовому порядку підлягають захисту порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).
Згідно з частинами 1-3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Відповідно до статті 14 Господарського процесуального Кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Тобто, у господарському судочинстві реалізується принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формулювання змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що попри обов'язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (постанови Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.03.2020 у справі № 5023/1123/12, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16).
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за таким позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 48 Господарського процесуального кодексу України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц).
Разом з тим, незалучення усіх належних відповідачів виключає можливість вирішення судом цього спору по суті заявлених вимог (аналогічні висновки викладено у пункті 5.36 постанови Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 757/8221/19-ц).
З урахування наведеного вище, колегія суддів зазначає, що визначення у позові складу сторін у справі (позивачів та відповідача (-ів)) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19, від 20.01.2021 у справі № 203/2/19, від 21.11.2022 у справі № 754/16978/21).
Як правильно зауважено судом першої інстанції, позивач не надав суду в даній справі доказів визнання в судовому порядку недійсним договору поставки №1515-06Е від 18.06.2021 та/або договору №2202 відступлення права вимоги від 22.02.2022.
Отже, в силу приписів статей 204, 629 Цивільного кодексу України договір поставки та договір про відступлення прав вимоги є дійсними, чинними та обов'язкові до виконання.
Таким чином, на момент звернення ТОВ "Електросервісмонтаж " з позовом до ТОВ «ЕК-ОСНОВА» про визнання зобов'язань за договором поставки припиненими в даній справі новим кредитором за договором поставки є ТОВ «ПРОМЕНЕРГОТЕК».
Отже, з огляду на відступлення відповідачем третій особі права вимоги у зобов'язанні, визнання припиненим якого є предметом цього спору, на даний час відповідач не є стороною такого зобов'язання, що також є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову.
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції безпідставно відхилено клопотання позивача про призначення технічної експертизи документів, слід зазначити таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.10.2024 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про призначення судової технічної експертизи документів, а саме: договору №2202 про відступлення права вимоги, датованого 22.02.2022 та акту приймання-передачі оригіналів документів, датованого 22.02.2022.
Відповідно до частин 1, 2 статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Однак, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні, враховуючи заявлену ТОВ "Електросервісмонтаж" вимогу про визнання припиненими зобов'язання позивача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕК-ОСНОВА» по договору поставки № 1515-06Е від 18.06.2021 щодо сплати на користь останнього грошових коштів у розмірі 6 539275,18 грн, відсутні підстави для призначення судової технічної експертизи у справі №910/9888/24.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 у справі №910/9888/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Електросервісмонтаж" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 у справі №910/9888/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 у справі №910/9888/24залишити без змін.
Матеріали справи № 910/9888/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 12.06.2025.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
Г.П. Коробенко