12 червня 2025 року
м. Чернівці
справа № 718/1226/25
провадження № 22-ц/822/534/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.
секретар Мостолюк А. І.
заявник ОСОБА_1
заінтересована особа ІНФОРМАЦІЯ_1
апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 травня 2025 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Масюк Л. О.
Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Просив суд, встановити факт перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В обґрунтування своїх вимог заявник зазначив, за час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 у них народився син: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
10 жовтня 2023 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_6 .
До шлюбу ОСОБА_6 із заявником, вона була одружена з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Вказує, що на сьогоднішній день заявник разом із ОСОБА_6 утримують трьох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Встановлення факту необхідно йому для звільнення з лав Збройних Сил України.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 травня 2025 року відмовлено у відкритті провадження.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки існує спір про право. Отже, наявними є підстави для відмови у відкритті провадження у справі за даною заявою.
Зазначає, що між заявником та ІНФОРМАЦІЯ_1 може виникнути спір, пов'язаний з доведенням наявності підстав для звільнення з лав Збройних Сил України, саме по собі встановлення судом факту перебування на утриманні заявника малолітніх дітей - сина, падчерки та пасинка, не породжує для нього юридичних наслідків, а тому така заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки наявний спір про право, і у відкритті провадження належить відмовити.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що суд першої інстанції передчасно вказав, про можливість виникнення між заявником та ІНФОРМАЦІЯ_1 спору, пов'язаного з доведенням наявності підстав для звільнення з лав Збройних Сил України, оскільки саме по собі встановлення судом факту перебування на утриманні заявника малолітніх дітей - породжує для нього юридичні наслідки, що саме від них може залежите виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Вважає, що суд першої інстанції хибно послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, оскільки тут встановлювався факт одноосібного виховання дитини де суд вказав, що не може встановлюватися в безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Зазначає, що батько дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які є дітьми дружини заявника - помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
У даному випадку відсутній спір між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону з огляду на наступне.
Відповідно до частини сьомої статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Статтею 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб. Проте, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з існуванням потреби вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення таких юридичних фактів.
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постановах від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).
Отже, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про перебування фізичної особи на утриманні.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у заяві просить встановити факту перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Суд першої інстанції вважав, що встановлення факту перебування на утриманні в окремому провадженні пов'язане з використанням цього факту для звільнення заявника з лав Збройних Сил України, а тому в даному випадку має місце спір про право.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком, виходячи з наступного.
Зокрема помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що встановлення судом факту перебування на утриманні заявника трьох малолітніх дітей - сина, падчерки та пасинка, не породжує для нього юридичних наслідків.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України відповідно до статті 65 Конституції України, статті 1 Закону № 2232-XII, статті 17 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв'язку зі збройним нападом рф, який триває і тепер.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Водночас у статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.
Так відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Підставою для звернення заявника із цією заявою до суду є необхідність встановлення факту перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років, що дає право на звільнення з військової служби.
Також помилковим є висновок суду першої інстанції про наявність спору про право зважаючи на наступне.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 442/1904/20 (провадження № 61-7816св21) зазначено, що під спором про право в справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також: можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.
Процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість.
Колегія суддів також враховує, що спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Тому, вирішуючи питання чи свідчить вимога заявника щодо встановлення певного факту про наявність спору про право слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав та обов'язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.
Методом встановлення обставин, які свідчать про наявність спору про право, у тому числі, але не виключно, можуть бути дослідження судом заяв по суті справи, заслуховування пояснень заінтересованих осіб. Водночас, відсутність будь-яких заперечень інших учасників справи з приводу вимог заявника може свідчити про визнання відповідної заяви, а відтак, і про відсутність спору між сторонами про право.
У заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 заінтересованою особою вказав ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Разом з цим в матеріалах справи відсутні будь-які заяви чи пояснення ІНФОРМАЦІЯ_1 , які б свідчили про наявність між учасниками справи спору про право.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про наявність спору про право заявника із ІНФОРМАЦІЯ_1 є передчасним і нічим не підтверджений. Без відкриття провадження у справі неможливо встановити фактичні обставини щодо наявності спору про право.
Близьких за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 180/2132/21, від 31 травня 2023 року у справі № 357/11366/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 545/844/23, від 21 лютого 2024 року у справі № 278/304/23.
Колегія суддів, оцінюючи в сукупності наведене, вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у відкритті провадження у зв'язку з наявністю спору про право.
Також помилковим є посилання суду першої інстанції як на релевантні для цієї справи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 вересня 2024 року у справі 201/5972/22.
За обставинами справи № 201/5972/22, яка переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, батько дитини у серпні 2022 року звернувся до суду в порядку окремого провадження для встановлення факту самостійного виховання дитини. Метою встановлення цього факту судом заявник визначив необхідність оформлення документів для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації.
09 грудня 2022 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська розглянув цю заяву по суті та відмовив у її задоволенні, ухваливши рішення, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2023 року.
Заявник оскаржив ці судові рішення у касаційному порядку, посилаючись на те, що суди не врахували інтересів дитини, а також того, що мати дитини фактично усунулася від виконання своїх обов'язків з виховання і утримання дитини, а отже, саме він як батько здійснює виховання дитини самостійно, тому суд мав встановити факт самостійного виховання дитини батьком. У касаційній скарзі зазначав, що, відмовляючи у встановленні факту самостійного виховання дитини, суди посилалися на норми законодавства України, які зобов'язують батьків виховувати своїх дітей, водночас суди не надали оцінки доказам, які свідчать про те, що матір дитини фактично не виконує своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2023 року зазначена справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п'ятою статті 403 ЦПК України, зокрема у зв'язку з тим, що справа містила виключну правову проблему, яка полягала у визначенні предметної юрисдикції та можливості розгляду справ про встановлення фактів за правилами адміністративного судочинства. На думку колегії суддів, заявлені у справі вимоги, враховуючи їх мету, були пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за особою певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, а отже, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою.
Отже, у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) на вирішенні Великої Палати Верховного Суду перебувало питання щодо визначення предметної юрисдикції та можливості розгляду справ про встановлення фактів за правилами адміністративного судочинства. У цій справі Велика Палата Верховного Суду не вирішувала питання можливості встановлення судовим рішенням факту перебування особи на утриманні.
Разом з цим як зазначалось вище, повноваження суду щодо розгляду справ про перебування фізичної особи на утриманні у порядку окремого провадження прямо визначені пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з частиною 1 статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції постановив ухвалу від 09 травня 2025 року з порушенням норм процесуального права, а тому її слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 травня 2025 року скасувати.
Направити справу № 718/1226/25 для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Повна постанова складена 12 червня 2025 року
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді : Мирослава КУЛЯНДА
Наталія ПОЛОВІНКІНА