Іменем України
09 червня 2025 року
м. Харків
справа № 953/9114/24
провадження № 22-ц/818/2655/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Пилипчук Н.П.
суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на комунальні послуги, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року, постановілене суддею Вітюком Р.В.,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), в якому просить стягнути з відповідача витрати на комунальні послуги понесені нею за період жовтень 2021 року по вересень 2024 року у розмірі 28 039,31 грн та стягнути судові витрати. Також позивачкою надано попередній розрахунок суми судових витрат, відповідно до якого орієнтовна вартість судових витрат складає 6 400 грн.
Позовна заява мотивована таким, що позивачка та відповідач є співвласниками (спільна сумісна власність) будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; позивачка сплачувала комунальні послуги за період з 07.10.2021 по 13.09.2024 у розмірі 56 078,62 грн. Водночас відповідач участь в утримані будинку не брав і не сплачував комунальні послуги, а тому має відшкодувати 50 % витрат на підставі ст. 322, 369 ЦК України; понесені витрати підтверджуються копіями платіжних інструкцій щодо оплати комунальних послуг. У позові посилається на практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постановах від 13.03.2019 у справі № 521/3743/17-ц, від 19.08.2020 у справі № 703/2200/15-ц, від 01.09.2020 у справі № 352/2163/13-ц, від 15.04.2021 у справі № 638/5001/17. Зазначала, що в будинку відсутнє централізоване опалення, газопостачанням в будинку здійснюється опалення останнього. Наявність опалення в будинку є підтриманням будинку в належному для проживання стані, без такого опалення в будинку буде неможливо проживати через те, що такий будинок в якому не буде газопостачання взагалі не буде придатним для життя. Окрім газопостачання, опалення будинку також здійснюється за допомогою електропостачання. Опалення будинку є комбінованим (частково за допомогою газопостачання, частково за допомогою підігріву підлоги).
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на комунальні послуги - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник представник позивача просить рішення суду скасувати, задовольнити позовні вимоги.
Зазначає, що під час ухвалення оскаржуваного рішення, судом була застосована певна практика Верховного Суду, між тим практика Верховного Суду стосовно стягнення зі співвласників оплати частини комунальних послуг різниться, так, в залежності від конкретних обставин справи, Верховний Суд ухвалював рішення про часткове або повне задоволення вимог. Крім того, звертає увагу, як вбачається із вище наведеної практики Верховного Суду , предметом спільної власності у всіх розглядуваних справах була саме квартира. Що стосується справи № 953/9114/24, то в даному випадку предметом спільної власності є будинок, зазначаємо, що у будинку відсутнє централізоване опалення; на відміну від квартири, опалення будинку здійснюється у тому числі і газопостачанням. Тобто, витрати які Cкаржник сплатила за послуги з газопостачання є аналогом тих же витрат, які власники квартири сплачують за опалення, такі витрати, не залежать від кількості осіб, які ними користуються. Отже, послуги газопостачання у випадку коли опалення не є централізованим є витратами на утримання та збереження майна. Крім того, зазначає, що окрім газопостачання, опалення будинку також здійснюється за допомогою електропостачання. Опалення будинку який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 є комбінованим, так, частина опалення здійснюється, як вже було сказано вище, за допомогою газопостачання, а частина за допомогою підігріву підлоги. Таким чином, крім газопостачання, будинок також опалюється за допомогою електропостачання, а саме підігріву підлоги. Отже, витрати на послуги з електропостачання (підігрів підлоги) є також такими витратами, які здійснюються для опалення будинку, а значить підтримують будинок в належному для проживання стані. Таким чином послуги з газопостачання та електропостачання при розгляді справи 953/9114/24 повинні розглядатися як такі, що використовуються не конкретно для задоволення якихось побутових потреб Скаржника, а як такі, що здійснюються саме для підтримання будинку в належному стані та збереження будинку. Тобто, послуги з газопостачання та електропостачання при розгляді справи 953/9114/24 є аналогією тих послуг опалення квартири, які залежать не від кількості осіб, які ними користуються, а від площі будинку (як було зазначено у постанові Верховного Судувід 15.04.2021 р. № 638/5001/17). Однак, суд при ухваленні оскаржуваного рішення не взяв до уваги викладені вище факти, та відмовив у задоволенні позовної заяви повністю. Хоча і у рішенні, що оскаржується суд погодився з тим, що витрати на опалення будинку підлягають поділу між власниками. Таким чином, судом не взято до уваги обставини саме даної справи, не повністю з'ясовані обставини та факти які впливають на рішення суду щодо задоволення позовних вимог. Посилається на практику Верховного Суду в постанові від 19.08.2020 року по справі № 703/2200/15-ц, яку не було враховано у рішенні суду, що оскаржується. Вказує, що підтвердженням витрат на опалення будинку є квитанції про сплату послуг газопостачання та електропостачання, які були надані до позову. Ці докази не спростовані ані Відповідачем, ані судом. Однак суд вважає , що цих доказів недостатньо. Позивач не має можливості сплачувати окремо послуги газопостачання які йдуть на опалення будинку та послуги газопостачання які йдуть на приготування їжі, так само як немає можливості у Скаржника окремо оплачувати електроенергію яка іде на опалення будинку та на освітлення. Тому, саме доказами витрат на опалення будинку вважає надані Скаржником квитанції. Стосовно вище викладеного, зазначає, що під час судового засідання, яке відбулось 03.02.2025 року о 15 год 30 хв, представник Скаржника просила суд дати можливість подати відповідні розрахунки (42:18 хв судового засідання), однак суд такої можливості не надав, натомість ухвалив рішення яким відмовив у задоволенні позовних вимог саме через відсутність таких розрахунків.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним задовольнити частково апеляційну скаргу з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що не підлягають відшкодуванню витрати за комунальні послуги, які отримувала позивачка безпосередньо на задоволення своїх власних потреб (приготування їжі, освітлення будинку, користування водою, тощо). Також, позовні вимоги в частині стягнення вартості послуг, які використовувалися позивачкою для опалення будинку не підлягаю задоволенню, у зв'язку з недоведеністю вартості витрат здійснених саме на опалення будинку.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Згідно з договором купівлі продажу від 19.10.1990, зареєстрованого в реєстрі за № 1-206 ОСОБА_1 купила жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться у АДРЕСА_1 (а.с.7).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 25.09.2024 власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 (а.с.8).
У рішенні Київського районного суду м. Харкова від 17.03.2020 у справі № 953/23116/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/88368437, судові рішення згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень), внесені до Реєстру, є відкритими) встановлено, що ОСОБА_2 , є власником 50/100 частин житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право спільної часткової власності на даний об'єкт нерухомого майна, підтверджується дублікатом свідоцтва про право власності посвідченим державним нотаріусом Харківського обласного державного нотаріального архіву Остапенко Ю.А. від 29.11.2018 року, зареєстровано в реєстрі за № 1-329. Свідоцтво про право власності видано державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори Корнейчук 6.В. 26.06.1993, зареєстровано в реєстрі за № 4-7042. Іншим співвласником 50/100 частин вищевказаного житлового будинку є відповідач, ОСОБА_1 , що підтверджується вищевказаним свідоцтвом про право власності. Указана обставина визнавалась сторонами у судовому засіданні (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Також Київський районний суд м. Харкова рішенням від 17.03.2020 у справі № 953/23116/19 задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , усунув перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_2 до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Указане рішення залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 02.12.2020.
З акту державного виконавця вбачається, що в Київському відділі державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження №67094856 на підставі виконавчого листа № 953/23116/19.
Сторони у судовому засіданні підтвердили той факт, що ОСОБА_2 у період за який заявлено стягнення не проживав у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а тому така обставина відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України не потребує доказування.
Відповідно до наданих ОСОБА_1 квитанцій вона сплатила за послуги з постачання газу за період з листопада 2021 року по вересень 2024 року суму у розмірі 29 269,18 грн (а.с. 9 - 23); за послуги з електропостачання за період з листопада 2021 року по серпень 2024 року суму у розмірі 25 351,44грн (а.с. 24 - 39); за послуги з розподілу газу за період з жовтня 2021 року по вересень 2024 року суму у розмірі 703,78 грн (а.с. 40 - 49); за послуги з вивозу сміття за період з жовтня 2021 року по серпень 2024 року суму у розмірі 754,22 грн (а.с. 50 - 64).
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із 360 цього Кодексу співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном, тобто нести витрати, які є об'єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані. Якщо хтось із співвласників відмовиться брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний сплачувати за надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Порядок оплати житлово-комунальних послуг визначений ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно із якою споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.
Згідно із ч.1 ст.526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 4 ст. 544 цього Кодексу, боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна.
Згідно із ст.1 Закону України «Про житлово-комунальніпослуги» утримання будинків і прибудинкових територій полягає у забезпеченні експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Відповідно до постанов Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 725/3790/16-ц, від 15 квітня 2021 року у справі № 638/5001/17, витрати на утримання будинку та прибудинкової території, витрати, пов'язані із вивозом твердих побутових відходів та витрати на опалення житла є об'єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, які відповідно до ст.360ЦК України визначаються як витрати на управління, утримання і збереження спільного майна та покладаються на співвласника відповідно до його частки у праві спільної часткової власності. При цьому утримання та збереження спільного майна не охоплює собою житлово-комунальні послуги. Це зумовлено тим, що житлово-комунальні послуги надаються на підставі договору про надання таких послуг. Більше того, житлово-комунальні послуги надаються не квартирі, як об'єкту права власності, а певному суб'єкту - власнику (співвласнику, наймачу, суб'єкту сервітуту тощо) квартири, який проживає в ній. По своїй суті надання житлово-комунальних послуг направлене на задоволення потреб власника (співвласника, наймача, суб'єкта сервітуту тощо) квартири і споживаються саме відповідним суб'єктом, а не для управління, утримання та збереження квартири, що перебуває в спільній частковій власності.
На підставі аналізу наявних доказів суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідач, як співвласник житлових приміщень, зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання зазначеного майна.
Сторони у судовому засіданні підтвердили той факт, що ОСОБА_2 у період за який заявлено стягнення не проживав у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачем надано суду докази того, що за період з жотвня 2021 року по вересень 2024 року нею понесено витрати на оплату комунальних послуг: електропостачання, газопостачання, послуги з розподілу газу послуги з вивозу сміття, загальний розмір яких становить 56078,62 грн.
Між тим, колегія суддів вважає, що безпідставні вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених ним витрат на оплату житлово-комунальної послуги з електропостачання, газопостачання, оскільки відповідач у вказаному житлі у спірний період не проживав та фактично такими послугами не користувався, а тому у нього відсутній обов'язок з оплати цих комунальної послуг.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що належних доказів вартості сплачених послуг саме на опалення (рахунки на оплату постачальника по кожному місяцю, розрахунку, яка кількість спожита саме на опалення, тощо) позивачка не надала. Не надано також доказів того, що опалення забезпечується за рахунок електроенергії (тепла підлога). При цьому сама позивачка зазначає, що газ використовується як для опалення, так і для приготування їжі, а тому у суду відсутня можливість самостійно визначити розмір суми, яка була витрачена позивачкою саме на опалення будинку на підставі наданих платіжних інструкціях, оскільки вони не містять даних щодо конкретного періоду за який здійснено оплату, обґрунтованого розміру витрат, які стосуються опалення.
Отже, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів того, що опалення забезпечується за рахунок електроенергії та газопостачання, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції.
Згідно рахунків та квитанцій на оплату комунальних послуг за вказаний період з жотвня 2021 року по вересень 2024 року за послуги з утримання будинку і прибудинкової території нею сплачено суму коштів у розмірі 754,22 грн.
Разм з тим, оскільки витрати на утримання будинку та прибудинкової території, пов'язані із вивозом твердих побутових відходів є об'єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в цій частині та стягнути з відповідача, як співвласника житла, 1/2 витрат щодо утримання майна, за утримання будинку та прибудинкової території 377,11 грн.- витрат, пов'язаних із вивозом твердих побутових відходів.
За таких обставин, колегі суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню із постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно ч. 1ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі апеляційної скарги позивачем сплачено 1211, 20 грн., за подачу апеляційної скарги сплачено 1816, 80 грн., оскільки позовні вимоги задоволено на 1, 34%, то за подачу позову підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 16, 23 грн., за подачу апеляційної скарги 24, 34 грн., а всього судового збору на суму 40, 57 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат, пов'язаних із вивозом твердих побутових відходів, позовні вимоги в цій частині задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 377,11 грн. - витрат, пов'язаних із вивозом твердих побутових відходів.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 40, 57 грн. судового збору за подачу позову та апеляційної скарги
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова