Справа № 347/2961/24
Провадження № 1-кп/347/195/25
"13" червня 2025 р. м.Косів
Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Косів кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024096190000120 від 12.08.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, освіта середня, не одруженого, не працюючого, депутатом не являється, на утриманні має трьох малолітніх дітей, в силу ст.89 КК України не судимого,
- обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.164 КК України,
ОСОБА_5 вчинив злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).
Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.
Згідно рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15.08.2022р. (справа №347/1202/22) ОСОБА_5 зобов'язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 жительки АДРЕСА_2 на утримання малолітніх дітей - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 в розмірі по 1700 (одній тисячі сімсот) гривень на кожну дитину щомісячно до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 19.07.2022 року.
Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 серпня 2022 року (справа №347/1202/22) набрало законної сили 15 вересня 2022 року та 29 вересня 2022 року Косівським районним відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження № 69957477.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради Української PCP від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, морального і соціального розвитку дитини.Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно положень, визначених ч. 1 ст. З Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, частин 7, 8 статті 7 Сімейного кодексу України - при вирішенні будь-яких питань щодо дітей необхідно виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини і, тим більше, при захисті одного із основних прав дитини - права на утримання.
Таке право кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дитину до її повноліття, який закріплений в Основному Законі (ст.51 Конституції України), а також в Сімейному кодексі України (ст. 180) та гарантується Державою, в свою чергу ст. 15 Сімейного кодексу України чітко регламентовано, що сімейні обов'язки не можуть бути перекладені на іншу особу.
Статтею 51 Конституції України проголошено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного Кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВР України.
Обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття закріплений також в ст.180 Сімейного Кодексу України.
Крім того, статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до статті 141 Сімейного Кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Однак, ОСОБА_5 діючи умисно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, достовірно знаючи про необхідність сплати аліментів на користь ОСОБА_6 на утримання малолітніх дітей - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі по 1700 (одній тисячі сімсот) гривень на кожну дитину щомісячно до досягнення дітьми повноліття - від сплати аліментів злісно ухиляється у визначеному рішенні порядку, грошові кошти на утримання дітей не виплачує, що призвело до виникнення заборгованості по сплаті аліментів станом на 30.12.2024 у загальному розмірі 131712,85 (сто тридцять одна тисяча сімсот дванадцять) гривень (вісімдесят п'ять) копійок.
Тобто, ОСОБА_5 злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів), вчинив дії спрямовані на невиконання рішення Косівського районного суду в Івано-Франківській області, які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів.
Своїми умисними діями ОСОБА_5 грубо порушує обов'язки, покладені на нього рішенням суду та визначені нормами Конституції України і Сімейного кодексу України, та посягає на нормальний розвиток і здоров'я дитини.
ОСОБА_5 з 19.07.2022, будучи зобов'язаним сплачувати грошові кошти, від сплати аліментів злісно ухиляється.
У визначеному рішенні, порядку грошові кошти на утримання дітей умисно не виплачував.
Заходів щодо працевлаштування з метою погашення заборгованості зі сплати аліментів не вживав, на попередження державного виконавця про необхідність сплачувати аліменти не реагував, тобто злісно ухиляється від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).
В результаті чого, через злісне ухилення ОСОБА_5 від сплати коштів (аліментів) на утримання дітей за період із 01.05.2023 року по 30.12.2024 заборгованість по сплаті аліментів на користь ОСОБА_6 станом на 30 грудня 2024 року склала 83673,85 (вісімдесят три тисячі шістсот сімдесят три) гривні (вісімдесят п'ять) копійок.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів) ОСОБА_9 , вчинив кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.164 Кримінального кодексу України.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений свою вину у вчиненому визнав повністю і підтвердив всі обставини, що викладені в обвинувальному акті та матеріалах кримінального провадження. У вчиненному щиро розкаюється та просить суворо не карати. Також зазначив, що в подальшому він зобов'язується оплатити заборгованість, яка виникла по сплаті аліментів на утримання неповнолітніх дітей. Заявив, що фактичні обставини справи не оспорює, його позиція є добровільною та не заперечує щодо розгляду справи, згідно положень ч.3 ст. 349 КПК України.
Потерпіла ОСОБА_6 погодилася із запропонованим прокурором порядком та обсягом дослідження доказів у кримінальному провадженні відповідно до ч. 3 ст.349 КПК України, а також зазначила, що обвинувачений зобов'язаний сплатити заборгованість по аліментах та продовжувати їх сплачувати на утримання малолітніх дітей. Бажає щоб обвинуваченого покарали, оскільки він ухиляється утримувати малолітніх дітей.
На підставі ч.3 ст.349 КПК України за згодою учасників судового провадження судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності та істинності їх позицій немає, роз'яснено учасникам процесу положення ч.3 ст.349 КПК України, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини у апеляційному порядку.
Враховуючи вищенаведене та дослідивши матеріали, що характеризують особу обвинуваченого, суд прийшов до висновку, що вина ОСОБА_5 в злісному ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів) доведена повністю, а його дії слід кваліфікувати за ч.1ст.164 КК України.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд у відповідності до вимог ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно зі ст.66 КК України обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого, є його щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого, вказаних в ст.67 КК України судом не встановлено.
При призначенні покарання суд також враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, який на обліках в психіатричному та наркологічному кабінетах не перебуває, згідно довідок КНП «Косівська ЦРЛ» від 13.08.2024р., його негативне відношення до вчиненого, на утриманні знаходиться троє малолітніх дітей.
В силу вимог ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд враховує також спосіб посягання, форму та ступінь вини обвинуваченого.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.
У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року Європейський суд з прав людини зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв'язку з відстрочкою.
Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. При цьому, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
А тому, покарання ОСОБА_5 слід призначити у виді громадських робіт у межах санкції ч.1 ст. 164 КК України, оскільки саме таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та для запобігання вчиненню ним нових злочинів у майбутньому.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_5 не обирався.
Процесуальні витрати в справі відсутні.
Питання про речові докази слід вирішити згідно з вимогами ст.100 КПК України.
Цивільний позов потерпілою ОСОБА_6 не заявлено.
На підставі наведеного та, керуючись ст.ст. 100, 124, 370, 373, 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.164 КК України та призначити йому покарання у виді 120 ( сто двадцять) годин громадських робіт.
Речові докази: копії виконавчого провадження №АСВП:69957477, які зберігаються при матеріалах кримінального провадження - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Запобіжний захід не обирався.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду через Косівський районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України. Копію вироку сторонам вручити негайно.
Суддя ОСОБА_1