справа № 198/77/25
провадження № 2/0198/107/25
06 червня 2025 року Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області у складі
судді Гайдар І.О.,
за участю секретаря судових засідань Довгопол О.М.,
прокурора Павлоградської окружної прокуратури Олійникова Б.Ю. (в режимі відеоконференції),
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Юріївка Павлоградського району Дніпропетровської області позовну заяву керівника Павлоградської окружної прокуратури, подану в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації-обласної військової адміністрації, Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області,
до ОСОБА_1 та ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «ЗОРЯНА ПЛЮС»
про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішень про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, права оренди земельної ділянки та шляхом зобов'язання повернути земельну ділянку природно-заповідного фонду власнику,
11.02.2025 керівник Павлоградської окружної прокуратури звернувся до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Юр'ївської селищної ради від 24.01.2020 № 1262-42/VII “Про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 » надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у приватну власність за рахунок земельної ділянки площею 33,9760 га., яка до того передана з державної в комунальну власність Головним управлінням Держгеокадастру в Дніпропетровській області.
Рішенням Юр'ївської селищної ради від 02.10.2020 № 2240-54/VII “Про затвердження проекту із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства та передачі у власність ОСОБА_1 » затверджено вказану документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 1225988000:01:002:0796 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства. Право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 (номер відомостей про речове право 38708348) на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Юр'ївської селищної ради від 19.10.2020 № 54628410.
В подальшому між ОСОБА_1 та ФГ «ЗОРЯНА ПЛЮС» укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки від 24.01.2022 № 01/2022/0796. Право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ФГ «ЗОРЯНА ПЛЮС» (номер відомостей про речове право 46407881) на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Юр'ївської селищної ради від 28.01.2022 № 63124032.
Однак, на даний час встановлено, що спірна земельна ділянка є землею природно- заповідного фонду, яка не може бути передана у власність для ведення особистого селянського господарства.
Оскільки порушено норми Закону України “Про природно-заповідний фонд України», керівник Павлоградської окружної прокуратури змушений звернутися до суду в інтересах держави та просить:
- визнати незаконним та скасувати рішення Юр'ївської селищної ради від 02.10.2020 № 2240-54/VII “Про затвердження проекту із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства та передачі у власність ОСОБА_1 »;
- усунути перешкоди власнику, Юріївській селищній територіальній громаді в особі Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду з кадастровим номером 1225988000:01:002:0796 площею 2 га, яка розташована на території Юр'ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області, шляхом скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Юр'ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.10.2020 № 54628410 та здійснену на його підставі державну реєстрацію права власності відповідача, а також скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Юр'ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.01.2022, індексний номер 63124032, та здійснену на його підставі державну реєстрацію права оренди землі;
- усунути перешкоди власнику, Юріївській селищній територіальній громаді в особі Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду з кадастровим номером 1225988000:01:002:0796 площею 2 га, яка розташована на території Юр'ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області, шляхом зобов'язання ОСОБА_1 та ФГ «ЗОРЯНА ПЛЮС» повернути земельну ділянку у власність Юріївської селищної територіальної громади в особі Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області;
- стягнути з відповідачів судові витрати.
Ухвалою від 13.02.2025 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою від 18.04.2025 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив задовольнити з підстав, викладених в позові.
Представники Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації-обласної військової адміністрації, Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області в судове засідання не з'явились, надавши заяву з проханням проводити судовий розгляд за їх відсутності.
ФГ «ЗОРЯНА ПЛЮС» в судове засідання не з'явилось, про дату, час та місце розгляду справи повідомлене належним чином, відзиву на позов, заяв з повідомленням причин неявки в судове засідання або з проханням відкласти розгляд справи представники відповідача не надали.
Відповідачу у встановленому законом порядку за зареєстрованим місцем проживання направлено судові повістки про виклик до суду та копію ухвали про відкриття провадження, якою повідомлено про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, а також роз'яснено право подати відзив на позовну заяву.
Вказана судова поштова кореспонденція та інші направлені відповідачу судові повістки повернулись до суду з відмітками відділення поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
З огляду на викладене, відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи, однак відзиву на позов, а також заяв з повідомленням причин неявки в судове засідання або з проханням відкласти розгляд справи не надали, тому суд вважає можливим розглянути справу та ухвалити рішення на підставі наявних у справі матеріалів.
Суд, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши матеріали справи та доводи, викладені в позовній заяві, з'ясувавши повно та всебічно обставини, факти та відповідні їм правовідносини, вважає, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.
Дніпропетровська обласна рада рішенням від 19.03.2002 № 525-22/ХХІІІ затвердила перелік цінних природних територій, що резервуються для подальшої організації об'єктів природно-заповідного фонду області, до якого увійшов об'єкт природно-заповідного фонду «Урочище Приорільське», розташований у Павлоградському (колишньому Юр'ївському) районі Дніпропетровської області між селами Улянівка та Чернявщина.
В 2007 році Дніпропетровським національним університетом виготовлено проект ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище Приорільське» у межах Юр'ївського району Дніпропетровської області.
В подальшому Дніпропетровська обласна рада рішенням від 03.02.2012 № 247-11/VІ створила на території Павлоградського (колишнього Юр'ївського) району ландшафтний заказник місцевого значення «Урочище Приорільське» загальною площею 945,46 га.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 21.12.2018 № 4-5229/15-18-СГ відповідно до статей 15-1, 117, 122 ЗК України, розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» з державної у комунальну власність Юр'ївської селищної територіальної громади в особі Юр'ївської селищної ради Дніпропетровської області передано земельну ділянку з кадастровим номером 1225988000:01:002:0644 площею 33,9760 га сільськогосподарського призначення.
Після прийняття за рішенням Юр'ївської селищної ради від 31.01.2019 № 569-26/VII земельної ділянки в комунальну власність речове право органу місцевого самоврядування на об'єкт зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.03.2019, номер відомостей про речове право 30961118.
Надалі рішенням Юр'ївської селищної ради від 24.01.2020 № 1262-42/VII надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 1225988000:01:002:0644.
В результаті поділу (виділу) рішенням Юр'ївської селищної ради від 02.10.2020 № 2240-54/VII затверджено проект із землеустрою щодо встановлення (відновлення)меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 1225988000:01:002:0796 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства. Право власності ОСОБА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.10.2020, номер відомостей про речове право 38708348.
24.01.2022 ОСОБА_1 уклав з ФГ «ЗОРЯНА ПЛЮС» договір № 01/2022/0796 оренди вказаної земельної ділянки, речове право за яким станом на день прийняття рішення зареєстровано за господарством в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер відомостей про інше речове право 46407881.
В матеріалах справи наявні копія проекту ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище Приорільське» з розділом «Охоронні зобов'язання», карта ландшафтного заказника «Урочище Приорільське», скріншоти з Публічної кадастрової
карти щодо місцезнаходження спірної земельної ділянки, довідка сертифікованого інженера-землевпорядника/інженера-геодезиста ФОП ОСОБА_2 , якими поза розумним сумнівом підтверджується факт розташування земельної ділянки з кадастровим номером 1225988000:01:002:0796 в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище Приорільське».
Надаючи оцінку встановленим обставинам та фактам, суд зазначає таке.
Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів визначено Законом України «Про природно-заповідний фонд України», розділом VII якого встановлено порядок створення та оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду (далі - ПЗФ, Закон).
Відповідно до частини третьої статті 53 Закону (у редакції з 08.01.2004 по 14.07.2011 роки) рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів ПЗФ місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів ПЗФ приймалось Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
Відповідно до статті 25 Закону заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
При цьому статтею 7 Закону визначено, що межі територій та об'єктів ПЗФ встановлюються в натурі відповідно до законодавства, а до встановлення - визначаються відповідно до проектів їх створення. На використання земельної ділянки або її частини в межах ПЗФ може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором.
Отже, виходячи з наданих повноважень, ландшафтний заказник місцевого значення «Урочище Приорільське» створено та включено до складу природно-заповідного фонду України на підставі рішення Дніпропетровської обласної ради від 03.02.2012 № 247-11/VІ за відповідним проектом, в якому визначено його межі та територію.
Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ст. 43 ЗК України, ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).
За статтею 44 ЗК України та статтею 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Згідно з наведеними положеннями ЗК України, а також статті 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ландшафтні заказники належать до природно-заповідного фонду України.
Частиною першою статті 178 ЦК України, яка врегульовує питання оборотоздатності об'єктів цивільних прав, передбачено, що об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті.
Відповідно до частини другої цієї статті види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.
Визначення на законодавчому рівні об'єктів, що обмежені в обороті і не можуть перебувати у приватній власності або в користуванні з іншим цільовим призначенням, є умовою дотримання конституційного режиму права власності на них.
Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об'єктами визначається законодавчими актами, зокрема, Конституцією України, ЗК України, іншими законами. Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об'єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності або в користуванні для інших цілей.
Відповідно до пункту «в» частини четвертої статті 83 ЗК України землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, належать до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, якщо інше не передбачено законом.
Територіям природно-заповідного фонду законодавець надав особливий, виключний статус.
Так, статтею 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплено, що території та об'єкти природно-заповідного фонду підлягають особливій державній охороні.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
За положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватись у природних, науково-дослідних, оздоровчих, рекреаційних, освітньо-виховних цілях та для моніторингу навколишнього природного середовища.
Таким чином, законодавцем визначено вичерпний перелік видів використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, яким не передбачено ведення на цих землях сільськогосподарської діяльності.
Статтею 5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об'єкти природно-заповідного фонду, землі водного фонду є складовою екомережі.
Згідно зі ст. 3 вказаного Закону екомережа - це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.
У статті 4 Закону України «Про екологічну мережу України» вказано, що збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до принципів забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі.
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави дійти до висновку, що території та об'єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до об'єктів, обмежених в обороті.
Що стосується зміни цільового призначення земельних ділянок, розташованих в межах заказників, то порядок відведення земельних ділянок (незалежно від форми власності, категорії, цільового призначення) в межах територій та об'єктів ПЗФ визначається нормами Земельного кодексу України. Розгляд питань щодо надання земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється органами відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України.
Частиною другою статті 46-1 ЗК України встановлено, що особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об'єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об'єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення.
Згідно з частиною третьою статті 186-1 ЗК України (у редакції в період з 27.07.2013 по 27.05.2021 роки) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об'єкта ПЗФ, підлягав погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Оскільки розташування спірної земельної ділянки в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище Приорільське» за чинним законодавством свідчить про її віднесення до земель природно-заповідного фонду, це унеможливлює перебування цієї ділянки з іншим статусом цільового використання - для особистого селянського господарства.
Незважаючи на те, що згідно з даними Публічної кадастрової карти України, Державного земельного кадастру цільовим призначенням земельної ділянки вказано «для особистого селянського господарства», ця обставина не має правового значення, адже статус спірної земельної ділянки першочергово визначається тим, що вона розташовується в межах об'єкта ПЗФ зі спеціальним режимом такої території.
У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 викладені висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов'язаний із фактом знаходження на ній об'єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Неприйняття місцевою радою рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.
Окрім того, у постанові від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 Верховний Суд вказав, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об'єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним. У наведеній постанові встановлено, що спірна земельна ділянка розташована у межах об'єкта природно-заповідного фонду, а тому належить до земель природно-заповідного фонду (п. 6.29), неоформлення спірної земельної ділянки не змінює її цільового призначення як такої, що віднесена до земель природно-заповідного фонду та не звільняє відповідний орган від обов'язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки (п.6.36), спірна земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду, на якій забороняється проведення господарської діяльності, яка може спричинити шкоду заповідному об'єкту та порушити екологічну рівновагу, а також забороняється зміна меж відведення і надання земельних ділянок для інших потреб, використання їх під будь-яке будівництво (п.6.37).
Природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною (пункти «б», «д» ч. 1 ст. 164 та ст. 166 ЗК України).
Так, за статтею 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.
Під цільовим призначенням земельної ділянки варто розуміти визначений законодавством правовий режим її експлуатації (використання), водночас поширення на відповідну територію режиму природно-заповідного фонду, встановленого законом, обтяжує цю земельну ділянку тими обмеженнями, які вимагаються для збереження і охорони цих земель.
Така охорона земель природно-заповідного фонду є комплексною, оскільки забороняє будь-яку діяльність, яка може негативно впливати на стан природних ресурсів, передбачає вичерпний перелік видів використання, а також спеціальний перелік органів державної влади та місцевого самоврядування, які приймають рішення щодо створення, зміни меж, статусу та їх вилучення.
Разом з цим, за статтею 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Тобто, на відміну від земель сільськогосподарського призначення, режим охорони земель природно-заповідного фонду спрямований на збереження не тільки самої природи, рідкісних видів рослин та тварин, унікальних ландшафтів, водних ресурсів, а й цілої світової екосистеми природних територій, за допомогою яких природа може відновлюватись, щоб не перетворитись в аграрну пустелю.
Таким чином, спірна земельна ділянка в силу імперативної вказівки законодавця належить до земель природно-заповідного призначення за фактом розташування на ній об'єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище Приорільське», що узгоджується із зазначеними вище висновками Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16.
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об'єкти встановлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.
На час виникнення спірних правовідносин зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного фонду, а також їх вилучення здійснювалася відповідно до ст.ст. 19, 20, 122, 149, 150 ЗК України.
Так, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України (тут та надалі - в редакції на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Частиною 8 ст. 122 ЗК України визначено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених ст. 149 цього Кодексу, частина 9 якої в свою чергу передбачає, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки природоохоронного призначення та у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Разом з цим, слід зазначити, що Верховною Радою України 28.04.2021 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (набрав законної сили 27.05.2021), яким внесено суттєві зміни до низки законодавчих актів, у тому числі до Земельного кодексу України.
Так, згідно із новою редакцією ч. 8 ст. 122 та ст. 149 Земельного кодексу України з 27.05.2021 Кабінет Міністрів України втратив повноваження щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду.
Відповідно до ч. 1, п. «в» ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Згідно з п. п. «а», «ґ» ч. 5 ст. 83 Земельного кодексу України територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності; виникнення інших підстав, передбачених законом.
Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що з дня набрання чинності цієї норми (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Таким чином, Кабінет Міністрів України до 27.05.2021 був розпорядником земель державної власності природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та лише за його погодженням згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України була можлива зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
На теперішній час в силу вищевказаних положень ЗК України земельні ділянки природно-заповідного фонду місцевого значення за межами населених пунктів є комунальною власністю відповідних територіальних громад, які мають право ними розпоряджатись, однак зміна їх цільового призначення можлива лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ч. 7 ст. 20 ЗК України).
За ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак, жодних повноважень у Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області та органів місцевого самоврядування до 27.05.2021 на розпорядження земельними ділянками природно-заповідного фонду державної форми власності, а тим більше зміну їх цільового призначення земельним та природоохоронним законодавством не передбачено.
Як вже зазначалось, відповідно до ч. 3 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
За ст. 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51 -53 цього Закону.
Ландшафтний заказник місцевого значення «Урочище Приорільське» є юридично створеним з 03.02.2012 і включає 945,46 га. Рішення про переведення земель природно-заповідного фонду ландшафтного заказника до іншої категорії, а також про скасування статусу цього заказника не приймались.
Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної військової адміністрації у листі від 31.01.2022 №2-586/0/261-22 повідомив, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище Приорільське» або щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення на розгляд та погодження до департаменту не надходили.
Саме з моменту створення зазначеного об'єкту природно-заповідного фонду він набув особливого, виключного статусу та імперативно віднесений до земель природоохоронного призначення. Будь-яких рішень щодо скасування такого статусу, зміни цільового призначення або його вилучення уповноваженими органами державної влади та місцевого самоврядування не приймалось.
Верховним Судом у постановах від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19, від 06.07.2022 у справі № 575/462/21 неодноразово висловлювались правові позиції про виключність статусу об'єктів та територій природно-заповідного фонду та незаконність зміни цільового їх призначення органами державної влади та місцевого самоврядування.
Як установлено, спірна земельна ділянка на момент її відведення відносилась до земель природно-заповідного фонду та мала б перебувати у державній власності, разом з тим, передана в приватну власність неуповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення із земель природно-заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення, оскільки Кабінет Міністрів України рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки та її відведення в приватну власність не приймав.
Цільове призначення спірної земельної ділянки фактично незаконно змінено за вказаних вище обставин, тим самим створено перешкоди державі у користуванні та забезпеченні збереження унікальної екосистеми з рідкісним біорізноманіттям.
Територію природно-заповідного фонду заказника почали використовувати для здійснення підприємницької та іншої діяльності, не пов'язаної з цілями вказаної категорії земель.
Проте така незаконна зміна не має правового значення, оскільки статус спірної земельної ділянки першочергово визначається розташуванням на ній об'єкта природно-заповідного фонду і спеціальним режимом цієї території (постанова Верховного Суду від 31.07.2019р. у справі № 813/4701/16).
Щодо заявлених прокурором способів захисту.
Відповідно до пункту «а» статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
Статтями 16 та 21 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Аналогічні положення містяться у нормах ст.ст. 152, 155 Земельного кодексу України.
При зверненні до суду з цим позовом прокурор посилався на те, що рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність відповідачу земельної ділянки сільськогосподарського призначення суперечить вимогам земельного законодавства та законодавства про охорону об'єктів природно-заповідного фонду, оскільки на зазначеній земельній ділянці розташований ландшафтний заказник, що свідчить про її належність до земель природно-заповідного фонду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).
У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: «Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в судах».
Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана з комунальної у приватну власність, якщо не відбулося її подальше відчуження.
З огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти природно-заповідного фонду, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірна земельна ділянка була передана відповідачу як земля сільськогосподарського призначення, позов з вимогою про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування за встановлених конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Подібний за змістом висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.
Обраний прокурором спосіб захисту безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими прокурор пов'язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права приватної власності на спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення), скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права приватної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, призведе до усунення порушення прав на об'єкт природно-заповідного фонду.
Таким чином, оскільки рішення Юр'ївської селищної ради від 02.10.2020 № 2240-54/VII “Про затвердження проекту із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства та передачі у власність ОСОБА_1 » відносно розпорядження спірною земельною ділянкою прийнято з перевищенням наданих повноважень, в порушення норм ст.ст. 19, 20, 43 - 45, 122, 150, 186-1 ЗК України, а також ст.ст. 6, 7, 9, 26, 53, 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», вимога про визнання його незаконним та скасування підлягає задоволенню.
Як зазначено у ст.ст. 317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном, на який не розповсюджуються позовна давність.
Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо витребування земельних ділянок природно-заповідного фонду, викладеними у постанові від 22.06.2022 у справі №752/3093/19. У наведеній постанові Верховний Суд зазначає, що стосовно землі природо-заповідного фонду закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною. Право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок рішення органу місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками природо-заповідного фонду. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані із позбавленням його володіння майном. Повернення земельної ділянки природо-заповідного фонду призначення необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.
Аналогічний підхід застосований в постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 11.10.2023 у справі №734/1560/20.
Таким чином, суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог щодо передачі земельної ділянки Юріївській селищній територіальній громаді, на території
якої вона розташована, в особі Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області.
Відповідно до ст. 334 ЦК України право на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає із дня такої реєстрації.
Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно створює перешкоди для реалізації своїх прав законному власнику (ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Разом з тим державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є передусім встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, постанова Великої Палати Верховного суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).
Отже, державна реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на об'єкт з обмеженою оборотоздатністю (у цьому випадку на земельну ділянку природно-заповідного фонду) за особою, яка не має на нього будь-яких прав, є перешкодою в реалізації органом місцевого самоврядування речових прав на зазначений об'єкт.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого
відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі №734/1560/20 наголошено, що задоволення вимоги прокурора про повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду у державну власність не є правовою підставою для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на спірну земельну ділянку. Отже, при задоволенні негаторного позову прокурора, вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави.
Щодо позовних вимог прокурора, заявлених до ФГ«ЗОРЯНА ПЛЮС».
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб'єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала правові висновки, щодо визначення предметної підсудності справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 200/14342/18 (провадження № 14-45цс21), від 15 червня 2021 року у справі № 904/6125/20 (провадження № 12-27гс21), від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 (провадження № 14-37цс21), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) та інші).
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин, натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19).
У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб'єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб'єкта господарювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20).
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 911/4144/16 (провадження № 12-71гс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 зазначила, що справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов'язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. У справі № 911/4144/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що доводи суду апеляційної інстанції, що власник спірної земельної ділянки (фізична особа) не був зазначений позивачем під час подання позову як відповідач, оскільки спірна земельна ділянка не була виділена в натурі на місцевості й знаходиться у володінні та користуванні товариства, не можуть бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов'язків такої фізичної особи.
У цій справі предметом спору є земельна ділянка, яка на думку прокурора незаконно вибула із комунальної власності на користь фізичної особи, а згодом була передана в оренду юридичній особі, отже, заявлені позовні вимоги стосуються як фізичної особи, так і юридичної.
У статті 48 ЦПК України вказано, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до участі у справі у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Відповідно до частини першої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Предметом доказування у цій справі є незаконність вибуття із комунальної власності та набуття фізичною особою спірної земельної ділянки. Вимоги, заявлені в цій частині позову, є основними. Від задоволення позову в цій частині залежить і вирішення вимог, направлених на повернення спірної земельної ділянки. У цій справі це вимоги про скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки селищній раді як власнику від орендаря, яким є юридична особа. Такі вимоги очевидно є похідними, оскільки повністю залежать від вирішення основної.
Отже, прокурором правомірно об'єднано декілька вимог з єдиним предметом спору, пов'язаних між собою підставою виникнення, поданими доказами, як основні та похідні позовні вимоги і така справа має розглядатись в порядку цивільного судочинства.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 755/13532/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 303/2408/16-ц та інших зроблено правовий висновок про те, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог. Розгляд справи в межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності.
Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 127/6686/21 (провадження № 61-12983св21) та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22).
Відповідно до статті 89 ЦПІК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Розгляд цього спору в різних судах порушуватиме принципи повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, оскільки дослідження того ж самого предмета, а також тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
Враховуючи зазначене та керуючись ст.ст. 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 152 ЗК України, ст. 16 ЦК України, для забезпечення безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки суд доходить висновку про задоволення позовних вимог щодо усунення перешкод в користуванні спірною земельною ділянкою шляхом скасування рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно та здійснених на їх підставі змін в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 209, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352, 354ЦПК України, суд
Позов керівника Павлоградської окружної прокуратури, поданий в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації-обласної військової адміністрації, Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області, до ОСОБА_1 та ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «ЗОРЯНА ПЛЮС» про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішень про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, права оренди земельної ділянки та шляхом зобов'язання повернути земельну ділянку природно-заповідного фонду власнику задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення Юр'ївської селищної ради від 02.10.2020 № 2240-54/VII “Про затвердження проекту із землеустрою щодо встановлення (відновлення)
меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства та передачі у власність ОСОБА_1 ».
Скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Юр'ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.10.2020, індексний номер 54628410, та здійснену на його підставі державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1225988000:01:002:0796, номер відомостей про речове право 38708348.
Скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Юр'ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.01.2022, індексний номер 63124032, та здійснену на його підставі державну реєстрацію належного ФЕРМЕРСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВУ «ЗОРЯНА ПЛЮС» права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1225988000:01:002:0796, номер запису про інше речове право 46407881.
Зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 1225988000:01:002:0796, площею 2 га, у власність Юріївської селищної територіальної громади в особі Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області.
Зобов'язати ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО «ЗОРЯНА ПЛЮС» передати земельну ділянку з кадастровим номером 1225988000:01:002:0796, площею 2 га, у власність Юріївської селищної територіальної громади в особі Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4 844,80 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 коп.
Стягнути з ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА «ЗОРЯНА ПЛЮС» на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4 844,80 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 коп.
Відомості про учасників справи:
- керівник Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області (адреса місцезнаходження: 51400, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Світличної Ганни, 64-а, ЄДРПОУ 02909938);
- Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) (адреса місцезнаходження: 50103, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Героїв АТО, 92, ЄДРПОУ 43877118);
- Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації-обласної військової адміністрації (адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Лабораторна, 69, ЄДРПОУ 38752461);
- Юріївська селищна рада Павлоградського району Дніпропетровської області (адреса місцезнаходження: 51300, Дніпропетровська обл.., Павлоградський район, селище Юріївка, вул. Центральна, 67/1, ЄДРПОУ 04338472);
- ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО «ЗОРЯНА ПЛЮС» (адреса місцезнаходження: 51317, Дніпропетровська обл., Павлоградський район, с. Чорноглазівка, вул. Сонячна, 27-а, ЄДРПОУ 41513497);
- ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду в порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено та підписано 13.06.2025.
Суддя І. О. Гайдар