Справа №756/8358/24
2/760/1901/25
13 червня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Українця В.В.
при секретарі Гуцало М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась в Оболонський районний суд м. Києва з зазначеним позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Свої вимоги мотивує тим, що їй на підставі договору купівлі-продажу машиномісця від 31 серпня 2009 року належало машиномісце № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1.
Крім того, їй належав автомобіль марки «Mercedes-Benz» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
У 2022 році вона, перебуваючи у м. Мюнхені, оформила довіреність на ім'я свого колишнього чоловіка ОСОБА_2 для ведення необхідних справ щодо управління належним позивачу майно на території України. Оригінал довіреності був переданий відповідачу. Крім того, на ім'я відповідача була оформлена довіреність у травні 2022 року, оригінал якої також знаходиться у відповідача.
04 жовтня 2022 року між позивачем, від імені та в інтересах якої на підставі довіреності діяв відповідач з однієї сторони, та ОСОБА_3 з другої сторони було укладено договір купівлі-продажу машиномісця, відповідно до якого відповідач від імені позивача передав у власність ОСОБА_3 машиномісце № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 5 договору купівлі-продажу машиномісця своїм підписом відповідач як представник продавця підтверджує факт повного з ним розрахунку за договором та одержання від покупця 100000 гривень.
19 липня 2022 року відповідач від імені та в інтересах позивача здійснив відчуження автомобіля марки «Mercedes-Benz» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 шляхом укладення договору купівлі-продажу № 3343/22/687238611 транспортного засобу.
Відповідно до цього договору відповідач отримав від покупця 277500 гривень.
Таким чином, за 2022 рік відповідач як представник позивача за довіреністю здійснив відчуження належного їй рухомого та нерухомого майна на загальну суму 377500 гривень шляхом укладення відповідних договорів купівлі-продажу, грошові кошти за якими були отримані відповідачем.
Проте, станом на дату подання позову оплата ціни машиномісця та автомобіля на її рахунок не надходила, також відповідачем іншим шляхом грошові кошти їй передані не були.
18 серпня 2024 року вона направила відповідачу звернення, в якому просила останнього повідомити, які правочини були укладені ним на підставі довіреностей, а також істотні умови цих договорів.
Звернення були проігноровані відповідачем, чим останній допустив порушення ст. 1006 ЦК України.
Таким чином, відповідач надані йому повноваження за довіреностями не виконав в повному обсязі та отримані за договорами купівлі-продажу кошти в сумі 377500 гривень позивачу не повернув.
Просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на її користь суму боргу у розмірі 377500 гривень, суму втрат від інфляції за період з жовтня 2022 року по травень 2024 року в розмірі 53247 гривень 50 копійок, три проценти річних у сумі 286414 гривень.
Ухвалою судді Оболонського районного суду м. Києва від 04 липня 2024 року справу передано за підсудністю до Солом'янського районного суду м. Києва.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 26 серпня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 19 березня 2025 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.
Представник позивача у судовому засіданні підтримала заявлені вимоги та відповідь на відзив, просила їх задовольнити у повному обсязі. Зазначила, що надані відповідачем скріншоти не відповідають вимогам до подання електронних доказів, передбачених ст. 100 ЦПК України. Надані відповідачем копії неналежної якості, зі змісту цих документів неможливо встановити між ким саме велась переписка та чи мають ці документи та їх міст відношення до обставин цієї справи. Твердження відповідача про те, що позивач не зверталась до нього з жодною вимогою щодо виконання зобов'язань, не відповідають дійсності, оскільки відповідачу було направлено звернення 18 серпня 2023 року, в якому позивач просила повідомити які договори укладалися та їх істотні умови. Крім того, твердження відповідача щодо відсутності доказів виникнення грошових зобов'язань також не відповідають дійсності, оскільки в договорах відчуження майна позивача, які були підписані відповідачем, зазначено, що він діяв на підставі довіреності.
Відповідач та його представник у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, підтримали викладене у відзиві на позовну заяву. Зазначили, що майно позивача дійсно продавалось на підставі довіреностей. Разом з тим, обов'язку саме передати кошти за довіреностями у відповідача не було. З огляду на це, відповідач передавав позивачу кошти частинами, що підтверджується скріншотами з переписок у месенджері між сторонами та показами свідка. У цих переписках вони обговорювали питання стосовно передачі коштів. Грошові кошти за продаж автомобіля у сумі 6000 євро відповідач передавав сестрі позивача, яка їхала до останньої. За їх домовленістю 1500 євро від продажу відповідач залишив собі. Кошти від відчуження паркомісця він передав двома траншами, а саме, 8500 євро передано через сестру позивача, а 8000 євро через подругу. Кошти були передані навіть у більшому розмірі. Сторони між собою не спілкуються з 2023 року. Шлюб між ними було розірвано у 2007 році, проти вони продовжували жити разом. Пояснили, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підставі яких можна було б стверджувати, що позивач надавала відповідачу будь-яке доручення. Між сторонами не було досягнуто згоди щодо мети, предмета договору доручення, його істотних умов, відповідача не було уповноважено на створення реальних правових наслідків, а саме виникнення, зміну або припинення прав та обов'язків позивача як довірителя. Позивач не зверталась до відповідача з жодною вимогою щодо виконання будь-яких зобов'язань, у тому числі з приводу повернення будь-яких коштів. Крім того, наведений стороною позивача розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних є неправильним.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, покази свідка, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивачу на підставі договору купівлі-продажу машиномісця від 31 серпня 2009 року належало машиномісце № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1.
Крім того, позивачу належав автомобіль марки «Mercedes-Benz» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
11 липня 2022 року ОСОБА_1 оформила на ОСОБА_2 нотаріально завірену довіреність, якою уповноважила відповідача бути її представником з питань, пов'язаних з вчиненням правочинів щодо користування, експлуатації та продажу (за ціну та на умовах за його розсудом) належного позивачу на праві власності автомобіля марки «Mercedes-Benz» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 105).
15 вересня 2022 року ОСОБА_1 оформила у Генеральному консульстві України у Мюнхені на ОСОБА_2 довіреність, якою уповноважила відповідача бути її представником з питань, пов'язаних з вчиненням правочинів щодо належного позивачу нерухомого та рухомого майна (а.с. 87-88).
04 жовтня 2022 року між позивачем, від імені та в інтересах якої на підставі довіреності діяв відповідач з однієї сторони, та ОСОБА_3 з другої сторони було укладено договір купівлі-продажу машиномісця, відповідно до якого відповідач від імені позивача передав у власність ОСОБА_3 машиномісце № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7-12).
Пунктом 3 договору визначено, що продаж зазначеного машиномісця вчиняється за ціною 100000 гривень.
Відповідно до п. 5 договору купівлі-продажу машиномісця своїм підписом відповідач як представник продавця підтверджує факт повного з ним розрахунку за договором та одержання від покупця грошей в сумі, визначеної в п. 3 цього договору.
19 липня 2022 року відповідач від імені та в інтересах позивача здійснив відчуження автомобіля марки «Mercedes-Benz» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 шляхом укладення договору купівлі-продажу № 3343/22/687238611 транспортного засобу (а.с. 13-14).
Відповідно до п. 3.1. цього за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 277500 гривень.
З позову вбачається, що станом на дату подання позову оплата ціни машиномісця та автомобіля на рахунок позивача не надходила, також відповідачем іншим шляхом грошові кошти позивачу передані не були.
Заперечуючи доводи позивача щодо передачі коштів за договорами, сторона відповідача зазначає про те, що відповідач передавав позивачу кошти частинами, що підтверджується скріншотами з переписок у месенджері між сторонами та показами свідка. У цих переписках вони обговорювали питання стосовно передачі коштів. Грошові кошти за продаж автомобіля у сумі 6000 євро відповідач передавав сестрі позивача, яка їхала до останньої. За їх домовленістю 1500 євро від продажу відповідач залишив собі. Кошти від відчуження паркомісця він передав двома траншами, а саме, 8500 євро передано через сестру позивача, а 8000 євро через подругу. Кошти були передані навіть у більшому розмірі.
На підтвердження своїх доводів сторона відповідача посилається на покази свідка.
Свідок ОСОБА_4 у суді показала, що відповідач є її двоюрідним братом. Позивача вона знає як дружину брата приблизно з 2001 року. про факт укладення довіреностей та продаж майна їй не відомо. У 2022 році десь у грудні вона приїхала до квартири брата з метою допомогти тітці, оскільки брат був зайнятий. Приїхала сестра колишньої дружини та її брат з останньою зібрали речі, а також брат передав сестрі дружини гроші в євро, які дістав з конверту. Проте, яку точно суму він передав їй не відомо. З розмір їй відомо, що це кошти за продаж майна позивача. Також, їй не відомо, чи це були всі кошти одразу за все продане майно, чи за частину. При передачі коштів вона була присутня лише один раз.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Разом з тим, відповідач не порушував прав позивача, оскільки надав дозвіл на використання товарних знаків, а не на використання належного позивачу твору.
За таких обставин, у позивача відсутнє порушене, невизнане або оспорюване право, свобода чи законний інтерес з боку відповідача.
Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
На підтвердження передачі коштів стороною відповідача надані суду скріншоти з переписок у месенджері з позивачем.
Вбачається, що відповідач як представник позивача за довіреністю здійснив відчуження належного їй рухомого та нерухомого майна на загальну суму 377500 гривень шляхом укладення відповідних договорів купівлі-продажу.
Зазначену суму відповідач мав передати позивачу.
Разом з тим, надані скріншоти не містять інформації та доказів на підтвердження передачі відповідачем та отримання позивачем зазначеної суми коштів. З фотографій коштів, що містяться на цих скріншотах, не зрозуміло чиї це кошти, який їх розмір, а також ні переписка, ні фото не підтверджують факт отримання позивачем від відповідача 377500 гривень за продаж машиномісця та автомобіля.
За таких обставин, стороною відповідача не доведено факт передачі позивачу коштів, отриманих ним від її імені на підставі довіреностей в результаті укладення договорів купівлі-продажу машиномісця та автомобіля.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 377500 гривень за продаж машиномісця та автомобіля на підставі договорів купівлі-продажу, що були підписані відповідачем від імені та інтересах позивача на підставі довіреності.
Позивач також просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на її користь втрати від інфляції за період з жовтня 2022 року по травень 2024 року в розмірі 53247 гривень 50 копійок та три проценти річних у сумі 286414 гривень.
Позивач посилається на те, що між сторонами укладено договір доручення та відповідачем порушено вимоги ст. 1006 ЦК України, яка встановлює для повіреного обов'язки повідомити довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Зазначене твердження позивача не відповідає дійсності з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Вбачається, що позивачем на ім'я відповідача були оформлені довіреності, які містять у собі ряд питань, при вирішені яких ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_2 представляти її інтереси.
Главою 17 ЦК України визначено поняття представництва.
Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Частинами 1, 3 ст. 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Вбачається, що договір доручення передбачає обов'язок вчинення повіреним певних юридичних дій від імені довірителя, а довіреність оформлюється для представництва інтересів перед третіми особами.
Крім того, довіреність підписується особою, яка її видає, а договір доручення має бути підписаний повіреним та довірителем.
За таких обставин, вбачається, що позивачем було видано на відповідача саме довіреність на представництво її інтересів. Договір доручення між сторонами не укладався.
З огляду на наведене, положення ст. 1006 ЦК України на правовідносини сторін не розповсюджуються.
Довіреності від імені позивача, що містяться в матеріалах справи, не містять застережень щодо обов'язку негайної передачі коштів, отриманих шляхом укладення договорів купівлі-продажу майна.
Позивач посилається на ст. 625 ЦК України, відповідно до ч. 2 якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сторона позивача вказує на те, що 18 серпня 2024 року ОСОБА_1 направила відповідачу звернення, в якому просила останнього повідомити, які правочини були укладені ним на підставі довіреностей, а також істотні умови цих договорів.
Разом з тим, з тексту цього звернення позивача вбачається, що воно не містить вимогу до відповідача щодо повернення коштів, отриманих від продажу належного позивачу майна.
Будь-яких інших доказів на підтвердження звернення позивача з вимогою до відповідача щодо передачі коштів стороною позивача суду не надано.
За таких обставин, суд вважає, що позивачем пред'явлена вимога відповідачу щодо повернення коштів шляхом звернення до суду із позовом 02 липня 2024 року.
Інфляційні втрати та три проценти річних, передбачені ст. 625 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача за період з липня 2022 року по травень 2024 року.
Враховуючи факт пред'явлення позивачем вимоги до відповідача про повернення коштів лише у липні 2024 року, вимога про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних задоволенню не підлягає.
З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.
З урахуванням часткового задоволення позову та на підставі статті 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 3775 гривень.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до частин 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано суду письмові докази.
У матеріалах справи квитанція про оплату від 25 червня 2024 року на суму 25000 гривень (призначення платежу - оплата договору про надання послуг адвоката), договір про надання послуг адвоката № 05/04/2024 від 05 квітня 2024 року, ордер від ОСОБА_1 на адвоката Доброву С.К. (а.с. 18-20).
Вбачається, що позивачем не надано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, як це передбачено статтею 137 ЦПК України.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 гривень.
Керуючись статтями 15, 237, 244, 1000, 1006 ЦК України, статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 137, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) кошти в розмірі 377500 гривень та судовий збір у розмірі 3775 гривень.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 13 червня 2025 року.
Суддя: