СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/5303/25
пр. № 2/759/3508/25
13 червня 2025 рокусуддя Святошинського районного суду м. Києва Шум Л.М. розглянувши у спрощенному позовному провадженні без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), третя особа: Перша Київська державна нотаріальна контора про усунення перешкод у здійсненні права власності, -
У березні 2025р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним вище позовом.
В обґрунтування позову зазначає, що з 2003 року позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується реєстраційним посвідченням (про реєстрацію права власності в БТІ) та довідкою з БТІ.
Нещодавно, а саме на прийомі у нотаріуса, до якого позивач звернувся з приводу внесення даних про право власності на його квартиру до Державного реєстру речових прав (ДРРП) на нерухоме майно, щоб у подальшому розпорядитися квартирою, позивач дізнався, що у ДРРП наявне обтяження на квартиру, а саме заборона (архівний запис). Від нотаріуса позивач отримав витяг (інформаційну довідку).
Як вбачається із довідки заборону реєструвала ще у 2004 році Перша київська державна нотаріальна контора на підставі якоїсь незрозумілої позивачу заяви.
Саме ці обставини зумовили звернення позивача до суду з вказаним позовом.
Ухвалою суду від 13.03.2025 зазначену вище справу було залишено без руху для усунення недолікв позивачем.
Ухвалою суду від 01.04.2025справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторвін.
15.04.2025 від представника відповідача Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) -Чіпко В. надійшов відзив по справі, згідно якого остання просила суд відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що Департамент не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено заборону, ні заінтересованою особою у справі, ні особою якою було внесено відомості щодо оскаржуванного обтяження.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України та частини першої статті 15 Цивільного кодексуУкраїни (далі ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Тобто, на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені (чиіснує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог, або відмову в їх задоволенні.
Відносини у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-ІУ від 01.07.2004 (далі - Закон № 1952), Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Порядок № 1127) та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 1952 Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону № 1952 Державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек.
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною вимогою зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , зареєстрований Першою київською державною нотаріальною конторою 20.10.2004 (реєстраційний номер обтяження: 1395079), на підставі заяви ВХ2174, 02.06.1997.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у Державному реєстрі прав наявне обтяження на квартиру, а саме заборона (архівний запис). Як вбачається з отриманої ним інформаційної довідки заборону зареєстровано у 2004 році Першою київською державної нотаріальної конторою на підставі невідомої йому заяви.
Зазначене підтверджується інформаційною довідкою № 422489168 від 14.04.025 (ідодаток № 1), з якої вбачається, що у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, який є невід'ємною архівної складовою частиною Державного реєстру прав, міститься інформація щодо заборони (реєстраційний номер обтяження: 1395079), яку зареєстровано 20.10.2004 за № 1395079 реєстратором Першої київської державної нотаріальної контори. Підстава обтяження: заява, ВХ.2174, 02.06.1997, Перша київська державна нотаріальна контора. Об'єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_2 . Власник: ОСОБА_1 .
Таким чином, саме реєстратором Першої київської державної нотаріальної контори було проведено державну реєстрацію оскаржуваного обтяження.
Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державну реєстрацію юридичної особи - Першої київської державної нотаріальної контори проведено 24.08.1991. На сьогодні, зазначену юридичну особу не припинено .
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Департамент не є ні боржником; ні особою, в інтересах якої накладено заборону; ні заінтересованою особою у справі; ні особою, якою було внесено відомості щодо оскаржуваного обтяження.
Як зазначалось вище, оскаржуване обтяження було зареєстровано саме реєстратором Першої київської державної нотаріальної контори, а не державним реєстратором Департаменту.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18, від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц, від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17).
Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для зміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17).
Окрім цього, слід зазначити, що позивачем заявлено вимогу зняти арешт з квартири, зареєстрований Першою київською державної нотаріальною конторою 20.10.2004 (реєстраційний номер обтяження: 1395079), на підставі заяви ВХ2174, 02.06.1997.
При цьому, що і не заперечується позивачем, у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна міститься інформація щодо заборони (реєстраційний номер обтяження: 1395079) на нерухоме майно, що є окремим видом обтяження нерухомого майна, відмінним від арешту.
Відповідно до абзацу першого - третього пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 1952 державній реєстрації прав підлягають обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості: заборона відчуження та/або користування; арешт.
Тобто заборона та арешт це різні види обтяження нерухомого майна, відтак, судове рішення про зняття арешту не може бути підставою для проведення державної реєстрації припинення заборони на нерухоме майно.
Велика Палата неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Тож під час розгляду справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).
Отже, з огляду на вищенаведене, є всі підстави вважати, що даний позов пред'явлено до неналежного відповідача, що слугує самостійною підставою для відмови у задоволені позовних вимог.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.
Звертаючись до суду, позивачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов'язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту протиправної поведінки відповідача. Позивачем не вказано, чим саме відповідач порушив його права.
Таким чином, позивачем не надано належні та допустимі докази у розумінні ст. ст. 76 -81 ЦПК України на підтвердження порушення своїх прав відповідачем.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом.
З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто, ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. Уцьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.
Позивачем клопотання, про заміну неналежного відповідача не заявлялось.
Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем. При цьому, слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не в змозі вирішувати та задовольняти позов без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов'язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача).
Таким чином, враховуючи визначений позивачем склад учасників справи, та той факт, що суд позбавлений можливості вирішити спір по суті, оскільки нормами процесуального права не передбачено право суду самостійно здійснення заміни відповідача, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволені заявлених позовних вимог до відповідача. Його доводи судом до уваги не приймаються в силу викладеного.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позову , а суд приймає рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, судові ви трати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 263 265 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), третя особа: Перша Київська державна нотаріальна контора про усунення перешкод у здійсненні права власності-відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя: Л.М. Шум