СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/1615/25
пр. № 2/759/2447/25
13 червня 2025 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретаря судового засідання Валинкевич В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів,
16.01.2025 року позивач звернулася до Святошинського районного суду м. Києва із вказаною позовною заявою через підсистему «Електронний суд», у якій просив суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 35 828, 89 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що судовим наказом Святошинського районного суду від 20.03.2024 року визначено, що відповідач зобов?язаний щомісячно сплачувати на користь позивача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини, проте ним тривалий час аліменти не сплачувалися. Відповідно до наданих виконавцем розрахунків та платіжних інструкцій про надходження коштів, заборгованість в повному обсязі було погашено лише в грудні 2024 року. За весь цей час відповідач інших осіб на утриманні не мав, він працездатний, отримує дохід за основним місцем роботи, додатково займається підприємницькою діяльністю без належної реєстрації суб?єкта господарювання, має транспортний засіб, його стан здоров'я дозволяє працювати, а тому він міг і був зобов'язаний сплачувати визначений розмір аліментів. Оскільки сума коштів, що підлягала стягненню з боржника складала 35 828,89 грн, яка була погашена лише у грудні 2024 року, сума пені за несвоєчасну сплату аліментів становить 35 828,89 грн.
Ухвалою суду від 24 січня 2025 року розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (а.с. 26).
Ухвалою суду відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.
22.01.2025 року відповідачем подано через «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав того, що позивач звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу, не надала будь-яких доказів, які б підтверджували, що відповідач є батьком дитини. Про відкриття виконавчого провадження відповідач дізнався 02.04.2024 року, коли на його кошти було накладено арешт. 06.05.2024 в.о. начальником відділу було винесено постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження, яким було визнано дії державного виконавця Відділу під час здійснення виконавчого провадження такими, що вчинені з порушеннями. 06.05.2024 державним виконавцем Відділу було передано виконавче провадження за місцем його реєстрації, до державної виконавчої служби у місті Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ). 20.06.2024 року державним виконавцем Першого відділу ДВС у місті Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ) було винесено постанову про прийняття до виконання виконавче провадження. За період з 06.05.2024 по 20.06.2024 року відповідач не мав жодної можливості для сплати заборгованості, оскільки виконавче провадження не перебувало у Відділі виконавчої служби, на рахунок якого він мав змогу сплатити кошти. Після надання ним Довідки з місця роботи, державним виконавцем Першого відділу ДВС у місті Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ) було виявлено помилки, які були навмисно зроблені державним виконавцем Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), при нарахуванні боргу. Крім того, після вчення законних дій державним виконавцем Першого відділу ДВС у місті Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ) направлено на адресу відповідача реквізити для сплати заборгованості, яка нарахована з грудня 2023 року по 27.06.2024 рік, тому відповідачем перераховано заборгованість на адресу Першого відділу ДВС у місті Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ) в розмірі 25 563,20 грн. У липні 2024 року відповідач влаштувався на підприємство ТОВ «АРХ-БУД» та надав відділу ДВС у місті Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ) свої дані про своє місце роботи,а з вересня 2024 року ТОВ «АРХ-БУД» здійснює перерахування коштів у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку відповідача для сплати перодичних платежів. Станом на 18.01.2025 року заборгованість зі сплати аліментів відсутня. Проте зважаючи на обставину, що з метою проведення повтонних перерахунків Вишневським ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУЮ (м. Київ), виконавче провадження протягом 2 місяців передавалось із ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУЮ (м. Київ) до Першого відділу ДВС у місті Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ), внаслідок чого відповідач своєї вини у своєчасній сплаті аліментів не вбачає. Та додав, що на сьогодні йому вже виповнилось 60 років, пройшовши шлях Захисту вітчизни в період з 22.02.2022 року по 10.03.2024 pік, він отримав поранення та контузію, в результаті чого у нього наявна потреба в медикаментах, яка постійно зростає.
25.01.2025 року від позивача по справі надійшла відповідь на відзив, в якій зазначила, що відповідач був обізнаний про свої обов?язки, необхідність сплати коштів на утримання дитини та можливість добровільної сплати аліментів, проте таким правом він не скористався. Натомість, 08.04.2024 року він звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, а також 13.05.2024 до Святошинського районного суду з заявою про поновлення процесуального строку. Весь цей час відповідач участі у вихованні дитини не приймав, коштів на утримання дитини не перераховував. Також відповідач ні в березні ні у квітні 2024 року не виявив бажання сплатити аліменти та свідомо вживав заходи, що унеможливлювали виконання рішення суду з квітня 2024 року по липень 2024 рік. Відповідач з 26.07.2024 року працевлаштований у ТОВ «АРХ-БУД», проте жодних відрахувань із заробітньої плати з 02.07.2024 по 03.10.2024 здійснено не було. Заборгованість боржник у повному обсязі платежами він не погасив. Також зазначила, що довідці ТОВ «Арх-Буд» від 19.07.2024 за підписом директора та головного бухгалтера зазначено, що « ОСОБА_2 дійсно працює у ТОВ «Арх-буд» з 19.07.2024 року на посаді «виконроба». За даними аналітичних даних, отриманих з відкритих джерел, середня заробітна плата виконроба у місті Києві та Київській області (а також по всій Україні) складає 40 000 грн. На сайтах з пропозиції роботодавців наявна велика кількість вакансій. При цьому пропонована заробітна плата складає 40 000 - 70 000 грн., при цьому ОСОБА_2 має значний досвід роботи (понад 15 років в галузі), відповідну освіту, не підлягає мобілізації (оскільки 24.04.2024 йому виповнилось 60 років), не потребує бронювання, не вживає алкогольних напоїв. Тобто, є бажаним претендентом на таку посаду для будь-якого роботодавця. Крім цього, позивач вказала, що що боржник не був військовослужбовцем, а отже, не міг бути залученим до бойових задач стосовно відсічі збройної агресії на Сході та отримати контузію внаслідок участі у воєнних діях. А також відповідачем не надано жодного документу, який би підтверджував контузію незадовільний фізичний стан, потребу у медикаментах.
26.01.2025 року від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що позивач вводить суд в оману вказуючи, що відповідач є батьком дитини, усі її докази базуються на припущеннях та не мають доказової бази.
31.03.2025 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, що вказаний судовий наказ ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку засобами не отримував, а лише в Електронному суді у квітні 2024 року, в межах виконавчого провадження, яке було відкрито за заявою позивачки березня 2024 р. постановою державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Бесараб А.М. відкрито виконавче провадження НОМЕР_3. 01 травня 2024 р. від відповдіача надійшла заява про передачу виконавчого провадження за місцезнаходженням майна боржника. Проте, у червні 2024 р. стягувач звернулася до Святошинського районного суду м. Києва зі скаргою на дії державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Бесараб А. які полягають у передачі матеріалів виконавчого провадження до Хмельницького відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зареєстрованим місцем проживання боржника. Вказані дії державного виконавця вважає неправомірними та такими, що суперечать вимогам закону, у задовленні якої було відмовлено В подальшому, ОСОБА_2 , отримавши розраховану суму аліментів (з 20 грудня 2023 р. по липень 2024 p.), невідкладно сплатив вказану суму заборгованості - 25 563,20 грн, а саме 2 липня 2024 р. на рахунок Першого відділу ДВС у місті Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ) надійшли вказані кошти, які були перераховані стягувачу ОСОБА_1 . Отже, з вищезазначеного вбачається, що заборгованість по не сплаті аліментів виникла не з вини боржника, оскільки останньому взагалі не було відомо про наявність судового наказу та про вказаний судовий наказ відповідач дізнався коли отримав інформацію від державної виконавчої служби про наявність виконавчого провадження за вказаним судовим наказом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася дочка ОСОБА_3 .
14.09.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, який на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13.02.2023 року розірвано.
22.12.2023 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва по справі 759/25001/23 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення із ОСОБА_2 аліментів.
20.03.2024 року Святошинським районним судом м. Києва видано судовий наказ №759/25001/23 на підставі якого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини (але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку), починаючи з 20.12.2023 року до досягнення дитиною повноліття.
27.03.2024 року Вишневим ВДВС у Бучанському районі Київської області (м. Київ) відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_3.
06.05.2024 року по ВП НОМЕР_3 здійснювалася перевірка щодо законності виконавчого провадження, за результатами якої було встановлено, що вказане виконавче провадження було відкрито у Вишневому ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУЮ (м. Київ) з примусового виконання судового наказу №759/25001/24 від 20.03.2024 р. Перевіркою встановлено, що відповідно до отриманої державним виконавцем Відділу Супрун А.Мю, інформації про зареєстроване місце проживання чи місце перебування особи, боржника зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно отриманих відомостей Пенсійного фонду України та Державної податкової служби України, боржник на підвідомчій Відділу території дохід не отримує. Згідно відомостей Державного реєстру речових прав не встановлено зареєстровані права на нерухоме майно, що перебуває на підвідомчій Відділу території. Однак, незважаючи на викладені обставини, у порушення норм частини 1 статті 18, частини 1 статті 24 Закону, частини 6 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень державним виконавцем не вжито заходів щодо передачі матеріалів за підвідомчістю. Внаслідок чого, визнано дії державного виконавця Супрун А.М. під час здійснення виконавчого провадження НОМЕР_3 такими, що вчинені з порушенням частини 1 статті 18, частини 1 статті 24 Закону, частини 6 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень.
06.05.2024 року головним державним виконавцем Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Тертичною В.В. винесено постанову про передачу виконавчого провадження НОМЕР_3 до Хмельницького ВДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області ЦМУМЮ (м. Київ).
13.06.2024 року Хмельницьким ВДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області ЦМУМЮ (м. Київ) винесено постанову про передачу виконавчого провадження (виконавчого документа) до Першого ВДВС у м. Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ) за місцем проживання боржника.
20.06.2024 року Першим ВДВС у м. Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ) винесено постанову про прийняття до виконання виконавче провадження НОМЕР_3.
18.09.2024 року державним виконавцем Першого ВДВС у м. Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ) винесено постанову про передачу ВП на виконання до ТОВ «АРК-БУД».
Як вбачається із виписки по рахунку ОСОБА_1 на її картковий рахунок здійснювалося нарахування коштів із Першого ВДВС м. Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ) призначення платежу: аліменти стягнуті з ОСОБА_2 за період з 02.07.2024 року по 26.12.2024 рік. Усього надходжень - 40 854,10 грн.
Також встановлено, що ОСОБА_2 27.06.2024 року було сплачено в рамках ВП НОМЕР_3 на рахунок Першого ВДВС у м. Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ) суму коштів у розмірі 25 932,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.3730303176.1.
16.09.2024 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва залишено без задоволення скаргу ОСОБА_4 на дії державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Басараб А.М. про визнання незаконною та скасування постанови, щодо передачі матеріалів виконавчого провадження до Хмельницького відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) за зареєстрованим місцем проживання боржника.
Як вбачається із розрахунку заборгованості сформованого станом на 18.12.2024 р. Першого ВДВС у м. Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ) зі сплати аліментів по ВП НОМЕР_3 по виконанню виконавчого листа №759/25001/23 від 20.03.2024 року виданого Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , у боржника станом на 01.11.2024 р. складає 573,80 грн.
Згідно витягу із наказу №46 командира ВЧ НОМЕР_1 від 15.02.2024 року ОСОБА_2 , працівника ЗСУ КМТЦК і СП було відправлено у відрядження АДРЕСА_10 з 14.02.2024 року до окремого розпорядження з метою виконання спеціальних завдань.
Окрім цього, відповідачем по справі додано до справи фотокартки, із яких вбачається, що він дійсно перебував у зонах бойових дій, зокрема у АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 , а також відповідно до витягу з журналів бойових дій від 12.08.2023 року ОСОБА_2 на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 11.08.2023 №234 приймав участь у заходах щодо відкріплення військових частин в районі населеного пункту АДРЕСА_3; від 17.10.2023 року ОСОБА_2 на підставі бойового розпорядження командира 25 осб №167дск від 17.10.2023 року приступив до виконання завдань у районі населеного пункту АДРЕСА_4; від 21.02.2023 ОСОБА_2 перебував у районі АДРЕСА_5 в термін з 14.02.2024 р. по 21.02.2024 р.
Також на підставі витягів з наказу, 12.02.2014 року ОСОБА_2 перебував у АДРЕСА_9. 15.02.2024 року перебував у АДРЕСА_10 з 14.02.2024 року. 29.11.2023 року перебував у АДРЕСА_11.
Відповідно до довідки виданої командиром ВЧ № НОМЕР_2 , ОСОБА_2 приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки та населення та інтересів держави у зв'язку із військовою агресією РФ проти України в період щ 29.11.2023 р. по 02.12.2023 р.
Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 13.03.2024 року №73 ОСОБА_2 звільнено з посади інспектора відділу фінансового забезпечення сектору соціальних виплат ІНФОРМАЦІЯ_4, за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Згідно даних довідки про доходи від 09.07.2024 року, ОСОБА_2 дійсно працював у ІНФОРМАЦІЯ_6 , та отримував заробітну плату, зокрема за період з грудня 2023 року по березень 2024 рік у середній заробіток складає 22 485,44 грн.
Відповідно до довідки вих. №1709-1 від 17.09.2024 року ОСОБА_2 працює в ТОВ «АРХ-БУД» з 26.07.2024 року на посаді виконроба.
Відповідно до Звіту ТОВ «АРХ-БУД» за період з 01.12.2024 року по 31.12.2024 рік здійснив відрахування та виплати щодо ОСОБА_2 за постановою від 18.09.2024 року по ВП НОМЕР_3, виданого за виконавчим документом судовий наказ №759/25001/24 від 20.03.2024 р. у розмірі 25%, утримана сума 3 736,77 грн від нарахованої заробітної плати у розмірі 9 705,90 грн. вказаний розмір заробітної плати також підтверджується довідкою вих.1703-01 від 17.03.2025 р.
20.01.2025 року в рамках ВП НОМЕР_3, було винесено постанову державним виконавцем Першого ВДВС у м. Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ) про зняття арешту з коштів з підстави відсутності заборгованості по аліментах.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, ст.180 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до їх повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто вразі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.
За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України неустойка (пеня) - це вид забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
Відповідно до ч. 1 ст. 196 Сімейного кодексу України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 25 квітня 2018 року в справі 572/1762/15-ц (провадження 14-37цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла наступного висновку: «Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти. У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Згідно з статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Відповідно до роз'яснень викладених у п. 22 постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15.05.2016 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбаче на ст. 196 СК( 2947-14 ) відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
У зв'язку з викладеним Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне уточнити висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 572/1689/16-ц (провадження № 61-311 св 17), зазначивши, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками».
Позивач звертаючись до суду, просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну сплату аліментів, посилаючись на те, що сума коштів, яка підлягала стягненню з боржника складала 35 828,89 грн, погашена у грудні 2024 року, а тому сума пені за несвоєчасну сплату аліментів також становить 35 828,89 грн.
При цьому, позивач надає розрахунок заборгованості за несвоєчасну сплату аліментів відповідачем за період з 01.12.2023 року по 01.11.2024 рік, де вказує загальну суму пені у розмірі 40 603,41 грн, однак у позові просить стягнути у розмірі 35 828,89 грн.
Як було встановлено судом вище, 27.03.2024 року Вишневим ВДВС у Бучанському районі Київської області (м. Київ) відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_3, після чого 06.05.2024 року по ВП НОМЕР_3 здійснювалася перевірка щодо законності виконавчого провадження, за результатами якої було визнано дії державного виконавця Супрун А.М. під час здійснення виконавчого провадження НОМЕР_3 такими, що вчинені з порушенням частини 1 статті 18, частини 1 статті 24 Закону, частини 6 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень. Того ж дня 06.05.2024 року винесено постанову про передачу виконавчого провадження, проте до Першого ВДВС у м. Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ) вказане виконавче провадження надійшло лише 20.06.2024 року.
18.09.2024 року вказане виконавче провадження надійшло на адресу підприємства ТОВ «АРК-БУД» за місцем роботи боржника та 20.01.2025 року в рамках ВП НОМЕР_3 державним виконавцем Першого ВДВС у м. Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ) винесено постанову про зняття арешту з коштів з підстави відсутності заборгованості по аліментах.
За змістом норми частини 1 статті 194 СК України, необхідною умовою для відповідальності платника аліментів за прострочення сплати аліментів є вина особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду.
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ухилявся від сплати аліментів з березня 2024 року, оскільки з моменту передачі виконавчого провадження до Першого ВДВС у м. Хмельницькому ЦМУ МЮ (м. Київ), 27.06.2024 року відповідач отримавши реквізити, сплатив нараховану суму заборгованості у розмірі 25 563,20 грн.
Також із судового наказу вбачається, що у ньому вказано адресу відповідача: АДРЕСА_2 . Ця ж адреса зазначена і у постанові про відкриття виконавчого провадження з виконання вищевказаного судового наказу. В той же час, дійсною адресою зареєстрованого місця проживання відповідача є: АДРЕСА_1 .
Вирішуючи позовні вимоги в про стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів, суд приходить до висновку про безпідставність заявленого позову виходячи із такого.
В підтвердження умисних дій відповідача, спрямованих на ухилення від сплати аліментів, позивач жодних доказів не надала, а лише просить стягнути суму пені на суму коштів, яка підлягала стягненню з боржника у розмірі 35 828,89 грн.
Так, виходячи із положень ст.196 СК України, позивач має довести, що мала місце вина відповідача.
Під ухиленням від сплати аліментів у юридичній науці розуміють як пряму відмову від надання утримання, так і різні дії (бездіяльність) зобов'язаної особи, спрямовані на повне чи часткове ухилення від сплати аліментів: приховання особою дійсного розміру свого заробітку (доходу); зміну роботи або місця проживання з метою запобігання сплаті аліментів; приховання свого місцезнаходження; інші дії, що свідчать про намір особи ухилитися від виконання обов'язків щодо утримання. Ухилення від сплати аліментів завжди припускає винні навмисні дії (бездіяльність). Тому позивач має представити суду докази того, що у той чи інший спосіб відповідач свідомо прагнув ухилитися від виконання обов'язків щодо утримання дитини.
Враховуючи докази, надані учасниками справи, суд приходить до висновку, що в діях відповідача відсутня винна поведінка щодо несплати аліментів, а заборгованість по аліментах виникла з незалежних від нього причин, яка станом на дату подання позову відсутня, що також свідчить про відсутність в нього умислу на ухилення від сплати заборгованості по аліментах, а тому підстав для стягнення з відповідача пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів у суду немає, відтак з цих підстав позов задоволенню не підлягає.
У відповідності до ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З огляду на викладене вище, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено доказами, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, наявності обставин, передбачених ст. 196 СК України.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», а в задоволенні позову відмовлено, відшкодування судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 7, 8, 141, 150, 180, 182, 183, 184, 192 СК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя Ключник А.С.