Справа № 758/829/24
Категорія 54
10 червня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Кужелєвої Ю.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві заяву позивача про відвід судді у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леонтьєва Ніна Йосипівна, про застосування наслідків недійсності правочину, -
ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернулась до Подільського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_3 (надалі за текстом - відповідач), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леонтьєва Ніна Йосипівна (надалі за текстом - третя особа), про застосування наслідків недійсності правочину.
Ухвалою Суду від 29.01.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд в загальному позовному провадженні та призначено підготовче засідання.
31.05.2024 до суду від відповідача надійшов відзив.
14.06.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
04.07.2024 до суду від відповідача надійшли заяви про виклик свідків.
За наслідками підготовчого засідання 04.07.2024 судом залучено до участі у справі третю особу, відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про допит свідків, закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання 17.04.2025 прибув представник позивача, відповідач та представник відповідача.
Судове засідання продовжилось на стадії дослідження доказів та було оголошено перерву до 10.06.2025.
У судове засідання 10.06.2025 прибули позивач, відповідач та їх представники.
У судовому засіданні 10.06.2025 позивачем було подано та підтримано заяву про відвід судді.
Розглянувши вказану заяву, Суд зазначає наступне.
Заява обгрунтована тим, що минуле засідання відбулось без участі позивача особисто, оскільки позивач запізнилась на 10 хвилин, а судом не було допущено особисто позивача в судове засідання, чим, на думку позивача, до неї було застосовано захід процесуального примусу.
Також, заявник вказує що судом було заборонено ставити представнику позивача запитання іншій стороні.
Частиною 1 статті 40 ЦПК України передбачено, що питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Відповідно ч. 2 до ст. 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід (ч. 3 ст. 40 ЦПК України).
У відповідності до ч. 8 ст. 40 ЦПК України, суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.
Суд, дослідивши матеріали справи та заяву про відвід, зазначає наступне.
За змістом ч. 3 ст. 39 ЦПК України, відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Водночас, підстави для відводу судді передбачені ст. 36 ЦПК України. У відповідності до ч. 1 ст. 36 ЦПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 ЦПК України.
При цьому, згідно з ч. 4 ст. 36 ЦПК України, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу.
Водночас, позивач, обґрунтовуючи свою заяву про відвід, фактично посилається на незгоду з процесуальними діями головуючого судді, які на думку заявника полягають у тому недопуску особисто позивача у судове засідання, яке відбулось 17.04.2025 та забороні представнику позивача ставити запитання іншій стороні.
Втім, як зазначено судом вище, позивач у судове засідання вчасно не з'явилась, а в засіданні приймав участь представник позивача, чим не обмежено прав позивача.
Також, суд звертає увагу позивача, що судом до сторін не застосовувались будь які заходи процесуального примусу передбачені главою 9 ЦПК України.
Щодо доводів позивача про заборони позивачу ставити запитання, суд зазначає, що у судовому засіданні 17.04.2025 справа перебувала на стадії вступного слова та позивач скористався правом ставити запитання відповідачу.
Стосовно порядку дослідження доказів, суд звертає увагу позивача, що під час ухвалення рішення суд, згідно ст. 264 ЦПК України, вирішує питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються та чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
В той же час, заявником не вказано в чому ж полягає звуження прав поизвача або виникла обставина неможливості реалізації учасниками процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків; який вираз мало упереджене або не об'єктивне ставлення судді.
Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійснені правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону. Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення, крім випадків, встановлених законом (ст. ст. 126, 129 Конституції України).
Згідно із зазначеними положеннями Конституції України, рішення судді і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя (пов'язані з підготовкою, розглядом справ в судових інстанціях, перевіркою справ в апеляційному і касаційному порядку, звернення рішення до виконання, тощо) можуть оскаржуватися в чинному в даний час порядку.
Як зазначив Конституційний суд України в своєму Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001, судоустрій і судочинство визначаються виключно законом України. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідно процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення розгляду справи у першій інстанції та прийняття по них судових рішень належить до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.
У п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» зазначено наступне. Так, відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони нескасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.
У відповідності до ч. 4 ст. 36 ЦПК України, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Статтею 1 Кодексу суддівської етики установлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Відповідно до статті 3 цього Кодексу, суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.
Згідно зі статтею 8 Кодексу суддівської етики, суддя повинен здійснювати судочинство в межах та порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.
Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Згідно з пунктом 50 Висновку № 3 (2002) КРЄС, кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.
Головуючим суддею не допускались порушення чи зловживання, які б могли свідчити про його упередженість, очевидність майбутнього судового рішення у справі № 758/829/24, а заявником не обґрунтовані будь-які інші підстави для відводу судді, передбачені ст. 36 ЦПК України.
Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про відвід, оскільки в заяві відсутні докази існування обставин, передбачених статтею 36 ЦПК України в якості підстав для відводу судді.
Керуючись ст. ст. 36, 40, 252, 253, 259 - 261 ЦПК України, суд, -
Заяву позивача ОСОБА_1 про відвід судді у цивільній справі №758/829/24 - визнати необґрунтованою;
Передати заяву для вирішення відводу у відповідності до вимог ч. 3 ст. 40 та ч. 1 ст. 33 ЦПК України;
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.
Суддя В.В. Гребенюк