іменем України
13 червня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 730/23/25
Головуючий у першій інстанції - Данько О. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1113/25, 22-ц/4823/1112/25
Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої-судді: Шитченко Н.В.,
суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сидорівське»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сидорівське» на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 01 квітня 2025 року та додаткове рішення цього суду від 16 квітня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сидорівське» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати, інфляційних втрат та 3 % річних.
У грудні 2024 року ТОВ «Сидорівське» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі 35 259,57 грн та 3 173,37 грн 3 % річних.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 30 липня 2020 року між Степанівською сільською радою та ТОВ «Сидорівське» укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,9850 га, розташованої на території Степанівської сільської ради в межах с. Степанівка, строком на 10 років. На земельній ділянці знаходиться комплекс нежитлових будівель (№ 1Б, 1В, 1Г, 1Д, 1Е). За умовами договору орендна плата вноситься орендарем у розмірі 4 % від нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, що становить 26 665,92 грн щорічно, по 2 222,16 грн щомісячно.
Товариство зазначало, що 24 вересня 2020 року між ТОВ «Сидорівське» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (зерноскладу № 1Б площею 520,2 кв м), розташованого на наведеній вище орендованій земельній ділянці, яке займає 0,3000 га від її загальної площі. У зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно до відповідача перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщене належне йому нерухоме майно, в обсязі пропорційно до частки його майна на земельній ділянці. Придбавши нерухоме майно, відповідач розпочав користування частиною земельної ділянки, що перебувала в оренді у ТОВ «Сидорівське», яке сплачувало за неї орендну плату. Рішенням Степанівської сільської ради від 20 жовтня 2024 року надано дозвіл товариству на виготовлення технічної документації щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 ), на дві земельні ділянки орієнтовною площею 0,3000 га та 0,7000 га. Між ОСОБА_1 та ТОВ «Сидорівське» відбулася усна домовленість про компенсацію ним орендарю витрат зі сплати орендної плати за землю, починаючи з вересня 2020 року за користування земельною ділянкою загальною площею 0,3000 га.
Позивач посилався на те, що ОСОБА_1 добровільно не відшкодував товариству кошти, які ним сплачено за оренду земельної ділянки, на якій розташовано належний відповідачу зерносклад. Товариство вважало, що таким чином відповідач фактично збільшив свої доходи та за рахунок позивача безпідставно зберіг грошові кошти. Пославшись на положення ст. 257 ЦК України, ТОВ «Сидорівське» для стягнення з ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів та штрафних санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України, визначило період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2024 року.
Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 01 квітня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Сидорівське» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати, інфляційних втрат та 3% річних відмовлено.
Додатковим рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2025 року заяву представника відповідача - адвоката Івасина О.Р. задоволено. Стягнуто з ТОВ «Сидорівське» на користь ОСОБА_1 28 000 грн у відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі ТОВ «Сидорівське», вважаючи рішення суду від 01 квітня 2025 року необґрунтованим та посилаючись на порушення норм матеріального права, неправильну оцінку фактичних обставин справи та не застування практики Верховного Суду, сформованої у аналогічних правовідносинах, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Доводи апеляційної скарги зводяться до помилковості висновку суду першої інстанції про те, що добровільна сплата товариством коштів не створює обов'язку для відповідача їх компенсувати. Позивач зазначає, що за договором купівлі-продажу від 24 вересня 2020 року право власності на об'єкт нерухомості (зерносклад) перейшло до ОСОБА_1 , а наявність належного відповідачу зерноскладу на земельній ділянці, яку орендує позивач, свідчить про користування ним ділянкою. Фактичне використання об'єкта чи самої землі відповідачем не має юридичного значення для виникнення обов'язків щодо сплати орендної плати.
Звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України, ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про оренду землі» та позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 914/2687/17, право оренди земельної ділянки автоматично переходить до нового власника об'єкта нерухомості. Тобто, наявність зерноскладу на ділянці підтверджує перехід права користування до відповідача, а товариство після продажу зерноскладу продовжувало безпідставно сплачувати орендну плату.
Указує, що рішенням Борзнянського районного суду від 16 січня 2024 року у справі № 761/33495/23 за позовом ТОВ «Сидорівське» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна встановлено, що відповідач порушив майнові права товариства, оскільки не виконав обов'язку покупця за умовами договору купівлі-продажу від 24 вересня 2020 року в частині проведення розрахунків. Оскільки ОСОБА_1 є попереднім директором товариства, сплату коштів позивачем за оренду всієї земельної ділянки не можна вважати добровільною, як хибно зазначив районний суд. Під керівництвом ОСОБА_1 з жовтня 2021 року по квітень 2023 року товариство перераховувало кошти за оренду земельної ділянки, тобто, відповідач, користуючись службовим становищем, майже 2 роки сплачував орендну плату за земельну ділянку, на якій розташовано належний йому на праві власності зерносклад, за рахунок товариства. Відсутність компенсації понесених позивачем витрат свідчить про безпідставне збереження ОСОБА_1 коштів, у зв'язку з чим він має їх відшкодувати на підставі ст. 1212, 1215 ЦК України.
Оскаржуючи додаткове рішення суду, позивач просив скасувати його та відмовити у задоволенні заяви сторони відповідача про розподіл судових витрат.
Товариство зазначає, що у судовому засіданні 01 квітня 2025 року його представник заперечував проти викладеного у відзиві на позов розрахунку витрат на професійну правничу допомогу в сумі 28 000 грн, що слід вважати клопотанням про зменшення їх розміру.
Наголошує на тому, що товариство не отримувало заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення ні на електронну пошту, на засобами поштового зв'язку, що унеможливило підготовку та подання відповідних заперечень про неспівмірність заявленого розміру витрат на правову допомогу.
Позивач вважає, що надані адвокатом послуги - ознайомлення з матеріалами справи тривалістю 6 год і вартістю 12 000 грн, консультація та складання відзиву вартістю 8 000 грн, участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції вартістю 8 000 грн не відповідають критерію реальності наданих послуг їх дійсності та необхідності. Суд не врахував складність справи, об'єм складеного адвокатом відзиву на два аркуші та непропорційність заявленого розміру судових витрат у 28 000 грн з ціною позову у 38 000 грн.
Відповідачем відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Додаткове рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Сидорівське», суд першої інстанції виходив з того, що після набуття відповідачем права власності на нежитлове приміщення (зерносклад), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у нього виникло право оренди на частину земельної ділянки під цим об'єктом нерухомого майна, у зв'язку з чим право оренди позивача у цій частині припинилося в силу вимог закону. Факт добровільної сплати позивачем орендної плати за частину земельної ділянки, що знаходиться під об'єктом нерухомого майна, належного відповідачу, не зобов'язує ОСОБА_1 відшкодовувати позивачеві сплачені, як орендну плату, кошти.
Районний суд виснував, що для кондикційних зобов'язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (ст. 1212-1214 ЦК України), що у даному випадку відсутнє. Твердження позивача, що між ним та відповідачем виникли кондикційні зобов'язання є необґрунтованими, як і посилання на правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/4312/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 552/4608/15-ц, оскільки, суб'єкти правовідносин у вказаних справах, а також зміст цих правовідносин, не є подібними з правовідносинами, що виникли у даному спорі.
Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з ТОВ «Сидорівське» на користь ОСОБА_1 28 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції зазначив, що перерахування ОСОБА_1 коштів на рахунок адвоката підтверджено документально, і указаний розмір понесених відповідачем витрат позивачем належними та допустимими доказами не спростовано. Районний суд послався на критерії співмірності, реальності та розумності витрат з огляду на обставини цієї справи, її складність та обсяг наданих адвокатом послуг.
Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеними у рішенні Борзнянського районного суду Чернігівської області від 01 квітня 2025 року висновками, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.
У справі встановлено, що рішенням Степанівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 22 січня 2020 року затверджено ТОВ «Сидорівське» технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) загальною площею 0,9850 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Степанівської сільської ради. Передано в оренду ТОВ «Сидорівське» терміном на 10 років земельні ділянки за цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Степанівської сільської ради загальною площею 0,9850 га з кадастровим номером 7420887600:01:001:0271. Установлено розмір орендної плати на рівні 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с. 21).
30 липня 2020 року між Степанівською сільською радою Борзнянського району Чернігівської області та ТОВ «Сидорівське» укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого позивач прийняв у платне користування строком на 10 років земельну ділянку площею 0,9850 га з кадастровим номером 7420887600:01:001:0271 за цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення, за цільовим використанням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Степанівської сільської ради в межах АДРЕСА_1 . На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, споруди - комплекс нежитлових будівель (№ 1Б, 1В, 1Г, 1Д, 1Е в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). За умовами договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 666 648 грн (п. 5 договору). Орендна плата вноситься орендарем у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 26 665,92 грн щорічно: 2 222,16 грн помісячно (п. 9 договору). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням щорічної індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п. 10 договору). Орендна плата вноситься помісячно до 30 числа протягом року на поточний рахунок власника землі у місцевий бюджет Степанівської сільської ради (п. 9, 11 договору) (а.с. 11-14).
24 вересня 2020 року між ТОВ «Сидорівське» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (а.с. 15-18), за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача нежитлове приміщення (зерносклад № 1) загальною площею 520,2 кв м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1.1 договору). Об'єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці площею 0,9850 га з кадастровим номером 7420887600:01:001:0271, яка не приватизована (п. 1.5 договору).
24 вересня 2020 року проведено державну реєстрацію права власності на вищевказане нерухоме майно за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 19).
Рішенням Степанівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 20 жовтня 2020 року надано дозвіл ТОВ «Сидорівське» на виготовлення технічної документації щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_1 (№ 1Б, 1В, 1Г, АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 ), кадастровий номер 7420887600:01:001:0271, на дві земельні ділянки орієнтовною площею 0,3000 га та 0,7000 га (а.с. 20).
Протягом 2022-2024 років ТОВ «Сидорівське» сплачувало орендну плату за наведену земельну ділянку, що підтверджується квитанціями ГУ ДПС у Чернігівській області (Борзнянський р-н) (а.с. 22-26).
Рішенням Комарівської сільської ради від 03 березня 2025 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності загальною площею 0,9850 га, з кадастровим номером 7420887600:01:001:0271 за адресою: АДРЕСА_1 на дві окремі земельні ділянки орієнтовною площею 0,9250 га та 0,0600 га з подальшою передачею в оренду (а.с. 60).
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом ч. 1 ст. 377 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України (у редакції чинній, на час укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 ЗУ «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення) до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні.
Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 910/20774/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 913/661/17.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про відсутність правових підстав для задоволення вимоги ТОВ «Сидорівське» про стягнення безпідставно збережених коштів відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
За матеріалами справи встановлено, що за умовами укладеного 30 липня 2020 року договору оренди землі ТОВ «Сидорівське» прийняло від Степанівської сільської ради у платне користування строком на 10 років земельну ділянку площею 0,9850 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Степанівської сільської ради в межах АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розташовані об'єкти нерухомого майна, споруди - комплекс нежитлових будівель (№ 1Б, 1В, 1Г, 1Д, 1Е). За умовами договору позивач зобов'язався сплачувати орендну плату у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 26 665,92 грн щорічно: 2 222,16 грн помісячно.
24 вересня 2020 року ОСОБА_1 , уклавши з ТОВ «Сидорівське» договір купівлі-продажу нерухомого майна, набув у власність нежитлове приміщення (зерносклад № 1) загальною площею 520,2 кв м, що розташований на земельній ділянці площею 0,9850 га, яку орендує товариство.
Протягом 2022-2024 років позивач сплачував орендну плату за наведену земельну ділянку, що підтверджується письмовими доказами.
Звернувшись з вимогою про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати, ТОВ «Сидорівське» наголошувало на тому, що ОСОБА_1 , придбавши нерухоме майно (зерносклад), став користувачем частини земельної ділянки, яка перебувала в оренді у товариства, яке сплачувало за неї орендну плату. Невідшкодування відповідачем понесених позивачем по сплаті орендної плати витрат свідчить про безпідставне збереження ОСОБА_1 коштів.
Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.
Системний аналіз положень ст. 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією із сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня. Отже норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У постанові від 06 березня 2019 року № 914/2687/17 Верховний Суд зазначив, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі.
Суд першої інстанції правильно зазначив те, що після набуття відповідачем права власності на нежитлове приміщення зерноскладу у нього виникло право оренди на частину земельної ділянки під зазначеним об'єктом нерухомого майна, у зв'язку з чим право оренди позивача у цій частині припинилося у силу вимог закону. Проте, право оренди у відповідача виникло не на всю земельну ділянку, а лише на її частину, яка необхідна для обслуговування належної йому нерухомості. Позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги, зазначив, що ОСОБА_1 має відшкодувати безпідставно набуті кошти за користування земельною ділянкою розміром 0,3 га. Разом з тим, матеріали справи містять лише рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 7420887600:01:001:0271 на дві земельні ділянки орієнтовною площею 0,3000 га та 0,7000 га (а.с. 20). У справі відсутні відомості щодо виготовлення технічної документації на ці земельні ділянки, їх формування, присвоєння кадастрових номерів, тощо. Відповідачем при цьому надано інше рішення органу місцевого самоврядування про надання йому дозволу на виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 7420887600:01:001:0271 на дві земельні ділянки орієнтовною площею 0,92650 га та 0,0600 га (а.с. 60). Отже, суд вважає недоведеними твердження товариства про те, що з набуттям у власність нерухомого приміщення ОСОБА_1 став орендарем земельної ділянки саме розміром 0,3000 га.
ТОВ «Сидорівське», відчуживши ОСОБА_1 приміщення зерноскладу, достеменно знало про те. що втратило юридичне відношення до цієї нерухомості, в тому числі і обов'язок сплати орендної плати щодо частини землі, проте продовжило виконувати зобов'язання орендаря перед орендодавцем щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7420887600:01:001:0271 в цілому та не ініціювало внесення змін до договору оренди землі від 30 липня 2020 року.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що, зважаючи на положення ст. 120 ЗК України, ТОВ «Сидорівське» не повинно було сплачувати орендну плату за земельну ділянку, розташовану під належним відповідачу зерноскладом. Позивач мав повідомити орендодавця про перехід права власності на об'єкт нерухомого майна до нового власника та ініціювати внесення змін до договору оренди землі в частині розміру земельної ділянки та орендної плати за неї. Кошти, сплачені за земельну ділянку площею 0,0520 га, яка розташована під будівлею зерноскладу, є фактично переплатою за правочином, що охоплюються відносинами між орендодавцем та орендарем.
Отже, встановивши, що після набуття ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення (зерносклад) у нього виникло право оренди на частину земельної ділянки під указаним об'єктом нерухомого майна, у зв'язку з чим право оренди позивача у цій частині припинилося в силу вимог закону, суд першої інстанції вірно виснував про відсутність ознак безпідставності збереження відповідачем спірних грошових коштів, що й стало підставою для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що сплата позивачем коштів за договором оренди не була добровільною, оскільки саме ОСОБА_1 очолював ТОВ «Сидорівське» у спірний період і за рахунок товариства сплачував орендну плату за землю під належною йому нерухомістю. Добросовісність/недобросовіність дій відповідача, як керівника юридичної особи, вчинення ним дій з перевищенням повноважень або зловживання службовим становищем, що спричинили товариству збитки, не є предметом цього спору і потребує доказування. На час вирішення справи належні докази наведених тверджень позивача в матеріалах справи відсутні. Невиконання обов'язку покупця за умовами договору купівлі-продажу від 24 вересня 2020 року в частині проведення розрахунків, встановлене судовим рішенням, не свідчить автоматично про вчинення ОСОБА_1 дій всупереч інтересів ТОВ «Сидорівське».
Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування при вирішенні цього спору висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, оскільки за обставинами ці справи не являються тотожними зі справою, яка переглядається.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Сидорівське». Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги ТОВ «Сидорівське» щодо необґрунтованості визначеного судом до стягнення на користь відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 28 000 грн, колегія суддів виходить з такого.
Частиною 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з ч. 1 ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.141 ЦПК України у відмови у задоволенні позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
За змістом ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Згідно з приписами ч. 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Верховний Суд у постановах від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 навів правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Аналогічні висновки викладені й в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20, від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц, від 17 листопада 2022 року у справі № 687/35/21, від 11 січня 2023 року у справі № 479/475/21.
Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Втім, незалежно від того, яким є порядок обчислення гонорару, форма та строки його сплати, важливо, щоб його розмір відповідав визначеним процесуальним кодексом критеріям співмірності. А саме: складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціні позову та/або значенню справи для сторони, в тому числі впливу вирішення справи на репутацію сторони або публічного інтересу до справи.
Представництво інтересів ОСОБА_1 в суді першої інстанції адвокат Івасин О.Р. здійснював на підставі укладеного між ними договору про надання правової допомоги від 27 лютого 2025 року (а.с. 96) та ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1842830 від 09 березня 2025 року (а.с. 98 зворот).
У відзиві на позовну заяву (а.с. 57-58) представник відповідача указав, що орієнтована сума витрат на професійну правову допомогу, яку очікує понести ОСОБА_1 , становитиме 28 000 грн, указавши попередній розрахунок суми таких витрат: первісна консультація адвоката з питання, яке стосується предмета спору - 2 год вартістю 4 000 грн (з розрахунку 2 000 грн за 1 год.); підготовка до розгляду справи (аналіз судової практики, дослідження доказів у справі) - 6 год. вартістю 12 000 грн (з розрахунку 2 000 грн за 1 год.); складання та подання відзиву на позов - 2 год вартістю 4 000 грн (з розрахунку 2 000 грн за 1 год.); складання заперечення на відповідь на відзив - 2 год вартістю 4 000 грн (з розрахунку 2 000 грн за 1 год.); участь адвоката в судовому засіданні - 4 000 грн за одне судове засідання.
Наведений перелік правових послуг визначено додатковою угодою № 1 до договору про надання правової допомоги від 27 лютого 2025 року (а.с. 97).
Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 02 квітня 2025 року (а.с. 97 зворот) адвокат надав, а ОСОБА_1 прийняв надані йому послуги з правової допомоги: первісна консультація адвоката з питання, яке стосується предмета спору - 2 год. вартістю 4 000 грн (з розрахунку 2 000 грн за 1 год.); підготовка до розгляду справи (аналіз судової практики, дослідження доказів у справі, ознайомлення з матеріалами справи) - 6 год. вартістю 12 000 грн (з розрахунку 2 000 грн за 1 год.); складання та подання відзиву на позов - 2 год. вартістю 4 000 грн (з розрахунку 2 000 грн за 1 год.); безпосередня участь адвоката в судовому засіданні 17 березня 2025 року - 4 000 грн та 01 квітня 2025 року - 4 000 грн.
04 квітня 2025 року Соловйов А.С. сплатив ФОП Івасину О.Р. 28 000 грн у рахунок оплати правової допомоги у справі № 730/23/25, що підтверджується платіжною інструкцією Monobank від 04 квітня 2025 року (а.с. 98).
Матеріали цивільної справи свідчать про те, що адвокатом Івасиним О.Р. через систему «Електронний суд» подані відзив на позовну заяву (а.с. 57-58), клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с. 61-62), він брав участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції 17 березня 2025 року, яке тривало 12 хв (а.с. 69-70), та 01 квітня 2025 року тривалістю 1 год (а.с. 81-85).
Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що, здійснюючи розподіл судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд першої інстанції не врахував критеріїв співмірності, реальності та розумності витрат на правову допомогу з огляду на обставини цієї справи, її складність та обсяг наданих адвокатом послуг.
Апеляційний суд виходить з того, що зазначені в акті приймання-передачі наданих послуг від 02 квітня 2025 року послуги адвоката зі здійснення первісної консультації адвоката, підготовки до розгляду справи (аналіз судової практики, дослідження доказів у справі, ознайомлення з матеріалами справи) охоплюються послугою зі здійснення ознайомлення з обставинами та матеріалами справи, тобто за своєю суттю є послугами, які дублюються складовими одного завдання. Доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у додатковій постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 922/2321/20.
Адвокатом Івасиним О.Р. підготовлено та подано через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, який за об'ємом становить один аркуш (2 сторінки друкованого тексту), отже його підготовка не потребувала такого обсягу часу, як це визначено в акті приймання-передачі наданих послуг. Загальна тривалість судових засідань, в яких брав участь представник відповідача в режимі відеоконференції, становить 1 год 12 хв.
Є вірними доводи позивача на те, що ціна позову становить 38 432,94 грн, а розмір витрат на професійну правничу допомогу судом визначено у сумі 28 000 грн, тобто становить більше 70 % ціни позову, що очевидно не є співмірним.
Із заявою про ухвалення додаткового рішення адвокат Івасин О.Р. звернувся через систему «Електронний суд» 04 квітня 2025 року (а.с. 94-95). До неї долучено квитанцію про доставку заяви та доданих до неї додатків до електронного кабінету ТОВ «Сидорівське» (а.с. 99), що спростовує твердження позивача про неотримання заяви про ухвалення додаткового рішення.
Проте, матеріалами справи підтверджуються доводи товариства про те, що юридичну особу не повідомлено належним чином про час та місце розгляду судом першої інстанції заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення у справі, а судом першої інстанції не дотримано норми процесуального права при її вирішенні.
Ухвалою Борзнянського районного суду від 08 січня 2025 року відкрито провадженні у справі за позовом ТОВ «Сидорівське» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати, інфляційних втрат та 3 % річних. Вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи (а.с. 37).
Розгляд справи проведено за участю представників сторін з ухваленням судового рішення.
Частинами 3, 4 ст. 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
У справі наявна довідка секретаря судового засідання про те, що 16 квітня 2025 року сторони у судове засідання не з'явилися, і на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося (а.с. 101), але матеріали справи не містять даних про повідомлення учасників справи про дату та час проведення розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення. Таким чином, є слушними твердження позивача про його неповідомлення про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення та, як наслідок, порушення права на подачу відповідних заперечень.
Ураховуючи наведене та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що розмір заявлених стороною відповідача до стягнення витрат на правову допомогу в сумі 28 000 грн в суді першої інстанції не відповідає критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їх розміру, не є співмірними з виконаною роботою адвоката, що підтверджується матеріалами справи. Колегія суддів доходить висновку за необхідність стягнення з ТОВ Агрофірма «Зоря-Агро» на користь відповідача в рахунок відшкодування наданих адвокатом послуг: 2 000 грн за ознайомлення з матеріалами справи, 2 000 грн за складання та подання відзиву на позовну заяву та 2 000 грн за участь у судовому засіданні, а загалом 6 000 грн.
Беручи до уваги наведене вище, апеляційний суд відповідно до п. 4. ч. 1 ст. 376 ЦПК України вважає необхідним змінити додаткове рішення суду першої інстанції в частині визначеного до стягнення на користь відповідача розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши його з 28 000 грн до 6 000 грн. Саме такий розмір відповідатиме критеріям реальності витрат на послуги адвоката та розумності їхнього розміру.
Керуючись ст. 137, 367, 374, 375, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сидорівське» задовольнити частково.
Рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 01 квітня 2025 року - залишити без змін.
Додаткове рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2025 року - змінити, зменшивши стягнуту з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сидорівське» на користь ОСОБА_1 суму витрат на професійну правничу допомогу з 28 000 (двадцяти восьми тисяч) грн до 6 000 (шести тисяч) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуюча: Н.В. Шитченко
Судді: Н.В. Висоцька
О.Є. Мамонова