іменем України
12 червня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/14662/24
Головуючий у першій інстанції - Логвіна Т. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/983/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,
учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 березня 2025 року (місце ухвалення - м. Чернігів) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У жовтні 2024 року ТОВ «ФК «Омега Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування посилалось на те, що 28.02.2018 між АТ «ЮНЕКС БАНК», правонаступником якого є - ТОВ «ФК «ОМЕГА ФІНАНС» на підставі Договору факторингу № 31/03-2021 від 31.03.2021, та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 0.011.25.0218.ФО_К, за умовами якого Відповідачу було надано кредит у сумі 29999 грн терміном користування до 28.02.2021, а Позичальник зобов'язується повернути отримані кредитні кошти, сплатити комісії, нараховані проценти за користування кредитом та інші платежі в порядку, в строки та на умовах, передбачених цим Договором, а також виконати інші умови цього Договору (п 1.1 Договору).
Вказує, що відповідно до п. 1.5. кредитного договору № 0.011.25.0218.ФО_К від 28.02.2018 за користування кредитом Позичальник сплачує: 1.5.1. проценти за користування кредитом - щомісячно, із розрахунку фіксованої процентної ставки 12,00% річних; 1.5.2. комісію за надання кредиту - одноразово, не пізніше дня отримання надання кредиту, в розмірі 0,0 % (нуль процентів) від суми кредиту, зазначеної в п.1.1. цього Договору; 1.5.3. комісію за обслуговування кредиту - щомісячно, в розмірі 2,99 % (дві цілих і дев'яносто дев'ять процентів) від суми кредиту, зазначеної в п. 1.1 цього Договору, яка включається до складу щомісячних ануїтетних платежів.
Як стверджує позивач, Відповідачка свої зобов'язання належним чином не виконує, станом на 31.03.2021 заборгованість за договором становить 72581,82 грн, яку просить стягнути з ОСОБА_1 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13.03.2025 позов ТОВ «ФК «Омега Фінанс» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Омега Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 0.011.25.0218.ФО_К від 28.02.2018 в сумі 72581,82 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Враховуючи положення ст.1048, 1049, 1054, 1077 ЦК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Сікорська І.С. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13.03.2025 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
За доводами скарги, висновки суду ґрунтуються на порушенні норм процесуального права, незастосуванні норм матеріального права, неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
У скарзі заявник зазначає, що позивачем на підтвердження своїх вимог не надано належних та допустимих доказів (письмових та/або електронних) перерахування грошових коштів на користь відповідача, які б відповідали вимогам процесуального законону та положенням Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 та Закону У країни «Про платіжні системи та перекази коштів України». Тому вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував ст. 1046, 1047 ЦК України та не застосував п.п. 1.1.13. 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, чим порушив норми процесуального права.
Також заявник не погоджується з висновком суду в частині стягнення комісії у сумі 28703,04 грн, оскільки ні в кредитному договорі № 0.040.2.0219.ФО К від 18.02.2019, ні в паспорті споживчого кредиту, ні в інших документах не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.
Як стверджує заявник, позивач не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні Договору, а тому положення кредитного договору щодо обов язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до ч. 1. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому вважає, що вимога позивача про стягнення 28703,04 грн комісії за обслуговування кредиту є нікчемною і задоволенню не підлягає.
В обґрунтування незаконності оскаржуваного рішення заявник також посилається на безпідставне стягнення з відповідача заборгованості за штрафом та пенею у розмірі 10646,76 грн, оскільки в матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості за пенею і штрафами, порядок та механізм нарахування цих штрафних санкцій, за який період здійснювалось таке нарахування, а лише вказано, що прострочення складає 995 дні.
Крім того, заявник посилається, що згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного стану та утридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем), а тому вважає, що суд першої інстанції не перевірив правомірність нарахування штрафу та пені та не застосував прикінцеві та перехідні положення ЦПК України.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.
У поданому відзиві представник ТОВ «ФК «Омега Фінанс» Кумко О.Д. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13.03.2025 - без змін. В обґрунтування посилається, що доводи скарги про відсутність належних і допустимих доказів видачі кредиту є безпідставними, враховуючи, що надана у справі Виписка з особового рахунку Банку містить усі необхідні реквізити, передбачені Інструкцією про безготівкові розрахунки та законодавством України, і підтверджує факт перерахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 відповідно до умов кредитного договору, тому вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, зокрема ст. 1046, 1047 ЦК України, а також дотримався вимог процесуального законодавства. Також зазначає, що ТОВ «ФК «ОМЕГА ФІНАНС » з моменту укладення договору факторингу № 31/03-2021 від 31.03.2021 не нараховувало ОСОБА_1 жодних процентів за користування кредитними коштами, комісії за обслуговування кредиту, штрафу чи пені, тому вважає, що позивачем було надано до суду документи, які підтверджують факт видачі кредиту, його розмір, а також відображають суму заборгованості по кредитному договору. Заявник не погоджується з доводами скарги про незаконність нарахування комісії, оскільки комісія за обслуговування кредиту прямо передбачена умовами підписаного обома сторонами кредитного договору № 0.011.25.0218.Ф0_К від 28.02.2018 та відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування», зокрема поняттю загальних витрат за кредитом. Зазначає, що ОСОБА_1 була належним чином ознайомлена з усіма умовами договору, включаючи про розмір і порядок сплати комісії, не скористалася правом на відмову від договору, не висловлювала жодних заперечень під час його укладення та підтвердила свою згоду особистим підписом. Заявник вважає безпідставними посилання апелянта на положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, враховуючи, що кредитний договір № 0.011.25.0218.Ф0_К було укладено 28.02.2018, тобто ще задовго до встановлення дії військового стану, а порушення зобов'язань по ньому відповідачкою відбулося починаючи з 25.06.2018, тому ввадажє таке нарахування правомірним і таким, що не підпадає під обмеження п. 18 Прикінцевих положень ЦК України.
Поштова кореспонденція (копія ухвали про відкриття апеляційного провадження), направлена за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 повернулась до апеляційного суду із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 142, 143).
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що 28.02.2018 між АТ «ЮНЕКС БАНК» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 0.011.25.0218.ФО_К, за умовами якого Відповідачу було надано кредит у сумі 29999 грн 00 коп. терміном користування до 28.02.2021, а Позичальник зобов'язується повернути отримані кредитні кошти, сплатити комісії, нараховані проценти за користування кредитом та інші платежі в порядку, в строки та на умовах, передбачених цим Договором, а також виконати інші умови цього Договору (п 1.1 Договору) (а.с. 12-14).
Пунктом 1.4 кредитного договору № 0.011.25.0218.ФО_К від 28.02.2018 визначено, що Позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни, встановлені цим Договором, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової домовленості Сторін або достроково, відповідно до умов Договору або чинного законодавства України. Кредит вважається повернутим в момент зарахування суми кредиту в повному обсязі на відповідні рахунки Банку з обліку заборгованості Позичальника за цим Договором.
Відповідно до п. 1.5 кредитного договору № 0.011.25.0218.ФО_К від 28.02.2018 за користування кредитом Позичальник сплачує: 1.5.1. проценти за користування кредитом - щомісячно, із розрахунку фіксованої процентної ставки 12,00% річних; 1.5.2. комісію за надання кредиту - одноразово, не пізніше дня отримання надання кредиту, в розмірі 0,0 % (нуль процентів) від суми кредиту, зазначеної в п.1.1. цього Договору; 1.5.3. комісію за обслуговування кредиту - щомісячно, в розмірі 2,99 % (дві цілих і дев'яносто дев'ять процентів) від суми кредиту, зазначеної в п. 1.1 цього Договору, яка включається до складу щомісячних ануїтетних платежів.
За матеріалами справи, факт отримання та користування кредитними коштами відповідачем за договором підтверджується випискою АТ «Юнекс Банк» по особовому рахунку позичальника за період з 28.02.2018 по 31.03.2021 (а.с. 17-54).
Судом також встановлено, що 28.03.2021 на електронному майданчику (електронна торгова система) ТОВ «Смарттендер» відбувся електронний аукціон з продажу АТ «ЮНЕКС БАНК» лоту №1, до складу якого входили права вимоги за кредитними договорами фізичних осіб. Переможцем електронного аукціону є ТОВ «ФК «ОМЕГА ФІНАНС», що підтверджується протоколом електронного аукціону № UA-PS-2021-03-19-000106-1 (а.с. 63).
Вбачається, що 31.03.2021 між АТ «ЮНЕКС БАНК» (клієнт) та ТОВ «ФК «ОМЕГА ФІНАНС» (фактор) був укладений Договір факторингу №31/03-2021, відповідно до п. 2.1 якого в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі фактор зобов'язується за плату передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов'язується відступити факторові права вимоги за укладеними кредитними договорами в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення права вимоги. Права вимоги вважаються відступленими фактору в день підписання акту прийому-передачі прав вимоги за умови отримання клієнтом суми фінансування. Після передачі прав вимоги до фактора, останній стає кредитором по відношенню до боржників та набуває відповідного права вимоги у розмірі, зазначеному в Реєстрі Прав Вимог (а.с. 56 зворот - 59).
Факт набуття прав вимоги ТОВ «ФК «ОМЕГА ФІНАНС» до ОСОБА_1 підтверджується Реєстром прав вимоги, що є Додатком №1 до Договору факторингу №31/03-2021, відповідно до якого станом на 31.03.2021 сума заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ОМЕГА ФІНАНС» становила 72581, 82 грн, з яких: прострочена заборгованість по тілу кредиту - 25562,63 грн, прострочені проценти за кредитом - 7669,39 грн, прострочена комісія за обслуговування кредиту - 28703,04 грн; штрафи, пеня - 10646,76 грн (а.с. 60, 61 зворот - 62).
Також матеріали справи містять деталізований розрахунок заборгованості по кредитному договору № 0.011.25.0218.ФО_К від 28.02.2018, укладеному з ОСОБА_1 (а.с. 94-96).
Крім того, як убачається з матеріалів справи, 26.01.2022 ТОВ «ФК «ОМЕГА ФІНАНС» направлено на адресу відповідача повідомлення про відступлення права вимоги і надано строк для погашення суми заборгованості за кредитним договором №0.011.25.0218.ФО_К від 28.02.2018 в сумі 72581,82 грн (а.с. 54 зворот).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи положення ст. 1048, 1049, 1054, 1077 ЦК України, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотків та частково щодо стягнення штрафу (пені) за користування кредитними коштами, проте висновк суду щодо стягнення комісії зроблений з неправильни застосуванням норм матерального права, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частини 1, 2 ст. 509 ЦК України визначають, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11цього Кодексу. Підставами виникнення цивільних правта обов'язків,зокрема,є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Положеннями ст. 1049 ЦК України передбачено, щ позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У силу вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов'язання та сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Відповідно до положень ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).
За договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «Омега Фінанс» надало належні та допустимі докази на підтвердження переходу до нього права вимоги за кредитним договором № 0.011.25.0218.ФО_К від 28.02.2018, укладеним з ОСОБА_1 , а саме:
- договір факторингу № 31/03/2021 від 31.03.2021, укладений між ТОВ «ФК «Омега Фінанс» з первісним кредитором АТ «Юнекс Банк»;
- акт прийому-передачі прав вимоги до Договору факторингу № 31/03/2021 від 31.03.2021;
- реєстр прав вимоги до Договору факторингу № 31/03/2021 від 31.03.2021 станом на 31.03.2021;
- платіжне доручення № 63 від 31.03.2021, за якою ТОВ «ФК «Омега Фінанс» сплатило АТ «Юнекс Банк» плату за відступлення права вимоги згідно з Договором факторингу № 31/03/2021 від 31.03.2021.
Отже, ТОВ «ФК «Омега Фінанс», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 0.011.25.0218.ФО_К від 28.02.2018.
Відповідно до матеріалів справи, що ТОВ «ФК «Омега Фінанс» надано розрахунки заборгованості станом на 31.03.2021, тобто станом на день набуття прав вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 і додаткові нарахування після 31.03.2021 не здійснювало.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.
Так матеріалами справи підтверджено, що ПАТ «ЮНЕКС БАНК» свої зобов'язання за договом кредиту, виконало в повному обсязі та надало відповідачці кредит у розмірі, встановленому договором. ОСОБА_1 належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого у неї виникла заборгованість за кредитом у розмірі 72581,82 грн.
Позивачем на підтвердження обґрунтування позову, окрім розрахунку заборгованості, надано виписку по рахунку ОСОБА_1 за період з 28.02.2018 по 31.03.2021 (а.с. 17-54), яка має статус первинного документа, а також заяву-анкету на видачу кредиту (а.с. 10 зворот -11) та паспорт споживчого кредиту (а.с. 15 зворот - 16), які підписані відповідачкою.
Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідачка з власної ініціативи звернулась за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
ОСОБА_1 не зверталась із письмовою заявою про припинення дії договору або закриття рахунку.
За період з 28.02.2018 по 31.03.2021 ОСОБА_1 періодично частково погашала борг перед банком, однак узяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала у повному обсязі та своєчасно не сплатила кредит і відсотки за користування ним.
За таких умов, банк має право вимагати стягнення з позичальника на свою користь суми основного боргу та відсотків за користування ним.
Доводи скарги про те, позивачем на підтвердження своїх вимог не надано належних та допустимих доказів (письмових та/або електронних) перерахування грошових коштів на користь відповідача, які б відповідали вимогам процесуального законону та положенням Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 та Закону У країни «Про платіжні системи та перекази коштів України», не спростовують правильність висновків суду і не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц дійшов правового висновку, що «Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Отже, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника, яким суди дали оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 17 грудня 2021 року по справі № 278/2177/15-ц (отже, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором».
Безпідставними є посилання заявниці на положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно яких у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, враховуючи, що за кредитним договором штраф та пеня у розмірі 10646,76 грн була нарахована за період з 25.06.2018 по 29.02.2020, що підтверджується наявним в матеріалах справи детальним розрахунком (а.с. 96), тобто до введення на території України воєнного стану
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором щодо основної суми боргу, процентів.
Разом з тим, дійшовши правильного висновку щодо наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для стягнення комісії, штрафу, пені.
Так, у рішенні від 11.07.2013, № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
На виконання вимог пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Відповідно до ч. 1,2, ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.5.3 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).
Наведені висновки підтримані у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22), а саме зазначено, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes).
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу /набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Такі висновки зроблені в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №359/12165/14-ц.
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених ст. 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер і в них поряд із приватно - правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно - правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно - правових нормах.
Зі змісту договору кредиту № 0.011.25.0218 від 28.02.2018 убачається, що відповідачці встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 896,97 грн (2,99%) щомісячно, яка розраховується у процентному співвідношенні до первинної суми кредиту та включається до складу щомісячних ануїтетних платежів і перераховується щомісячно згідно з умовами кредитного договору (п. 1.5.3 кредитного договору).
Пунктом 3.2.6 кредитного договору передбачено, що у випадку порушення Позичальником однієї або декілька умов цього Договору, а також пп. 3.2.2, 2.3 цього Договору, у т.ч. несвоєчасної сплати процентів за користування кредитними коштами, які сплачуються позичальником згідно з пп. 1.5.1 та несвоєчасної сплати комісії за обслуговування кредиту згідно пп. 1.5.3.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредитної заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку.
Таким чином, включення банком до суми заборгованості за договором складової заборгованості за комісією є необґрунтованими з вищевказаних підстав, оскільки встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.
Як убачається з матеріалів справи, в кредитному договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговуванням кредитної заборгованості, що надаються відповідачці та за які банком встановлена щомісячна комісія, також позивачем не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору.
Враховуючи те, що договором встановлено щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості, суд приходить до висновку, що положення кредитного договору від 28.02.108, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «ЮНЕКС БАНК» щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
З огляду на викладене, апеляційний суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за комісією у розмірі 28703,04 грн задоволенню не підлягають.
Крім того, статтею 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Частиною другою цієї ж статті визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у медіа.
Отже, судом першої інстанції залишено поза увагою, що перебіг строку позовної давності за вимогами про стягнення штрафу (пені) з ОСОБА_1 за кредитним договором № 0.011.25.0218.ФО_К від 28.02.2018 було зупинено у зв'язку з введенням на території України карантину з 12.03.2020, оскільки період, за який заявлено вимоги, щодо стягнення штрафних санкцій, було розраховано за кожень день прострочення платежу до 31.03.2021, як зазначено у позовній заяві, разом з тим, позивачем зазначено, що порушення зобов'язань відповідачкою почалось 25.06.2018, пеня за прострочення платежів за тілом кредиту розрахована за період з 09.06.2018 по 29.02.2020 за кожен місяць прострочення, тобто до вденння карантину.
02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" яким було доповнено п. 12 Розділу "Перехідних та прикінцевих положень" Цивільного кодексу України, наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Крім того, вказаним законом було доповнено пункт 7 "Прикінцевих положень" Господарського кодексу України, який визначив, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні був введений 11.03.2020 (введений в дію 02.04.2020) та скасований 30.06.2023.
Проте на цей час вже був введений військовий стан, та з 17.03.2022 по 29.01.2024 п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК, в редакції, яка діяла до 29.01.2024. Цей розділ ЦК було доповнено п. 19 на підставі із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 (далі - Закон № 2120), відповідно до яких у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, продовжуються на строк його дії.
З 30.01.2024 по 03.09.2025п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУ в редакції, що діє з 30.01.2024 на підставі Закону від 08.11.2023 № 3450-IX (далі - Закон № 3450) У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом від 24.02.2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений ЦК, зупиняється на строк дії такого стану.
Так, з урахуванням статті 258 ЦК України, позивач вправі був звернутися до суду з позовом до відповідача за захистом свого порушеного права з вимогами про стягнення штрафу (пені) в межах строку позовної давності в один рік, тобто з 01.04.2019.
Отже з врахуванням положень Закону № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, яким було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), заява про застосування наслідків спливу позовної давності підлягає частковому задоволенню судом з урахуванням положень вищенаведеного законодавства, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20.
Отже, заявляючи вимоги період нарахування пені з 09.06.2018 по 01.04.2019, позивач пропустив строк позовної давності, передбачений ст. 258 ЦК України, який відповідач просив застосувати, а за відсутності наданого розрахунку та періоду посилався на відсутність підстав для нарахування пені та пропуск позовної давності передбачений ЦК України.
Таким чином, підлягає стягненню з ОСОБА_1 штраф (пеня) за прострочення платежів за тілом кредиту за період з 02.04.2019 по 29.02.2020, що згідно розрахунку заборгованості складає 5066,01 грн (10646,76 грн - 5580,01 грн) (а.с. 96).
Щодо позовних вимог ТОВ «ФК «ОМЕГА ФІНАНС» про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи, що із позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним № 0.011.25.0218.ФО_К від 28.02.2018 позивач звернувся у жовтні 2024 року, тобто на момент закінчення строку дії договору кредиту в Україні був введений карантин з 12.03.2020 та скасований 30.06.2023.
За таких обставин, суд, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом та відсотками по кредитному договору, проте дійшов помилкового висновку в частині стягнення простроченої комісії за обслуговування кредиту та частково пені (штрафу).
Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки комісії за обслуговування кредитної заборгованості та частково штрафу (пені) зроблений з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13.03.2025 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України слід скасувати і відмовити в задоволенні вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 комісії у розмірі 28703,04 грн та зменшити розмір стягнутого штрафу (пені) з 10646,76 грн до 5066,75 грн, зменшивши у звязку з цим загальну суму заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 за кредитним договором від 28.02.2018 з 72581,82 грн до 38812,03 грн.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням розміру задоволених позовних вимог ТОВ «ФК «Омега Фінанс» на суму 38812,03 грн (38812,03 грн від 72581,82 грн становить 53,47%), слід змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Омега Фінанс» судового збору, зменшивши з 2422,40 грн до 1295,26 грн (2422,40 грн х 53,47 % :100%).
Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню на 46,53 %, то відповідно з ТОВ «ФК «Омега Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 2113,39 грн (4542 грн х 46,53% : 100%) за апеляційний розгляд справи.
Крім того, оскільки ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 23.05.2025, на підставі ч. 4 ст. 359 ЦПК України, зупинено дію рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13.03.2025, тому дія цього рішення підлягає поновленню в частині, залишеній без змін.
Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 3, 4, 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 березня 2025 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення простроченої комісії за обслуговування кредиту у розмірі 28703,04 грн за кредитним договором № 0.011.25.0218.ФО_К від 28 лютого 2018 року скасувати, відмовивши в задоволенні цих вимог.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 березня 2025 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення суми штрафу (пені), суми заборгованості за кредитним договором 0.011.25.0218.ФО_К від 28 лютого 2018 року та суми судового збору змінити, зменшивши суму штрафу з 10646,76 грн до 5066,75 грн, суму заборгованості за кредитним договором з 72581,82 грн до 38812,03 грн та суму судового збору з 2422,40 грн до 1295,26 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Омега Фінанс» (юридична адреса: вул. Саперне Поле, буд. 12, офіс 1007, м. Київ, ЄДРПОУ - 42436323) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 2113,39 грн.
Поновити дію рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 березня 2025 в частині, залишеній без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 12.06.2025.
Головуючий Судді :