Номер провадження: 33/813/997/25
Номер справи місцевого суду: 522/1079/25
Головуючий у першій інстанції Циб І. В.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
09.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.5 ст. 126 КУпАП,
встановив:
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №217891, 10.01.2025 року о 23:58 год. в м. Одеса, вул. бульвар Французький, 22, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом «BMW», д/н НОМЕР_1 , не маючи посвідчення водія відповідної категорії, скоїв дане правопорушення повторно протягом року, постанова ЕНА 2133449 від 12.05.2024 року, чим порушив п. 2.1 «а» ПДР України.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2025 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення за ч. 5 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян у сумі 40 800 (сорок тисяч вісімсот) гривень 00 (нуль) копійок з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 5 (п'ять) років, без оплатного вилучення транспортного засобу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Не погодившись з наведеною постановою суду, 29.03.2025 захисник ОСОБА_1 - адвокат Кудрявцев М.Ю. подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на її незаконність просить суд скасувати постанову Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2025 року в частині позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортним засобом на строк 5 років.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не було враховано, що до вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 пройшов 40,5 годинну підготовку для отримання права на керування транспортним засобом категорії «В» та склав теоретичний та практичний іспит. Таким чином мав достатні теоретичні та практичні знання/навички, необхідні водію для керування транспортним засобом, та як наслідок не було створено підвищена суспільна небезпечність в його діях, а тому мета покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом в цьому випадку не набула особливого значення. Судом першої інстанції не було взято до уваги наявність обставин, що пом'якшують відповідальність у відповідності до положень ст. 34 КУпАП.
В судовому засіданні адвокат Кудрявцев М.Ю. підтримав апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Мотивуючи винуватість, суд першої інстанції дійшов висновку, що у діях ОСОБА_1 вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП України.
Матеріалами справи, дослідженими судом першої інстанції та перевіреними під час апеляційного розгляду, встановлено, що ОСОБА_1 винний у вчиненні адміністративного правопорушення та підлягає притягненню до адміністративної відповідальності, що підтверджується:
1) відомостями, які містяться у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 217891 від 10.01.2025 (а.с. 1);
2) довідкою про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення з якої вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом року піддавався адміністративному стягненню за ч. 2 ст. 126 КУпАП (а.с. 4);
3) довідкою про неотримання особою посвідчення водія (а.с. 3);
4) постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА №2133449 від 12.05.2024 (а.с. 5);
5) відеозаписом з портативної боді камери №475270, 474512.
Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення не оскаржується.
Щодо посилання апеляційної скарги на неврахування судом першої інстанції обставин, що пом'якшують відповідальність, апеляційний суд виходить з наступного.
Суд визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 126 КУпАП та наклав на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 гривень, з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 5 (п'ять) років та без оплатного вилучення транспортного засобу.
За змістом статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установленихцим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).
Відповідно до статті 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Примітка до статті 22 КУпАП містить заборону застосування положень цієї статті до правопорушень, в тому числі і передбачених частинами другою - п'ятою статті 126 цього Кодексу.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Диспозиція ч. 2 ст. 126 КУпАП прямо передбачає наступний склад адміністративного правопорушення: «керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом».
Частина 5 ст. 126 КУпАП є спеціальною нормою, яка передбачає відповідальність особи, яка не має права керування транспортним засобом, однак, здійснює таке керування повторно, протягом року. При цьому санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП встановлює обов'язкове додаткове стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк від 5 до 7 років.
Зважаючи на вищевикладене, особа, яка не має права на керування транспортними засобами, однак повторно протягом року вчинила правопорушення у вигляді такого керування, є суб'єктом правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, і до такої особи в обов'язковому порядку застосовується накладення стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про можливість звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності в частині позбавлення права керування транспортним засобом за частиною 5 статті 126 КУпАП, є неспроможними, не ґрунтуються на вимогах закону, тому не підлягають задоволенню.
Застосований судом першої інстанції стосовно ОСОБА_1 вид та розмір адміністративного стягнення за частиною 5 статі 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 5 (п'ять) років та без оплатного вилучення транспортного засобу, тобто у мінімальних межах санкції цієї статті, є достатнім для його виправлення, а також для запобігання вчиненню як ним, так і іншими особами аналогічних правопорушень.
Зі змісту частини 3 статті 30 КУпАП вбачається можливість накладення стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами щодо осіб, які позбавлені права керування транспортним засобом.
Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).
Виходячи з практики застосування Європейським судом ст. 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.
У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.
У рішенні по справі "О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 пройшов 40,5 підготовку для отримання права на керування транспортним засобом категорії «В» та склав іспити, не мають значення для вирішення даної справи, оскільки, відповідно до п.2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року №340, з наступними змінами, особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідноїкатегорії, а не з моменту початку навчання на курсах.
При цьому, ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції не під час навчання водінню у встановленому порядку. Тобто ОСОБА_1 керував транспортним засобом без присутності спеціаліста з підготовки водіїв та не під час підготовки для отримання посвідчення на право керування транспортним засобом.
Отже, оскільки не передбачено альтернативного застосування стягнення, тому суд першої інстанції, з дотриманням вимог ч. 5 ст. 126 КУпАП обґрунтовано застосував відносно ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на мінімальний строк та без оплатного вилучення транспортного засобу.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, яке підтверджується належними, допустимими, достатніми доказами, які доповнюють один одного та були дослідженими під час розгляду матеріалів адміністративної справи та узгоджуються із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011).
Порушень норм процесуального або матеріального права не встановлено під час апеляційного перегляду, постанова суду є законною та обґрунтованою і такою, що відповідає фактичним обставинам справи.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, дійшов правильного висновку про винуватість ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП України. Підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.
У відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.
Виходячи з вищезазначеного, апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою. Підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 7, 294 КУпАП, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя
Одеського апеляційного суду Є.С. Сєвєрова