Справа № 365/161/25
судді Шостого апеляційного адміністративного суду Василенка Я.М.
у справі № 365/161/25
10 червня 2025 року м. Київ
ОСОБА_1 звернувся до Згурівського районного суду Київської області з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив:
- скасувати постанову, винесену Головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Солов?янчик Світланою Іванівною 30 січня 2025 року серії АВ № 00004500, відносно ОСОБА_1 за частиною другою статті 132-1 КУпАП;
- провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 закрити.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 послався на протиправність постанови, яка прийнята без повного з'ясування обставин, не підтверджена доказами та за відсутності підстав застосування адміністративного стягнення за визначеною у постанові нормою. Оскаржуваною постановою помилково застосовано нормативний показник як до звичайної вантажівки - 40, 000 т., а не 44, 000 т. як до контейнеровоза. В спірній ситуації застосуванню підлягає збільшена вагова норма у розмірі 44, 000 т., оскільки перевезення вантажу здійснювалось спеціалізованим трьохвісним контейнеровозом, належним позивачу на праві приватної власності. Окрім того, відповідачем не дотримано вимоги щодо зазначення в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності марки, моделі, державного номерного знаку причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знаку транспортного засобу). Такі дії призвели до подальшого неправильного застосування уповноваженою особою відповідача формули для обчислення, оскільки до неї були внесені невірні дані, що позбавляє можливості встановити суть правопорушення.
Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 21.04.2025 позов ОСОБА_1 задоволено:
- скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, серії AВ № 00004500 від 30 січня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500, 00 грн., а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрито;
- стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова не містить повних відомостей щодо складу транспортного засобу, а саме: марки, моделі та державного номерного знаку спеціалізованого напівпричепа-контейнеровоза, приєднаного до сідлового тягача. Водночас, з наданих свідоцтв про реєстрацію вбачається, що позивачу належить саме такий тип причепа - спеціалізований напівпричіп н/пр-контейнеровоз, який має технічну характеристику, що дозволяє застосовувати підвищену межу загальної допустимої ваги згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху - 44 000 кг. Суд наголосив, що посадова особа при визначенні правопорушення неправомірно застосувала межу в 40 000 кг, чим допустила хибні розрахунки, не врахувавши специфіку транспортного засобу. Крім того, суд зазначив, що саме технічні характеристики, підтверджені державною реєстрацією, а не наявність чи відсутність маркування на контейнері, є визначальними для встановлення дозволеної ваги. Отже, неврахування цих обставин призвело до помилкових висновків щодо наявності адміністративного правопорушення.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) зазначила, що спірна постанова була прийнята відповідачем згідно з приписами чинного законодавства, в ній відображено всі істотні ознаки складу правопорушень, факт вчинення яких підтверджується проведеним габаритно-ваговим контролем з використанням належного технічного приладу, який здійснено з урахуванням похибки вагових і габаритних параметрів транспортного засобу, належного позивачу. На думку апелянта, надані суду першої інстанції документи, які встановлюють невідповідність висновків постанови щодо вагових параметрів транспортного засобу, не можуть братись до уваги, оскільки дані, наведені в спірній постанові, вже є такими, що не потребують додаткових обчислень та відповідають дійсності. Крім того, будь-яких доказів щодо здійснення позивачем вантажного перевезення саме контейнером, ідентифікації такого контейнера, доказів щодо придбання або використання контейнера, товарно-супровідних документів на перевезення вантажу контейнером, або сертифікату на такий контейнер, які б могли свідчити на користь висновку про контейнерні перевезення транспортним засобом позивача, матеріали справи не містять.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2025 апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задоволено; рішення Згурівського районного суду Київської області від 21.04.2025 скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення першої інстанції, зауважив, що позивачем не надано до суду доказів перевезення вантажів контейнером, актів про пломбування, тощо. Відповідного маркування із зазначенням вантажності і маси тари контейнера, внутрішнього об'єму контейнера, місця, місяця і року виготовлення контейнера; часу останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера транспортний засіб позивача не містить. Матеріалами фотофіксації вказаного належного позивачу транспортного засобу підтверджується, що позивач 15 січня 2025 року здійснював вантажні перевезення транспортним засобом, який не є контейнеровозом в розумінні вищезазначених норм, оскільки верхня його частина зрізана і накрита тентом, та не перевозив контейнери. Окрім того, вантаж, що перевозився в напівпричепі, не мав відповідних маркувань та позначень для ідентифікації його як контейнера, тобто не використовувався в момент зафіксованого порушення як контейнеровоз, тому фактична маса транспортного засобу повинна бути не більше 40 т. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновок відповідача, що сам факт реєстрації за позивачем автомобільного транспорту - контейнеровоза не поширює вагові обмеження, передбачені пунктом 22.5 Правил дорожнього руху у 44 т, для відповідного транспорту з урахуванням вантажу. Факт перевищення позивачем нормативних параметрів транспортних засобів, визначених пунктом 22.5 ПДР України, доведено належними, допустимими та достовірними доказами, що пов'язано із правомірністю порядку проведення габаритно-вагового контролю, а також використання при проведенні останнього належного технічного приладу. Відтак, наявні дані про те, що транспортний засіб рухався з порушенням вагових норм, адже в підпункті «б» пункту 22.5 ПДР України чітко вказано, що максимальне значення фактичної маси автомобіля 40 тонн передбачене саме для перевезення двовісним автомобілем (тягачем) з трьохвісним напівпричепом.
Я входив до складу колегії суддів, яка прийняла зазначену постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2025, однак не погоджуюсь із таким судовим рішенням за наслідками апеляційного перегляду адміністративної справи.
Відповідно до приписів частини 3 статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
Користуючись правом, передбаченим частиною 3 статті 34 КАС України, вважаю необхідним викласти окрему думку щодо підстав незгоди із постановою про залишення без змін рішення суду першої інстанції та встановлених під час апеляційного перегляду підстав для відхилення апеляційної скарги відповідача.
Дослідивши матеріали справи, доводи сторін та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, зазначаю наступне.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, працівника Укртрансбезпеки, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 132-1 КпАП України перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно.
Згідно примітки до цієї статті підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої частинами першою і другою цієї статті, є наявність дозволу на проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.
Приписи ч. 1 ст. 14-3 КпАП України визначають, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР України).
Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 1.3 ПДР України передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно пп. «б» п. 22.5 ПДР України рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують фактичної маси:
- трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом - 40 тон для доріг державного значення;
- трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра - 44 тони для доріг державного значення.
Рух транспортних засобів та їх составів, фактична маса та навантаження на вісь яких перевищують параметри, визначені підпунктами «б» та «в» цього пункту, у разі перевезення подільних вантажів забороняється.
Приписи ст. 251 КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Частиною 2 статті 258 КпАП України передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1, статтею 132-2 цього Кодексу, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов'язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 КпАП України протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КпАП України).
Механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі визначений Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2019 № 1174 (далі - Порядок № 1174).
Згідно п. п. 2, 16 Порядку № 1174 посадові особи Укртрансбезпеки, уповноважені розглядати справи про правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, під час їх розгляду використовують інформаційні файли, тобто упорядковану сукупність відомостей про: транспортний засіб; відповідальну особу, визначену статтею 14-3 КУпАП; наявність/відсутність документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, або дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні; метаданих, сформованих автоматичним пунктом.
Пунктом 7 Порядку № 1174 встановлено, що фіксація правопорушень в автоматичному режимі здійснюється на автоматичних пунктах, які облаштовані відповідно до вимог, визначених у додатку.
Вимоги до технічних засобів автоматичних пунктів визначаються Технічним регламентом засобів вимірювальної техніки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 року № 163 (абз. 6 п. 8 Порядку №1174).
Відповідно до п. 9 зазначеного Технічного регламенту засобів вимірювальної техніки, засоби вимірювальної техніки можуть бути надані на ринку та/або введені в експлуатацію в разі, коли вони відповідають вимогам цього Технічного регламенту.
Згідно п. 12 Порядку № 1174 автоматичний пункт може забезпечувати: вимірювання навантажень, що припадають на кожну вісь транспортного засобу; вимірювання загальної маси транспортного засобу; визначення кількості осей транспортного засобу та віднесення транспортного засобу до однієї із відповідних категорій; вимірювання міжосьових відстаней транспортного засобу; визначення кількості коліс (скатності) на осях транспортного засобу; вимірювання габаритів транспортного засобу; фіксацію та розпізнавання державних номерних знаків транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знака транспортного засобу); фіксацію фронтального зображення транспортного засобу; фіксацію загального вигляду транспортного засобу (вигляд збоку) в момент проїзду через автоматичний пункт (оглядова фотографія транспортного засобу, на якій відображені його контури та кількість осей); первинне оброблення зібраних даних та передачу інформації до інформаційно-телекомунікаційної системи за допомогою засобів захищених каналів зв'язку із використанням наскрізного шифрування; автентифікацію автоматичного пункту, контроль цілісності, авторства, доступності, а також неспростовності дій щодо інформації, що передається від автоматичного пункту до інформаційно-телекомунікаційної системи.
З матеріалів справи вбачається, що 30.01.2025 головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Солов'янчик Світланою Іванівною винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, серії АВ № 00004500, відповідно до якої 15.01.2025 о 07 год 56 хв., за адресою М-05, км 36+303, Київська область, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , допустив рух транспортного засобу «RENAULT PREMIUM 440.19», державний номерний знак НОМЕР_2 , із перевищенням нормативних параметрів, зазначених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху України, а саме: перевищення загальної маси транспортного засобу на 5,188 % (2.075 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, чим вчинив порушення, відповідальність за яке передбачено частиною другою статті 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Фактичні зафіксовані параметри транспортного засобу: кількість вісей - 5 шт.; відстань між вісями 1-2: 3 890 мм, 2-3: 6 260 мм, 3-4: 1 290 мм, 4-5: 1 330 мм; навантаження на вісь 1 - 6 850 кг, 2 - 10 100 кг, 3 - 9 600 кг, 4 - 9 850 кг; 5 - 10 350 кг; загальна маса - 46 750 кг. Виміряні з урахуванням похибки вагові або габаритні параметри транспортного засобу (загальна маса): 42 075 кг.
Постановлено накласти штраф у сумі 8 500, 00 гривень.
Автоматичне визначення фактичної загальної маси транспортного засобу позивача відбувалось на автомобільній дорозі державного значення.
Разом з тим, наголошуючи на протиправності оскаржуваної постанови, позивач посилався, зокрема, на те, що посадовими особами Укртрансбезпеки не враховано належність напівпричепу до контейнеровозів, що свідчить про неправильність обчислення максимально допустимої загальної маси транспортного засобу 40 тон замість 44 тон.
Матеріали фотофіксації події свідчать, що перевезення вантажу здійснювалося транспортним засом - спеціалізованим вантажним сідловим тягачем-Е, марки RENAULT, моделі PREMIUM 440.19, державний номерний знак НОМЕР_2 , та спеціалізованим напівпричепом н/пр-контейнеровозом (з пристроєм самовивантаження) марки "JANMIL", моделі "NW-1S", номерний знак НОМЕР_3 .
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , напівпричіп «JANMIL NW-1S», реєстраційний номер НОМЕР_3 є спеціалізованим напівпричепом - контейнеровозом типу-D2 (а.с. 28-29).
Отже, матеріали справи, у тому числі фотознімки (а.с. 31, 34, 102, 105) свідчать, що у спірному випадку здійснювалися саме контейнерні перевезення відповідним транспортним засобом - контейнеровозом.
Таким чином, вважаю, що посадова особа Укртрансбезпеки при прийнятті спірної постанови не правильно визначила тип автомобіля при проведенні розрахунку відсоткового перевищення загальної маси транспортного засобу, взявши допустиму вагу не контейнеровоза 44 тони, а вантажного тягача 40 тон.
На підставі вищенаведеного, вважаю, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Суддя Василенко Я.М.