Справа № 343/1452/24
Провадження № 22-ц/4808/763/25
Головуючий у 1 інстанції Андрусів І. М.
Суддя-доповідач Мальцева
11 червня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючогосудді Мальцевої Є.Є.
суддів: Василишин Л.В., Луганської В.М.,
секретар Гудяк Х.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Палєй Юрія Аркадійовича на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування - Служба у справах дітей Вигодської селищної ради Івано - Франківської області, про стягнення аліментів та визначення місця проживання малолітньої дитини,
У липні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування - Служба у справах дітей Вигодської селищної ради Івано-Франківської області, про стягнення аліментів та визначення місця проживання малолітньої дитини.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона з відповідачем ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 .. Ррішенням Сихівського районного суду м.Львова від 06 березня 2023 року шлюб між сторонами розірвано, питання визначення місця проживання дитини не вирішувалось.
Відповідач ОСОБА_1 не забезпечує сина матеріально, жодних коштів на його утримання протягом останнього року не надає. Відповідач ОСОБА_1 є працездатним, має постійне місце роботи та стабільний дохід, інших осіб на утриманні не має, тому обґрунтованим вважає стягнення з нього щомісячно аліментів в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу).
Син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , хворіє на дитячий аутизм. Позивач та дитина зареєстровані у м. Львові за місцем реєстрації відповідача. На початку війни за згодою відповідача вона з дитиною переїхала до своїх батьків в с. Шевченкове Калуського району Івано-Франківської області. В квітні 2022 року вона з дитиною також за згодою відповідача поїхала в Естонію для лікування сина. Дитина в Естонії пройшла належне лікування та мала відповідний догляд, там же дитина відвідувала дитячий садок. В травні 2024 року вона з дитиною повернулась в Україну, до своїх батьків. Позивачка ОСОБА_2 вказує, що вона усвідомлює свою відповідальність за виховання та піклування сина. У будинку її батьків створені належні умови для комфортного проживання, виховання, навчання та розвитку дитини. Дитина у будинку має окрему кімнату та всі умови для виконання занять для його розвитку. Вона дбає про сина, має самостійний дохід. В той же час, житлові умови за місцем реєстрації (м. Львів) є незадовільними. Відповідач ОСОБА_1 ставить питання про відібрання дитини, тобто між сторонами існує спір щодо місця проживання дитини, тому ОСОБА_2 змушена звертатись до суду із даним позовом. Просить визначити місце проживання малолітнього сина разом з нею.
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки та піклування - Служба у справах дітей Вигодської селищної ради Івано - Франківської області, про стягнення аліментів та визначення місця проживання малолітньої дитини задоволено.
Стягнуто аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 (п'ятдесяти) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з 02 липня 2024 року до повноліття дитини.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає до негайного виконання.
Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_2 ..
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 1 211,20 гривень судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині визначення місця проживання дитини, представник ОСОБА_1 - адвокат Палєй Ю. А. подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Вказує, що порушення норм процесуального права призвели до неправильного рішення по суті справи. Суд першої інстанції допустив однобічність розгляду справи, не з'ясував всіх необхідних обставин, що потрібні для розгляду даної справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також судом неправильно оцінені докази.
Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Палей Ю.А. через систему«Електронний суд» 12.11.2024, 18.11.2024, 22.01.2025 подав суду першої інстанції відзив, в якому просив поновити строк на його подання; клопотання про зобов'язання органу опіки та піклування - Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради провести обстеження житлово - побутових умов місця проживання дитини у м. Львів; клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції з приміщення іншого суду та клопотання про зупинення провадження у справі. Ухвалами суду від 18.11.2024, 21.11.2024, 27.01.2025 відмовлено у задоволення клопотання про поновлення пропущеного стоку для подання відзиву, залишено без розгляду, задоволено клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції та відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
Судом не враховано, що лише 07.11.2024 між адвокатом та відповідачем було укладено договір про надання правової допомоги та було підготовлено ряд процесуальних документів, але у зв'язку із закриттям поштових установ, представник не встиг їх направити. Причина для подання таких клопотань була поважна, і суд першої інстанції повинен був надати додатковий строк для подання доказів і обов'язкових процесуальних документів з метою всебічного і об'єктивного розгляду справи.
Крім того, представником відповідача направлено 22 січня 2025 року клопотання про зупинення розгляду даної справи до вирішення іншої справи за позовом відповідача про відібрання дитини, вирішення якої матиме суттєве значення у даній справі, тому наявні були всі підстави для зупинення провадження у справі.
Щодо вирішення позову в частині визначення місця проживання дитини з матір'ю, то судом першої інстанції не враховано, що позивачка не отримує жодного самостійного доходу та ніде не працює. Крім того, відповідач як батько дитини надавав згоду на проживання для лікування сина в Естонії, при цьому позивачка самовільно змінила місце проживання дитини та проживає з ним в с. Шевченкове Калуського району Івано-Франківської області. В даному будинку відсутні належні умови для проживання сина, та судом не здобуто доказів законного проживання в даному будинку, що не відповідає інтересам дитини.
Апелянт критично ставиться до висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_2 від 23.08.2024 року, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Вигодської селищної ради №647, оскільки при складанні даного висновку не обстежувались умови проживання сина та даний висновок не складався колегіально, що не заперечував представник третьої особи.
Позивач вважає, що оскаржене судове рішення в частині визначення місця проживання дитини не може вважатись законним і обґрунтованим, але просить скасувати рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, який апеляційний судом не приймається до уваги, оскільки поданий з порушенням, встановлених вимогами ч. 4 ст. 360 ЦПК України.
Відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні в режимі відеоконференції ОСОБА_1 і його представник адвокат Палєй Ю.А. доводи апеляційної скарги підтримали, просять апеляційну скаргу задовольнити.
У судове засідання ОСОБА_2 не з'явилась, проте належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи.
Служба у справах дітей Вигодської селищної ради Івано - Франківської областіподала 30 квітня 2025 року клопотання про розгляд справи без їх участі, просить розглядати справу за наявними матеріалами справи..
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про її розгляд, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача і представник третьої особи.
Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 , його представника адвоката Палєя Ю.А., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.
Матеріалами справи встановлено, що позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т.1 а.с. 11).
ОСОБА_3 , хворіє, має відхилення мовної та мовленнєвої функції; відхилення психічної функції (психічний розлад) (Т.1 а.с. 15-26).
Згідно з рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 06.03.2023, яке набрало законної сили 06.04.2023, шлюб між сторонами розірвано (Т.1 а.с. 9-10).
Згідно із довідкою №505 від 19.06.2024 КНП «Центру первинної медичної допомоги» Вигодської селищної ради, дитина ОСОБА_3 знаходиться на диспансерному обліку в Шевченківській АЗПСМ КНП «ЦПМД» Вигодської селищної ради(Т.1 а.с. 43).
Відповідно до акта від 07.05.2024 №92, складеного старостою Шевченківського старостинського округу Б.Прокопишиним та жителями села ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , позивачка ОСОБА_2 та її син ОСОБА_7 проживають у будинку батька позивачки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1 а.с. 12).
Згідно із актом обстеження матеріально - побутових умов і сімейних обставин від 19.06.2024, складеного старостою Шевченківського старостинського округу Б.Прокопишиним та жителями села ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , умови проживання ( АДРЕСА_1 ) позивачки ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_8 є задовільними(Т.1 а.с. 41).
Довідкою старости Шевченківського старостинського округу Б.Прокопишина від 19.06.2024 №31, підтверджується, що ОСОБА_2 та її син з 25.05.2017 по 26.04.2021 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1 а.с. 42).
Як підтверджується довідкою, позиваці ОСОБА_2 щомісячно нараховується 8 044,70 грн соціальних виплат.
Згідно із висновком про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Вигодської селищної ради Івано-Франківської області від 23.08.2024 №647, комісія з питань захисту прав дитини вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю - ОСОБА_2 (Т.1 а.с. 66-69).
Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що доведеними є доводи позивачки про те, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з нею. Відповідач ОСОБА_1 повинен брати участь в забезпеченні сина всім необхідним, однак не виконує такого обов'язку добровільно, тому позивачка просить стягувати з нього аліменти на утримання дитини. Суд вирішив, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 необхідно щомісячно стягувати аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, в цій частині рішення суду фактично не оскаржується відповідачем, що він і підтвердив в судовому засіданні апеляційного суду, незважаючи на вимоги апеляційної скарги про повне скасування оскарженого рішення суду, тому колегією суддів не переглядається.
Визначаючи місце проживання дитини з матір'ю, суд першої інстанції виходи в з того, що дитина ОСОБА_3 , який хворіє, на даний час перебуває разом з матір'ю та дідусем і бабусею, тобто у близькому для нього оточенні, оскільки як встановлено з матеріалів справи, він з позивачкою був зареєстрований за теперішнім місцем проживання з 2017 по 2021. Суд врахував добросовісне виконання матір'ю - позивачкою ОСОБА_2 - батьківських обов'язків, створення для дитини необхідних умов для проживання, розвитку та лікування, забезпечення її усім необхідним, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з матір'ю, чи негативно впливу на її виховання та розвиток.
Водночас, суд акцентував увагу відповідача ОСОБА_1 на тому, що визначення місця проживання дитини разом із матір'ю не позбавляє його права спілкуватися з дитиною та не обмежує його у здійсненні своїх батьківських прав та обов'язків, оскільки, батько дитини у разі визначення місця проживання останньої з матір'ю, не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, вияв турботи відносно неї та участі у її вихованні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 9 Конвенції на держави-учасниці покладається обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначать відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
За частинами першою, другою статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Тобто права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Згідно з положеннями частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно із статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
З урахуванням наведеного і враховуючи обставини справи - характер захворювання дитини, правильним є висновок суду першої інстанцій про те, що визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю забезпечить якнайкраще інтереси дитини.
Відповідач ОСОБА_1 як батько не обмежений у можливості реалізації належного йому права на спілкування із сином, має можливість поставити питання про встановлення порядку участі батька у вихованні дитини.
Розуміючи, що спір стосується чутливої сфери правовідносин, в яких батьки не дійшли спільного рішення, суд першої інстанції правильно надав першочергове значення саме найкращим інтересам дини та визначення місця проживання його з матір'ю, що не впливатиме на взаємовідносини батька із сином, оскільки таке визначення місця проживання дитини не позбавляє батька батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Суд першої інстанції надав оцінку наявним у матеріалах справи доказам, які підтверджують, що мати у повній мірі займається вихованням та утриманням сина, врахував висновок органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Вигодської селищної ради Івано - Франківської області від 23.08.2024 №647 про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_3 разом з матір'ю та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення таких позовних вимог.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідач надавав дозвіл ОСОБА_2 тільки на проживання сина в Естонії, і повернення дитини в Україну без його дозволу свідчить про незадовільне виконання позивачкою батьківських обов'язків. Такі обставини не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при відмові у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного стоку для подання відзиву та відмові у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Так, предметом позову даної справи є стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини разом з позивачкою.
Встановлено, що до Долинського районного суді Івано-Франківської області пред'явлено позов (справа №343/2467/24) ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Вигодської селищної ради, про повернення дитини, предметом позову якої є відібрання дитини від позивачки ОСОБА_2 та повернення дитини за її попереднім місцем проживання в порядку ст. 162 СК України.
З'ясувавши предмети позовів двох цивільних справ, судом першої інстанції правильно враховано, що представник відповідача ОСОБА_1 не зазначає підстав, які б свідчили про наявність об'єктивної неможливості розгляду даної справи до вирішення іншої цивільної справи №343/2467/24.
У постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 761/33089/20 (провадження № 61-18470св21) вказано, що тлумачення пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України свідчить, що обов'язкове зупинення провадження у справі можливе за наявності у сукупності таких умов:1) об'єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, тобто неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі; 2) пов'язаність справ - пов'язаною зі справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; у тому числі йдеться про факти, які мають преюдиційне значення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19 (провадження № 61-5752сво21) вказано, що «метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об'єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи. Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у конкретній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв'язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Разом із тим необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статі і 251 ЦПК України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду».
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду необхідно у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи. Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо ухвалити рішення у цій справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв'язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.
Таким чином, подане представником відповідача ОСОБА_1 - адвокат Палєй Ю.А. клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення цивільної справи №343/2467/24, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Вигодської селищної ради, про повернення дитини ( в порядку ст. 162 СК України)не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі як щодо об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 343/2467/24, так і щодо того, що зібрані у цій справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Доцільність об'єднання позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обговорювати неможливо, оскільки позов ОСОБА_2 вже розглянутий судом першої інстанції.
Щодо доводів апелянта про необґрунтованість відмови суду першої інстанції у поновлені пропущеного строку на подання відзиву, то необхідно врахувати, що така заява не містить поважних причин їх пропуску, оскільки відповідач був обізнаний про наявність в провадженні суду даної справи.
Ухвалою Долинського районного суду від 04.07.2024 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та визначення місця проживання малолітньої дитини, надано п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву з дня отримання ухвали суду (а.с.51 Т.1)
Ухвалу суду відповідач ОСОБА_1 отримав 11.07.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення із відміткою про вручення особисто (а.с.56 Т.1).
Тобто, останнім днем на подання відзиву відповідачем ОСОБА_1 було 26.07.2024.
12.11.2024 представником відповідача через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву (а.с.104-109 Т.1).
Статтею 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом, а документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов'язав сторін у справі, визначених ЦПК України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк на звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.
У разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку.
Поважними причинами можуть визнаватись лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із такого: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Перелік поважних причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Враховуючи наведене, і що факт укладення відповідачем ОСОБА_1 угоди із адвокатом лише 07.11.2024 не є поважною обставиною для пропуску процесуального строку, то суд першої інстанції обґрунтовано залишив відзив відповідача ОСОБА_1 - адвокат Палєй Ю.А. без розгляду.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскарженого рішення. При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати відносяться на рахунок апелянта.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Палєй Юрія Аркадійовича залишити без задоволення.
Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст складено 12 червня 2025 року.
Судді Є.Є. Мальцева
В.М. Луганська
Л.В.Василишин