Провадження № 11-кп/803/1856/25 Справа № 205/13125/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
05 червня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2025 року у кримінальному провадженні № 12024041690000993 від 18 липня 2024 року стосовно
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дніпропетровську, громадянина України, без реєстрації, останнє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 19.05.2017 Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, за ч. 2 ст. 121 КК України до 7 років позбавлення волі. Звільнений 27.01.2021 умовно достроково на не відбутий строк 1 місяць 16 днів,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за участю:
прокурора ОСОБА_9
обвинуваченого ОСОБА_8
захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2025 року ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК та призначено йому покарання у вигляді восьми років шести місяців позбавлення волі.
Зараховано у строк відбування покарання на підставі ч. 5 ст. 72 КК строк його попереднього ув'язнення з урахуванням ухвали суду від 02.04.2025 про виправлення описки в даті фактичного затримання з 18 липня 2024 року по день набрання вироку законної сили.
Цим вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим за умисне спричинення тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
17 липня 2024 року приблизно об 11.00 год. ОСОБА_8 , прийшов за місцем спільного проживання з ОСОБА_10 у приміщення квартири АДРЕСА_2 , де в цей час перебувала ОСОБА_10 .
Знаходячись у вітальні вказаної квартири, ОСОБА_8 розпочав конфлікт з потерпілою ОСОБА_10 , після чого, реалізовуючи свій злочинний умисел, тримаючи в руках тупий твердий предмет, ОСОБА_8 підійшов до ОСОБА_10 , на ґрунті неприязних відносин умисно наніс не менше дванадцяти ударів тупим твердим предметом та руками, по різним ділянкам тіла потерпілої, а саме по голові, тулубу та кінцівкам, прикладаючи значну силу для досягнення мети.
Своїми злочинними діями ОСОБА_8 спричинив потерпілій тілесні ушкодження у вигляді: проникаючої відкритої черепно - мозкової травми з забитою раною на голові, синцем та саднами на голові, крововиливом в товщу м'яких тканин голови, повним відкритим втисненим переломом лобної та лівої тім'яної кісток черепа, крововиливом над твердою мозковою оболонкою, крововиливами під м'яку мозкову оболонку, стисненням речовини головного мозку, зміщенням серединних структур головного мозку та стисненням стовбурових відділів головного мозку; синців на тулубі та кінцівках; забитої рани на внутрішній поверхні правої кисті, крововиливів у товщу тканин тулуба та кінцівок.
Спричинені ОСОБА_10 тілесні ушкодження в ділянці голови, у своїй сукупності, перебувають в причинному зв'язку з настанням її смерті, мають ознаки тяжких за ознакою небезпеки для життя, від яких потерпіла ОСОБА_10 приблизно о 21:00 годині ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг і узагальненні доводи осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок змінити в частині покарання та призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 121 КК у виді семи років шести місяців позбавлення волі. Захисник вважає призначене ОСОБА_8 покарання надто суворим та таким, що не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного. Вважає, що обставинами, які пом'якшують покарання, ОСОБА_8 є щире каяття, визнання вини в повному обсязі, щиросердне розкаяння, активне сприяння слідству у розкритті злочину, а обставин, які його обтяжують, відповідно до ст. 67 КК судом не встановлено.
За змістом апеляційної скарги обвинувачений просить переглянути вирок суду першої інстанції. Обвинувачений вважає, що до нього слід застосувати положення ст. 19 КПК та ст. 61 Конституції України. Вказує, що слідчий не вказав у протоколі обшуку про його цінні речі. Крім того, обвинувачений просить зарахувати строк попереднього ув'язнення до покарання з 17 липня 2024 року.
Позиції учасників судового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 403 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення апеляційного розгляду.
До апеляційного суду надійшла відмова від апеляційної скарги прокурора ОСОБА_6 на підставі ч. 1 ст. 403 КПК.
В судовому засіданні прокурор просив прийняти відмову від апеляційної скарги прокурора ОСОБА_6 , про що сторони не заперечували та продовжено розгляд апеляційних скарг захисника та обвинуваченого.
В судовому засіданні захисник та обвинувачений підтримали подані ними апеляційні скарги та з підстав, викладених в них, просили їх задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту, посилаючись на їх безпідставність, вирок суду першої інстанції вважав законним та обґрунтованим, тому просив залишити його без змін.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 121 КК за обставин, викладених у вироку суду в апеляційних скаргах не оскаржуються, а тому відповідно до ст. 404 КПК апеляційним судом не переглядаються.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, апеляційний суд дійшов висновку, що вони є безпідставними, а вирок суду в цій частині є законним, обґрунтованим та ухвалений у відповідності до зазначених вище вимог закону, які суд першої інстанції належним чином виконав та мотивував прийняте рішення, з огляду на наступне.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що, обираючи ОСОБА_8 вид і розмір покарання, суд першої інстанції дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, виходячи не лише з визначених у ст. 12 КК формальних критеріїв, а й з особливостей конкретного кримінального правопорушення.
Так, суд першої інстанції взяв до уваги, що обвинувачений, вчинив тяжкий злочин проти життя та здоров'я особи, який спричинив смерть потерпілої, раніше судимий за аналогічний злочин, судимість за який не знята та не погашена в установленому законом порядку, не має постійного місця роботи, офіційного джерела доходів, не має постійного місця проживання та сталих соціальних зв'язків, неодружений, неповнолітніх дітей та інших осіб на утриманні не має, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставин, що пом'якшують покарання, судом не встановлено, а обставиною, яка обтяжує покарання, є вчинення злочину повторно.
При цьому, апеляційний суд також зважає і на обставини вчиненого кримінального правопорушення, при яких обвинувачений, будучи раніше судимим за вчинення умисного тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, судимість за який не знята та не погашена в установленому законом порядку, після звільнення умовно-достроково з місць позбавлення волі належних висновків для себе не зробив та на шлях виправлення не став, та знову вчинив нове аналогічне кримінальне правопорушення.
Таким чином, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини та ступінь тяжкості вчиненого злочину, спосіб та мотиви його вчинення, даних про особу обвинуваченого, його посткримінальну поведінку, відсутності обставин, що пом'якшують покарання та наявність обставини, яка його обтяжує, суд дійшов обґрунтованого висновку, що виправити обвинуваченого неможливо без його ізоляції від суспільства та покарання у виді позбавлення волі, передбаченому санкцією інкримінованої статті, на переконання апеляційного суду, є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Статтею 414 КПК як одну з підстав для зміни вироку визначено невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Так, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Враховуючи викладене, на переконання апеляційного суду, обраний судом першої інстанції обвинуваченому вид і розмір покарання є законним, обґрунтованим, адже воно відповідає меті покарання, є співмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Підстав вважати покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги захисника, що обставинами, які пом'якшують покарання, ОСОБА_8 є щире каяття, визнання вини в повному обсязі, щиросердне розкаяння, активне сприяння слідству у розкритті злочину, а обставин, які його обтяжують, судом не встановлено.
Суд першої інстанції обґрунтовано не визнав обставин, які пом'якшують покарання, оскільки в ході судового розгляду обвинувачений вину визнав частково, а його покази щодо невірного визначення кількості, характеру та локалізації нанесення тілесних ушкоджень потерпілій, механізм їх спричинення суд належним чином перевірив та спростував у вироку сукупністю досліджених доказів та показами свідків. При цьому обґрунтовано суд визнав таку обставину, яка обтяжує покарання, як вчинення злочину повторно.
Відповідно до сталої судової практики та роз'яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 року № 12, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Таким чином, захисник не навів в апеляційній скарзі належних доводів та аргументів, чому призначене обвинуваченому покарання є явно несправедливим внаслідок його суворості, всі обставини, які впливають на вид і розмір покарання враховані місцевим судом, а відтак покарання, призначене обвинуваченому за вчинене кримінальне правопорушення є законним, обґрунтованим та достатньо мотивованим, у зв'язку з чим відповідні доводи апеляційної скарги не підлягають задоволенню.
Перевіривши доводи апеляційної скарги обвинуваченого, які зводяться до неправильного зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання на підставі ч. 5 ст. 72 КК, апеляційний суд вважає їх необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Як слідує з протоколу затримання ОСОБА_8 від 18 липня 2024 року останній був затриманий в порядку ст. 208 КПК 18 липня 2024 року о 15 годині 20 хвилин. Згідно з вироком суду ОСОБА_8 зараховано строк попереднього ув'язнення у строк покарання з моменту його фактичного затримання, проте помилково зазначив дату затримання - 19 липня 2024 року, у зв'язку з чим ухвалою суду від 02 квітня 2025 року виправлено описку, допущену в даному вироку, зазначивши в його резолютивній частині дату фактичного затримання - 18 липня 2024 року, що відповідає відомостям, викладеним в протоколі затримання.
Доводи обвинуваченого про необхідність застосування до нього ст. 19 КПК та ст. 61 Конституції України, якими передбачено заборону двічі притягувати особу до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення, ґрунтуються на хибному тлумаченні даних норм.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що ОСОБА_8 19 травня 2017 року був засуджений вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років та 27 січня 2021 року був звільнений умовно достроково на невідбутий строк 1 місяць 16 днів. Інкриміноване ОСОБА_8 кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 121 КК в цьому кримінальному провадженню було вчинено 17 липня 2024 року, за яке він визнаний винуватим оскарженим вироком від 18 березня 2025 року, тобто після вчинення попереднього кримінального правопорушення та відбуття покарання.
Твердження обвинуваченого, що слідчий не вказав у протоколі обшуку про його цінні речі не підтверджуються жодними доказами у кримінальному провадженні.
Будь-яких інших доводів, які б свідчили про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та вказували на необхідність зміни або скасування вироку суду апеляційні скарги сторони захисту не містять.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскарженого судового рішення, при розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції не встановлено.
З огляду на вищезазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги захисника та обвинуваченого не підлягають задоволенню, а відтак вирок суду слід залишити без змін.
Керуючись статтями 404, 405, 407 КПК, апеляційний суд
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2025 року стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України, залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, а особою, яка тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4