Справа № 754/15499/24 Суддя (судді) першої інстанції: Зотько Т.А.
11 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
за участі секретаря судового засідання Фищук Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови від 21.10.2024 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про накладення адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у розмірі 25500 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова є необґрунтованою, незаконною та такою, що має бути скасована у зв'язку із наступним. Відповідно до інформації з реєстру Оберіг громадянин ОСОБА_1 вчасно уточнив дані та не знаходиться на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , не є військовозобов'язаним, призовником або резервістом, у запасі не перебуває. Причиною незнаходження на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , є наявність судимості за тяжкі злочини, а саме: за ст. 142 Кримінального Кодексу України від 04.01.2001, за ст. 140 ч. 3, 81 ч. 2, 17, 140 ч. 3 Кримінального Кодексу України. Згідно зі ч. 9 ст. 14 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (редакції до травня 2024 року) на районні (міські) комісії з питань приписки покладаються, крім іншого: - зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов'язаних громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання; - виключення з військового обліку громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Позивач вважає постанову незаконною, оскільки він виключений з військового обліку як особа, що вчинила тяжкі злочини. Тому, у позивача відсутні обов'язок проходити ВЛК.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 лютого 2025 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з даним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, при цьому, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2025 поновлено апелянту строк на звернення до суду з апеляційною скаргою, відкрито апеляційне провадження та призначено скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.05.2025.
Розгляд апеляційної скарги відкладався до 11.06.2025.
У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомлений про дату та час апеляційного розгляду.
Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21.10.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відносно громадянина ОСОБА_1 складена постанова по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 25500,00 грн.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 21.10.2024 об 11 год. 50 хв. громадянин ОСОБА_1 відмовився від проходження військово-лікарської комісії за направленням ІНФОРМАЦІЯ_1 , чим порушив законодавство про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме, абзац четвертий частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Позивач вказує на те, що підстав для притягнення його адміністративної відповідальності за правопорушення відсутні, оскільки він виключений з військового обліку як особа, що вчинила тяжкі злочини, тому у позивача відсутні обов'язок проходити ВЛК, а відтак ухвалена постанова відповідача підлягає скасуванню.
Наведене зумовило позивача на звернення до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що на момент пропозиції працівників ТЦК пройти позивачем ВЛК та станом на дату притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, норма закону, за якою його було виключено з військового обліку вже не діяла.
Апелянт вважає такі висновки помилковими та необґрунтованими та зазначає, що:
- матеріали справи не містять інформацію щодо повідомлення позивача про слухання адміністративної справи щодо позивача за порушення правил військового обліку;
- розгляд справ відбувся за відсутності позивача, якого не було своєчасно сповіщено про розгляд справ, що в силу приписів частини 1 статті 268 КУпАП, виключало можливість розгляду справи;
- наголошено також і на невідповідності суми штрафу суспільній шкоді.
Зважаючи на вказане, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 10 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом, а надалі, іншими Указами Президента України цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.
Як передбачено абз. 5 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Частиною 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», передбачено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Тож, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період.
Згідно приписів ч. 9 ст. 14 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (редакція від 04.05.2024), на районні (міські) комісії з питань приписки покладаються, крім іншого: зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов'язаних громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання; виключення з військового обліку громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Відповідно до норм п. 6 ч. 6 ст. 37 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (редакція від 04.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що згідно із копією довідки, виданої Бучанською ВК-85 Київської обл., від 29 серпня 2007 р. ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_1 мав у минулому судимість за ст. 142 Кримінального Кодексу України від 04.01.2001, за ст. 140 ч.3, 81 ч.2, 17, 140 ч. 3 Кримінального Кодексу України.
Позивач, як на підставу скасування оскаржуваної постанови посилається на те, що він виключений з військового обліку як особа, що вчинила тяжкі злочини, що передбачено ч. 9 ст. 14 та п.6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Разом з тим, як вбачається із редакції Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», від 18.05.2024 року п. 6 ч. 6 ст. 37 даного закону було виключено.
А також, положеннями ч. 9 ст. 14 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», було виключено «зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов'язаних громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання; - виключення з військового обліку громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину».
Таким чином, як правильно виснував суд першої інстанції, станом на момент пропозиції працівників ТЦК пройти позивачем ВЛК норма та дату притягнення позивача до адміністративної відповідальності передбаченої ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, норма закону, за якою його було виключено з військового обліку вже не діяла, при цьому, посилання сторони позивача на інформацію з реєстру Оберіг, що він вчасно уточнив дані та не знаходиться на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 і не є військовозобов'язаним, призовником або резервістом, у запасі не перебуває, не є належним доказом виключення його з військового обліку, оскільки у даному витягу зазначено, що «інформація в реєстрі Оберіг неповна. Позивачу необхідно звернутися в ТЦК за місцем реєстрації або постійного проживання для уточнення даних».
Відповідно до положень ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Підсумовуючи, колегія суддів висновує, що: 1) згідно з п. «г» ч. 5 ст. 37 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII, в редакції від 05.04.2005 виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни, які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів; 2) вказана стаття зазнала змін та в редакції від 11.04.2024 містить норму, а саме, частину шосту, якою визначено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку; 3) відповідно до абз. 2, 3 п.4 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, особливо тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; 5) особи, які раніше були засуджені до позбавлення волі, в тому числі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, не підлягають виключенню з військового обліку. Громадяни, які раніше були виключені з військового обліку за вчинення тяжких/особливо тяжких злочинів підлягають поновленню на військовому обліку з метою подальшого комплектування вказаною категорією військовозобов'язаних відповідних підрозділів Збройних Сил України; 6) доводи позивача про відсутність у нього обов'язку проходити військово-лікарську комісію є необґрунтованими; 7) матеріали справи не містять відомостей відносно того, що позивач не має статусу військовозобов'язаного, чи має підстави для відстрочки від призову під час мобілізації.
Колегія суддів вважає цілком обґрунтованим та правильним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки на момент пропозиції працівників ТЦК пройти позивачем ВЛК норма, згідно з якою його було знято з військового обліку, вже не діяла, а відтак, дана вимога на час її пропозиції відповідала вимогам чинного законодавства, тому притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, є законним, а позовні вимоги не підлягають задоволенню. Надання до справи відповіді про те, що позивач станом на 21.10.2024 не перебував на військовому обліку, не спростовує того, що останній мав бути на військовому обліку зважаючи на наведене вище, та, в силу вимог закону, за направленням мав пройти ВЛК,
При цьому, процедурних порушень, що мали б реальний вплив на вирішення даного спору, колегією суддів не встановлено.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять інформацію щодо повідомлення позивача про слухання адміністративної справи щодо позивача за порушення правил військового обліку, колегія суддів зазначає про те, що протокол № 105 був складений у присутності позивача, про час та місце розгляду справи позивач повідомлений, клопотань та зауважень від позивача не надходило (відсутні зазначення у поясненнях і зауваженнях), отже права позивача в ході складання протоколу та постанови порушені не були. Клопотання про перенесення розгляду справи не були заявлені, а тому, позивач не був позбавлений можливості скористатись наданим йому правом заявити клопотання, зокрема, щодо відкладення розгляду справи.
У частині доводів апелянта про невідповідність суми штрафу суспільній шкоді, колегія суддів вважає такі доводи суб'єктивними, при цьому, що позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у межах санкції, передбаченої відповідною статтею КУпАП, яка станом на день прийняття оскаржуваної постанови була чинною.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність оскаржуваної постанови та скоєння позивачем адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
За наслідками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, згідно з ч. 3 ст. 272 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 286, 273, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко